“Про це маю честь донести”: що робила Леся Українка у Львові?

0
818
“Про це маю честь донести”: що робила Леся Українка у Львові?

Якщо мова йде про український національний рух, то в XIX столітті він не горів єдиним полум’ям, а радше жеврів кількома багаттями в різних точках сучасної території України. Лише під кінець століття з’являється відносно стійкий та систематичний зв’язок між осередками, які творили та поширювали національну ідею, але й ці контакти не завжди були конечно плідними та перспективними.

Почасти подібні контакти блокувались і управлінською елітою. Не лише і не так тому, щоб завадити творенню української держави, але й через те, що поруч з національними ідеями часто транспортувались і соціалістичні, в яких вбачали куди більшу загрозу.

Ольга Косач (Олена Пчілка), зображення 1896 року
Ольга Косач (Олена Пчілка), зображення 1896 року

На початку лютого 1891 року до Львова завітала Ольга Петрівна Косач. Відома для свого часу письменниця та громадсько-політична діячка з  “Великої України” не могла не викликати уваги до своєї персони з боку австрійських чиновників місцевого рівня, а насамперед поліційних структур. Увага ця мотивувалась різними чинниками. З одного боку, специфікою діяльності самої Ольги Петрівни. З іншого, її родинними зв’язками. В першому випадку йшлося про тісне спілкування письменниці з представниками радикального напрямку українського національного руху. В другому – вона була сестрою іншого відомого суспільно-політичного діяча, Михайла Драгоманова. Останній для владних кіл Галичині асоціювався з поширенням ідей соціалізму та нігілізму.

Михайло Драгоманов, брат Олени Пчілки та дядько Лесі Українки
Михайло Драгоманов, брат Олени Пчілки та дядько Лесі Українки

Цілком закономірно, що тінь від образу Драгоманова впала і на Ольгу Косач.  Через те, що вона “є рідною сестрою колишнього професора університету в Києві Драгоманова” та “належить до групи українських радикалів і бере активну участь у русі галицьких українців, що належать до крайнього табору” – за нею, від моменту приїзду до Львова, постійно стежили. “Конфіденційно” поліції стало відомо, що Олена Пчілка (псевдонім Ольги Косач) поселилась в Європейському готелі. До міста письменниця прибула разом з донькою Ларисою Косач. Майже одразу обох візитерок було викликано на допит.

Готель "Європейський", в якому 1891 року зупинились Леся Українка та Олена Пчілка. Сьогодні це приміщення Укрексімбанку
Готель “Європейський”. Сьогодні це приміщення Укрексімбанку

Наслідком таємного спілкування стало донесення поліції в президію намісництва. В донесенні висловлювалось припущення, що Олена Пчілка, яка є дописувачем місцевого літературного журналу  “Зоря”, привезла кошти від радикальної групи з України для місцевого радикального журналу “Народ”. На “спілкуванні” сама Ольга Петрівна зізналась, що в Львові вона тимчасово, заїздом. Направляється насправді до Відня, де її хвору доньку має оглянути лікар. У Львові вони зупинились лише для того, аби перепочити.

Часописи "Зоря" і "Народ"
Часописи “Зоря” і “Народ”

В другій частині донесення зазначалось, що наступного дня Ольга та Лариса Косач таки дійсно відправились до Відня і там затримаються на тривалий час, бо хвору на туберкульоз кості доньку в столиці імперії мають оперувати. Закінчувалось донесення словами, що оскільки особа Ольги Косач є неоднозначною, було вирішено повідомити про цей приїзд.

Леся Українка за кілька років до відвідин Львова, фото 1887 року
Леся Українка за кілька років до відвідин Львова, фото 1887 року

Головний інтерес поліції, як бачимо, був прикутий саме до Олени Пчілки. Леся Українка лишилась в тіні. Та чи так все було насправді, як зазначено в протоколі і чи дійсно лише тимчасовий відпочинок був причиною перебування обох письменниць у Львові?

"Творці" періоду "нової ери" в українсько-польських відносинах від українського боку: Юліан Романчук та Олександр Барвінський
“Творці” періоду “нової ери” від українського боку: Юліан Романчук та Олександр Барвінський

Того самого 1891 року, місяця лютого, але 25 числа, маємо лист Лесі Українки до свого брата Миколи Косача, присвячений саме темі Львова. Тобто минуло рівно 20 днів з часу її перебуванні в місті. В листі мова йде про перипетії львівського політичного життя. Зокрема, про головну подію того часу – “Нову еру”. Це явище стало можливим завдяки угоді між лідерами поміркованого крила українського руху в особі Юліана Романчука та Олександра Барвінського з одного боку, австрійської верхівки в особі намісника Казимира Бадені та польською стороною. За угодою українська сторона мала отримувати місця в парламенті, планувалось відкриття україномовної гімназії і ін. Дана угода мала стати базою та символом порозуміння між поляками та українцями в регіоні.

Намісник Галичини в період з 1888 по 1895 Казимир Бадені
Казимир Бадені, намісник Галичини в період з 1888 по 1895 р.

Леся  Українка в своєму листі виступила з критикою цієї угоди, політики й позиції поміркованих українофілів загалом, зазначаючи, що мало вірить в успіх договору.  “З того з’єднання нічого не вийшло, а хоч би й вийшло, то користь мала…обидві сторони (поляки і русини) ні крихти одне одному не вірять і за пазухою тримають добрі каменюки на всякий случай.. ”. На думку Лесі Українки, внаслідок укладення цієї угоди “влади і значення партія Романчука не набрала, а стратила і ту повагу, яку мала собі досі між людьми…”, бо вийшовши, таким чином з опозиції, “стали під міцну руку уряду”. Надалі в листі йде огляд основних українофільських течій в Галичині, а також думка Лесі Українки про духовенство, як провідників українського національного руху в регіоні. Поетеса гостро та негативно відгукувалась про представників усіх напрямків українського руху, окрім радикалів, а також і про духовенство.

Представники радикального "крила" галицьких українофілів: Михайло Павлик та Іван Франко
Представники радикального “крила” галицьких українофілів: Михайло Павлик та Іван Франко

Не складно здогадатись, що на позицію поетеси мали вплив Іван Франко та Михайло Павлик. Можливо, саме тому так схвально вона й відгукується саме про радикальних українофілів й не зовсім довіряє поміркованим та виваженим політикам та духовенству, яке від приходу австрійців було посередником між владою та суспільством.

Очевидно, між першим і другим документом, тобто між донесенням поліції наміснику та листом Лесі Українки існує зв’язок. Рівно як і існує обізнаність та зацікавленість поетеси в політичних та соціальних процесах, які відбувались в тогочасній Галичині. Саме тому, можливо даремно увага львівських поліцейських була прикутою лише до персони Олени Пчілки. За нею вони не помітили Лесі Українки, яка була не менш заангажована в політичне життя Галичини й не менш скооперована з місцевими політичними діячами, в яких австрійська влада вбачала для себе загрозу.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

Історія Львова в документах та матеріалах. – Київ: Наукова думка, 1986. – С. 147 – 148;  http://www.l-ukrainka.name/uk/Studies/Kryvynjuk/Chronology/1891.html

Напишіть відгук