Про власність ордену Єзуїтів у надзубрянських селах та судові тяжби

1817
Про власність ордену Єзуїтів у надзубрянських селах та судові тяжби

Девізом Єзуїтського християнського чернечого ордену є фраза «Ad maiorem Dei Gloriam» (лат. «Усе на славу Божу»). Організаційні принципи Товариства будувались на основі суворої дисципліни, безумовного підпорядкування лише генералові Товариства, або римському Папі (якому давалася клятва на вірність при вступі до ордену).

Впродовж XVI–XVII століть, намагаючись поширити свій вплив, єзуїти активно діяли у багатьох країнах світу.

Святі єзуїти
Святі єзуїти

У 1591р. архієпископ Суліковський запросив до Львова перших священників товариства Ісуса (єзуїтів), а саме Самуеля Парембіуса, Мартина Лятерну, родом з Дрогобича, і Каспара Нагуя. Їм віддали каплицю Бучацьких і тимчасово поселили в Ганелівській кам’яниці.

Архієпископ Ян - Дмитро Суліковський
Архієпископ Ян – Дмитро Суліковський

Адам Стадницький у 1597р. дарував львівському колегіуму с.Зимна Вода, Новосілки і Ляшки. Софія з Мелецьких Ходкевичова записом у земстві львівському надала села Підусільна і Бачів. Вже 1607р., з фундації Єжи Мнішка, у Львові відкрилась єзуїтська колегія, що згодом стала найбагатшим навчальним закладом міста.

Єжи Мнішек
Єжи Мнішек

Колегії належало 35 маєтків у різних регіонах Галичини, з яких річний прибуток у 1603 р. складав 1 500 зол., 1614 р. – 5 000 зол., 1642 р. – 9 000 зол. Жидачівський войський Кшиштоф Лесньовський від 1615р. був власником частини сіл Раковець, Підтемне, Кугаїв. Його донька Єлизавета з Лесньовських Гумницька, котра у інших документах згадується як Ельджбета Гумницька з Зимної Води, успадкувавши цей маєток у 1623р дарує його єзуїтській колегії.

Єзуїцька колегія і костел єзуїтів
Єзуїцька колегія і костел єзуїтів

Тим часом у Зимній Воді (1612-1625 рр.) на гроші ордену було вимуровано новий костел св. Катерини. При костелі єзуїти заснували велике господарство-фільварок, доходи з якого йшли на утримання Львівського ордену. Як наслідок село латинізувалось , оскільки за період їх володіння в колись українському селі залишилось лише 2 родини українців.

Окрім єзуїтів частиною сіл Раковець, Підтемне, Кугаїв володів дідич Миколай Нарайовський, котрий заклав у містечку Раковець римо-католицьку парафію. Про первісний костел у Раковці бракує інформації. Відомо лише, що побудований він був з дерева і датою заснування вважається 14 грудня 1598р.

В часі турецько-татарського нападу в 1620- 1621рр. була спалена місцева плебанія . Костел у Раковці мабуть також потерпів, оскільки впродовж довшого часу був покинутий.

Татарські набіги 1630-1635рр. не знівелювали урбанізаційних процесів. Зруйновані містечка не тільки відновлювалися, але й будувались нові дільниці. Зокрема, у львівському повіті можливо в перший раз зазначено у джерелах про наявність осади міської з магдебурським правом у Підтемному (1626), як власність дідича Миколая Нарайовського. Такий статус Підтемне отримало не випадково, адже на цей час тут був збудований невеликий замочок, а значить було і підзамче з його мешканцями.

Замок у с. Підтемне(малюнок - реконструкція Козурака)
Замок у с. Підтемне(малюнок – реконструкція Козурака)

У «джерелах» т.5 міститься запис датований  18. 09. 1649р. « … селянин Іван Кудлак з містечка Раковець (власність львівських єзуїтів) присягав перед львівським градським судом, що не брав нічого з податку за для спустошення містечка, церкви і млина; поумирання і забирання людей у неволю».

 У цьому документі згадуються наслідки подій національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

В листопаді 1648 р козацьке військо та місцеві загони повстанців, що діяли зокрема в Наварії та Щирці, взяли в облогу Львів. Тим часом, союзники козаків у цій війні проти Речі Посполитої – кримські татари під проводом Тугай-Бея, не гаяли часу і спустошили велику кількість сіл у львівському повіті забравши з собою невільників.

Про це свідчать судові акти присяги селян Вовкова, Загір’я , Кугаєва, Жирівки та Милятич від 3 липня 1649р про неспроможність сплатити податок через спустошення сіл війною.

Містечко Раковець на карті 1744р
Містечко Раковець на карті 1744р

У 1688 89 рр. у Раківці зимувала Хоругва майора Радєвського. У реєстрі шкод завданих польським військом селам Раковець та Семенівка міститься скарга місцевих мешканців. Тоді постраждало 34 сім’ї, покалічено 7 чоловік, шестеро чоловік утекли. Солдати вирубали чудові сливові сади, розібрали й спалили огорожі біля селянських хат.

У 1704р єзуїти збудували в Раковці новий костел. Після візитації Яна Скарбка у актах за 1717р. зазначено, що це була невелика дерев’яна будова. Коротко згадуються 3 вівтарі, хрестильниця (місце для купелі – обряду хрещення), 2 дзвони і сигнатурка (вежа на даху костела для малого дзвоника). Протокол другої візитації цього ж архиєпископа з р.1721 дещо докладніше повідомляє, що костел у деяких місцях потребує направи. Вівтарі, виконані «opera arculari», були присвячені св. Валентину (головний), Матері Божій і св. Анні.  Під час візитації архиєпископа Миколая [ Ignacego Wyzyckiego] в 1741р костел був дуже знищений. Описано його, як невеликий, старий і під загрозою руйнації. Стіни похилилися, а дах протікав. У 1746р. єзуїти разом з бенедиктинками зобов’язали Мартина Ласечко , збудувати новий костел подібний до попереднього. Протоколи деканських візитації з 60- х років 18ст. надають небагато відомостей на тему загального стану будови. У 1762р. єдине що записано це – облаштування костелу убоге. Протокол з наступного року виділяє три вівтарі «satis de – centia».

На прикостельному цвинтарі стоїть незакінчена дзвіниця , на якій два дзвони і сигнатурка.

Докладний опис костела у Раковці  був складений підчас візитації архиєпископа Вацлава Хієроніма Сєраковського у 1774р. У світлі цього тексту він є однонавовим , з виділеним призбітерієм , бабинцем, захристієм і скарбничкою. Будинок був на цей час у доброму стані, за винятком даху.

Костел у Раковці на карті 1769р
Костел у Раковці на карті 1769р

Церква у Раковці: «де одна частина належить привілебним отцям Єзуїтам, а інша сестрам Бенедиктинкам Львівським є під титулом Покрова Пресвятої Богородиці. Каплан у цій церкві Петро Ференцевич, рукоположений у 1729р і тодіж призначений парохом Раківця. Як священник цього села згадується у джерелах 1739р (НМЛ, Ркл – 17 арк – 104).

На парафії налічується 20 парохіян  Проскурне дають по 4 гроші та інколи по мисці муки до цього. Про вино та освітлення старається священик. Кадило прокурює громада. До церкви належить чверть землі, сіножать відсутня».

Акт візитації церкви з 1740 р засвідчує наявність в Раковці 25 господарств православного віросповідання. Певне уявлення про соціально-економічне становище Раковця дає фасія 1773 року. В ній говориться, що половина села – 18 господарів (№20 – 37) належить єзуїтам. У них було 86 чвертей землі, причому троє мали по 9 чвертей, а четверо були безземельними. Відповідно до кількості землі і панщизна була різною: від 52 до 130 днів у рік.

Ще у 1595р. архиєпископом львівським Дмитром Суліковським була підтверджена фундація монастиря римо-католицького ордену Бенедиктинок львівських (Moniales Ordinis Sancti Benedicti).

До середини 17ст. маєтності монастиря Всіх Святих істотно зросли. Під час урядування абатиси Анни Сапоровської в період 1608- 1638рр. орден  набув частку у селах Раковець, Вовків, Кугаїв, Загір’я.

Від тоді, як надзубрянські села перейшли у володіння бенедиктинок львівських – виникли територіальні суперечки і претензії. Починаючи від 1620 р. орден єзуїтів і монастир бенедиктинок розпочали судовий процес за розмежування володінь і встановлення границь, який затягнувся на довгі 130 років.

У фонді магістрату м. Львова відкладені документи цього процесу, з хронологічними рамками 1620 – 1755 рр. Серед них – і карти сіл Підтемне , Кугаїв та містечка Раковець. На зворотньому боці кожної з них є печатка Міського архіву : «Arhiwum Krol. Miasta Lwowa». Мапи без географічної сітки, без мірила. Тільки одна з чотирьох датована. На її звороті зроблено напис : « 1654 delineowana».У нижній частині карти – підпис львівського граничного геометра Адама Ясковського.

На другій карті не відтворено володінь ні єзуїтської колегії, ні будь- яких інших власників. Хоча в реєстрі документів судового процесу, що відбувся у Любліні, згадується акт огляду земель сіл Кугаїв , Підтемне та містечка Раковець з картою, яку впродовж шести тижнів мав закінчити львівський граничний коморник (його прізвище не вказане). Того ж року на грунтах було проведено акт огляду й інтромісії львівським польовим граничним урядом , а також намальовано карту і підписано її учасниками процесу – львівським старостою та сандомирським каштеляном Яном Мнішеком, з одного боку, та колегією єзуїтів – з іншого.

Серед документів судових процесів про розмежування маєтків є цікавий документ, що дозволяє датувати третю карту, яка якісно не відрізняється від двох попередніх і визначити її автора. Це скарга присяжного геометра Станіслава Мікошевського про те, що він не мав змоги завершити земельні поміри меж сіл Кугаїв і Підтемне, які доручила йому Львівська єзуїтська колегія, оскільки монахині бенедиктинки погрожували побити його палицями і вигнали із села. Документ датований 1744р.

Карта 1744року
Карта 1744року

Наступний документ судового процесу, який відклався після скарги Мікошевського, – акт засвідчення декрету Люблінського коронного трибуналу 1743р., здійснений у греко-католицькій плебанії містечка Раковець у 1745р. Під час офіційних переговорів двох сторін процесу було запропоновано мапу їхніх маєтків, однак через відсутність на ній чітко визначених меж між володіннями, сторони так і не змогли показати спірні грунти і тому присутні вирішили доопрацювати карту та провести розмежування. У1769 р. Львівський земський коморничий суд у корчмі містечка Раковець у присутності присяжного геометра Теофіла Троцкевича постановив, що присяжний геометр має виміряти і нанести на мапу усі грунти, що належать до маєтку Раковець. Отже, четверта карта села Підтемне і сусідніх сіл відповідає мапі, описаній в останньому з аналізованих документів і виготовлена у 1769р. Можна припустити, що її автором  є присяжний геометр Теофіл Троцкевич.

Територія, обмежена копцями, на мапі замальована зеленим кольором, на ній напис латинською мовою: «Collegium Societatis Jesu».

Йосип II (13 березня 1741 — 20 лютого 1790) — старший син Марії Терезії успадкував від неї володіння Габсбургів, зокрема і Королівство Галичини та Володимирії. Він, як видатний державний діяч, реформатор, проводив політику протекціонізму економіки країн і намагався створити єдиний внутрішній ринок. У 80-х роках провів ряд реформ державного управління, спрямованих на зміцнення монархії. З метою подальшої політичної централізації Йосип II поділив країну на 15 округів, управління якими знаходилось в руках урядових комісарів і скасував монастирське землеволодіння, підпорядкував діяльність церкви інтересам держави.

Йосип II, 1823р.
Йосип II, 1823р.

Отже після закриття ордену єзуїтів рішенням Папи Климента XIV, маєтки відсуджені у бенедиктинок львівських перейшли у власність держави.  Виїхавши зі Львова, вони залишили майно вартістю майже на 5 млн золотих – величезна на той час сума. У звіті комісії, що займалася описом цього майна, зазначено: «у власності єзуїтів була друкарня, аптека, одинадцять фільварків, п’ять юридик на території Львова, а також будівля колегії, парцелі з кам’яницями, сад за містом, бурса для музикантів, шкільний будинок, астрономічна обсерваторія, та навіть заїжджий двір».

Андрій КНИШ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.