«Пісня серця» Ольги Плешкан

0
562
«Пісня серця» Ольги Плешкан

Її твори – здебільшого вишукані мрійливо-поетичні меланхолійні краєвиди рідного краю та сповнені витонченого психологізму портрети близьких людей. У міжвоєнну добу її ім’я нерідко називали у числі найбільш талановитих і багатообіцяючих молодих українських митців, проте в радянський час вона – як і чимало тих, хто не бажав йти на компроміси з панівною ідеологією – опинилася на марґінесі офіційного мистецького життя.  

Ольга Плешкан
Ольга Плешкан

Ольга Плешкан – одна із незаслужено забутих постатей українського мистецтва минулого століття. Учениця Олекси Новаківського, вона, попри беззаперечний вплив великого маестро, зуміла виробити власний мистецький погляд на довколишній світ, витворила свою неповторну живописну манеру. Задля свого покликання художниця пожертвувала особистим життям, як людина високих моральних принципів ніколи не ганялася за визнанням й популярністю за будь-яку ціну. Перша персональна виставка її творів відбулася аж через десять років після смерті мисткині…

Попри те, що більшу частину життя художниця провела на рідному Покутті, немало пов’язувало її і з містом Лева. У Львові О. Плешкан мешкала спершу, коли навчалась у жіночій ґімназії сестер-василіянок, згодом – під час студій в Українському Таємному Університеті та Мистецькій школі О. Новаківського; і нарешті, вже будучи зрілою мисткинею, деякий час наприкінці 30-х. Відомі навіть конкретні адреси, пов’язані з її львівським побутом: вул. Зелена, 40, вул. Софії (нині – І. Франка), 10,  вул. Дибовського, 2 (тепер – Кубанська, 25).

Ольга Плешкан (ліворуч) із двоюрідною сестрою Дарією Данилович. Світлина 1919 р.;
Ольга Плешкан (ліворуч) із двоюрідною сестрою Дарією Данилович. Світлина 1919 р.;

Саме у Львові від кінця 1920-х до початку 1940-х відбулася більшість виставок, на яких глядачі мали можливість ознайомитися з творчими здобутками   художниці О. Плешкан. Нарешті, виставкові зали нашого міста були в числі тих, де роботи мисткині виставлялися востаннє за її життя у 1960 – 1970-х.

Ольга Плешкан "Церква на Покутті", 1920-ті рр.
Ольга Плешкан “Церква на Покутті”, 1920-ті рр.

Ольга Плешкан народилася 15 червня 1898 р. в с. Чортовець Городенківського повіту у сім’ї пароха місцевої церкви о. Івана Плешкана (1866 – 1902). Мати Ольги Олена-Галина (1864 – 1957) була старшою донькою стецівського пароха, відомого на Снятинщині громадського діяча о. Кирила Гаморака (1837 – 1909). В родині отця Кирила виховувалося семеро дітей – зокрема, четверо доньок, завдяки чому панотець породичався із багатьма чільними галицькими сімействами – Калитовськими, Даниловичами, Стефаниками.

Ольга Плешкан "Портрет Стефаника", 1968 р.
Ольга Плешкан “Портрет Стефаника”, 1968 р.

Під час йорданських свят 1902 р. несподівано помирає батько майбутньої художниці о. Іван. Його вдова разом із трирічною донькою змушена шукати пристановища у своєї численної рідні: спершу на хуторі Березина у меншої сестри Анни Гаморак (1868 – 1953), заміжньої за відомим галицьким адвокатом й політиком Северином Даниловичем (1860 – 1939), пізніше в Русові у наймолодшої сестри Ольги-Вікторії (1871 – 1914), чиїм чоловіком був новеліст Василь Стефаник (1871 – 1936). Саме «вуйцьо» Стефаник на довгі роки стане опікуном, натхненником і найближчою після матері людиною для молодої О. Плешкан, його сини Семен, Кирило та Юрко – товаришами дитячих і юнацьких літ.

Ольга Плешкан: фотопортрет 1924 р.;
Ольга Плешкан: фотопортрет 1924 р.;

По закінченні ґімназій у Львові та Городенці постає питання, у якому напрямку рухатися далі? Спершу дівчина робить вибір на користь філологічних студій в Українському Таємному Університеті у Львові, проте згодом розуміє, що не філологія приваблює її. «Я […] вибрала малярство, те, що тайно кликало мене» – згадуватиме вона пізніше. Ще під час навчання в ґімназії юна Ольга починає малювати невеличкі акварельні й олійні начерки із зображеннями своїх рідних та краєвидів Покуття. Чарівний світ мистецтва опановує дівчину чимраз глибше, аж тут у Львові відкривається Мистецька школа, заснована з благословення митрополита Андрея Шептицького видатним українським малярем-експресіоністом, випускником Краківської академії мистецтв, давнім знайомим її дядька В. Стефаника Олексою Новаківським (1872 – 1935). В числі викладачів школи знаходимо імена багатьох помітних українських митців та інтелектуалів того часу: Осипа Куриласа (1870 – 1951), Івана Раковського (1874 – 1949), Степана Балея (1885 – 1952), Володимира Пещанського (1873 – 1926), Іларіона Свєнціцького (1876 – 1956), Володимира Залозецького (1896 – 1959), Миколи Вороного (1871 – 1938). У школі деякий час викладає і сам Митрополит, читаючи курс історії світового мистецтва.

Ольга Плешкан "Березина. Долина Дністра", 1910-ті рр.
Ольга Плешкан “Березина. Долина Дністра”, 1910-ті рр.

«Людина такого складу як Новаківський не могла обійтись без аудиторії, без диспутів і обміну думками та творчим досвідом. – писав професор В. Овсійчук. – Першу-ліпшу нагоду він використовував для вдосконалення власної творчої позиції й радо йшов назустріч кожному, хто звертався за порадою». Школа, розташована в майстерні художника у його помешканні на вул. Земялковського (тепер – Новаківського), 2, поруч з катедрою Св. Юра та неподалік мальовничого Єзуїтського парку (нині – Парк ім. І. Франка), упродовж десяти років є одним з центрів культурного-мистецького життя міжвоєнної Західної України, котрий немовби магніт притягує кращі сили талановитої творчої молоді.

Сама О. Плешкан   на схилі літ так згадувала своє знайомство і з великим Маестро: «Іспит зрілості я склала в 1918 р. В тім часі моя тіточна сестра Дарія Данилович, тоді студентка Львівського університету, мешкала в домі Новаківського, і я через неї передала для огляду Професору Новаківському деякі мої картини і фігурки з глини. Олекса Новаківський оглянув ці мої твори і сказав, що маю здібність до малювання і що треба йому ще особисто побачити мене. Незабаром я приїхала до Львова і відвідала О. Новаківського у його майстерні. Пригадую, він запропонував мені тоді нарисувати модель – малу дівчинку віком коло семи років. З рисування мого нічого не вийшло, бо моделька була задалеко від мене, а я з народження дуже короткозора. О. Новаківський пізнав мою короткозорість і порадив звернутись до окуліста та замовити собі відповідні окуляри. Так, за порадою вчителя, я почала постійно ходити в окулярах».

Ольга Плешкан (стоїть третя справа) серед викладачів та учнів Мистецької школи О. Новаківського. 1928 р.
Ольга Плешкан (стоїть третя справа) серед викладачів та учнів Мистецької школи О. Новаківського. 1928 р.

На початку 1925 р. О. Плешкан вступає на навчання до Мистецької школи О. Новаківського. Тут, під наглядом вимогливого професора, формується її мистецький світогляд, а здобуті враження й знання вплинуть на усю подальшу творчість. У стінах школи молода художниця знайомиться з яскравими творчими особистостями, відомими згодом митцями: Святославом Гординським, Григорієм Смольським, Михайлом Морозом, Дмитром Дунаєвським, Володимиром Гаврилюком, Василем Дядинюком, Степаном Луциком, Стефанією Гебус-Баранецькою, Романом Чорнієм, Іванною Нижник-Винників та ін. За словами мистецтвознавця Л. Волошин, О. Плешкан «належала до грона найпостійніших і найвідданіших учителеві учнів школи». Художниця бере активну участь у пленерних студіях в Космачі і звітних виставках вихованців школи. Від початку 1930-х рр. картини О. Плешкан експонуються на пересувних виставках учнів мистецької школи О. Новаківського (Коломия, Станіславів, Стрий, Дрогобич, Самбір, Львів, Перемишль), згодом на виставках творів українських митців, влаштованих заходами Українського товариства прихильників мистецтва (УТПМ). Не стає на заваді творчому зростанню мисткині навіть недуга очей.

Ольга Плешкан з учнями Мистецької школи Новаківського під час пленерних студій у Космачі. Зліва направо: Олекса Друченко, Григорій Смольський, Степан Луцик, Роман Чорній, Володимир Гриценко. Фото 1926 р.
Ольга Плешкан з учнями Мистецької школи Новаківського під час пленерних студій у Космачі. Зліва направо: Олекса Друченко, Григорій Смольський, Степан Луцик, Роман Чорній, Володимир Гриценко. Фото 1926 р.

Супроводжують молоду артистку і творчі муки: «А що Ти, Боже, мені не дав великого ума, а лиш душу чисту і серце, що йде крізь труднощі. А що Ти, Боже, не дав мені великого таланту – дай сили, щоб працювати, може, в праці віднайду себе. Сили і здоровля мені, бо треба йти крізь життя вперто і з бажанням.» – читаємо на сторінках її щоденника. «Молю тебе, велика сило, не дай упасти, але гордо йти і міцно. Але має бути міць, сила і крила. Я люблю міць без фальші серця і моя штука має бути без сказу» – звертаючись до Всевишнього, пише О. Плешкан.

Ольга Плешкан "І саду В. Стефаника. Русів", 1929 р.
Ольга Плешкан “І саду В. Стефаника. Русів”, 1929 р.

Серед робіт мисткині періоду навчання у професора Новаківського назвемо портрети середнього сина В. Стефаника Кирила, тітки Анни Гаморак-Данилович, краєвиди «Над річкою», «Мак цвіте», «В саду В. Стефаника. Русів», «Маки на городі»,  «Пізнє літо», «Дністер біля села Горигляди» і т. д.

Ольга Плешкан «Маки на городі", 1920-ті рр.
Ольга Плешкан «Маки на городі”, 1920-ті рр.

Важка праця над собою потроху приносить плоди: про О. Плешкан починають говорити й писати як про одну з обдарованих представниць молодої ґенерації українських митців. «Творчість Олі Плешкан замикає у собі ту незбагненну тайну, яка криється в нашому народному мистецтві… – писав товариш художниці по мистецькій школі Володимир Ласовський (1907 – 1975). – Це туга до краси-гармонії, виспівана ніжною душею української жінки. Багато чуття, багато розмріяної туги – це картина Плешканівни…»

Мисткині – учасниці Всесвітнього конґресу українських жінок у Станіславові, 1934 р. Сидять (зліва направо): Ярослава Музика, Олена Кульчицька, Стефанія Гебус. Стоять (зліва направо): Наталія Мілян і Ольга Плешкан
Мисткині – учасниці Всесвітнього конґресу українських жінок у Станіславові, 1934 р. Сидять (зліва направо): Ярослава Музика, Олена Кульчицька, Стефанія Гебус. Стоять (зліва направо): Наталія Мілян і Ольга Плешкан

1932 р. О. Плешкан вирушає у самостійне мистецьке плавання. Перше десятиліття мистецької зрілості позначене активною творчою («Наречена (Кнєгиня з Тулови)», «Праля (Жінка з куделею)», краєвиди «Ставок», «Яблунька біля хати В. Стефаника», «Дерева у садибі В. Стефаника», портрети рідні: матері, дружини К. Стефаника Олени Филипчук, молодшого сина новеліста Юрія Стефаника, ікона «Богородиця з Дитям» тощо) та виставковою діяльністю (Тернопіль, Станіславів, Львів та ін. міста). У 1935 р. львів’яни та гості міста мають нагоду побачити її картини на ретроспективній виставці українського мистецтва з нагоди 30-ліття заснованого митрополитом Анреєм Шептицьким Національного музею у Львові. Твори мисткині експонуються навіть у далекому Чикаго!

Ольга Плешкан, ікона «Богородиця з Дитям», 1930-ті рр.
Ольга Плешкан, ікона «Богородиця з Дитям», 1930-ті рр.

Друга світова війна і радянська окупація вносять корективи у життя тихої й скромної О. Плешкан. 1939 р. вона влаштовується працювати вчителькою у русівській початковій школі. Рік по тому в Русові – рідному селі її улюбленого дядька й довголітнього опікуна – створюють Літературно-меморіальний музей В. Стефаника. На посаду директора призначають середнього сина письменника Кирила Стефаника (1908 – 1987), а науковим працівником й екскурсоводом – О. Плешкан. Майже двадцять літ життя мисткиня присвячує музейницькій праці. «Окрема сторінка у моєму житті зв’язана із вшануванням пам’яті В. Стефаника. – ділилася згодом спогадами художниця. – Від часу заснування його меморіального музею в 1940 р. я мала щастя працювати в ньому науковим співробітником і екскурсоводом аж до 1957 р. Я з великим захопленням взялася до упорядкування матеріалів, що стосувалися літературної діяльності Стефаника. Любовно оформляла кімнати музею, провела інвентаризацію документів». Через те все часу на малярство є чимраз менше…

Ольга Плешкан "Портрет Галини Шимонович-Рудницької", 1944 р.
Ольга Плешкан “Портрет Галини Шимонович-Рудницької”, 1944 р.

Під час війни та німецької окупації О. Плешкан малює небагато. Серед поодиноких її картин – портрет Галини Шимонович (1921 – 2001), доньки двоюрідної сестри мисткині Дарії Данилович-Шимонович (1896 – 1978) та професора Йоаникія Шимоновича (1885 – 1939), активного діяча Центральної Ради, члена уряду УНР. Всередині 1920-х подружжя Шимоновичів, повіривши більшовицькій «українізації», виїхало на Радянську Україну. Через декілька років обох репресували, професор Шимонович згинув у донецькій тюрмі, а його дружина дістала тривалий термін ув’язнення. Їхня донька Галина на початку 1940-х переїхала до Львова студіювати медицину, а в 1944-му подалася на Захід, де згодом вийшла заміж за Олександра Рудницького (1918 – 1979). Померла у Монреалі (Канада).

У буремні воєнні роки 1942 – 1943   О. Плешкан періодично надсилає твори на виставки, зорганізовані Українською Спілкою Образотворчих Мистців (УСОМ). З приходом «других совітів» художниця замикається у своєму найближчому – русівському – оточенні, віддавшись музейницькій і творчій праці. З-під її пензля того часу виходять головно натюрморти («Лілії», «Хризантеми», «Букет квітів у вазі» тощо). Упродовж майже двадцяти років твори мисткині практично не з’являються на виставках.

Ольга Плешкан із сестрами Данилович. Сидять (зліва направо): Дарія Шимонович, Стефанія Сеник, Іванна Стефаник. Стоять (зліва направо): Євгенія Данилович і О. Плешкан. Світлина 1950 р.
Ольга Плешкан із сестрами Данилович. Сидять (зліва направо): Дарія Шимонович, Стефанія Сеник, Іванна Стефаник. Стоять (зліва направо): Євгенія Данилович і О. Плешкан. Світлина 1950 р.

Після виходу на пенсію 1957 р. О. Плешкан переселяється до Снятина, де спільно зі своїми сестрами Дарією та Євгенією Данилович (1902 – 2002) купує невеличкий будинок на вул. Профспілковій (тепер – О. Плешкан), 9. Сюди ж перевозить свою стареньку матір Олену Плешкан-Гаморак. Доки є сил художниця працює на громадських засадах в Літературно-меморіальному музеї Марка Черемшини. Малює мало, здебільшого натюрморти («Кущ півоній», «Цикламени»), інколи портрети («Портрет Софії Стефаник» – доньки двоюрідної сестри Іванни Данилович), пробує себе в естампній графіці, створює оригінальні або ж переосмислює в матеріалі лінориту ряд давніших малярських образів.

Ольга Плешкан "Портрет Софії Стефаник", 1960 р.
Ольга Плешкан “Портрет Софії Стефаник”, 1960 р.

За словами дослідника С. Павчака, в останні десятиліття життя О. Плешкан належить до неофіційної «групи галицьких інтелігентів, не сказати б, що дуже опозиційних, але і не надто прихильно налаштованих до радянської влади». Їй, як типовій представниці старої   інтелігенції – до того ж доньці, онуці й правнучці священиків переслідуваної совєцьким режимом УГКЦ – немає можливості стати «мейнстримною» в умовах партійного диктату. Як зазначала мистецтвознавець Х. Саноцька, «вона не змогла прийняти комуністичного світогляду, органічно не вписувалася в нього. За те червоне суспільство не проявляло толерантності ні до її таланту, ні до її особи.»

Ольга Плешкан «Хризантеми і фрукти. Натюрморт", 1970-ті рр.
Ольга Плешкан «Хризантеми і фрукти. Натюрморт”, 1970-ті рр.

Востаннє за життя О. Плешкан її роботи експонуються в 1962 і 1971 рр. на т. зв. «виставках трьох» разом з картинами двох інших учнів Мистецької школи О. Новаківського – Григорія Смольського (1893 – 1985) та Стефанії Гебус-Баранецької (1905 – 1985). Остання із цих виставок приурочена до 100-ліття від дня народження видатного родича художниці В. Стефаника…

Померла О. Плешкан  уві сні в своєму снятинському помешканні, в ніч з 25 на 26 грудня 1985 р.

Ті, хто знав О. Плешкан особисто, характеризують її як людину виняткової доброти, тиху, лагідну й скромну. «Для неї, людини твердих християнських переконань і глибокої віри, малярство було не тільки найбільшою розрадою душі, а й сферою вищого, божественного Призначення. – пише дослідниця Л. Волошин. – Малюючи, зачаровано фіксувала на своїх невеличких картинах красу навколишнього світу, ніби співала Творцеві подячну пісню свого серця».

Олександр ШЕЙКО (молодший науковий співробітник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського)

Джерела:

  1. Волошин Л. Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові: Біографічний словник учнів. – Львів, 1998. – 64 с.;
  2. Волошин Л. Ольга Плешкан. Малярство. Акварелі. Естампи. – Львів, 2010. – 371 с.;
  3. Мохорук Д. Село моє Топорівці: Історико-краєзнавчий та етнографічний збірник. – Косів, 2006. – Т. 3. – 288 с.;
  4. Овсійчук В. Олекса Новаківський. – Львів, 1998. – 332 с.;
  5. Павчак С. Культурно-мистецькі листи до художниці Ольги Плешкан //Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2012. – Вип. 21. – С.905 – 912.

Напишіть відгук