Монастир святого Альфонса, що знаходиться у Голоску, займає важливе місце в історії Львова. Приміщення монастиря у різні періоди було відповідно табором для військовополонених (під час німецької окупації), інфекційною лікарнею (у часи підпільного існування УГКЦ), однак, з отриманням Незалежності, повернуло своє автентичне призначення.
14 вересня 1939 року в околицях Львова з’явилися німецькі війська. Студентат у Голоску перетворився на військові казарми. Хоч німецькі солдати трактували монахів досить добре, однак, зважаючи на загрозу з боку Радянського Союзу, який був вороже наставлений до католицького духовенства, необхідно було евакуювати студентат із Голоска.
Наприкінці літа 1941 року редемптористи були виселені німцями, які почали використовувати монастир як табір для військовополонених. У липні в 1944 р., в часі відступу німців, монастир св. Альфонса був підпалений.
Старий дім був знищений повністю (на місці старого дому зараз рефектар), частково був знищений і дім, добудований в 1924 р., і лише найновіша добудова залишилась неушкодженою. Саме в тій частині монастиря від серпня 1944 р. почав діяти новіціят.
Ставлення радянської влади до греко-католиків (зокрема, редемптористів) у повоєнний період
У звіті за 20/V-46 р. щодо греко-католиків, П. Кучерявий (уповноважений по справах релігійних культів при Раді Міністрів СССР Львівської області) писав:
«Редемптористы проживают в монастыре Голоско-Велике, церквей у них нет, но имеют в монастырях каплицы и там бъют поклоны, живут старыми запасами и накопившимися жирами, а поэтому пока отказываются от присоединения к православной церкви».
Читаючи «Отчетный доклад по работе уполномоченного совета по делам религиозных культов при совете министров СССР по Львовской области за 1946 – 1947 г.» дізнаємося про зміни, пов’язані з Львівським псевдособором 1946 року, що відбулися у греко-католицькій церкві, зокрема у діяльності редемптористів.
«Оставшиеся еще по области 40 парафияльных священников которые упорно сопротиявляются против воссоединения, правда они отказались от духовной службы и часть из них занимается лодырничеством, а часть сельским хозяйством, но так или иначе они мешают другим священникам т. к. очень скрыто проповедуют среди религиозного населения свою демагогию».
Із вище зазначеного звіту дізнаємося інформацію, що у Львівській області за 1946 р. у сфері релігії сталися наступні зміни: греко-католицьке духівництво скоротилося до 72 священиків, діючих церков – 38, чоловічих монастирів – 3, монахів – 107, жіночих монастирів – 2, монахинь – 51.
«На І.ІХ.46г. по области 48 священников упорно сопротивляясь воссоединению с православием остаются пока что верны папе Римскому, присяге и т.п. греко-католическое духовенство выставляет свои мотивы: /я убежден в своих учениях, я не могу нарушить присягу, совесть моя не позволяет, я не согласен с догматом костельныка/».
Про редемптористів зазначено: «Монахи-редемптористы сконцентрированы в один монастырь в Голоско-Великой, где находится 49 чел., занимаются обработкой земли, огородов и восстановления помещения монастыря. Духовенские курсы, которые были при монастыре ликвидированы и часть монахов разъехалось по домам к родным. Монахи-студенты в количестве 58 чел. Сконцентрированы в монастыре Уневе, там же и находится Шептицкий Климентий».
«В селе Голоско, где находяться редемптористы, ко мне приходила делегация верующих украинцев с ходатайством, чтобы им открыть там церковь и разрешить служить греко-католическому священнику, но я им посоветовал переписать заявление, и как ушли переписывать – больше с этим заявлением и не приходили».
У звіті вказано, що у 1947 році парафіяни просили залишити їм греко-католицького священика або ж надати уніатського.
«Как видно по специальному заданию священников, вопреки решению мартовского собора, часть верующих украинцев добивалась о разрешении им оставить греко-католического священника в церкви или же прислать им обязательно униатского священника, бесспорно, что эти верующие получили отрицательный ответ».
Якщо у області на І/І-46 р. нараховувалось тільки 11 православних церков, а греко-католицьких – 522, то на І/І-47р. налічувалося православнихцерков – 231, а греко-католицьких – 38.
«На территории области еще имеются греко-католические 3 мужских монастыря. Монастырь редемптористов /бельгийцы/ расположен в монастыре села Голоско-Великие, в 4-х км от областного центра, там находится 43 монаха, которые занимаются хлебопашеством и огородничеством».
Тоді ж, у звітізапропоновано: «Монахов-редемптористов переселить из города Львова в один из монастырей на периферии, этим самым дадим возможность гражданской организации, крайне нуждающейся в здании, восстановить 2 корпуса, ранее разрушенных, от которых монахи отказались».
Недільного ранку 17 жовтня 1948 р. міліція без попередження вигнала редемптористів з монастиря. 14 вантажними автомобілями їх було вивезено до монашої обителі в Уневі.
У творі священномученика УГКЦ Омеляна Ковча, «Чому наші від нас утікають» окреслено, що, коли переглядати журнали та газети, що виходили в Українській Греко-Католицькій Церкві до її насильницької ліквідації у 1946 році, то не важко помітити наскільки жвавим та предметним був діалог (і дискусія) між греко-католицькими інтелектуалами. Практично осягнувши після більш ніж 20-ти років вільного життя довоєнних показників щодо структури Церкви, УГКЦ так і не змогла по сьогодні повернутись до того стану внутрішньої комунікації, який існував до 1939 року.
Після війни, в час підпілля, протягом 43 років дім у Голоску був інфекційною лікарнею. Детальнішої інформації про цей період, ні в спогадах священнослужителів, ні в архівних документах немає.
Відомо, що насильницьку ліквідацію УГКЦ засудив Ватикан: апостольська столиця не визнала рішень Львівського псевдособору. Зважаючи на це, структури УГКЦ продовжували існувати у підпіллі, а також у діаспорі. Підпільні структури отримали назву катакомбної Церкви. У період 1944-1990 років радянська влада жорстоко переслідувала катакомбну УГКЦ, але ліквідувати її ніколи так і не змогла.
Вихід греко-католицької церкви з підпілля
Коли в 1989 р. державна влада повернула будинок редемптористам, то підтримуючи довоєнну традицію Львівської віце-провінції, дім у Голоску знову став приміщенням для формації нового покоління редемптористів, а з 1 жовтня 1997 р. отримав назву Вищий духовний інститут ім.. Миколая Чарнецького Львівської Провінції ЧНІ.
З отриманням незалежності, Львівська провінція Згромадження редемптористів разом з іншими монашими згромадженнями почала добиватися повернення власності, якою вона володіла до встановлення комуністичного режиму. Ці вимоги були частково задовільнені: редемптористамповернули деякі з їх домів та церков.
Серед цих повернених домів був і монастир св. Альфонса у Голоску (1991 р.). У ньому розмістили семінарію, в якій частина редемптористів навчалась до 1996 р. А з вересня 1997 року там було відкрито Вищий духовний інститут Львівської провінції ЧНІ.17 студентів розпочало навчання у трирічній програмі філософських студій на базі власного освітнього закладу Провінції – вперше після більш як півстолітньої перерви. З 2005 року всі студенти Львівської Провінції живуть в монастирі св. Альфонса, але всю семінарійну освіту отримують у Львівській Духовній Семінарії Святого Духа.
У 2013 році Львівська провінція Згромадження редемптористів святкувала 100-літній Ювілей. Різні святкові заходи тривали протягом року 2012-2013 р. На завершення ювійленого року провінція налічувала: 13 монастирів, 2 місійністаниці; 122 співбратів: 5 єпископів, 79 священиків, 3 дияконів, 14 братів, 16 студентів та 5 новиків.
Іванна ПАВЛЮК
Джерела:
- Архівні документи за 1946-1947 роки(Державний архів Львівської області)
- Михайло Бубній. Редемптористи візантійсько-українського обряду у Львівській митрополії УГКЦ в 1913-1939 роках – Львів: Монастир Св. Альфонса. – 2003. – 203 с.
- www.cssr.lviv.ua/, risu.org.ua/ua/, christusimperat.org/uk/,http://vgolos.com.ua/blogs/psevdolikvidatsiya_ukrainskoi_grekokatolytskoi_tserkvy_208392.html,
