„Протирання дзеркала“ Михайла Слабошпицького — книга про характери і долі українських письменників

0
165

Зустрічі в межах проекту науковиці Ірини Фаріон „Від книги — до мети“ — це завжди новий крок до глибшого розуміння української науки, літератури, до усвідомлення значимості особистостей, які стояли чи стоять на вершині творення нашої нації. Зустріч 12 квітня одна з тих, коли за дві години виступу нема ані хвилі, щоб відволіктися від розповіді гостя. Говорити про „колекціонера людей“, як він себе сам називає, науковця, журналіста, письменника, співголови координаційної ради Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика Михайла Слабошпицького можна дуже багато. Величезний пласт роботи, який не втомлюється здійснювати вже багато років задля популяризації якісної української літератури, української мови, доповнився ще однією працею — книгою „Протирання дзеркала. Те, чого ви не прочитаєте в історії літератури“, яку й презентували львів’янам.

Зустріч з письменниками Михайлом Слабошпицьким та Світланою Короненко

Ця книжка спогадів, як розповів автор, з’явилася випадково. Коли після операції та через проблеми зі здоров’ям мусив тривалий час перебувати в лікарні, то кардіохірург, який лікував Михайла Слабошпицького просто змусив його писати, щоб „емігрувати з хвороби“ і „не стати професійним хворим“.

— Коли опиняєшся в таких ситуаціях, то думаєш не лише про те, що в є зараз. І тоді мені прийшло на думку: яка є підла несправедливість — ми забуваємо людей, які не лише заслуговують, щоб їх пам’ятали, а й те, щоб вони були на відстані нашої душі. Тоді згадалися слова одного письменника: „Зі життя йдуть як із трамваю — на твій відхід звертають увагу лише ті, кому ти наступив на ногу чи поступився місцем“. Тоді ж зрозумів, що дуже щасливий, бо знав стількох людей! І вирішив розповідати про багатьох із них. Звичайно, передовсім про літераторів. Адже історія нашої літератури дуже дистильована — схожа на протокол. Коли я гортав те, що писали мої колеги, то бачив, що там нема 90-95% того, що було насправді — є імена, твори, тенденції, зображальні-виражальні засоби і так далі, але нема навіть характерів тих людей. Адже коли я читаю твори Павла Загребельного, то чую його крик, натужність і темперамент. Коли розгортаю книжку Григора Тютюнника, то враження, що він оповідає. Ну, не може все це вмерти! Марсель Пруст у творі „В пошуках втраченого часу“ написав: „не описаний час — втрачений час“. Тому вирішив писати, — розповів про творення книги Михайло Слабошпицький.

Зустріч з письменниками Михайлом Слабошпицьким та Світланою Короненко

Над книгою працював тривалий час. Писав її, не маючи жодного плану. Дещо згадував, а чимало в праці допомогли щоденникові записи, які не втомлювався робити колись. Каже, що „Протирання дзеркала“ досить суб’єктивна книга, бо кожен герой — це відчуття його, автора, тієї чи тієї людини. Відомого чи такого, що можна ще десь прочитати в цій книзі про письменників не знайдете. Михайло Федотович намагався протистояти спокусі не вдаватися в текстуальний аналіз творів. Акцентував на характерах, долях, як люди поводилися в неоднозначних ситуаціях.

— Я писав про колосальні таланти української літератури і про їхнє життя. Я знав Миколу Бажана. Колись із великою іронією дивився на цього старця, хоча тоді він був молодший, ніж я зараз. Бачив, що він подавлений, пригнічений. Минули роки і я розумів, він жив так: йому вішали на груди нагороди, а біля виска тримали пістолет. Та є геніальні спогади Бажана про Юрія Яновського — його найкращого приятеля, якого він зрадив. І в спогадах „Повість про залізну троянду“ Микола Бажан кається, — сказав гість.

Зустріч з письменниками Михайлом Слабошпицьким та Світланою Короненко

Михайло Слабошпицький розповідав ще багато цікавих історій про видатних письменників: Григора Тютюнника, Павла Загребельного, Миколу Вінграновського та інших. Оповідав і про Михайла Коцюбинського, якому присвятив роман „Михайло Коцюбинський та інші“.

На завершення зустрічі дружина Михайла Слабошпицького поетеса Світлана Короненко презентувала власну збірку „Вірші з осені“. Це перша її книга римованих віршів. Донедавна авторка писала лише „білі“ вірші. Вона переконана, що поезія — це значно більше ніж римовані рядки. Хоча до написання своїх віршів підходить дуже натхненно і буває що підбирає по двадцять-тридцять рим до слова.

Наталія ПАВЛИШИН

Світлини з відкритих інтернетджерел

Напишіть відгук