Півгодини в Івана Труша

0
1007
Півгодини в Івана Труша
Півгодини в Івана Труша

Можна багато говорити про Івана Труша і при цьому не сказати нічого, можна переглянути всі картини мистця і не зрозуміти якою він був людиною,  можна перечитати багато книжок про художника та не розуміти його. Особиста навіть півгодинна розмова може дати набагато більше. 

Цю статтю можна сміливо назвати “Вітанням з минулого”, адже основу її складає інтерв’ю, надруковане в  ілюстрованому тижневику “Неділя” за 5 червня 1932 року, котре ми доповнили старими та сучасними фотографіями мистця і його будинку. Стиль та манера написання статті збережені.

Іван Труш у роки навчання в Краківській академії мистецтв
Іван Труш у роки навчання в Краківській академії мистецтв

“Труш випродує картини!
Знаю цього великого мистця кисти з кількох листівок, на яких попри усі недомагання друку вийшли прегарно риси його мистецької творчости, з кількох великих і малих образів, що їх бачив в наших установах, знаю з того, що завжди мріяв — мати у себе пастелевими кольорами мальований краєвид цього мистця — і такої нагоди поминути не можна.

Koлишня вілла-майстерня Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)
Koлишня вілла-майстерня Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)

В трійку їдемо на конець вул. Листопаду. Скручуємо на гроховську, питаємо і ось ми вже під віллею, в якій мешкає Іван Труш. Старенький, сивий артист проходжується по городі, і відразу йде нам на встрічу, коли входимо у фіртку.

Представляємось: Від „Неділі“,від „Червоної Калини“ й молодий наш маляр Петро А. Артист прохає в нас вибачення, що недочуває (літа-ж!) і по сходах йдемо на перший поверх у його робітню.

Робітня (майстерня)в кoлишній віллі-майстерні Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)
Робітня (майстерня)в кoлишній віллі-майстерні Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)

— Сідайте!“— присуває нам стільці. — Страшенне тішуся, що прийшли, рідко коли хто заходить і рідко коли хтось хоче побалакати зі старим малярем…

Бічною стіною, що на половину з вікон, вливається сонце. Робітня артиста, звідки вийшло стільки славних картин і де він почувається направду дома — чистенька і привітна. Проти нас — на шталюзі — кілька менших картин. З боку — ще 5-6. Праворуч і ліворуч два великі образи: Сфінкс — і Вія Аппія.
— Ви, здається, одинокий у нас орієнталіст, пане артист — завважує котрийсь з нас.
— Так. Подорожував багато. По Криму, по Палестині, Арабії, Єгипті Це сьогодні тільки спогади, але тягне мене ще іноді побачити ці сторони. Найкращий з усіх — Єгипет. А цей Сфінкс малювався кільканадцять днів і крім цього світлини мав, доповнював ще з памяти.

Експозиція в кoлишній віллі-майстерні Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)
Експозиція в кoлишній віллі-майстерні Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)

Артист просить нас на папіроски, хоч вони віднікотизовані, бо він хворий на серце. Пробуємо. І слухаємо.

— Ця Вія Аппія мальована з маленької картини, уже тепер. З памяти — можна сказати. А Труш, правдивий Труш — це не Орієнт і не Вія Аппія, а оце…’
І мистець повертає нашу увагу на 6 картин, що творять собою цілість. Це види з на-ших піль: Копа жита, розсунений полукіпок, пасовисько. Усе — повне сонця, кольориту і тієї пастелевої мягкости, якою наш артист відмітив та вибив себе понад інших.
— Це, як бачите, образи свої. Але що з того? Ви гадаєте, що їх хтось купить? У нас люди люблять картини з Рівієри, з Німеччини, з моря — от що. Поле? Мені один казав: „Я маю поле під носом“. Оце, бачите, характеристика нашого знання мистецтва. Мої східні картини купувалися страшенне швидко. Ще 6 я маю — але ці не на продаж…

Сад біля кoлишньої вілли-майстерні Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)
Сад біля кoлишньої вілли-майстерні Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)

Артист витягає 6 більших образів і показує нам:
— Оце, бачите, кримське побережжя. Оце піраміди вечером. Оце арабське село. Старовинна святиня. Це — оливне дерево…
З усіх картин віє до нас глибоке вичуття кольору та тіней, якась тепла душа, що малювала їх, сантимент.

Іван Труш
Іван Труш

— Знаєте, я тільки чотири роки — що малюю. До цього кілька літ вчився, опісля кільканадцять „малював“. Хотів вже випробувати нашу публику. Хотів відівчити купувати що будь, відріжнити мистецтво від роботи кистю. Гадаєте — вдалося? Не мають люди критичного змислу, от що.
— А ці чотири роки?..
— Ці чотири роки я не продавав. Працював, як артист, серцем. Подивіться, всі ці картини однакові підходом до предмету: Віч-на-віч. Зблизька. Мистецьким оком. А публика того не любить. Любить далекий краєвид, от хочби Дніпро у далі, пустиню. Не розумів цього, що далека перспектива нищить вражіння картини. Пробиває стіну. Чиж їй може подобатись оце.

Koлишня вілла-майстерня Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)
Koлишня вілла-майстерня Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)

Артист показує нам чотири малюнки квітів. Це оргія красок, форм, ліній. Чарівна мозаїка — не образ.
— Чи оце?
Це дві картини, на яких два кущики квіток з землею довкола них, без небосхилу чи дальшої перспективи.
— Чи оце?
Це полукіпок під захід сонця, що горить амарантом, багром, скапує золотом і друге — глибокозелена сіножать з копою в дощевитий день.
Картини — надзвичайні.
— А тепер я вам покажу ще одно. Це ціла трагедія дерева, сосни. Ось побачите…!

Мемріальні речі Івана Труша в кoлишній віллі-майстерні Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)
Мемріальні речі Івана Труша в кoлишній віллі-майстерні Івана Труша (зараз – Музей І. Труша, відділ Національного музею у Львові на вулиці Труша, 28)

І він розкладає перед нас шість картин. На одній паде сніг на невеличку смереку, на другій вона вже припала снігом, на третій її привіяло, на четвертій вона в морозний соняшний день, на пятій уже сніг топиться, на шестій — вона випростована до сонця, а надовкола розмокла весняною водою земля,
— Це не тільки доля деревини; це й моя доля — говорить задумано артист. — І може й мені ще сонце засвітить, але до цього далеко…
— А що ви тепер, пане артист, малюєте? Над чим працюєте?
— Я? Нарисував цілий цикль пнів. Це, бачите, раз тому, що любуюся в дереві, друге — тієї теми в нас ніхто не рухав. Є в мене з 30 їх нарис, треба тільки викінчити.
— Я ці картини з жидівського кладовища?
— Це теж праця останніх літ. Незвичайно цікаве воно для маляря — те кладовище. Тіні, старий камінь, вік на них…

 

Могила Івана Труша на Личаківському цвинтарі у Львові
Могила Івана Труша на Личаківському цвинтарі у Львові

Гутірка повертається поволі на те, як артист працює. Оповідає нам, що в нього 63 роки, що іноді їде за Львів і занурюється десь у ліс на студії, що не може дозволити собі на подорож дальше і що його праця з матеріяльного боку — чорно невдячна.
— Як жеж іде продажа?
— Як? Просто кажучи — ніяк. За всі дні був у мене архитект П. та купив кілька малюнків, а оце ви. Не знаю — недорого продаю, кожна картина, — моя душа в ній, а чомусь не йде. Знаю, нужда, біда, ці, що хотілиб — не можуть, ці що мають — до Труша не підуть. Хто його знає…
Сонце ярко заходить й озолочує щире, добряче, ніби батьківське, обличчя мистця.
— А жити треба. Задовжений чоловік, діти у школі…
Так і дзвенить в цих словах трагедія кожної нашої великої людини, що скована умовинами, що дуситься нашим загумінком і нашими злиднями.
— Але я вірю, що цеж скінчиться. Вірю, хоч може вам дивно… Бо щож? Старець уже я…

*     *     *

Веземо зі собою до міста щось з його картин. Мягкого, ніжного, соковитого. І веземо сіре, рамоване сивим волоссям обличчя мистця, стільки літнього робітника коло скарбниці нашого мистецтва, що мусить на хліб випродувати за будь-що свої дорогоцінні твори…
Анатоль Курдидик

Джерела:
Ілюстрований тижневик “Неділя” , Львів, дня 5 червня 1932 р. ч.21 (190) рік V, С.8-9
Щиро вдячні Художньо-меморіальному музею Івана Труша та Державному Меморіальному музею Михайла Грушевського у Львові за допомогу в створенні фотоілюстрацій до статті.

Напишіть відгук