Путівник радянським Львовом 1974 року

0
1527

Для дослідників радянського Львова – путівник. виданий у 1974 році видавництвом “Каменяр”.

Подаємо текст, тенденційний і повен партійних кліше, повністю. Історія, як-не-як.

lviv_1974_79 lviv_1974_78 lviv_1974_77 lviv_1974_76 lviv_1974_75 lviv_1974_74 lviv_1974_73 lviv_1974_72 lviv_1974_71 lviv_1974_70 lviv_1974_69 lviv_1974_68 lviv_1974_67 lviv_1974_65 lviv_1974_64.2 lviv_1974_64.1 lviv_1974_63 lviv_1974_62 lviv_1974_61 lviv_1974_60 lviv_1974_59 lviv_1974_58 lviv_1974_57 lviv_1974_56 lviv_1974_55 lviv_1974_54 lviv_1974_53 lviv_1974_52 lviv_1974_51 lviv_1974_50 lviv_1974_49 lviv_1974_48 lviv_1974_47 lviv_1974_46 lviv_1974_45 lviv_1974_43 lviv_1974_42 lviv_1974_41 lviv_1974_40 lviv_1974_39 lviv_1974_38 lviv_1974_37 lviv_1974_36 lviv_1974_35.2 lviv_1974_35.1 lviv_1974_34.2 lviv_1974_34.1 lviv_1974_33 lviv_1974_32.2 lviv_1974_32.1 lviv_1974_31.2 lviv_1974_31.1 lviv_1974_30 lviv_1974_29 lviv_1974_28 lviv_1974_27

 

ВИДАВНИЦТВО «КАМЕНЯР» ЛЬВІВ 1974
Автор тексту І. Деркач

91(С2)(069) + 7А6
Л89
Видання друге, доповнене
20904–054
Д —————– б3-33-4-73
М214(04)–74
(С) «Каменяр», 1974
Древній, прекрасний Львів, що відлічує восьме століття своєї історії, випростав крила розквітнув, осяяний світлом Великого Жовтня. За роки Радянської влади місто уславилося своїми заводами, фабриками, навчальними закладами, музеями, творчими організаціями. Особлива гордість його – люди, що в одному строю в усіма трудящи­ми Країни Рад будують комунізм.
Звернімось до історії. В середині XII століття Київська Русь розпалась на самостійні феодальні князівства. Однак роз’єднаними силами важко було протистояти полчищам іноземних загарбників – татар, угорських, польських і литовських феодалів. Наприкінці XII століття Га­лицьке і Володимиро-Волинське князівства об’єдна­лися під владою князя Романа Мстиславича. Галицько-Волинське князівство стало одним з наймогутніших у Київській Русі того періоду.
У 1240 році на Русь напали монголо-татарські орди. Зруйнувавши стольний град Київ, вони ринули на західні землі. Для захисту від ворога будуються оборонні споруди, міста-фортеці. У середині XIII століття на важливому оборонно-стратегічному рубе­жі і перехресті торговельних шляхів, біля підніжжя гори над річкою Полтвою, постало нове місто. Заснував його князь Данило Романович і назвав Львовом на честь свого сина Льва. На горі, яку згодом назвали Княжою, ви­росла фортеця.
Місто швидко зростало, розвивалися ремесла, торгівля. Князівство вело мирну політику, але давало належну відсіч усім, хто посягав на його незалежність.
Часті спустошливі набіги татар послабили обороноздатність князівства. Цим скористалися польські й литовські феодали і в 40–70-х роках XIV століття захопили його землі. У кінці XIV–на початку XV століття центр Львова переноситься на нове місце (тепер тут площа Ринок). Навколо нього виростають муровані стіни та земляні вали. Місто серед стін розкинулося на п’ятдесяти гектарах. Більша частина городян проживала по­за мурами – в передмістях Підзамче, Краківському та Галицькому. Наприкінці XVI століття у Львові мешкало близько п’ятнадцяти тисяч чоловік. За соціальним скла­дом мешканці ділилися на патриціїв, у чиїх руках зосереджувалася влада, міське по­спільство (дрібні купці, цехові ремісники) і плебеїв (наймані робітники, підмайстри і землероби).
Війни з татарами і турками, гніт польсько-шляхетської держави, необмежена сваволя можновладців гальмували економічний і культурний розвиток Львова. Ватікан використовував польську шляхту для зміцнення свого впливу. Католицький орден єзуїтів насаджував у місті католицизм, будував костьоли, заснував ряд шкіл, до яких вербу­вав дітей українських дворян і заможних міщан, ополячував їх.
Корінне населення Львова чинило опір колонізаторам, зберігало і розвивало свою культуру, мову, боролося за свою незалежність. При православних церквах створювалися братства – політичні організації, які виступали проти релігійного, соціального і національного гноблення.
Львівські братства підтримували зв’язки з багатьма культурними і політичними центра­ми України й Росії. Найбільш активну діяльність розгорнуло братство при Успенській церкві. Воно мало свою школу і друкарню, в якій друкувалися книги не тільки релі­гійного, а й світського змісту, твори гострополемічного характеру, підручники для шкіл. З друкарнею братства пов’язана діяльність першодрукаря Івана Федорова. В 1574 ро­ці він видав у Львові чудово оформлений «Апостол». Це була перша друкована книга на Україні. В тому ж році вийшла ще одна книга – слов’яно-руський «Буквар», де багато місця відведено вихованню молоді в патріотичному дусі. Як заклик до понево­леного народу звучали слова Івана Федорова: «Духа не угашайте… утешайте малодуш­ныя…» Просвітитель і гуманіст Іван Федоров помер у Львові в 1583 році і похований на подвір’ї Онуфріївського монастиря.
У XIV–XVI століттях на західноукраїнських землях спалахували селянські повстан­ня. Урядові з великими труднощами вдавалося придушувати їх. Особливо поширився опришківський рух. Вбивство поміщицьких слуг, підпали панських маєтків, бунти часто виливались у масові збройні виступи.
1648 рік – початок визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти польської шляхти. Трудові верстви Львова зустріли цей рік з великою надією на визволення.
Коли козацько-селянські війська прийшли під Львів, передміщани прилучилися до загону полковника Кривоноса і допомогли йому здобути фортецю на Княжій горі. Про­те в середмістя Богдан Хмельницький не ввійшов.
Удруге Богдан Хмельницький прийшов під Львів уже після возз’єднання України з Росією, в 1655 році. Козацькі війська в союзі з російськими розгромили королівські полки під Городком і взяли в облогу Львів. Польський гарнізон, розуміючи свою без­вихідь, склав зброю. Місто визнало владу українського гетьмана. Однак Богдан Хмельницький змушений був відступити.
Львів’ян, які співчували рухові Хмельницького, королівські посіпаки вбивали, саджа­ли на палі, кидали в колодязі.
Не давали спокою татари й турки. У 1672 і 1695 роках під мурами міста стояли татарські орди, в 1703-му на місто напали війська Карла XII.
1686 року у Львові було укладено так званий вічний мир між Польщею і Росією. В одному з Пунктів Договору зазначалося, що Річ Посполита не чинитиме утисків ко­рінному Населенню На західноукраїнських землях. Одначе шляхта не дотримувалася цього зобов’язання.
У середині XVIII століття в Галичині, зокрема у Львові, поглиблюється класовий антагонізм, спостерігається піднесення національно-визвольного руху.
Послаблення королівської влади у Польщі дозволило сусіднім державам здійснити свої загарбницькі плани. 1772 року Галичину загарбала Австрія. Народ терпів від безправ’я.
У боротьбі з несправедливістю, з жорстокою експлуатацією формувались і гарту­вались прогресивні сили.
Велику роль у громадсько-політичному житті міста в першій половині XIX століття відіграв літературний гурток «Руська трійця». Натхненниками і керівниками його були Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький. Ці видатні діячі разом із своїми однодумцями сіяли зерна освіти серед народу, піднімали трудящих на бороть­бу проти поневолювачів. Іван Франко назвав їх «галицькими будителями народної волі». Твори діячів «Руської трійці» започаткували нову українську літературу в Галичині.
У 1848 році в Австрійській імперії почалася буржуазно-демократична революція, яка охопила і Львів. Австрійське військо з Княжої гори і цитаделі вело артилерійський вогонь по зайнятій повстанцями території. Тоді згоріло багато будівель, у тому числі міська ратуша і університет з цінною бібліотекою.
Хоч революція в усі» Австрійській державі була придушена, вона дала зрозуміти панівній верхівці, що поневолені маси ніколи не змиряться зі своїм становищем. На зміну феодалізмові прийшов капіталізм. Але цісарська влада не була зацікавлена в економічному розвитку Галичини і тримала її на становищі відсталої колонії. Львів і далі залишався торговельно-адміністративним містом. На невеличких підприємствах, що виникали тут, робочий день тривав дванадцять-шістнадцять годин, платня була дуже низькою. Це викликало незадоволення трудящих, і вони вимагали у підприємців поліпшення свого становища.
Першого травня 1890 року у Львові вперше відбувся мітинг, присвячений міжнарод­ному дню робітничої солідарності. У Галичині, особливо у Львові, розповсюджуються твори російських революціонерів-демократів М. Чернишевського, О. Герцена. Про­будженню соціальної і національної свідомості трудящих сприяли твори Т. Шевченка, що гнівно таврували деспотизм царів, реакційну роль релігії, закликали слов’янські народи до єднання у боротьбі проти гнобителів.
Прогресивні сили Галичини об’єднуються навколо письменника, революціонера-демократа Івана Франка.
У другій половині XIX століття в Галичину все більше проникають ідеї К. Маркса і Ф. Енгельса, російських революціонерів-демократів. Одними з перших популяризато­рів наукового соціалізму стали І. Франко і М. Павлик.
Ленінська газета «Искра», що переправлялася через Галичину в Росію, мала у Львові своїх читачів та кореспондентів.
На початку нашого століття прокотилася хвиля робітничих виступів у Росії, Австро-Угорщині та інших країнах. У Львові в 1902 році страйкувало понад десять тисяч робітників. Стрілецька площа (тепер площа Д. Галицького) стала свідком сутички трудящих з австрійськими солдатами. У 1905–1907 роках під впливом першої росій­ської революції боротьба розгорілася з новою силою. Робітники з червоними прапорами виходили на демонстрації, домагалися соціальних і політичних прав. 28 листопада 1905 року припинили роботу майже всі промислові підприємства Львівщини, міський транспорт. У селах спалахували страйки.
У 1914 році вибухнула перша світова війна. В жовтні 1918 року, внаслідок перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії, піднесення революційного руху і по­разок на фронті, Австро-Угорщина розпалася. Слугуючи світовому імперіалізмові, укра­їнські буржуазні націоналісти допомогли панській Польщі в 1919 році захопити Галичину. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії і створення Української Радянської соціалістичної держави стали дороговказом для трудящих Західної України у боротьбі за волю, за возз’єднання з Радянською Україною. У містах і селах ство­рюються комуністичні осередки. Комуністична партія Західної України та Комуністична партія Польщі ведуть спільну боротьбу проти польської та української буржуазії, проти соціального і політичного безправ’я.
Особливо великого розмаху революційний рух набрав у 30-ті роки. Робітники виходили на демонстрації з лозунгами «Геть фашизм!», «Звільніть політв’язнів!», «Хай живе КПЗУ!», «Всі до оборони УРСР і СРСР!» Були створені нові прогресивні організа­ції – «Ліга оборони прав людини і громадянина», «Львівський комітет боротьби про­ти фашистського терору», «Амністійний комітет» та інші. 17 листопада 1935 року в приміщенні ремісничої палати відбувся багатолюдний мітинг, на якому промовці засу­дили антинародну політику уряду.
Трудящі міста Львова і всієї Західної України об’єдналися під прапором Народного фронту в боротьбі за соціальне і національне визволення. Близько трьох тисяч безро­бітних зібралося 14 квітня 1936 року перед будинком біржі праці з вимогою роботи і хліба. їм відповіли відмовою. Тоді маси людей попрямували до воєводського управ­ління. Поліція намагалася розігнати їх і пустила в хід зброю. В кінці вулиці Академіч­ної (тепер проспект Т. Шевченка) були тяжко поранені робітники Владислав Козак і Микола Середа.
Трагічна смерть В. Козака була краплею, що переповнила чашу терпіння львівського пролетаріату. На місці вбивства відбувся п’ятитисячний мітинг, присвячений пам’яті жертв поліцейського терору в Ченстохові, Кракові і Львові.
Похорон безробітного В. Козака перетворився у демонстрацію протесту проти поліцей­ського терору, проти фашистської політики уряду. В похороні взяли участь тисячі трудящих. Обстрілювані поліцією, вони пройшли вулицями міста. Це був великий політичний виступ, який показав організованість львівського пролетаріату і став свід­ченням банкротства урядової політики і неспроможності націоналістичних партій роз­бити робітничу єдність.
На знак солідарності з революційним Львовом відбулися виступи робітників у Дрогобичі, Бориславі, Тернополі, Самборі, Городку, Лодзі, Варшаві…
За рішенням лівих профспілок у Львові 20 квітня 1936 року було проведено 24-годинний загальноміський страйк проти політичного терору. Це стало ще одним яскравим виявом класової свідомості трудящих, їх стійкості у боротьбі проти соціального і на­ціонального гніту. На першотравневу демонстрацію вийшли тисячі людей, які вимагали громадянських прав. Через вісім днів застрайкували будівельні робітники, 22 травня до них приєдналися робітники комунальних підприємств.
У травні 1936 року У Львові відбувся Антифашистський конгрес діячів культури, в роботі якого взяли участь представники передової інтелігенції. Серед них Я. Галан, С. Тудор, О. Гаврилюк, К. Пелехатий, П. Козланюк, В. Василевська, В. Броневський, Г. Дембінський, Л. Кручковський, Е. Зегадлович, Г. Гурська, М. Нашковський. До по­чесної президії було обрано письменників з світовим ім’ям – М. Горького, Р. Роллана, Г. Манна.
1939 рік. Фашистська Німеччина напала на Польщу. Гітлерівські полчища швидко просувалися в глиб держави. Тоді Радянський уряд вирішив подати допомогу трудя­щим Західної України і Західної Білорусії. 17 вересня Червона Армія перейшла ріку Збруч, а 20 вересня визволила Львів. Скінчилося панування поміщиків і капіталістів. Не стало більше кордону, який розділяв надвоє українську землю.
Прийшов, прийшов тридцять дев’ятий рік,
Славетний рік славетного народу.
В одній землі під синню небозводу
Славути плескіт, шум карпатських рік.

Як сонце, рік над нами той стоїть,
Його могутнє світло не поблідне,
Його проміння життєдайне, рідне
Сягатиме далечини століть, –
написав про цей день поет Д. Павличко. Львівські письменники присвятили знаменній події багато своїх творів.
26 жовтня в приміщенні оперного театру відбулися історичні Народні Збори Західної України. 1484 депутати представляли різні верстви населення. Збори прийняли Декла­рацію про встановлення Радянської влади на Західній Україні і про входження до складу СРСР з возз’єднанням з Радянською Україною. Була схвалена також Декла­рація про націоналізацію банків і великої промисловості. Народні депутати своєю постановою про конфіскацію поміщицьких і церковних земель остаточно розв’язали питання ліквідації великої земельної власності.
Верховна Рада СРСР на своїй позачерговій V сесії 1 листопада 1939 року задоволь­нила прохання Народних Зборів – прийняла Закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з Українською РСР.
На визволеній землі почалося нове життя. Під керівництвом Комуністичної парти в братній сім’ї народів СРСР трудящі визволеного краю за короткий строк здійснили докорінні соціалістичні перетворення, досягли великих успіхів у розвитку народного господарства і культури, піднесенні добробуту населення.
15 тисяч колишніх безробітних Львова одержали роботу. Створювалися нові, соціа­лістичні підприємства, розвивалися економіка міста, охорона здоров’я, культура. За ко­роткий час було відкрито дев’ять поліклінік, десятки початкових і середніх шкіл. Безробітні вчителі і лікарі одержали працю. Діти робітників, незаможних селян, тру­дової інтелігенції дістали змогу безплатно вчитися.
…22 червня 1941 року мирне життя трудящих Львова, як і всього радянського народу, було перерване підступним нападом на нашу країну фашистської Німеччини. Захопивши місто, гітлерівці встановили в ньому свої варварські порядки: грабували, вбивали людей, розпалювали національну ворожнечу. Вже в перші дні окупації вони арештували і розстріляли тисячі ні в чому не винних людей, серед них багато видатних вчених. За період окупації фашисти знищили в Янівському концтаборі близько 200 ти­сяч мирних жителів, а в цитаделі – 140 тисяч військовополонених.
У цих важких умовах львів’яни не схиляли голови перед окупантами. Восени 1942 року була створена підпільна організація «Народна гвардія імені Івана Франка», яка діяла аж до визволення Львівщини Радянською Армією в 1944 році. Члени її друкували і розповсюджували листівки, газети й плакати, в яких закликали до боротьби з фашистами та прислужниками – українськими буржуазними націоналістами, пускали під ворожі поїзди із зброєю і продовольством, підпалювали фабрики, висаджували повітря мости, знищували фашистів. Серед підпільників були комуністи і комсомольці – П Якубович, В. Грушин, М. Березін, С. Маківка, Є. Цибрух та інші. У Львові діяв відважний розвідник Герой Радянського Союзу Микола Кузнецов. 27 липня 1944 року доблесні війська Радянської Армії визволили Львів. Руїни, спусто­шення залишили по собі гітлерівці.
У квітні 1945 року ще йшла війна, а ЦК КП(б)У і РНК УРСР ухвалили поста­нову «Про відбудову і розвиток промисловості, транспорту і міського господарства м. Львова». «Законом про п’ятирічний плай відбудови і розвитку народного господарст­ва СРСР на 1946–1950 роки» було передбачено перетворити Львів у великий індустрі­альний центр України, збудувати заводи – електроламповий, автобусний, телеграфної і телефонної апаратури, склозавод, трикотажну фабрику, підприємства харчової проми­словості. Було визначено профіль індустріалізації міста: машинобудування, електро- і приладобудування, виробництво будівельних матеріалів. Крім того, накреслено шляхи дальшого розвитку підприємств харчової та легкої промисловості. Партія і уряд виді­лили на це величезні кошти – понад два мільярди карбованців.
З ентузіазмом приступили львів’яни до виконання державних планів. Проте перед ними виникли великі труднощі, і найголовніше – не вистачало кваліфікованих робітників. Пекучим стало питання підготовки кадрів. На підприємствах розгорнулося масове навчання робітників. Львів’янам передавали свій досвід роботи колективи підприємств інших міст. Група робітників електролампового заводу вчилася на Московському елект­роламповому заводі. Інженери і техніки Львівського заводу газової апаратури вивчали передові методи праці на ленінградських заводах. Приїжджали до Львова цілі бригади на чолі з кращими майстрами виробництва. Досить згадати допомогу виробничників московських фабрик «Красная швея», «Парижская Коммуна», а також київського заво­ду «Червоний екскаватор». З різних міст Радянського Союзу було надіслано нове устаткування. Індустріалізацію Львова здійснювали трудящі всієї нашої країни. Це яскраве свідчення великої дружби радянських народів.
Автобусний завод, що виріс на вулиці Стрийській, у 1948 році дав першу продукцію – автомобільні крани, а через вісім років з його конвейєра зійшов перший автобус. Згодом на дорогах країни почали курсувати львівські машини «Турист», «Карпати», «Україна» та інші. їх виробництво з кожним роком збільшувалося. В ювілейному 1967 році – до 50-річчя Великого Жовтня – завод дав країні 7 тисяч 600, а в 1973 році – 10 тисяч першокласних автобусів. У 1974 році випущено серію прекрасних автобусів нової марки – ЛАЗ-698. На міжнародних виставках львівські автобуси не раз здобували високі нагороди. Продукцію заводу закуповує близько двадцяти країн світу.
В усьому Радянському Союзі і за його межами відомі вироби львівських заводів – автонавантажувачі, кінескопи, сільськогосподарські машини. На міжнародних виставках високу оцінку одержала продукція Львівського телевізорного заводу. Завод кінескопів став одним з провідних у Радянському Союзі по випуску чорно-білих і кольорових кінескопів.
Ще можна назвати чимало великих львівських підприємств: заводи паровозовагоноремонтний, газової апаратури, інструментальний, лакофарбовий, хіміко-фармацевтичний, будівельних матеріалів, фірми – взуттєва «Прогрес», шкіряна «Світанок», швейна «Маяк», трикотажна «Промінь», меблева «Карпати», кондитерська «Світоч». Розвиток промисловості в місті став можливим завдяки життєдайній силі соціалістичного ладу, братерській дружбі і безкорисливій взаємодопомозі всіх народів Радянського Союзу. Сім союзних республік, 140 заводів беруть участь у комплектації львівських автонавантажувачів. У свою чергу, Львів відправляє вироби в інші райони Радянського Союзу. Львівську продукцію купують сімдесят країн світу.
На заводах, фабриках і будовах міста широко розгорнуто соціалістичне змагання, рух за комуністичну працю. Багатьом виробничникам присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Серед них – В. Гургаль, М. Вахула, М. Вереніцнн, В. Бур­ський, І. Марченко, Ю. Буряк, О. Станицька, П. Тоцький та інші.
Небувалого розмаху набрало житлове будівництво. Виросли багатоповерхові будинки на вулицях Тургенєва, 1 Травня, Терешкової, Стрииській, Артема, Любінськін Богда на Хмельницького, проспекті Ленінського Комсомолу, на Новому Львові. Тисячі робітників і службовців переселились у нові комфортабельні квартири. Темпи житлово­го будівництва особливо зросли за останній час. Тільки у восьмій п’ятирічці збудо­вано 1125 тисяч квадратних метрів житлової площі. У дев’ятій п’ятирічці буде збудо­вано її на 275 тисяч квадратних метрів більше. Споруджено багато будинків побу­тового обслуговування, готелів, магазинів.
З кожним роком зростає кількість загальноосвітніх шкіл. За повоєнні роки здано в експлуатацію 26 шкіл і п’ять інтернатів, у восьми школах добудовано нові приміщення. У 1973/74 навчальному році у Львові нараховувалося 96 середніх і неповних серед­ніх шкіл, в яких навчалося 82 тисячі учнів і працювало 5500 вчителів. Робітнича молодь вчиться в 23 вечірніх і двох заочних школах. У 26 технікумах кожного року здобуває освіту більше 31 тисячі учнів.
У Львові одинадцять вищих навчальних закладів. Найстаріший з них–Державний орде­на Леніна університет імені Івана Франка. На його 12 факультетах навчається майже 20 тисяч студентів. 50 докторів, 360 кандидатів наук, 290 викладачів університету готують філологів, істориків, юристів, журналістів, математиків, фізиків, хіміків, біоло­гів, географів, геологів, економістів та інших фахівців. Університет має свої музеї (пале­онтологічний, зоологічний, нумізматики і сфрагістики, геології), ботанічний сад, дві об­серваторії, агробіологічну станцію і геологічний центр. У науковій бібліотеці універси­тету понад мільйон томів книг.
П’ятнадцять учбових корпусів займає Львівський політехнічний інститут, в якому на 14 факультетах 24 600 студентів навчається 53 спеціальностей. Вуз має 230 лабо­раторій, музей, чотири учбові майстерні. У 1966 році збудовано три навчальні корпуси на вулиці Карпінського й площі Б. Хмельницького. У дев’ятій п’ятирічці зведено вели­чезний архітектурний ансамбль на вулиці О. Невського. В інституті читають лекції і займаються науковою роботою 38 докторів і 500 кандидатів наук, понад 900 викла­дачів. Наукові пошуки тут ведуться в галузі електро- і радіотехніки, електронних машин, електричних вимірювань, фізики напівпровідників тощо.
Львівський медичний інститут як самостійний навчальний заклад відкрився восени 1939 року (раніше він був факультетом університету). Численні його корпуси й клініки займають кілька кварталів. На п’яти факультетах навчається понад 4 тисячі студентів. Спеціалістів з різних галузей народного господарства готують львівські інститути – зооветеринарний, сільськогосподарський (в Дублянах), лісотехнічний, Український поліграфічний імені Івана Федорова, торгово-економічний, прикладного і декоративного мистецтва, фізичної культури.
Осередком музичної культури в західних областях УРСР стала Львівська державна консерваторія імені М. Лисенка. На її факультетах – фортепіанному, вокальному, оркестровому, історико-теоретичному, композиторському і диригентському – навчається по­над 800 студентів.
У Львові працює Західний науковий центр АН УРСР, головне завдання якого – координація наукових досліджень, впровадження наукових розробок у народне господар­ство. Сьогодні на Львівщині працюють у різних галузях науки 310 докторів і 2200 кандидатів наук. Переважна їх більшість – випускники львівських вузів.
До послуг населення – культосвітні заклади. Працює п’ять театрів: Державний ака­демічний опери та балету імені І. Франка, Державний ордена Трудового Червоного Прапора академічний український драматичний імені М. Заньковецької, російський дра­матичний Радянської Армії, ордена Трудового Червоного Прапора юного глядача імені М. Горького, Театр ляльок. У місті чотири Палаци культури й 25 Будинків культури, 50 клубних установ, 26 кінотеатрів, більше 130 масових бібліотек, шість народних театрів. У гуртках художньої самодіяльності бере участь понад 10 тисяч чоловік. Великою популярністю користуються заслужена хорова капела УРСР Будинку культури працівників зв’язку, народний самодіяльний ансамбль танцю «Мрія» Будинку куль­тури трамвайно-тролейбусного управління та багато інших. А популярність таких колективів, як заслужений вокально-хореографічний ансамбль «Галичина» Палацу куль­тури виробничо-технічного об’єднання «Електрон» і заслужений самодіяльний ан­самбль танцю УРСР «Юність» Палацу культури імені Ю. Гагаріна обласного управління професійно-технічної освіти, давно вийшла за межі Львівської області. У складі Львівської державної обласної філармонії – симфонічний оркестр, заслужена хорова капела УРСР «Трембіта».
Львів – місто музеїв. Щоденно для відвідувачів відкривають свої двері філіал Центрального музею В. І. Леніна, Історичний музей, Музей історії військ ПрикВО, Музей українського мистецтва, Музей етнографії та художнього промислу, Картинна галерея, Музей народної архітектури і побуту, Музей історії релігії та атеїзму, музеї природо­знавчий, літературно-меморіальні І. Франка, Я. Галана, меморіальні художників О. Кульчицької, О. Новаківського.
У Музеї В. І. Леніна зібрані експонати, що висвітлюють життя і революційну діяль­ність організатора Комуністичної партії, творця Радянської держави. Тут зберігаються копії рукописів В. І. Леніна, перші видання його творів, окремі примірники газет «Искра», «Вперед», «Пролетарий», «Социал-демократ», твори Ілліча іноземними мова­ми, картини і скульптури, присвячені життю й діяльності вождя світового пролетаріату. Щорічно музей відвідує близько 300 тисяч чоловік.
На площі Ринок у чотирьох будинках, які є цінними пам’ятками архітектури, розміс­тився Львівський історичний музей. Експозиція його знайомить відвідувачів з історич­ним минулим західноукраїнських земель, з боротьбою трудящих за соціальне і націо­нальне визволення, з економікою і культурою західних областей України в наш час. Колекція холодної і вогнепальної зброї настільки велика, що виросла в цілий відділ музею і буде розміщена в колишньому міському арсеналі.
Унікальні колекції зберігаються у Музеї українського мистецтва: іконопис XIV–XVIII століть, твори образотворчого мистецтва XVII–XVIII століть, полотна Т. Шевченка, К. Трутовського, К. Устияновича, С. Васильківського, І. Труша, М. Сосенка, О. Но-ваківського. У післявоєнні роки музей збагатився творами живопису, графіки й скульп­тури радянських художників, зокрема О. Кульчицької, А. Манастирського, й. Курила-са, Л. Левицького, Е. Миська та інших.
На вулиці В. Стефаника, в будинку № 3, в сорока залах розмістилась експозиція Картинної галереї. Для огляду представлено понад тисячу творів живопису, графіки, скульптури, прикладного мистецтва більш як з двадцяти країн світу. Серед них ше­деври мистецтва, що належать художникам світової слави – А. Гротгеру, Ф. Гойї, П. Рубенсу, А. Куїнджі, І. Айвазовському, Є. Вучетичу, І. Грабарю, В. Касіяиу. В 1974 році в селищі Олесько Буського району в старовинному замку XIV–XVII століть відкрито філіал Картинної галереї – Музей архітектури, археології, культури та мистецтва західних областей УРСР. Обладнується Музей львівської монументальної та декоративної скульптури в колишньому Бернардинському костьолі на площі Возз’єд­нання. В церкві Онуфріївського монастиря, на території якої поховано першодрукаря Івана Федорова, створено відділ Львівської картинної галереї – Музей книги і друкар­ства у Львові. З січня 1974 року, в день святкування 400-річчя книгодрукування на Україні, в урочистій обстановці закладено камінь під споруду пам’ятника І. Федорову. В улюбленому місці відпочинку львів’ян – Шевченківському гаю – обладнано під від­критим небом Музей народної архітектури і побуту. На порослих молодим лісом узгір’ях розташовано звезені з різних куточків Прикарпаття, Буковини, Волині і По­ділля цінні пам’ятки народної архітектури та побуту. Вони приваблюють численних гостей міста незвичайною красою та оригінальністю.
Працює в місті кілька видавництв. Серед них республіканське видавництво «Каменяр». Виходять обласні газети «Вільна Україна», «Львовская правда», «Ленінська молодь», літературно-мистецький та громадсько-політичний журнал «Жовтень». На вулиці Артема, в районі новобудов, піднялись корпуси нового поліграфічного комбінату і Будинку преси. Працюють телестудія, редакція радіомовлення.
Великий загін інтелігенції міста об’єднаний у творчих спілках – письменників, художників, композиторів, архітекторів, журналістів. Кращі твори львівських митців відобра­жають духовне багатство народу, активно служать комуністичному вихованню трудящих, є помітним вкладом у скарбницю багатонаціональної радянської культури. Серед лауреатів премії імені Т. Г. Шевченка – письменники Ірина Вільде й Григорій Тютюн­ник, художниця Олена Кульчицька, композитор Станіслав Людкевич. З метою розвитку традицій революційно-демократичної літератури й журналістики у Львові встановлено обласну журналістську премію імені К. Пелехатого та обласну комсомольську премію імені О. Гаврилюка. Республіканською журналістською премією імені Я. Галана відзначено твори львівських письменників Ю. Мельничука та П. І ніль­ського.
Комуністична партія і Радянський уряд виділяють величезні кошти на охорону здо­ров’я трудящих. Львів має широку сітку лікувальних, профілактичних, а в межах об­ласті – санаторних закладів і будинків відпочинку. У лікарнях і поліклініках обладнано кабінети спеціалізовані, рентгенівські, функціональної діагностики. Для охорони здоров’я жінок і дітей існує система жіночих і дитячих консультацій, дитячих лікарень, ясел, садків, піонерських таборів. У Львові й області працює 1100 фельдшерських пунктів, 5823 лікарі.
Кожний четвертий житель Львова займається спортом. До їх послуг – вісім товариств.
16 клубів, два Палаци спорту, 15 стадіонів, 12 водних басейнів, чотири спорткомбінати 18 дитячих спортивних шкіл. Інститут фізичної культури готує висококваліфікованих викладачів для середніх шкіл, вузів, а також тренерів. Львівські спортсмени В Чукарін, В. Стаикович, М. Юнак, В. Ковпан, П. Ледньов, А. Микитенко, М. Шуль, Ю. Кутенко та інші захищали честь країни на олімпійських іграх, європейських та всесвітніх змаганнях.
Прикрашають місто п’ять великих парків, десятки скверів, зелені насадження. Вони займають п’яту частину всієї площі Львова. На кожного жителя припадає 18 квадрат­них метрів зелених насаджень.
Заснований у 1887 році, Стрийський парк вважається одним з кращих у Європі. Серед 200 видів дерев і кущів можна побачити магнолію, японський багряник, тюльпанне дерево та інші рідкісні екзотичні породи. У східній частині парку розташовані дитяча залізниця, широкоформатний кінотеатр «Львів», кафе, ресторан.
Працівники зеленого господарства створили за роки Радянської влади кілька парків і скверів, які відзначаються цікавим художньо-архітектурним вирішенням. Серед них – лісопарк «Погулянка», парки «Дружба», «Високий Замок», Шевченківський гай, парк у селищі Жовтневому і в районі вулиць Любінської і Терешкової, наймолодший парк міста – імені 50-річчя Радянського Союзу.
Між вулицями Стрийською, Гвардійською й Дзержинського на 20 гектарах розкинувся закладений у 1951 році Парк культури і відпочинку імені Б. Хмельницького. Зелений театр парку може вмістити шість тисяч глядачів. До послуг відпочиваючих–лекторії, клуб політичної інформації, кінотеатр «Дружба», естрадні майданчики, стадіон на вісім тисяч місць, ресторан. Міністерство культури СРСР неодноразово відзначало цей парк дипломами.
У південну частину паркового масиву з боку Стрийської вулиці велично вписався Монумент Слави Радянській Армії, споруджений за проектом архітекторів М. Вендзиловича та А. Ограновича і скульпторів Д. Крвавича, Е. Миська, Я. Мотики та О. Пирожкова. За цю роботу вони удостоєні премії імені Т. Шевченка. Монумент складаєть­ся з трьох частин: гранітного обеліска, основної скульптурної групи, що символізує Матір-Батьківщину та Воїна, а також горельєфів, які розкривають сторінки героїчної історії Радянської Армії та Військово-Морського Флоту. Тут у символічних образах відтворено подвиги нашого народу на фронтах громадянської війни, визвольний похід радянських воїнів на західноукраїнські землі, їх доблесть у Великій Вітчизняній війні.
У зелені й квітаж потопають парк імені І. Франка, проспекти В. І. Леніна, Т. Г. Шевченка, площа А. Міцкевича. На проспекті В. І. Леніна перед театром опери та балету височить пам’ятник засновникові Радянської держави В. І. Леніну, споруджений у 1952 році за проектом скульптора С. Меркурова. Біля пам’ятника у дні всенародних свят відбуваються військові паради, демонстрації та мітинги трудящих. Тут приймають у піонери, вручають комсомольські квитки.
Священним і дорогим для кожного львів’янина місцем є Холм Слави, де поховані радянські воїни і партизани, що віддали життя за визволення соціалістичної Батьків­щини від гітлерівських загарбників. У центрі його – могили 26 Героїв Радянського Союзу: прославленого льотчика-винищувача О. Клубова, командира кавалерійського полку гвардії підполковника Д. Шингирія, артилериста В. Чуркіна, командира танко­вої бригади гвардії полковника В. Горєлова та багатьох інших солдатів і офіцерів. На Холмі Слави поховано останки легендарного розвідника Героя Радянського Союзу М. Кузнецова. В 1970 році відкрито Народний меморіальний музей «Холм Слави» (проспект Ленінського Комсомолу, 8).
Недалеко від Холму Слави, на вулиці Мечникова, розкинулось Личаківське кладовище (існує з XVI століття). Численні його надгробки є архітектурними пам’ятками. Тут поховані М. Шашкевич, І. Франко, М. й А. Павлики, В. Гнатюк, С. Тудор, Я. Галан відомі діячі культури. На 62-му полі поховані жертви демонстрації робітників буді­вельників пам’ятного 1902 року І. Серацький. Ф. Микусинський, К. Оркіш. Тут могили членів підпільної організації «Народна гвардія імені Івана Франка» М. Березіна, І. Вовка, Р. Путька. У лівому крилі кладовища – могили бійців Радянської Армії, що загинули смертю хоробрих у період Великої Вітчизняної війни. Пам’ять про них увіч­нить меморіальний комплекс, над створенням якого працюють зараз львівські архітектори і скульптори.
У Львові збереглося багато історичних, архітектурних і мистецьких пам’яток. У них мов у дзеркал, відбилися архітектурні стилі різних епох. На вулиці Б. Хмельницького стоїть Миколаївська церква. Це ровесниця міста. За переказами, вона була придворним храмом галицько-волинських князів. Товсті кам’яні стіни свідчать про те, що споруда мала одночасно і оборонне значення. Церква протягом віків неодноразово добудовува­лася, реконструювалася.
Латинський готичний собор зведено на місці православної церкви. Його будівництво тривало з 1360 по 1493 рік. Собор має багато добудов пізнішого часу. Найцінніша з них–каплиця Кампіанів (кінець XVI–початок XVII століття). Поряд з храмом височить ренесансова каплиця Боїмів з XVII століття, що вражає багатою різьбою по каменю.
Середньовіччям віє од Вірменського собору. Передню, найстаровиннішу частину його побудовано в 1370 році за проектом архітектора Дорінга. У 1437 році добудовано ренесансову аркаду. її реконструйовано в 1908 році. Ризниці датуються XVII–XVIII століттями. Середня частина собору добудована в 1630 році. Остання, третя частина споруджена в 1908 році, наслідує зразки орієнтального мистецтва. Весь цей ансамбль прикрашає дзвіниця легкої конструкції – твір архітектора Петра Красовського (друга половина XVI століття).
На розі вулиць Сербської і Руської стоїть понура мурована будівля з громіздкими підпорами. Кам’яні одвірки, невеличкі вікна, ковані залізом двері… Колись це був один з найкращих будинків міста. Йому вже понад п’ятсот років.
Особливо багатий Львів пам’ятками архітектури XVI–XVII століть. Це житлові будинки, оборонні споруди, храми. На вулиці Підвальній стоїть Порохова вежа (тепер Будинок архітектора).
Збереглися рештки вежі Поворозників біля міського арсеналу. В кінці XVIII–на початку XIX століття за наказом австрійського уряду всі башти разом з міськими оборонними стінами були знесені.
Багатий старовинними будівлями центр Львова – площа Ринок, вулиці Руська, Під­вальна, Івана Федорова, Вірменська, Театральна, Сербська.
Площу Ринок називають архітектурним музеєм. Тут бачимо сліди готики, ренесансу: легкими формами чарує барокко; вплітаються елементи класицизму, ампіру, рококо.
Ось кам’яниці № 4 і 6 – перлини львівського ренесансу XVI століття. У цих будинках міститься Історичний музей. Так звану Чорну кам’яницю (№ 4) будував архітектор Петро Красовський. Архітектором будинку № 6 був Петро Барбон. На пер­шому поверсі при вхідній брамі –дві корінфські колони, прикрашені гірляндами з маскаронамн по боках. На другому й третьому поверхах є по шість симетрично розмі­щених великих вікон з трикутними фронтонами. Аттік на фасаді з сімома скульптурами рицарів і дельфінами добудовано в XVII столітті.
З XVI століття також походять кам’яниці № 7, 14, 16, 24, 26 і 28, з XVII–XVIII століть – кам’яниці № 8, 41, 43 (збудовані в стилі класицизму) і № 10 (в сти­лі барокко).
Посеред площі Ринок стоїть триповерхова будівля, над якою здіймається 60-метрова вежа. Це колишня ратуша. Збудована на початку XIX століття на місці старої ратуші. З нею пов’язані важливі події. На її подвір’ї в 1890 році вперше у Львові відбувся мітинг, присвячений Міжнародному дню трудящих 1 Травня. У 1916 році перед рату­шею пройшла велика антивоєнна демонстрація. За часів буржуазно-поміщицької Поль­щі тут збиралися безробітні і домагалися від бургомістра праці та хліба. В 1939 році, після визволення Львова, в цьому будинку містилося Тимчасове управління міста. 23 липня 1944 року під час боїв за Львів танкіст Олександр Марченко підняв над ра­тушею червоний прапор.
Кожний житловий будинок на площі Ринок має своєрідну форму, характерне мис­тецьке оздоблення. Будівничі, вихідці з народу, вклали в них тепло душі, віру в пере­могу добра та краси.
Ансамбль Успенського храму, що на вулиці Руській, – одна з найбагатших архітектур­них споруд у стилі ренесансу. Найстарішими в цьому комплексі є вежа Корнякта (1573–1578 роки) і каплиця Трьох святителів (1578 рік). Вежу будував Петро Барбон, каплицю – Петро Красовський. Сама церква поставлена на місці старої, що згоріла. Споруджували її архітектори Павло Римлянин, Войтіх Капинос і Амвросій Прихильний.
Мистецьку цінність мають Онуфріївський монастир (XVI–XVII століття), костьоли бернардинів та єзуїтів, Королівський арсенал та П’ятницька церква (XVII століття), Юрський собор та костьол домініканів (XVIII століття). Цікавими є також деякі споруди XIX століття, зокрема будинки університету, політехнічного інституту, Захід­ного наукового центру АН УРСР на вулиці Коперника, театрів імені М. Заньковецької, опери і балету.
За роки Радянської влади у Львові з’явилося багато споруд, виконаних у сучасному стилі, який відзначається простотою, легкістю форм, вдалим поєднанням мистецьких компонентів. За короткий час виросли мікрорайони на вулицях Терешкової, Любінської, Артема, на Новому Львові, на проспекті Ленінського Комсомолу. Поряд з житловими будинками стоять просторі, повні сонця громадські установи, школи, дитячі садки, клуби. Змінюють архітектурне обличчя вулиці міста. Вулицю 700-річчя Львова перетворено на широку магістраль з новими будинками. Тут височать восьмиповерховий готель «Львів» на 695 місць, кінотеатр «Мир» на 1200 місць, одинадцятиповерховий корпус обчислювального центру обласного статистичного управління, дев’ятиповерховий між­галузевий центр науково-технічної інформації. В проекті – нові багатоповерхові житлові будинки, а також універмаг.
Реконструйовано вулицю Б. Хмельницького – головний в’їзд до міста з Київського шосе. Колектив архітекторів та інженерів розробив план розбудови міста до двохтисячного року, його територія простягнеться від селища Івано-Франкового до Винників, від Дублян до Сокільників і становитиме близько 18 тисяч гектарів. Розширяться парки, лісопарки та спортивні комплекси. До історичної частини міста (центру) будуть про­кладені нові магістралі. Від вулиці Артема вниз до самого центру і далі–до східного району, до Лисинич – буде проїжджати швидкісний трамвай, який у центрі проходитиме під землею. Поряд з 14–16-поверховими будинками у кожному новому районі будуть збудовані і громадські споруди, школи, спортивні комплекси.
З кожним роком все більше розростатиметься і молодітиме радянський Львів – місто революційної, бойової і трудо­вої слави, великий культурний і промисловий центр Радян­ської України.
…Ордена Леніна місто Львів зробило величезний стрибок у народногосподарському розвитку, в духовному житті. В найближчі роки чекає його багато чудових справ на шляху прогресу.
Львів пов’язаний міцною дружбою з містом Ростовом-на-Дону, з Ульяновською областю, містом Жешувом (Поль­ська Народна Республіка).
Постійні взаємозв’язки, обмін досвідом у праці і куль­турному будівництві, соціалістичне змагання багато допо­магають і нам, львів’янам, і нашим друзям. Розквітатиме Львів разом з усією нашою країною, яка бореться за те, щоб мирну працю й людське щастя не затьмарили війни, щоб люди всього світу жили в дружбі й злагоді. Мудре керівництво нашої Комуністичної партії і Радянського уря­ду – надійна гарантія розвитку рідної Вітчизни. У здій­снення цієї великої мети неоціненний внесок робить робіт­ничий клас міста, службовці, трудова інтелігенція, які вті­люють у життя історичні рішення XXIV з’їзду КПРС, рішення, що стали новим кроком вперед на шляху побу­дови світлого майбутнього людства – комунізму.
Залізничний вокзал – головні ворота міста. Збудований у 1904 році за проектом архітектора В. Садловського. Склада­ється з центрального високого залу і двох бічних павільйонів. Має п’ять критих перонів. Доб­ре пристосований для обслуго­вування пасажирів. Під час війни вокзал був май­же повністю зруйнований. При відбудові на обох павільйонах добудовано другий поверх.
Проспект Т. Шевченка. Невели­кий, сонячний, затишний… Алея струнких італійських тополь на­дає йому особливої краси.
Площа Ринок – унікальний ансамбль архітектурних пам’яток XV–XVIII століть. Посеред площі – будинок колишньої ратуші. Тепер тут виконавчий комітет міської Ради депутатів трудящих. На меморіальній дошці написано: «На вежі цього будинку 23 лип­ня 1944 року танкіст гвардії старшина Олександр Марченко водрузив червоний прапор, ознаменувавши цим визволення Львова від фашистських загарбників». Площу Ринок прикрашають чотири скульптури старогрецьких міфічних богів Нептуна, Амфітрити, Адоніса, Діани.
Привертає увагу багата різь­ба і скульптурні прикраси на будинках площі Ринок. Різні фігури, колони, каріатиди, ат­ланти, маскарони, візерунки створюють життєрадісну ка­м’яну симфонію. Ось атлант-рицар, що підтримує балкон бу­динку № 3. А цей великий ключ, що висить на будинку № 3 на вулиці Сербській, слу­жив колись своєрідною рекламою слюсарної майстерні.
Чорна кам’яниця на площі Ри­нок – одна з найкращих архі­тектурних пам’яток XVI століття. Назвали її чорною від кольору каменю, що почорнів протягом віків. Фронтон викла­дений гранчастими кам’яними плитами, так званою русти­кою. Аттік прикрашають орна­ментальні кам’яні фігури.
Різьба по каменю на будинках № 6, 8, 14 на площі Ринок. Крилатий лев – це герб Венеціанської республіки. Львів у середні віки вів жваву торгів­лю з країнами півдня. В будин­ку з гербом містилося вене­ціанське консульство. Будинок № 6 на площі Ринок. Збудований за проектом Пет­ра Барбона в другій половині XVI століття. Палац втілив у собі все краще, що привнесла в архітектуру епоха Відроджен­ня. Ось подвір’я його, немов із казки. Галереї на трьох повер­хах чарують гармонією і лег­кістю ліній.
Онуфріївський монастир на ву­лиці Б. Хмельницького, № 34,– це архітектурний комплекс, що складається з церкви (XVI– XVII століття), дзвіниці (XVII–XX століття) та жит­лових будинків і оборонних стін. У монастирі була друкар­ня І. Федорова. Тут створено відділ Львівської картинної га­лереї – Музей книги і друкар­ства у Львові.
Вулиця Руська – свідок бага­тьох історичних подій у Львові. На ній стоїть ансамбль Успен­ської церкви – шедевр ренесансової архітектури XVI– XVII століть.
Пам’ятники великому польсько­му поету Адамові Міцкевичу, споруджений у 1905 році. Скульптори – А. Попель і М. Паращук. Біля пам’ятника в 1905–1906 роках відбува­лись мітинги і демонстрації трудящих, що вимагали полі­тичних свобод.
Поруч –фонтан на площі Адама Міцкевича.
Міський арсенал на вулиці Підвальній № 5, – пам’ятка військового будівництва XVI століття. В ньому виробляли і зберігали зброю. У підземеллях не раз ув’язнювали тих, хто боровся проти гніту польських феодалів. З XIX століття бу­динок використовувався як склад. Нещодавно його пере­дано Історичному музеєві, і тут відкрито Палату зброї. Ведуть­ся реставраційні роботи.
На цій же вулиці Підвальній, № 13, стоїть будинок колиш­нього королівського арсеналу з XVII століття. Збудований в стилі барокко, він має оригі­нальний портал з лоджіями, ба­гате оформлення вікон і две­рей. Тепер тут Державний об­ласний архів.
Юрський собор – пам’ятка ук­раїнського барокко XVIII сто­ліття. Архітектор Бернард Меретин. Аттік фасаду прикрашує скульптура роботи Пінзеля. Довгий час собор був бастіоном уніатської реакції на чолі з митрополитом Шептицьким. ЗО жовтня 1921 року в одному з приміщень на території собо­ру відбувся нелегально перший з’їзд Комуністичної партії Схід­ної Галичини.
У будинку № 26 на вулиці Радянській до 1939 року міс­тилося Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Тут працював І. Франко, бували М. Ко­цюбинський, Леся Українка, О. Кобилянська. В 1901 – 1903 роках тут переховували ленін­ську газету «Искра» та іншу політичну літературу російської революційної соціал-демократії. Звідси цю літературу відправ­ляли в Росію.
У цьому будинку № 20 на проспекті Леніна міститься філіал Центрального музею В.І.Леніна відкритий в 1950 році. В його п’ятнадцяти залах зібрано понад шість тисяч експонатів, які розповідають про життя і революційну діяльність органі­затора Комуністичної партії і засновника Радянської держави В. І. Леніна.
У свята і будні до музею при­ходять робітники, колгоспники, студенти, школярі, гості міста, щоб віддати шану вождеві тру­дящих усього світу, глибше ви­вчити його життєвий і револю­ційний шлях.
Широкий проспект, що потопає в зелені, веде до площі перед оперним театром, де на черво­ному гранітному постаменті сто­їть і немов промовляє до наро­ду великий Ленін.
Пам’ятник споруджений у 1952 році за проектом скульптора С. Меркурова.
Театр опери і балету збудований в 1697–1900 роках за проектом архітектора З. Горголевського. На фасаді будівлі – колони, балюстради, ніші, круг­лі і плоскі скульптурі? алего­ричних фігур. На аттіку – три символічні постаті: Слава, Пе­ремога, Любов. Інтер’єр оздоб­лений мармуром, декоративни­ми розписами, позолотою. У цьому театрі виступали спі­ваки світової слави О. Мишу-га, С. Крушельницька, М. Менцинський та інші.
У приміщенні театру в 1939 ро­ці проходили Народні Збори Західної України.
Громадсько-політична і літературна діяль­ність великого українського письменника, революціонера-демократа І. Франка нероз­ривно зв’язана з Львовом. Тут він прожив понад сорок років, тут написав свої без­смертні твори.
Минули роки, і батьківщина поета стала вільною, його іменем вдячні нащадки на­звали університет, оперний театр, вулицю, парк у Львові. У 1964 році відкрито йому пам’ятник.
Львівський державний університет став справжньою кузнею наукових і педагогіч­них кадрів. У 1961 році, до 300-річчя за­снування, вуз нагороджено орденом Леніна. Будинок головного корпусу університету споруджений у 1871–1881 роках за про­ектом архітектора І. Гохбергера. До 1918 року тут містився галицький сейм, а з 1920 року – університет.
У Львівському політехнічному інституті (вулиця Миру, № 16) навчається 26 тисяч студентів. Головний корпус спорудже­ний у 1872–1877 роках за проектом І. Захарієвича. Актовий зал декорований карти­нами, виконаними за ескізами Я. Матейка.
Нові світлі корпуси інституту розкинулись суцільним маси­вом на вулиці О. Невського. Завершенням нового комплексу є дев’ятиповерхова споруда з чудово оформленим під’їздом. На фото праворуч – інтер’єр одного з корпусів інституту.
Величний Монумент Слави Ра­дянській Армії увічнює героїч­ні подвиги воїнів, що віддали життя за соціалістичну Бать­ківщину та врятували людство від фашистської навали. У День перемоги, День Радян­ської Армії, в річницю визво­лення Львова від німецько-фашистських загарбників сюди приходять тисячі людей відда­ти честь тим, хто ціною життя відстояв нашу волю, і тим, хто мужньо оберігає священні кор­дони країни соціалізму.
Пам’ятник Герою Радянського Союзу, легендарному партизанові-розвідникові М. І. Кузнецову на вулиці І. Франка. Скульптори В. Подольський та Є. Рукавишников.
Високо над містом піднявся Холм Слави – меморіальний комплекс, де похова­ні воїни Радянської Армії, що загинули смертю хоробрих в роки Великої Вітчиз­няної війни, відстоюючи честь і свободу нашої Вітчизни. Як символ глибокої все­народної шани горить при вході вічний вогонь…
На площі, яка від ранньої вес­ни до пізньої осені потопає в трояндах, встановлено пам’ят­ник Ярославу Галану. Скульп­тори О. Пилєв, А. Охріменко, В. Усов, архітектор В. Блюсак. Площу цю львів’яни назвали світлим іменем письменника.
Літературно-меморіальний му­зей Ярослава Галана на вулиці Гвардійській, № 18. Тут у післявоєнні роки жив і працю­вав видатний письменник-публіцист, полум’яний борець проти націоналізму і церковного мра­кобісся. У цьому будинку за робочим столом він загинув від рук підлих найманців Ватікану.
На центральній магістралі міста – проспекті В. І. Леніна – ще й зараз можна побачити рештки кріпосного муру, яким був обнесений середньовічний Львів.
Височить над містом Княжа Гора – свідок багатовікової його історії. Під­німіться на вершину, що підноситься на 411 метрів над рівнем моря, і ви оглянете весь Львів. Тут же, біля решток стін колись неприступної фор­теці, на 200 метрів угору здіймається телевізійна вежа.
На двадцяти гектарах розки­нувся Парк культури і відпо­чинку імені Б. Хмельницького.
За останні роки у Львові створено Музей народної архітектури і побуту, який приваблює туристів. Ось на фото вітряк з Поділля і бойківська хата.
Серед лісу, за три кілометри від міста, по дорозі на Винники розкинулось Комсомольське озеро, споруджене в післявоєнні роки методом народної будови.
Росте, розбудовується Львів. За післявоєнні роки постали нові мікрорайони на Новому Львові, у районі вулиць Артема, Терешкової, Б. Хмельниць­кого. Поряд з заводськими корпусами піднімаються багатопо­верхові житлові будинки, школи, дитячі комбінати, громадські будівлі, магазини, спортивні майданчики. Тягнуться до сон­ця молоді сквери і парки. Про розмах житлового будівництва у Львові свідчить такий факт: щодня в нові квартири вселя­ються двадцять сімей.
Міцна трудова дружба єднає колективи двох гігантів про­мислового Львова – заводу кінескопів і ордена Трудового Червоного Прапора виробничо-технічного об’єднання «Електрон». Кінескопи, виготовлені на заводі, стають серцевиною телевізорів, які випускає ви­робничо-технічне об’єднання. Телевізори марки «Електрон» стали чи не найпопулярнішими серед покупців і розносять в усі куточки нашої країни славу про працьовиті руки львівських робітників.
На цій своєрідній каруселі за­вершується виготовлення кіне­скопа.
Звідси, де тендітні пальці скла­дальниць монтують найдрібніші деталі плат, починається те­левізор.
По всіх дорогах великого Ра­дянського Союзу курсують комфортабельні машини Львівського автобусного заводу. їх можна зустріти на автострадах Польщі, Угорщини, Фінляндії, Куби, Єгипту та інших кра­їн. На міжнародних виставках львівські автобуси не раз здо­бували високі нагороди.
П’ятнадцять учбових корпусів і чотирнадцять гуртожитків займає Львівський політехніч­ний інститут. Він має 230 ла­бораторій, музей, чотири учбо­ві майстерні, бібліотеку, що за своїм книжковим фондом є од­нією з найбільших в республі­ці. Нові навчальні корпуси зве­дені на вулиці Карпінського й площі Б. Хмельницького, ве­личезний архітектурний комплекс – на вулиці О. Невського. Студентське проектно-конструк­торське бюро виготовило про­екти й креслення, студенти пра­цювали й на будівництві. На фото: нещодавно відкрите нове приміщення інститутської бібліотеки з чотирма великими читальними залами на 1200 місць.
Оновлюється місто. Вулицю імені 700-річчя Львова пере­творено на широку магістраль з новими житловими будинка­ми, адміністративними та куль­турно-побутовими центрами.
Тут височить новий восьмипо­верховий готель «Львів» на 695 місць. В ньому – затишні холи, ресторан, бари й кіоски.
На протилежному боці вулиці здіймається одинадцятиповерховий корпус обчислювального центру обласного статистичного управління з кафе «Ватра» на першому поверсі. Поруч – кі­нотеатр «Мир» на 1200 місць.
Окраса нашого міста – стадіон «Дружба», що розкинувся се­ред зелених масивів парку «Дружба». Загальна площа йо­го майже тридцять гектарів, а трибуни вміщують сорок дві тисячі глядачів.
Найбільші спортивні змагання, святкові гуляння відбуваються тут. Стадіон і парк стали улюб­леним місцем відпочинку львів’­ян – літніх, юних і зовсім ма­леньких.
Львів’яни гордяться стадіоном і парком, бо все тут зроблено їх руками – методом народної будови.
На громадських засадах скла­ли проект забудови архітектори П. Мар’єв і Я. Порохнавець, конструктори А. Ярошенко та І. Хорольська. Робітники під­приємств, студенти вузів і тех­нікумів, школярі відпрацювали багато годин на будівництві.

Фото
В. Дубаса,
Г. Камінського,
Б. Криштула,
О. Ковликова.
М. Курдуса,
В. Пилип’юка,
А. Цнтовича.

Редактор М. Білан
Художник А. Ойцюсь
Художній редактор І. Плесканко
Технічний редактор Ц. Буркатовська
Коректор Р. Фуко

ЛЬВОВ. Путеводитель (На украннском язьіке).
Здано до набору 7.II.1974 р.
Підписано до друку 24.УІ.1974 р. Формат 70х60 1/16
Папер. арк. 2,5. Друк. арк. фіз. 5. Друк. арк. прив. 3,9.
Авт. арк. 1,44. Видавн. арк. 4,6. БГ 00128.
Тираж 80000. Офсет, папір № 1.
Ціна 47 коп., в оправі N5 7 – 65 коп.
Видавництво «Каменяр», Львів, Підвальна, 3.
Надруковано на книжковій фабриці «Атлас»
республіканського виробничого об’єднання
«Поліграфкнига» Держкомвидаву УРСР,
Львів, Зелена, 20 (зам. 425)
з набору друкарні «Вільна Україна»
Львівського ОК КП України,
м. Львів, Спартака, 10. (Зам. 1953).

Напишіть відгук