Радник, що любив тишу, або льокатори музикальної кам’яниці

Радник, що любив тишу, або льокатори музикальної кам'яниці

Кожна оселя, як і людина має свою долю, життєвий шлях, зберігає історії, легенди і таємниці. Серед львівських кам’яниць є одна особлива, “музикальна”, що зберігає і давні мелодії, і сьогодні наповнена музикою. Це дім славетної Соломії. Сьогодні ми послухаємо декілька “мелодій” з уст колишньої мешканки цього дому Уляни Любович (Старосольської).

Уляна Любович

Музикальна кам’яниця
(фрагменти спогадів)

Вулиця пнеться вгору. На тому кінці буде кам’яниця номер 23. Той самий, як колись, як завжди… Кам’яниця була музикальна. Не тільки тому, що її власницею була Саломея Крушельницька, вона ж бо тут не жила і тільки вряди-годи з’являлася з далекої Італії або ще дальшого світу. Але все тут грало і співало.

Кам’яниця під номером 23 по сучасній вулиці Соломії Крушельницької, фото початку ХХ століття
Кам’яниця під номером 23 по сучасній вулиці Соломії Крушельницької, фото початку ХХ століття

Внизу, праворуч, прямо від сіней, кілька ступенів вело до помешкання, де жили тітка й вуйко Шухевичі. Звали їх вуйко Боба і тета Оля. Вуйко – русявий красень і струнка із клясичними рисами обличчя тітка, життя якої пробігало завжди коло вуйка, у його тіні. Обоє вчили гри на фортепіяні.

Ліворуч, на партері, йти треба було побіч помешкання адміністратора кам’яниці, пана радника скарбу Бандрівського, що жив за методою Кнайпа, а до дітей був строгий. (Себастьян Кнайп (1821-1897) німецький пастор, який здобув популярність завдяки своїй системі водолікування і природного оздоровлення, автор книги “Моє водолікування”, що стала бестселером в кінці ХІХ на початку ХХ ст. – Р. П.)

У цьому помешканні співала та вчила співу Одарка Бандрівська, сестрінка Саломеї Крушельницької…

Одарка Бандрівська
Одарка Бандрівська

Жила в кам’яниці теж сестра Саломеї, Анна Крушельницька. Для нас це була оточена тайною пані Анна – Нуся. До дітей доходили тільки неясні вістки про любов, яка перервала блискучу кар’єру співачки, може, не гіршої від самої Саломеї. Казали, що вона все ще жде на свого любого, який залишився десь далеко в Італії, …що в неї, при ліжкові, все ще є на столику знимка цього таємничого італійця, що зачарував її на все життя.

Анна Крушельницька (1887-1965) - талановита сестра Великої Соломії, якій пророкували славу оперної співачки
Анна Крушельницька (1887-1965) – талановита сестра Великої Соломії, якій пророкували славу оперної співачки

На перший поверх вели скрипучі сходи. Підождіть, станьте на хвилину тихо, і я знову почую цей скрип…

Там – два помешкання. В одному жила сім’я професора Яцкевича. В гімназії, де вчив, він залюбки розказував про свого собачку Джіля, але учні були більше зацікавлені його гарними дочками. Дві з них грали на фортепіяні. Потім спровадилася на перший поверх сім’я Дроздовських, з яких двоє грало, аж любо. Пан радник, видимо, любив тишу, проте приймав на помешкання самих музикальних.

Карло Бандрівський (1855-1931) - чоловік найстаршої сестри Соломії – Осипи, управитель будинку упродовж 28 років
Карло Бандрівський (1855-1931) – чоловік найстаршої сестри Соломії – Осипи, управитель будинку упродовж 28 років

А рядом графиня Порчеррі! Випрямлена, як свічка, пані, якої я ніколи не бачила без чорного, маленького капелюха на сивісінькій голові. На плечі спадав чорний, газовий вуаль. Про її дочку, з рудим пухнастим волоссям, казали, що вона має виступати у фільмі. Тільки вони дві записані в моїй пам’яті мовчки, без звуку.

Станіслав Людкевич (зі сайту https://uk.wikipedia.org)
Станіслав Людкевич (1879-1979) – визначний композитор, музикознавець, фольклорист, диригент, педагог. Мешкав у цьому домі впродовж 1921-1931 рр.

Скрипучі сходи ведуть вище, на другий поверх. А тут усі грають. Передусім Станислав Людкевич, званий Сясьом, наш сусід, тата приятель. Його ділять від нас двері, бо його кімната насправді частина нашого помешкання. Він повертається додому в різних порах дня і ночі та в різних порах чути, як він ходить по кімнаті, говорить до себе, а частіше мугикає під носом. Час-до-часу, коли щось не виходило, чути було “пся крев, пся крев”. Ліжко брата прилягало до Сясьових дверей і, бувало, вночі брат будився від звуків, які, здавалося, виходили десь з-під його ліжка. Це Сясьо пробував, вдаряв на фортепіяні кілька акордів. Так народжувалися його композиції. А потім знову тиша, ніби ще глибша. А по хвилині чути було, як Сясьо ходить по кімнаті, мугикає.

Родина Старосольських: Уляна, Володимир, Дарія (донька Володимира Шухевича), Ігор, Юрій. Мешкали в цьому домі впродовж 1920-30-х рр.
Родина Старосольських: Уляна, Володимир, Дарія (донька Володимира Шухевича), Ігор, Юрій. Мешкали в цьому домі впродовж 1920-30-х рр.

Подвір’я теж не мовчало. Там співали, прасуючи чи готуючи їжу, наші вірні помічниці – Гані, Касі, Ксені – про них хтось повинен написати монографію. Звідтіля, плили “Віють вітри”, “Ой не ходи Грицю”, як теж стрілецькі пісні, які вже стали народними: “Їхав стрілець на війноньку”, “Ой видно село” тощо.

Володимир Старосольский (1878-1942) - видатний український вчений-етнополітолог, соціолог, історик і теоретик права, один з провідників національно-визвольного руху в Галичині, доктор права й адвокат, професор кількох європейських університетів і в’язень сибірських таборів
Володимир Старосольский (1878-1942) – видатний український вчений-етнополітолог, соціолог, історик і теоретик права, один з провідників національно-визвольного руху в Галичині, доктор права й адвокат, професор кількох європейських університетів і в’язень сибірських таборів

Якщо пані Томашова попустила нехотячи дідуся з катаринкою, то линуть-пливуть звідтіля ніжні старосвітські менуети вальчики. А може, ввійшов на подвір’я незапримічений мандрівник парасольник, який викрикує-виспівує:

Па-ра-соолі до направи на місци,
Паааа-расолі до направи на місци…

Або відомий на весь Львів вуличний співак заспіває:

Куплю си ґазету, сяду до трамваю
Бувай ми здорова, бо я від’їжджаю.
Камінь на камінні, на камінні камінь,
А на тім камені іще один камінь

Властиво тільки з партеру ніколи не доходили ніякі легкі пісеньки, ні “шлягери”. Всі інші переплітали поважну музику – легкою, хоч це було побічною справою. Треба ж бо було братам вправляти на скрипці та чельо, а мені на фортепіяні. Не слід ще забувати про маминих учнів. Пополудні мама йшла до Музичного інституту, але ранком приходила всяка дрібнота, яка нераз ледве могла сягнути руками до клавіятури, ніжками баламкаючи, якже далеко від вимріяного педалу.

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові
Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові

Інколи, з роками щораз-то рідше, грала сама мама. Це було найкраще. Сидіти у глибокому фотелі, не читати, а ковтати книжку й слухати маминої музики, або, під її акомпанемент, м’яких звуків братового челя…

В п’ятницю, 9 червня о 16.00 відбудеться відкриття виставки “Мешканці Музикальної кам’яниці”, під час якого Ви зможете ближче познайомитися з льокаторами Соломіїного Дому.

Роксоляна ПАСІЧНИК
старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові

Джерело:  Любович У. Музикальна кам’яниця // Слово. Збірник 5. — Едмонтон: ОУП «Слово», 1973. — С. 254—261.

Фото Старосольського, родини – із сайту http://100krokiv.info/

Напишіть відгук