Porta Tatarica, або найбільш чужі свої у давньому Львові

0
855
Porta Tatarica, або найбільш чужі свої у давньому Львові

Попри усі наші фантазії та припущення, побачивши на вулицях міста татарина, житель середньовічного Львова не обовязково буде ховатись, або тікати від того з криком. Лише у нашому сприйнятті татарин – це той, хто обов’язково під стінами і вимагає викуп (не штурмує – бо не вміє того робити). Для львівян, особливо якщо говорити про давніші часи, цілком нормальним явищем було й перебування татар в межах мурів. При цьому, ніхто загрози від такого стану речей не відчував. Більше того, присутність татар у місті навіть відбилась на топографії: у назві однієї з двох вхідних брам, а також важливої для буття міста у той час вулиці.

Малюнок походу золотоординців. Фото з http://islam.in.ua
Малюнок походу золотоординців. Фото з http://islam.in.ua

У наш час жителям міста Львова словосполучення Porta Tatarica, або ж татарська брама не говорить абсолютно нічого. Єдине – хіба метафорично натякає на потойбіччя усталеного сприйняття минулого. І зовсім недаремно, адже в давнину у Львові, між іншими народами, проживали також і татари. Згадки про це трапляються ще в літописах. Зокрема, коли татар оповідач відносить до близького оточення правителів Королівства Русі. Лев Данилович, до прикладу, здійснював з ординцями спільні походи. Логічно, що весь цей час він не міг бути на них озлоблений і мріяти помститись за літописну вимогу до його батька “розметати” фортифікаційні споруди міст. Тут йшлося про зовсім інший рівень відносин.

Князь Лев. Фото з https://uk.wikipedia.org
Князь Лев. Фото з https://uk.wikipedia.org

Згадки про татар як жителів Львові бачимо у тексті привілею Казимира ІІІ Великого 1356 року, з яким традиційно пов’язують надання місту магдебурзького права. У документі говориться, що “зі спеціальної прихильності” їх королівської величності, усім іншим народам, що живуть у місті (вірмени, євреї, сарацини, русини і інші) дозволяється використовувати у суперечках і магдебурзьке право, і їхні звичаї, права та обряди. Трохи нижче по тексту додається, що якщо ці народи (вірмени, євреї, сарацини, татари, русини і всі інші нації) не хочуть вдаватися до магдебурзького права, то можуть вирішувати суперечку відповідно до свого права. Єдина умова – при цьому мусить головувати війт міста.

Король Казимир ІІІ. Фото з https://uk.wikipedia.org
Король Казимир ІІІ. Фото з https://uk.wikipedia.org

З тексту не зовсім зрозумілим є співвідношення між татарами і сарацинами. Записані вони окремо й через кому, а тому вказують на окремішність. Тим не менше, видатний львівський історик Освальд Бальцер вважав, що тут йдеться про одне і те ж. Таким чином, термін “сарацини” варто розглядати як загальний на означення багатьох нехристиянських народів.

Освальд Бальцер
Освальд Бальцер. Фото з photo-lviv.in.ua

Якщо на початках татари потрапляли до Львова в основному під час військових походів та через військову сферу загалом, то з часом це змінюється. З привілеїв правителів Корони Польської, а потім Речі Посполитої Львову чітко бачимо, яке важливе значення для суспільно-політичного життя тогочасного Львова відігравала торгівля з Кримом. Питання врегулювання митної політики та торгівельних операцій львівських купців з Татарією торкався у своїх документах не один король. При цьому, у окремих привілеях навіть зверталась увага на купців з інших міст, які їдуть до Татарії через Львів транзитом.

Краківська брама на пластичній панорамі Я. Вітвіцького. Фото з http://photo-lviv.in.ua
Краківська брама на пластичній панорамі Я. Вітвіцького. Фото з http://photo-lviv.in.ua

Не обходилось і без того, що татари затримувались у Львові та осідали тут. Історик Денис Зубрицький між народами, які проживали у місті, згадує і їх. Він уточнює, що татари мали кілька будинків на Краківській вулиці – поруч із брамою. Ще більше їх жило поза межами міста – перед брамою, на Краківському передмісті. Про других він додає, що ті займались гарбарством і торгівлею. Згадує про татар у Львові і Іван Крип’якевич – що вони прийшли зі сходу і були ремісниками, знали ковальство і золотарство, торгували дрібним товаром. Історик навіть висловив несміливе припущенням, що десь під Високим Замком могла бути мечеть і татарський цвинтар. Ніби про це згадували у документах XVII. Але ці свідчення Крип’якевич наводить без жодної конкретики і з великою часткою сумніву. Тому тут питань значно більше, аніж відповідей.

Краківська брама у Вітвіцького. Фото з http://tvoemisto.tv
Краківська брама у Вітвіцького. Фото з http://tvoemisto.tv

На основі джерельних згадок та свідчень істориків можемо припустити, що в давнину у Львові проживала достатньо велика кількість татар. З переходом міста від правителів Королівства Русі до Корони Польської, їх кількість поступово зменшується. По аналогії з двома єврейськими громадами Львова, також можна припустити, що на передмісті жили менш впливові татари, а в мурах міста – багатші. На це вказує і сам стан речей. Вулиця Краківська (чи тут краще шлях, дорога) у той час називалась Татарською, як і в’їзна брама міста з Півночі – Porta Tatarica. Принаймні, під такою назвою вона згадується у 1386. Лише від 1441 фігурує назва Краківська, означуючи шлях на Краків.

Панорама Вітвіцького. З Краківською брамою. Фото з http://lviv1256.com
Панорама Вітвіцького. З Краківською брамою. Фото з http://lviv1256.com

Складно щось сказати про відносини між татарами, які жили в мурах міста і поза ними. Можна знову ж проводити паралелі з єврейськими громадами, які не дуже любили одне одного. Якщо були майнові або інші розбіжності, простір для непорозумінь та конфліктів існував завжди. Разом з тим, не можна стверджувати, що приміська спільнота татар мала схожі привілеї до тих, які вдавалося “вибивати” у короля приміським євреям. Зокрема, дозвіл перебувати в межах мурів міста на час нападу ворогів, або після того, допоки зруйновані помешкання будуть відбудовувати: “Ми, маючи до них слушне співчуття […], дозволяємо вільне мешкання у згаданому нашому місті”.

Зображення Краківської брами. Автор: І. Качор. Фото з https://uk.wikipedia.org
Зображення Краківської брами. Автор: І. Качор. Фото з https://uk.wikipedia.org

Той Львів, який залишився у минулому є дуже відмінним від того, у якому сьогодні живемо ми. Подекуди видається, що мозаїка його жителів була значно складнішою й більш заплутаною, ніж ми собі уявляємо. На жаль, багато особливостей життя міста відбились лише у фрагментарних та неповних згадках. Велика їх частина, безперечно, втрачена назавжди. Для нас сьогодні є важливим, аби за глобальними міфологемами (ідеологемами) сьогодення й минулого не загубити дрібних і фрагментарних свідчень, які можуть щось “сказати” про життя людей у попередні епохи.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Зубрицький Д. Хроніка міста Львова / пер. з польської І. Сварника; наук. коментар Мирона Капраля. – Львів: Центр Європи, 2002. – С. 12 – 13.
  2. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові / Авт. передм. Я. Ісаєвич; Упоряд. Б. Якимовича. – Львів: Каменяр, 1991. – С. 14 – 15, 16 – 17, 72 – 73, 82 – 83, 146 – 147.
  3. Мельник Б. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. ХІІІ – ХХ ст. – Львів: Світ, 2001. – С. 31.
  4. Мельник І. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – С. 136.
  5. Привілеї міста Львова (XIV – XVIII ст.) / Упоряд. М. Капраль. – Львів: Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України; Львівський національний університет імені Івана Франка, 2010. – С. 27 – 31, 59 – 61.
  6. Привілеї національних громад міста Львова (XIV – XVIII ст.) / Упоряд. М. Капраль. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка; Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, 2010. – С. 477.

Напишіть відгук