Про Влада Дракулу та виноградники Львова

1
608

Ной почав порати землю і насадив виноградник. (Буття, гл. 9 ст.18)

Сучасному львів’янину це може здатися неймовірним. Який у Львові виноград? Виноград любить сонце і тепло, а їх у Львові фатально бракує. Найчастіше дощова погода. Швидше можна побачити львів’янина без штанів, ніж львів’янина без парасольки.

Але історичні факти не заперечиш. Були часи, і то тривалі часи, коли виноградники не тільки побутували у Львові, але й виконували поважну роль у його господарці.

Батько львівської історіографії Бартоломей Зіморович вважає, що першу виноградну лозу (матку) завезли до Львова львівські міщани-німці у 1432 році. Цю лозу вони отримали з Мультян (сучасна Румунія), і прищепили на схилах Високого Замку. Ще одне опосередковане свідчення про приязні стосунки львівських купців із Владом Дракулою Цепешом, який пізніше став прототипом славнозвісного вампіра. Саме тоді Влад Дракула був мультянським воєводою. Втім, інший батько львівської історіографії, Денис Зубрицький, заперечує, що виноградні плантації під Високим Замком були першими. Як спростування подає перекази, що галицькі князі, володарі Львова, мали від його виноградників сто бочок вина вже від початку заснування міста. Окрім того, Денис Зубрицький посилається на давнішні документи, у яких згадуються виноградники за Краківською брамою.

Влад Дракула
Влад Дракула

Мені особисто до вподоби обидві версії. Коли вірити Зіморовичу, то маємо точну дату появи львівського винограду, яку можна відповідно відзначити. Натомість Зубрицький відсилає нас у пітьму віків, що тішить моє серце навіть більше, позаяк вважаю себе патріотом краю. Окрім того, видається, що обидва згадані автори мають рацію. Виноградники у Львові були від початків міста, а це приблизно VIII-X століття. Просто у 1432 році львівські міщани отримали від Влада Дракули виноградну лозу вишуканого сорту, отже, продуктивнішу. Та не лише у продуктивності річ. Своєрідна естетика виноградного листка, виногрона, фантастичне переплетення лози надихає і галицьких сакральних митців. Важко знайти у Львові іконостас, в обрамлені якого відсутні ці мотиви. З’являється також іконописний сюжет «Христос-виноградар». Він і досі є загадковим для мистецтвознавців, бо не пояснюється церковними канонами. Можна з певністю твердити лише те, що місцеві іконописці були добре знайомі з виноградом та виробництвом вина, і ця культура не була для них екзотикою.

Відомо також, що у 1524 році місто мало і власні виноградники на Клепарові. Прибутки від них йшли на ремонт доріг та мостів. Решта виноградників була у приватній власності міщан та передміщан. Точних розмірів цих плантацій ми не знаємо. Можемо робити хіба що припущення. У 1555 році місто віддало в оренду виноградники на Клепарові Еразмові Газу за 10 золотих річного чиншу. Очевидно, ці виноградники були розлогими і прибутковими. Наприклад, будинок на вулиці Руській у Середмісті Львова коштував тоді біля 40 золотих. Відомо також, що у 1524 році татари намагалися непомітно дістатися до мурів міста, маскуючись у клепарівських виноградниках. Це теж непрямий доказ їх чималих розмірів. Адже на малій плантації навряд чи могла заховатися ціла орда.

Бочки з вином
Бочки з вином

Знаємо й про міський виноградник на Личаківському передмісті. Мабуть, він не був надто прибутковим. В усякому разі, 1617 року раєцький уряд віддав його для побудови францисканського монастиря та костьолу Святого Антонія на вулиці Личаківській. Сьогодні, лише напруживши уяву, можеш відтворити давню картину зеленого розмаїття виноградної лози цього місця. Втім, чи не вона слугувала за зразок пишності і химерності скульптур цього храму?

Про сорти тогочасного львівського винограду можна лише здогадуватися. Швидше за все, це була лоза, подібна до сучасної Ізабелли. Відповідно й давала сухе або напівсухе червоне ординарне вино. Попри те, воно досить смачне, а коли добре вистояне, то потім від нього не болить голова. Але це вже мої власні референції від знайомства із поодинокими львівськими аматорами виноробства. Такі самі милі почуття мали би тішити і середньовічних міщан патріархального Львова. Яка прекрасна сув’язь поколінь!

Згадки про виноградники зникають із львівських хронік наприкінці XVIII століття. Напевне, після включення Галичини до Австрійської імперії, а відтак ліквідацій митних кордонів з Угорщиною, львівські вина загинули під натиском дешевших і кращих угорських. Ну, що ж, «Sic transit gloria vini!» Не той у нас клімат.

Ностальгійні рефлексії про колишні виноградники можемо знайти у львівських авторів навіть ХХ століття, як, наприклад, у Івана Крип’якевича. Але це – лише згадки, присмачені тугою за давнім Львовом.

Іван Крип'якевич
Іван Крип’якевич

І все ж таки львівські виноградники існують. Щоправда, тепер хіба що у формі вертикального озеленення. Не для урожаю, а лише для свіжості та прохолоди. Нам вдалося віднайти не один дворик чи фасад будинку, обвитий виноградом. Декотрі з цих лоз вже мають поважний вік. Хтось, нам невідомий, вчинив мудро, прививши їх. Особливо тішить виноградна лоза у центрі міста. Там, де кожний клаптик зелені – на вагу золота. Трапляють у Львові також куртини, утворені диким виноградом чи плющем. Але вони не такі гарні, як натурально виноградні. Недурно кажуть, що помилки лікарів приховує земля, помилки кулінарів – майонез, а помилки архітекторів плющ. Шкода лише, що цих «виноградників» так мало. Треба, аби таких реліктів було більше.

Юрій Охріменко

1 коментар

Напишіть відгук