Підземний собор, або таємниці найстарішої будови Луцька

0
272
Підземний собор: що треба знати про найстарішу будову Луцька

Поки на земній поверхні Луцька кипить життя, під цією поверхнею спочивають залишки великої історії. Вона тривала з XII століття й обірвалася саме в ту добу, коли обірвалося життя держави, частиною якої була Волинь, й історична доля розпорядилася цьому краю стати частиною іншої імперії.

Прямісінько посеред замку Любарта під металевим куполом розташовані релікти найстарішої мурованої споруди міста – собору Івана Богослова. Він вимагає не короткої розповіді, а цілої книги, ґрунтовного опису всіх аспектів його історії – основоположних архітектурних прийомів, виру політичного і громадського життя, князівських поховань, релігійних рухів, цінних археологічних артефактів і творів мистецтва. Спробуємо оглянути найважливіше, що сьогодні знають і припускають дослідники цього храму.

игляд церкви Івана Богослова. Зображення Мар'яни Малевської
Вигляд церкви Івана Богослова. Зображення Мар’яни Малевської

Самобутня перлина князівського Лучеська

Вважається, що церкву Івана Богослова збудували в другій половині 1170-х років за часів князювання Ярослава Ізяславича, у володіннях якого перебувало Луцьке князівство. Хоча є версії, що його могли спорудити і трохи раніше. Церкву збудували із високоякісної плінфи (плоскої цегли) на твердому розчині рожевуватого кольору. Вона була досить мала – всього 10х11 метрів, з товщиною стін півтора метри, висока, з одним куполом. У той час оточували церкву дерев’яні стіни замку, який прийнято називати дитинцем.

Так сталося, що храм виявився передовим, майже одиничним у своєму роді, з точки зору архітектури. Першою особливістю була наявність тільки однієї абсиди (випуклої частини стіни). Всередині храму у стінах були ніші, звернені до вівтаря, які мали невідоме призначення. Історики стверджують, що є тільки один випадок з такими нішами – у Спаській церкві Переяслава-Хмельницького.

Храм Івана Богослова посеред замку. Зображення Ростислава Метельницького
Храм Івана Богослова посеред замку. Зображення Ростислава Метельницького

Ще однією особливістю було декорування інтер’єру. Дизайнерську ідею становили заокруглені цеглини, покриті кольором, заокруглені стіни без гострих країв, що надавала всьому інтер’єру своєрідного пластичного вигляду, який більше в жодному храмі не зустрічався. До цього можна ще додати певний візуальний ефект від візерунковості стін, які не мали штукатурки. Припускають, що храм Івана Богослова в Луцьку був першим давньоруським нерозписаним храмом.

Те, що в церкві не було штукатурки, дослідники зрозуміли з однієї дуже цікавої знахідки – настінних графіті. Вицарапані на стінах знаки містили букви, слова і навіть окремі малюнки, як-от, п’ятикутна зірка, хрест з рукою тощо. Підлога храму була вистелена керамічною плиткою.

У 1259 році дерев’яні укріплення замку навколо церкви начебто розібрали на вимогу ханського воєводи Бурундая. Що сталося з самим храмом, невідомо. Проте вже через 30 років в документах церква називається собором. Саме у цей час і сформувалося луцьке православне єпископство. Згодом єпископи почали жити в замку. Через це одну з веж стали називати Владичою.

Волинську Богоматір могли написати для Богословського собору Луцька

Важлива зміна в історії храму сталася у XIV столітті, коли його інтер’єр покрили фресками. Вважається, що це сталося після того, як Любарт подарував церкві Рожище та кілька сіл, що збільшило економічну основу храму. Тоді ж зробили ремонт, влаштували новий вівтар, підлогу і розписали храм. Найцікавіше те, що частина цих розписів збереглася і зараз її можна оглянути біля реліктів собору у замку. Дещо, як наприклад, зображення Ісуса Христа, реставрувалося зі шматочків у Лабораторії реставрації монументального живопису Державного Ермітажу СРСР. Дослідники вважають, що фрески в луцькому соборі Івана Богослова є зразком нового тоді напряму в давньоукраїнському живописі, який має візантійські корені і риси мистецтва Сербії, Македонії та Болгарії.

Плитка з підлоги замокового собору тепер є частиною виставки у підземеллі замку Любарта
Плитка з підлоги замокового собору тепер є частиною виставки у підземеллі замку Любарта

Підлога храму ніколи не була на стабільному рівні. Під час ремонтів її завжди піднімали. Так, відомо про 6 рівнів підлоги церкви. Вони були вистелені плиткою з поливою жовтого та зеленого кольорів.

Про вівтар відомо, що він був доволі високим і складався з кількох ярусів. На ньому розміщувалося півсотні ікон. Образів святого Івана Богослова у храмі було аж три – один із них фресковий над головним входом до церкви. Ще два були оздоблені дорогоцінним камінням і висіли як ікони в срібних позолочених рамах. Крім того, храм володів багатьма іншими цінними і коштовними речами, серед яких позолочені хрести, багато оздоблені Євангелія, мощі тощо, які безслідно зникли у вирі історії. Припускають, що саме для богословського собору у XIII столітті у місцевого майстра князь Мстислав Данилович замовив написання ікони Волинської Богоматері, яку шанують як чудотворну.

Церква і цвинтар поряд використовувалися також і як князівський і єпископський некрополь. Тут ховали луцьких князів, представників їхніх родин та вище духовенство. Вважається, що в церкві був похований Любарт.

Інші поховання, знайдені за межами собору. Зображення з книги "Історія Луцька. Том 1. Лучеськ Х—XV ст." Святослава Терського
Інші поховання, знайдені за межами собору. Зображення з книги “Історія Луцька. Том 1. Лучеськ Х—XV ст.” Святослава Терського

Проте у XVI столітті одна зі стін храму стала нахилятися. Церкву довелося капітально ремонтувати. Десь в середині цього сторіччя будівельники оббудували святиню контрфорсами, які підтримували стіни від падіння. Також зробили одну прибудову для збільшення площі. Храм набув зовсім іншого вигляду. Після цих ремонтів вистелили новий рівень підлоги, уже історично п’ятий, який виявився піднятим на 2 метри вище від первісної підлоги.

Громадський і політичний центр волинян часів Речі Посполитої

Собор, розташований у центрі замку, виражав державну і релігійну владу, а ще був свого роду громадським центром. Тут містилися документи замкової канцелярії. Частина з них збереглася до нашого часу. Саме звідси науковці черпають історичну інформацію про події, порядки, побут, відносини давніх часів у Луцьку й на Волині.

Дослідники пишуть і про ще один факт – у богословському соборі відбувалися судові засідання. Імовірно, у зробленій під час капітального ремонту прибудові. Тут діяли гродський, земський та каптуровий суд. Перший розглядав переважно кримінальні справи, які стосувалися шляхти. Другий – земський – займався цивільними справами шляхти Луцького повіту. А каптуровий діяв у ті часи, коли не було юридичного короля. У його віданні були справи, що стосувалися усього населення воєводства. Ще два суди – підкоморський та трибунал – засідали у приміщеннях поруч із церквою. Судові акти стали дуже цінним джерелом для вивчення історії краю. Біля вівтаря у храмі місцеві урядовці присягали на службу громаді.

ожливий вигляд храму після капітального ремонту. У притворі відбувалися судові засідання. Зображення з книги "Луцький замок в історії України"
Можливий вигляд храму після капітального ремонту. У притворі відбувалися судові засідання. Зображення з книги “Луцький замок в історії України”

Та найважливіше те, що тут відбувалися свого роду «депутатські сесії». Вони називалися сеймиками. Роль депутатів виконували шляхтичі. У соборі Івана Богослова збиралася представники православної частини Волині, вирішували питання, радилися і вибирали делегатів, які представляли інтереси уже в сеймі загальнодержавному, які відбувалися зазвичай у Варшаві. Обрані посли були впливовими й авторитетними особами.

До речі, католицька частина краю проводила свої окремі сеймики. І відбувалися вони також у замку – тільки не Верхньому, а Окольному, у католицькому соборі Святої Трійці, якого сьогодні вже не існує.

Чому Петро Могила викинув святині з луцького собору

Вважається, що Луцько-Острозька єпархія з центральним кафедральним собором Івана Богослова була найбагатшою на теренах нинішньої України. Проте наприкінці XVI століття відбулася вагома подія, яка зародила Українську греко-католицьку церкву і вплинула на економічне і не тільки становище єпархії і храму. Історична подія відбулася у 1596 році, коли підписали так звану Брестську унію. Одним із зачинателів виявився луцько-острозький єпископ Кирило Терлецький. Храм Івана Богослова у Верхньому замку став відтепер греко-католицьким, або уніатським.

Частина православної шляхти була розчарована і перестала підтримувати єпископство. Дуже яскравий вчинок зробив Костянтин Острозький, який розділив єпископство таким чином, що адміністративно відібрав у нього острозьку частину. Всі ці хвилювання спровокували економічний і духовний занепад храму, відтік прихожан. Церква і владиче подвір’я залишилися без догляду. У 1621 році святиню стали здавати в оренду, а потім – під заставу.

Політична боротьба православної частини Волині продовжувалася і коли королем Речі Посполитої став Владислав IV, депутати домоглися повернення прав своїй церкві. У 1633 році православним єпископом став Афанасій Пузина, який буквально воював у Луцьку за храми з греко-католиками, які ті зайняли після 1596 року. Дуже багато кримінальних подій сталося в Луцьку у зв’язку з цими процесами, відбувалися крадіжки, бійки, виламувалися двері церков тощо. Багато відомостей про ті події ми тепер знаємо саме завдяки збереженим судовим документам, про що йшлося вище. Церква Івана Богослова знову стала православною.

Скарга Петра Могили на Афанасія Пузину. Зображення з сайту Центрального державного історичного архіву України
Скарга Петра Могили на Афанасія Пузину. Зображення з сайту Центрального державного історичного архіву України

У 1638 році в цьому храмі стався скандал. Перебуваючи в Луцьку, митрополит Петро Могила, якого підтримав на цю посаду сам король Владислав ІV, розпорядився викинути з замкової церкви святі речі, освячені уніатськими священиками, які раніше використовували храм. Коли новообраний православний єпископ Афанасій Пузина дізнався це, то сприйняв такий намір дивним і зневажливим і таємно від Петра Могили звелів ті речі віддати у греко-католицький храм Святої Трійці в Луцьку, розташований неподалік. Новий луцький православний єпископ, фактично, захистив греко-католицькі святині від свого «начальства». З боку Пузини, це був благородний вчинок, який підкріпили скаргою в луцький суд на Могилу.

Петро Могила подав протилежну скаргу на Афанасія Пузину, де йшлося про те, що останній, не маючи привілею на єпископство, віддав в оренду за малу плату деякі належні Луцькій єпархії маєтки, чим заподіяв збитки православній церкві.

Ця історія відома з Луцької гродської книги, де і міститься скарга на Могилу з боку уніатського духовенства. Історична правда, як завжди, може виявитися трохи інакшою.

Безглуздий кінець славного храму

Після нападу козаків на Луцьк у 1648 році місто невдовзі зазнало нового лиха – нападу татар. Вони вдерлися у Верхній замок, понівечили і підпалили собор Івана Богослова. А все через те, що оборона замку була слабкою, матеріальне військове забезпечення – низьким. На відновлення храму з державного бюджету виділили 300 злотих, проте їх не встигли використати. Як пишуть історики, православного єпископа Гедеона Четвертинського, фактично, вижили з Волині, і він переїхав до Києва. Тоді новим єпископом став Афанасій Шумлянський, який був таємним уніатом.

Таким способом на кінець XVII століття кафедральний храм Івана Богослова знову став греко-католицьким, та стояв руїною ще дуже довго.

Було немало буремних подій на зламі XVII-XVIII століть, пов’язаних із боротьбою православних та греко-католиків за єпископство. Король Август І і російський імператор Петро І листувалися щодо подій навколо посади луцького єпископа. Відбувалися і відверті сутички, коли єпископа Діонісія Жабокрицького намагалися викрасти з владичого дому поряд із церквою Івана Богослова. Через різні загрози єпископи не один раз втікали з Луцька. Бурхливий період завершився у 1715 році, коли храм і єпархія остаточно стали греко-католицькими.

Припускають, що після 1715 року церкву відремонтували так, що суттєво змінився її зовнішній вигляд – на верхівку храму добудували бароковий купол. Цей вигляд і зафіксував, як вважають, тринітарський чернець на іконі святого Каетана (Ігнатія) середини XVIII століття з панорамою Луцька. Ікона цінна тим, що є першим відомим зображенням Луцька. Крім собору Івана Богослова, на ній автор зобразив вежі замків, кілька православних та католицьких храмів та північну забудову Окольного замку з річкою Глушець. Також детально виписаний на іконі монастир з костелом тринітарів у Луцьку.

Вежа собору Івана Богослова (біля лівого краю) у замку в панорамі Луцька середини XVIII століття. Ікона зберігається у Музеї волинської ікони
Вежа собору Івана Богослова (біля лівого краю) у замку в панорамі Луцька середини XVIII століття. Ікона зберігається у Музеї волинської ікони

Та близився кінець існуванню храму. Його спричинили ні набіги ворогів ні міжконфесійні суперечності. Все сталося досить прозаїчно життєво. Періодичні руйнування і ремонти храму негативно вплинули на його міцність. У 1776 році єпископ Сильвестр Рудницький зініціював повне розбирання старовинних давньокнязівських мурів собору Івана Богослова. На місці старого храму він хотів спорудити новий, у кілька разів більший. Для нового собору уже встигли закласти фундамент і вимурувати стіни на півтора метри у висоту. Поряд із будівництвом навіть викопали криницю, щоб, як вважають, забезпечити процес водою. Проте несподівано єпископ помер наступного року. Після цього будівництво нової замкової церкви вже не проводили.

Так і залишилися стояти просто неба напівруїни старо-нового собору. Не в кращому стані були і луцькі замки. А пожежі кінця XVIII століття ще більш загострили занепад, ніби вказуючи тодішньому поколінню, що така історія тривати далі не може. Сталося ще більше – держава Річ Посполита, в основі якої лежала в тому числі і волинська земля, перестала існувати і була поділена між сусідніми імперіями. Волинь спіткала, як потім виявиться, не надто весела вдача. Край був приєднаний до Російської імперії, що не тільки перервало європейські традиції краю, а й поглибило руйнування багатьох християнських святинь. Тільки ближче до кінця ХІХ століття ситуація дещо вирівнялася і в Луцьку відновилося давнє Хрестовоздвиженське братство, яке прагнуло розвивати і відроджувати православ’я. Католицькі ж святині Волині зазнали набагато сумнішої долі.

Загадкові руїни як будівельний матеріал

Глибока історія замкового собору Івана Богослова не могла просто так залишитися поза увагою. ХІХ століття стало часом, коли люди серйозно почали цікавитися минулим. Вони їздили по історичних місцях, малювали їх, досліджували, описували у періодичних виданнях і видавали окремі праці, популяризували історію, намагалися робити з неї певні висновки. В середині ХІХ століття до руїн церкви Івана Богослова стали ставитися уже не як до (потенційно) культової споруди, а як до пам’ятки минулого. Правда, перед тим ті релікти історії ще трохи «добили»: збудовані з ініціативи єпископа Рудницького стіни розібрали, а матеріал використали на будівництво великого військового госпіталю на Красному та інші поточні ремонти в місті.

Фундаменти нового собору, який так і не збудували. Зображення з книги "Луцький замок в історії України"
Фундаменти нового собору, який так і не збудували. Зображення з книги “Луцький замок в історії України”

Перші археологічні розкопки відбулися у 1852 році. Вони не вирізнялися професійним рівнем, тож навіть нашкодили старовинним решткам, ніж допомогли пізнати їх. Як описував член Історичного товариства Нестора-Літописця Орест Левицький, у 1850-х провели кілька розкопок, під час яких виявили князівські поховання та невідомі гробниці з кістками. Також знайшли кілька монет та металеву меморіальну дощечку з текстом про закладання нового на місці старого храму у 1776 році. А солдати, які копали яму на місці церкви, у єпископській гробниці знайшли візантійське золото ХІІ століття, яке передавалося з установи в установу поки не зникло безслідно.

У 1930-х роках руїни храму знову розкопували. Та найґрунтовніші дослідження, які дозволили відтворити історію та архітектуру собору, зрозуміти його мистецьку і духовну цінність, відбулися тільки в радянський період. У 1984-1986 велися розкопки під керівництвом археолога Мар’яни Малевської з Ленінградського відділення Інституту археології Академії наук СРСР. Саме тоді дослідили те, що ми тепер знаємо про цей храм. Дістали з землі і склали зі шматочків «любартівські» фрески XIV століття, відкрили наявність кількох рівнів підлоги з керамічною кольоровою плиткою, зрозуміли розташування складових елементів храму і те, що вони були новаторськими як на свій час. Виявили старовинні графіті на стінах храму, які нанесли ще до того, як покрили інтер’єр фресками.

Розкопки храму у вісімдесятих. Зображення з книги "Луцьк. Архітектурно-історичний нарис"
Розкопки храму у вісімдесятих. Зображення з книги “Луцьк. Архітектурно-історичний нарис”

Замковий собор, який раніше був тільки літописним втраченим храмом, вдалося вписати в науковий контекст і обґрунтувати й аргументовано зробити припущення про різні сторінки його історії.

Згодом над старими руїнами зробили накриття, під яким можна і сьогодні оглянути самому залишки цієї пам’ятки минулого.

* * *

Церква Івана Богослова, хай навіть і в стані залишків, серед інших пам’яток Луцька є справді унікальною. Нам іноді важко уявити, що думали і як бачили світ кілька поколінь тому, а час будівництва цього храму – це кілька десятків поколінь вглиб минулого. Розуміння повноти історії храму передбачає дуже широкий «бекґраунд», адже йдеться про середньовіччя, про фрескове мистецтво візантійської цивілізації, архітектурні школи князівської доби, релігійні відносини політично непростих часів. Можливо, і добре, що зараз є небагато публічної уваги до цих реліктів, адже чи не спрофануємо ми сучасними уявленнями й тлумаченнями цінності таких далеких і таких інших часів?

Ця пам’ятка минулого як жодна інша «розповідає» нам про древній Луцьк і його величність, своєю старовиною викликає повагу до такої великої історії, до іншості поколінь, які ниточкою тягнуться до нас сьогоднішніх.

Олександр КОТИС

Джерело: http://www.hroniky.com/

Напишіть відгук