Біженці, корупція і бездіяльність армійського керівництва, як і патріотизм місцевих благодійників та милосердя простих мешканців краю — усе це було актуальне й 100 років тому. Долю прифронтового міста сповна спізнало Рівне під час Першої світової війни.
Одинадцятого листопада в світі вшановують пам’ять жертв однієї з найбільш руйнівних в історії людства воєн — Першої світової. Історія свідчить, що благородство, як і непорядність — категорії вічні. Події сторічної давнини, що відбувалися в Рівному, дійшли до нас в архівних документах, зі сторінок тодішніх газет і часописів.
Рівне — місто прифронтове
Перед Першою Світовою в Рівному, яке тоді входило до складу Волинської губернії, мешкали трохи більше 24-х тисяч осіб. Хоча Рівнещина до середини 1915 року вважалася тиловою територією, однак подих війни відчула на собі сповна. У Рівному дислокувалися численні військові підрозділи, розташовувалися штаби кількох армій Південно-Західного фронту. До рівненських шпиталів масово звозили поранених. Місто нагадувало переповнений мурашник, у якому кожен намагався пристосуватися аби вижити.
У ніч з 16 на 17 серпня 1915 року, коли ворог підійшов до самого кордону Рівненського повіту й почався наступ на Рівне з боку Деражно, було оголошено евакуацію урядових і місцевих організацій.
Проходила вона поспіхом, хаотично. Військове керівництво покинуло місто ще задовго до офіційної евакуації. Поліція не справлялася з безладом, а подекуди й просто була бездіяльною. Тому рятувалися, хто як міг. У ніч на 17 серпня припинило роботу казначейство, й отримати кошти для вивезення майна стало неможливо. Покинуте майно і документи було розграбовано або знищено.
Біженці
Відступ російської армії спричинив великий потік біженців з Галичини, які здебільшого осідали на Волині, в тому числі й у Рівному. Як писали тодішні газети, один з таборів біженців розташувався простонеба поблизу міста.
Майже 30 тисяч осіб оточили військові аби ізолювати їх від доступу до міста. Дорослі й діти жили в жахливих умовах, разом із худобою, без питної води. Для приготування їжі нерідко використовували дощову воду, яку набирали просто з калюж. На дрова вирубували навколишні насадження. Хоча для потреб біженців відкривали харчові й медичні пункти, пересувні крамниці, пекарні й лазні, однак їх, як і харчів, катастрофічно не вистачало.
Норми сухого пайка для одного дорослого біженця на місяць були такі: хліб — 45 фунтів (1 фунт — 405 грамів), сало — 3, крупа — 10, сіль — 2, мука — 6 фунтів. Причому для дітей пайок не було передбачено, тож цим мізером потрібно було ділитися. Через антисанітарію в таборі почалися інфекційні захворювання.
Через масове звезення до Рівного поранених з фронту, бракувало місць у військових шпиталях.
Довелося військовому керівництву вдатися до непопулярних рішень — зорганізовувати шпиталі в непередбачених для цього місцях. Наприклад, у липні 1914-го за розпорядженням військового начальства розмістили польовий запасний шпиталь у рівненському реальному училищі (нинішній будинок краєзнавчого музею), у родовому палаці Любомирських та в нещодавно реконструйованому під жіночу гімназію колишньому мобілізаційному пункті на Думській (нині вулиця Пушкіна, тепер в будівлі розміщуються підрозділи ГУ Нацполіції в області).
Однак місцеві освітяни поскаржилися самому російському імператору, який перебував у Рівному з візитом, і він розпорядився знайти інші більш придатні приміщення для лікування поранених. Зокрема — у незайнятих приміщеннях військових казарм на території військового містечка.
Рівненські студенти — найактивніші волонтери
У роки Першої світової серед рівненських спудеїв панували патріотичні настрої, які виливалися в активну допомогу російській армії. У документах обласного архіву можна віднайти згадки про те, як допомагали військовим зокрема учні реального училища (колишньої гімназії). Приміром, напередодні Великодня і Різдва в 1914-1915 роках вони відправляли на передову зібрані на власні та кошти благодійників подарункові набори. У них були не лише різні смаколики до свята, а й речі, яких так не вистачало солдатам — куфайки, теплі сорочки, онучі, рукавиці, шарфи, шкарпетки, чай, цукор, мило, поштовий папір, конверти, листівки, нитки, голки. У відповідь військові написали учням листа з подякою.
Під час війни в Рівному працював Комітет з надання допомоги пораненим. Цей комітет опікувався не лише пораненими, а й незаможними родинами загиблих солдатів. Педагогічна рада реального училища вирішила, починаючи із серпня 1914 року, щомісячно відраховувати два відсотка із зарплатні усіх службовців закладу на потреби війська. З першого серпня 1914 року по перше липня 1916-го на потреби Комітету училище зібрало і передало 1 083 рублі. Учні також збирали кошти для військовиків.
Наприклад, одного разу під час богослужіння в училищній церкві зібрали 76 рублів, що на той час складало майже 4-місячну зарплатню одного робітника. Збирали гроші також на утримання військово-санітарного потягу. У грудні 1914 року гімназисти організували благодійну літературно-музичну вечірку, під час якої зібрали 724 рублі й передали їх військовим. Учні реального училища та інших навчальних закладів допомагали доглядати за пораненими, які перебували в рівненських шпиталях.
Долучалася до допомоги й влада Рівного — міська Дума. В діючій армії не бракувало одягу, харчів, засобів гігієни та ліків.
Міська Дума в березні 1915 року виділила на придбання подарунків воїнам Рівненського гарнізону 2 тисячі 700 рублів, та ще понад тисячу — на пошиття одягу. Родини воїнів від місцевої влади отримували допомогу в розмірі 60 копійок на місяць на кожного члена сім’ї. Утім, за тогочасних цін це була поміч радше символічна, аніж реальна. Фунт хліба коштував 50 копійок, а за фунт м’яса правили півтора карбованці.
Активну благодійну допомогу армії організував у Рівному тодішній голова земської управи, предводитель місцевого дворянства Дмитро Андро. Він разом із помічниками налагодив постачання для війська фуражу, заготівлю сухарів, чобіт. Залишився у місті й увесь земський медичний персонал. Відтак, лікарі надавали допомогу мешканцям повіту і біженцям, уживали заходів для запобігання розповсюдженню епідемій.
Промисловці і великі землевласники створювали громадські організації — військово-промислові комітети, метою яких було забезпечення військових частин усім необхідним. Ці комітети навіть намагалися розподілити воєнні замовлення серед підприємств. Однак щось “не поділили”. Власники Рівного, князі Любомирські, також не цуралися благодійності на потреби фронту. Зокрема, віддали під шпиталь кілька приміщень у своєму родовому палаці та допомогли їх облаштувати.
Кому війна — кому мати рідна
Війна сповна оголила як благородні, так і негативні риси людської натури. Волонтери і благодійники нарікали на спекуляції та невиправдане підвищення цін на продукти харчування, ліки, мануфактуру. Це попри те, що військове командування видало обов’язкову до виконання постанову, яка забороняла штучне підвищення цін на всі предмети першої необхідності під страхом покарання — ув’язненням до трьох місяців, або штрафом до 3-х тисяч рублів.
Обмеження цін стосувалося м’ясних і хлібобулочних виробів, круп, овочів, солі, цукру, сірників, мила, гасу, вугілля, зернових. Однак недобросовісні гендлярі, не маючи змоги нажитися на війні, часто просто не продавали товари, притримуючи їх до кращих часів, або вивозили до інших міст, де були вищі ціни. Відтак, місцеве населення потерпало від штучно створеного дефіциту. Волинський губернатор пропонував органам місцевого самоврядування робити оптові закупівлі товарів і продавати їх населенню без “накруток”. Однак і це не вдалося зробити через брак вагонів для перевезення великих партій товарів.
У архівних документах місцевої поліції описується, як у ніч на 19 серпня 1915 року в Рівному сталася велика пожежа на складі спирту. Місцеве населення і кілька десятків солдат з рівненського гарнізону кинулися грабувати склад. Потому в місті відбувалося “огульне п’янство простого люду, і мало хто з візників виїхав на роботу наступного дня”, як писали тодішні газети. П’яні солдати намагалися потрапити до приміщення реального училища, щоб влаштувати там погром. Завадила поліція.
При підготовці публікації використано матеріали ДАРО, зокрема публікація Людмили Леонової «Прифронтове Рівне. Біженці, допомога фронту, евакуація… (до 100-річчя Першої світової війни за документами ДАРО), сайт ДАРО — rv.archives.gov.ua
Фото з фондів ДАРО, цифрових архівів Польщі, Російського державного архіву кінофотодокументів (РГАКФД), мережі Фейсбук
