“Поліцейська академія” міжвоєнного часу, або полісмен – людина чи супергерой?

0
127
“Поліцейська академія” міжвоєнного часу, або полісмен – це людина чи супергерой?

Якщо слухати українських провладних політиків (більш і менш кваліфікованих), може виникнути враження, що Україну буквально “затоплюють” державотворчі реформи. Правда люди, які в країні проживають, як і сторонні спостерігачі, не завжди схильні підтримувати подібні висловлювання. І мають для цього підставу, бо дійсно не все йде за планом. Чи не найбільш нашумілою та неоднозначною є реформа поліції, що, мабуть, найчастіше привертає до себе увагу. Оскільки озброєною є людина, яка має знання, хочу запропонувати читачам вийти за межі кола сучасних реалій і набратися матеріалу для роздумів у прикладах з минулого. Для цього зазирнемо до міжвоєнних газет, що зберігаються у фондах Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка. Можемо знайти навіть замітки про бачення поліцейського в зазначений період, очікування від нього.

Патруль міжвоєнного періоду. Фото з https://pl.wikipedia.org/wiki/Policja_Państwowa
Патруль міжвоєнного періоду. Фото з https://pl.wikipedia.org/wiki/Policja_Państwowa

Упродовж 1919 – 1922 років у Варшаві видавали спеціалізований інформаційний ресурс під назвою “Gazeta Policji Państwowej”. Навіть з назви зрозуміло, що саме було ключовою та найбільш характерною тематикою більшості дописів останньої. Головним редактором видання був Едвард Грабовецький (Edward Jan Grabowiecki). Між іншим, на шпальтах зазначеного ресурсу часто траплялись і роздуми про те, якою саме повинна бути поліція міжвоєнної Польщі (з частиною сучасних українських територій у своєму складі). Автором однієї з такий статей був Антоній Садзевич (Antoni Sadzewicz) – “Typ policjanta polskiego”. Про що ж там написано?

Фрагмент видання "Gazeta Policji Panstwowej". Фото Є. Гулюка
Фрагмент видання “Gazeta Policji Panstwowej”. Фото Є. Гулюка

Автор розпочав із того, розуміння чого нам сьогодні дуже бракує – що кожен народ має таку владу, на яку заслуговує. Далі перефразував цю думку так, що і поліцію кожен народ має таку, на яку заслуговує. Можна сказати, що подібні слова – це песимістичний фаталізм, але Садзевича тут звинувачувати не будемо, адже він усього лише цитував прислів’я. Надалі розвинув підхоплену у народної творчості думку так, що ставлення суспільства до поліції і навпаки є ознакою, яка вказує на хворобу або здоровий стан держави.

Ціпак. Львівська сторожа. Фото з http://photo-lviv.in.ua/lvivska-politsiya-odna-z-najdavnishyh-v-sviti/
Ціпак. Львівська сторожа. Фото з http://photo-lviv.in.ua/lvivska-politsiya-odna-z-najdavnishyh-v-sviti/

Як приклади останнього, Садзевич навів поліційні системи у Англії та Росії. Таким чином, англійський поліцейський є шанованим охоронцем прав і свобод громадян. Натомість, російський поліцейський є “живим символом утисків і неволі”. Роздумуючи чому так, автор зазначає, що ґрунтом, на якому формується той чи інший тип поліції, є форма державного устрою, статус і образ поліції у суспільстві, моральна і правова свідомість громадян. Відтак, англійські полісмен та суспільство – це взаємоповага і розуміння. Російські ж полісмен і суспільство – це гордість і нетерпимість одне до іншого. Перший діє у конституційній державі з особистою гідністю громадян, а другий є продуктом системи “кормління” і діє в країні невільників.

Кінна поліція у Львові. Фото з http://photo-lviv.in.ua/lvivska-politsiya-odna-z-najdavnishyh-v-sviti/
Кінна поліція у Львові. Фото з http://photo-lviv.in.ua/lvivska-politsiya-odna-z-najdavnishyh-v-sviti/

Оцінивши перспективи, автор тесту задається питанням, яким же буде польський поліцейський і який з перерахованих вище типів буде для нього прикладом для наслідування. Не довго думаючи, Антоній Садзевич констатував, що Польща “була, є і буде” державою західноєвропейського типу і що все “візантійсько-татарсько-московське” є для неї чужим та неприйнятним.

Російська поліція. Фото з https://www.svoboda.org/a/29232328.html
Російська поліція. Фото з https://www.svoboda.org/a/29232328.html

Як додаткові аргументи на користь цієї думки автор навів твердження, що свобода і толерантність є “засадничими рисами” розвитку польської спільноти. Тим самим, очевидно, він натякав на цінності, на основі яких формується та чи інша поліційна система, про що говорилось на початку статті. Ще далі метафорично зазначено, що дерево свободи у Польщі (тут, очевидно, йдеться про Річ Посполиту) виросло на основі законодавчих актів, якими постулювалися різноманітні шляхетські вольності. І трапилося це все значно більш широко і пишно, аніж в тій самій Англії. Як наслідок останнього, на думку автора, його сучасникам властиві аристократичність, почуття власної гідності, правова свідомості і любов до порядку.

Вибори короля на картині Я. Матейка. Частина шляхетських вольностей. Фото з https://uk.wikipedia.org
Вибори короля на картині Я. Матейка. Частина шляхетських вольностей. Фото з https://uk.wikipedia.org

Важко зрозуміти як автор прийшов до наступної думки, але поляків він означив найбільш піддатливим для управління народом у світі. На його думку, у Польщі всі хочуть слухати і прагнуть міцний та справедливий уряд. Звідси любов і шана до монархів, які в минулому служили цілі загального благополуччя і були його символом. Як антипод цьому автор навів приклад російського бунтаря, який сьогодні може розтоптати того, кому вчора готовий був цілувати ноги.

Лондонський поліцейський. Фото з https://uk.wikipedia.org
Лондонський поліцейський. Фото з https://uk.wikipedia.org

Таким чином, автор підсумовує, що представники громадськості, частиною якої був і він сам, підтримують державні органи, поважають їх і у випадку потреби надають тим допомогу. Відтак, він очікує, що спільнота долучиться до процесу витворення інституту поліцейського і зробить все можливе, аби останній був англійського, а не російського типу. Тут навіть наведено приклад міністра Войцеховського, який прикликав інструкторів поліції саме з Англії. Цим політик, на думку автора статті, потрапив у саму десятку польського духу. Ми ж, читаючи ці рядки, можемо сказати, що і у міжвоєнної Польщі в часі створення державних та владних інституцій були свої “грузини”.

Британська поліція. Фото з https://en.wikipedia.org
Британська поліція. Фото з https://en.wikipedia.org

Чому саме тип англійського полісмена найбільше сподобався журналісту? Він сам відповів на це питання – бо той однаково вірний представникам державного істеблішменту та простим людям. Він допоможе і королеві, і ораторові, якого після невдалої промови невдячні слухачі “спрямували” в канаву. “Московський” поліцейський, який знає лиш одне гасло “не пускай!”, або гордий і позбавлений людських рис німецький поліцейський, що є лиш виконавцем, не можуть бути продуктом польського суспільства.

Кінна поліція у Львові. Фото з http://photo-lviv.in.ua/lvivska-politsiya-odna-z-najdavnishyh-v-sviti/
Кінна поліція у Львові. Фото з http://photo-lviv.in.ua/lvivska-politsiya-odna-z-najdavnishyh-v-sviti/

У силу того, що частина сучасних українських територій перебувала у складі міжвоєнної Польщі, можемо вважати запропоновані автором підхід та роздуми і частиною нашого досвіду. Тим більше, що речі, про які він говорив, є правильними і корисними. Бо дійсно – порядок на вулицях є сумою, яка формується із різних доданків. Одним з таких є чесність та дієвість поліцейських, але також і свідомість громадян. Життя за принципами “моя хата з краю”, “після нас хоч потоп’, як і думка, що лад – це справа когось іншого, нічого хорошого принести не здатні.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Gazeta Policji Państwowej // Jagiellońska Biblioteka Cyfrowa [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/237660?language=en
  2. Sadzewicz A. Typ policjanta polskiego // Gazeta Policji Państwowej. – Warszawa. – 1920. – №5. – S. 1 – 12.

Напишіть відгук