Рік 1891, або фрагмент з життя родини Шептицьких. Уривок з біографії о. Климентія

0
359
Рік 1891, або фрагмент з життя родини Шептицьких. Уривок з біографії о. Климентія

Софія Шептицька виїхала з Кракова до Прилбич у переддень св. Миколая, тобто 5 грудня (за григоріанським календарем) 1890 року. Сини приїхали пізніше, зокрема Казимир 18 грудня. 31 грудня 1890 року на урочистому родинному засіданні був підписаний важливий сімейний документ.

Коментуючи останній лист Софії Шептицької, написаний у цьому році, син Леон так про це згадував: «Під час цих свят ми всі урочисто підписали відредагований Митрополитом [а тоді монахом братом Андреєм — І. М.] родинний акт, який знаходиться у прилбицькому архіві» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 137]. Тут слід додати коментар племінника братів Шептицьких Яна Казимира Шептицького, який він додає у біографії о. Климентія: «Очевидно, під час знищення дому й архіву разом з ним пропав і цей документ» [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 49]. Також із цього місця передамо й коротку замітку автора з приводу підписаного в Прилбичах сімейного документу:

Підписали «сімейний акт, або, як би сказати сьогодні, ідейну декларацію і наскрізь застосовану в нашому житті. Того дня також відбулося заснування т.зв. Родинної Ради, яка при кожній нагоді численнішої зустрічі членів родини у Прилбичах «радила» і під час якої цей акт урочисто відчитувано» [тут же].

Колядники з Вифлиємською зіркою. Автор: художник Людовик Стасяк. Джерело: Polona.pl
Колядники з Вифлиємською зіркою. Автор: художник Людовик Стасяк. Джерело: Polona.pl

Свята в родині Шептицьких пройшли традиційно, як у східній частині Галичини, яка різнилася від інших частин Польщі тим, що після католицьких свят усі разом брали участь в українських різдвяних дійствах. Для передання колориту дамо фрагмент листа, в якому Шептицька описує Софії Попель руські (українські) Різдвяні свята:

«Вчора я думала про вас — як би ж ви любили наш руський Новий Рік. Зі всього села громадками по 10 чи 5 діток, хлопці окремо, дівчата окремо, приходять, неначе подорожні, з торбою і палицею, закликаючи: «На щастя, на здоров’я, на той Новий Рік». А відходять, ще голосніше гукаючи: «Най ся родить тут пшениця, жито!.. — і т.д., і т.д. Із самого рана, як хмари горобців, нападають — по хатах дістають малі булки з разової муки, які окремо печуть, або пироги. Маю для них з п’ятдесят книжок польського і руського Апостольства, в яких всі образки ми розмалювали з хлопцями a la Rubens, образки, горіхи… Стільки, стільки, стільки Христа Господа переходить перед очима в цих, може, 200 личках, які здебільшого променіють, але, як горобці, насправді зухвалі, коли бачать, що вільно. А в деяких теж такі сумні, яких часом старша сестра принесла, щоб «теж мало собі Новий Рік» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 139].

Після свят більшість сім’ї вибралась до Кракова продовжувати навчання. Ян Кантій Шептицький у цей час урядує у Яворові у повітовій раді, готує вибори до австрійського парламенту. У половині лютого 1891 року Софія Шептицька з Казимиром відвідує родину Шембеків у Сім’яничах. Тут, у домі своєї дочки Мімі, доживає віку брат Софії Шептицької Олесь. Це була їхня остання зустріч, оскільки через кілька місяців Олесь помре. Після повернення до Кракова Софія пише листа до Прилбич до чоловіка, в якому оповідає про стан справи з Казимиром. Очевидно, після закінчення навчання у Кракові він мав намір іти у монастир. Батьки, однак, були іншої думки і пропонують йому написати наукову роботу та отримати ступінь доктора права, як це зробив старший брат Роман — монах Андрей. Отож, у листі Софія Шептицька від 28 лютого 1891 року писала:

З колядою. Автор: художник Артур Ґроттґер. Джерело: Polona.pl
З колядою. Автор: художник Артур Ґроттґер. Джерело: Polona.pl

«Я здорова, але не можу сказати, щоби мені було легко на серці — і Сім’яничі, і справа Казя на ньому занадто тяжіють. Він [Казимир — І. М.], коли я приїхала, говорив мені, що, з огляду на Твій лист, «наразі нічого іншого мені не залишається, як послух». Я вже не знаю, скільки разів, може, з ним за-різко говорила — передовсім на першому плані зараз, щоб не відмовлявся від докторату. Думаю, що, може, краще було б, щоби ти згадав про Рим після докторату. У цьому він має рацію, що у Кракові так само наука мусить недобре йти, через ці розриви годинними візитами його відвідувачів, так якби він кожного дня бачив усе товариство від пані Адамової аж до  Соболевської, — користі з цього ніякої. Та нехай з цього права принаймні залишиться користь від титулу «доктор права» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 143].

У лютому 1891 року у Кракові серед студентської молоді організовується Марійська дружина, серед поляків названа Sodalicja Mariańska. Метою цієї християнської організації було поширення ідей поєднання християнського життя з навчанням, шкільним, чи університетським. На чолі такої організації стояв священик, що опирався на вибраний орган управління з числа членів, який очолював префект.  Першим префектом обрано Казимира графа Шептицького [цю інформацію знаходимо в часі святкування десятиліття з нагоди заснування організації, в якому брав участь Казимир граф Шептицький: Czas. — № 31. — 7 лютого 1891 р. — С. 2].

У четвер 15-го травня 1891 року, писав Леон граф Шептицький у коментарях до листів мами Софії, біля 7-ї години помер син Александра графа Фредро і вуйко Казимира. Тіло перевезено з Сім’янич до Рудок до родинної каплиці, де і поховано 21 травня [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 143]. На похороні зібралася вся родина. Коротку перерву у навчанні зробив і Казимир. Опісля Казимир із братом Леоном повертаються до Кракова, а Софія Шептицька підупадає на здоров’ї й залишається у Прилбичах. Наступні два місяці Казимир опікується своїм молодшим братом. У листві від 6 липня 1891 року Шептицька писала до Софії Попель, що «дивно, скільки багато дали йому [Леонові — І. М. ] ці два місяця під винятковою опікою Казика» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 152].

Ян Олександер Фредро (1826–1891), брат Софії графині Шептицької.
Ян Олександер Фредро (1826–1891), брат Софії графині Шептицької.

Незабаром Шептицьким небеса послали ще одне життєве випробування — тим разом біда вчепилась Романа-Андрея. У червні, після смерті вуйка Олеся, Роман-Андрей по закінченні своїх краківських справ вирішив провести літо, або вакації, як це називали у Галичині, у Добромилі у стінах монастиря. У цей час з місією в Галичині перебуває французький єпископ Фелікс Журдан де ля Пассардієр (1841–1913), який у часі понтифікату папи Леона ХІІІ відіграє важливу роль у стосунках між Ватиканом та Росією, а також є палким прихильником Сходу й унії між католиками та православними. Під час візиту єпископ прагнув також поїхати на Буковину, де діяв монастир старовірів-монахів у Білій Керниці (нині це Глибоцький район Чернівецької області). У цій подорожі його супроводжував брат Андрей — Роман граф Шептицький. Після повернення 3-го серпня молодий Шептицький раптово захворів на тиф. Батько Ян Кантій дізнався про хворобу сина у Перемишлі й негайно перевіз сина до Прилбич. Кращі лікарі з Кракова та Львова опікувалися хворим, оскільки перебіг хвороби був надзвичайно складним. У листі за 25-е вересня 1891 року до Казимира Софія Шептицька пише про побоювання, що хвороба сина  може перейти в туберкульоз [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 156].

Французький єпископ Фелікс Журдан де ля Пассардієр (1841–1913).
Французький єпископ Фелікс Журдан де ля Пассардієр (1841–1913).

Тільки на початку жовтня стало зрозуміло, що організм переборов захворювання. 17-го жовтня разом із мамою брат Андрей їде на реабілітаційний курорт у Закопане. Поселяються «на віллі Сужицьких, у лісі за Кузьніцом — навпроти вілли др. Халубінського» [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 51].

Із Закопаного Софія Шептицька пише низку листів у Краків до Казимира. В одному з них, датованому 12-им листопада, вона згадує про його покликання піти у монастир і дискусії, які точаться навколо цього вже якийсь час:

Старий костел у Закопаному. Джерело: Polona.pl
Старий костел у Закопаному. Джерело: Polona.pl

«Ось майже рік, як ми більше не розмовляли, любий, попри все зло, яким Ти вважаєш мовчання. Мені здається, що воно залишається Твоїм ворогом, частіше переможним, аніж переможеним. Усе це додалося до того, що у Твоєму повсякденному житті протилежне Твоїм смакам, твоїй природі, Твоєму покликанню. Тому, ймовірно, саме це покликання таке суворе й важке; усе це може легко, за браком повітря, за браком цього слова й людської думки, якій, однак, Господь так часто дає змогу керувати нами, може бродити хибно, повір мені. Тепер о. Яцковський у Кракові. Протягом місяця або двох Ти міг би бути постійно і прямо під його рукою, що є і укріплювальною, і пояснювальною дією, аніж те, як бачитися і говорити раз на рік…».

«Кузьніце» — частина Закопаного, неподалік якої часто жили Шептицькі. Джерело: Polona.pl
«Кузьніце» — частина Закопаного, неподалік якої часто жили Шептицькі. Джерело: Polona.pl

[«ОтецьКлиментійШептицький. Життєпис…». — С. 50–51]

18-го грудня 1891 року Казимир Шептицький з відзнакою склав ригоросум (rigorosum) — усний докторський екзамен [Листи Софії Шептицької. — Т IV. — С. 166]. Поряд із письмовою частиною — дисертацією — успішність під час ригоросума була підставою для присвоєння наукового титулу. Цього дня, 18-го грудня, Софія Шептицька написала Казимиру листа, який заадресував Роман — брат Андрей, додаючи титул «докторові обох прав» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 168]. Мама пише до Казимира:

«Дякую, люба дитино, за поштівки, написані тоді, коли Ти поглинутий роботою. Сьогодні ранком ми пішли до церкви. За Твою інтенцію змогли помолитися на Святій Літургії. Нехай частка Бога буде найбільшою в цьому екзамені і всьому. Із биттям серця чекаємо на вісті про іспит та прибуття» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 168].

Іван МАТКОВСЬКИЙ

Напишіть відгук