Подорож крізь віки як музичний подарунок львів’янам до Дня незалежності (відео)

25 серпня 2016 року, в Музеї етнографії і художнього промислу Інституту народознавства НАН України (проспект Свободи, 15, актова зала) відбувся концерт камерної вокально-інструментальної музики «Українська музика крізь століття».

Струнний квартет: Михайло і Теодор Крижанівські, Антон Пославський та Людмила Сауляк. Фото: Ксенія Янко
Струнний квартет: Михайло і Теодор Крижанівські, Антон Пославський та Людмила Сауляк. Фото: Ксенія Янко

Твори видатних українських композиторів Бортнянського, Березовського, Лисенка, Безкоровайного, Скорика у виконанні львівських музикантів – такий особливий дарунок отримали львів’яни до 25-ї річниці незалежності України. У приміщенні актової зали Музею етнографії і художнього промислу цього святкового вечора грав струнний квартет у складі Михайла і Теодора Крижанівських, Антона Пославського та Людмили Сауляк, звучали дзвінке сопрано Юлії Ковальської, оксамитовий бас-баритон Володимира Чібісова. Наталія Кожушко акоманувала на флейті, Вікторія Слющинська, Марія Клименко і Світлана Позднишева виконували твори на фортепіано. Оскільки концерт відбувався на день пізніше самого свята, його організатор, учасник струнного квартету та концертмейстер Михайло Крижанівський наголосив:

– Учора у Львові та багатьох інших містах України звучала музика піднесена, духовна, словом, урочиста. А сьогодні хотілося б зануритись в іншу атмосферу – атмосферу  інтимності, камерності, музики, яка написана в першу чергу для душі.

Струнний квартет: Михайло і Теодор Крижанівські, Антон Пославський та Людмила Сауляк. Фото: Роман Метельський
Струнний квартет: Михайло і Теодор Крижанівські, Антон Пославський та Людмила Сауляк. Фото: Роман Метельський

Музикант поділився зі слухачами секретом, як добирали репертуар для вечора. Виявляється, кожен з артистів просто запропонував твір, що йому до вподоби. З них скомпонували програму, на диво цілісну, здається, жодна композиція не потрапила туди випадково. Мелодії, наче створені були торкнутись найтонших струн душі українця, взяти її, ту душу, за руку й повести крізь століття, переповідаючи історію нашого народу, поетичну, часом трагічну, але прекрасну.

Михайло Крижанівський. Фото: Ксенія Янко
Михайло Крижанівський. Фото: Ксенія Янко

Перед концертом директор Інституту народознавства НАН України Степан Павлюк привітав зі знаменною датою артистів і публіку.

Директор Інституту народознавства НАН України Степан Павлюк. Фото: Роман Метельський
Директор Інституту народознавства НАН України Степан Павлюк. Фото: Роман Метельський

Розпочинав дійство струнний квартет Хоровим концертом № 3 провідного композитора доби класицизму Дмитра Бортянського в аранжуванні Мирослава Скорика. Опісля нього виконали другу частину Grave Сонати для скрипки і чембало Максима Березовського. Примітно, два геніальні творці жили в один час. Обидва походили зі столиці Гетьманщини Глухова, вихованці Глухівської співацької школи, за виняткові музикальні здібності були забрані у Петербург до хорової капели, продовжили навчання в Італії. Доля Бортянського склалась щасливіше. Повернувшися в Петербург, він дожив до глибокої старості, опісля смерті визнаний родоначальником української та російської композиторських шкіл. Березовського ж сьогодні звуть українським Моцартом. Поєднавши західноєвропейську культуру з національною традицією, митець суттєво випередив час. Можемо лише припускати на які злети спромігся би його творчий геній, якби композитор прожив трохи довше за свої тридцять сім.

Від класиків по волі перейшли до романтиків, а саме до батька української національної музики Миколи Лисенка. Його Фантазія на дві українські теми для флейти та фортепіано прозвучала у виконанні Наталії Кожушко та Світлани Позднишевої. Згодом Володимир Чібісов заспівав чи не найвідоміший твір зі спадщини Лисенка, покладений на музику  вірш Тараса Шевченка «Реве та стогне…».

Наталія Кожушко та Світлана Позднишева виконують Фантазфю на дві українські теми для флейти та фортепіано. Фото: Ксенія Янко
Наталія Кожушко та Світлана Позднишева виконують Фантазію на дві українські теми для флейти та фортепіано. Фото: Ксенія Янко

Розлилася суцвіттями звуків Соната для фортепіано Антіна Рудницького, котру зіграла Світлана Позднишева. Обдарований, та на жаль, маловідомий автор вважав, що українській музиці слід позбавлятись впливів фольклору, йти в ногу зі світом. Коли етнічні настрої з’явились всупереч переконанням композитора у його пізніх творах, тільки прикрасили їх.

Наталія Кожушко, Світлана Позднишева та Юлія Ковальська. Фото: Роман Метельський
Наталія Кожушко, Світлана Позднишева та Юлія Ковальська. Фото: Роман Метельський

Під акомпанемент Марії Клименко Юлія Ковальська виконала солоспів Нестора Нижанківського «Ти, любчику, за горою» та «Колискову» Юрія Іщенка. Вдруге на сцену вийшов Володимир Чібісов з піснею на слова Тараса Шевченка «Зацвіла в долині…», музику до якої створив вірний послідовник Миколи Лисенка, Яків Степовий. Вокальні композиції чергувались  з інструментальними. Зокрема публіка почула дві п`єси №12 та №10 для скрипки та фортепіано з циклу «Українська Думка» Василя Безкоровайного, «Слов’янське коло» Жанни Колодуб.

Завершували концерт «Українська музика крізь століття» твором сучасного класика Мирослава Скорика, написаним для кінофільму «Високий перевал». Мелодія, чуючи яку тужимо і надіємось, котру впізнаємо з перших нот «Мелодія ля-мінор» або ж «Українська мелодія.

Михайло Крижанівський та Людмила Сауляк. Фото: Ксенія Янко
Михайло Крижанівський та Людмила Сауляк. Фото: Ксенія Янко

І не помітивши як подолав відстань у три віки від класики до сьогодення, зал вибухнув оплесками. Говорять, аплодисменти – це теж музика. Музика, яку знову і знову воліє чути музикант. Тим часом, львівський слухач охочий знову помандрувати в часі й просторі, насолодитись доробком улюблених композиторів, відкрити для себе незнаних.

Заступник директора з музейної роботи Інституту народознавства НАН, співавтор проекту “Українська музика крізь століття” Андрій Клімашевський запевнив нас подібна музична зустріч відбувається в Музеї етнографії і художнього промислу вперше, але не востаннє.Що ж, тоді затамувавши подих, чекаємо нових!

Ксенія ЯНКО

Напишіть відгук