Підзамчем і Папарівкою з Іваном Крип’якевичем

0
565
Підзамчем і Папарівкою з Іваном Крип'якевичем

Сьогодні хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова із споминами відомого львівського історика, мистецтвознавця і колекціонера Андрія Дороша (1948-2009), котрий будучи дитиною неодноразово здійснював екскурсії рідним Львовом разом із своїм батьком – одним із найяскравіших українських фотомитців Львова Юліаном Дорошем та Іваном Крип’якевичем – видатним українським вченим, автором історико-краєзнавчої праці “Історичні проходи по Львову”.

Своїми спогадами від першої екскурсії з істориком, уже у дорослому віці, Андрій Дорош поділився на сторінках журналу “Галицька брама” (№ 3 (27) за березень 1997р.).  У публікації автор не тільки описав свої враження від “проходу”, але й нагадав багато цінних порад Івана Петровича для фотографів, котрі знимкують Львів.

Іван Крип’якевич
Іван Крип’якевич

Підзамчем і Папарівкою з академіком І.П. Крип’якевичем

З Підзамчем й Папарівкою мене зв’язують винятково цінні спогади, оскільки саме тут я відбув  свою першу екскурсію по Львову з академіком Іваном Петровичем Крип’якевичем. Йшов 1959 рік, я успішно перейшов до п’ятого класу. Хрущовська відлига набирала розмаху. Поспільство зачитувалося першими перевиданнями книжок Ільфа і Петрова та Ільченковим  романом «Козацькому роду нема переводу», смакувало в ньому діалог Саваофа з святим Петром, в якому Господь вимагає анкетних даних козака Мамая, шукало безпосередньої аналогії подій під Мирославом в українській історії.

Андрій Дорош на Папарівці. Фото Ю. Дороша
Андрій Дорош на Папарівці. Фото Ю. Дороша

Тоді у І. П. Крип’якевича зародилася думка про можливість перевидання, чи, точніше, створення нової редакції «Історичних проходів по Львову». Варто звернути увагу, що він віддавна надавав ілюстративному матеріалу великого значення. Так, у вступній статті до каталогу виставки «Львів у світлинах», організованої українським фотографічним товариством у 1932 ., Іван Петрович Крип’якевич писав: «Світливець має обов’язок зауважити і підхопити всі ті різнорідні форми теперішнього життя… Що він побачить і передасть у світлині, це залишиться як тривка власність нації». У1935 році в 3-му числі журналу «Світло й тінь»,  вході підготовки до великої осінньої фотовиставки «Наша Батьківщина в світлині», професор Крип’якевич подав українським фотографам розгорнуту методику дій у статті «Що світлити у Львові?». Наведу без деталізації лише назви розділів його статті, актуальність якої за піввіку ані трохи не застаріла.

Отже: 1. Краєвид; 2. Рослинність; 3. Квартали й вулиці; 4. Промисел, торгівля, комунікації; 5. Будівництво; 6. Збірні сцени; 7. Типи.

Юліан Дорош, друга половина 1920-х рр. (зі сайту http://esu.com.ua)
Юліан Дорош, друга половина 1920-х рр. (зі сайту http://esu.com.ua)

Більш-менш в цьому напрямі, з перевагою пунктів 1, 3 й 5, була орієнтована програма Івана Петровича й на рубежі 50-х-60-х років. (Через декілька літ п. 2 послужив темою для окремої програми «Квіти Кайзервальду», яку також реалізував батько (Юліан Дорош – ред.), показавши її потім на своїй Другій персональній виставці у Природознавчому музеї АН УРСР, але про це іншим разом).

За згодою Івана Петровича, батько залучив до цієї роботи й мене, прекрасно розуміючи, яке виховне значення для мене матиме спілкування з видатним істориком, а з другого боку – привчав мене до трудового процесу. Моїм обов’язком було фіксувати у блокноті кожен відзнятий кар з темою, адресою,якщо це архітектурний об’єкт, і т.п. Засвоєна тоді звичка до абсолютно точного документування знімків вірно служить мені дотепер. За кожний «прохід» Іван Петрович видавав «заохочення» – 10 карбованців , що давало можливість купити у філателістичній крамниці 10 чистих, або 13-14 гашених «колоній» – марок Кіпру, Мальти, Малайзії, Іфні чи Бельгійського Конго. Зрозуміло, що кожного виходу з Іваном Петровичем я чекав неначе свята.

Іван Крип’якевич коло зруйнованого пам'ятника Яну ІІІ Собєському. Фото Ю.Дороша
Іван Крип’якевич коло зруйнованого пам’ятника Яну ІІІ Собєському. Фото Ю.Дороша

Однак, пора повернутись до першого з них – на Підзамче-Папарівку. Початок осені. Недільного ранку (суботи ще робочі) ми з батьком підходимо на вулицю Радянську, 24 (сучасна вулиця Винниченка – ред.). до Інституту суспільних наук, яким керує академік Крип’якевич, і де батько завідує фотолабораторією. Надходить й Іван Петрович. Від будинку інституту йдемо вгору вулицею Лисенка, по тім переходимо на Кривоноса. Дійшовши нею до самого верху, де починається парк Високого Замку, вулицею Опришківською, яка на той час була ще розмитою грунтовою дорогою з купами сміття обабіч, спускаємося вниз до Кисельки.

Корпус заводоуправління, 1940-і рр.
Львівський хімічно-фармацевтичний завод. Корпус заводоуправління, 1940-і рр. (вул. Опришківська, 6/8, на місці лікувального закладу Кисельки)

Не доходячи залізничного мосту, звертаємо ліворуч – попід Замкову гору на вулицю Папарівку, також немощену, з глибокими коліями від коліс вантажівок, де в місцях, затінених деревами, стоять непросихаючі калюжі. Поміж вулицею  і залізничною колією, оточені гродами, тісняться будиночки найфантастичніших конфігурацій. У одному з них свого часу містилася майстерня відомого українського скульптора Андрія Коверка (років через 20, вже працюючи в архітектурному заповіднику, я прийматиму участь в перевезенні кількох кам’яних левів його роботи для майбутнього музею львівської архітектури, який так і не створено). По ліву сторону височать посічені ярами й зарослі деревами й кущами схили гори, з якої подекуди просочуються джерельця.

Капличка Івана Богослова. Фото Ю. Дороша, 1955
Капличка Івана Богослова. Фото Ю. Дороша, 1955

Ближче до підзамчівського залізничного вокзалу біля дороги з’являються цікаві об’єкти – стовп-капличка (ясна річ, без фігури у ніші); склепіння напівзасипаного льоху, ще один мурований стовп-постамент, на якому залишки напису зі згадкою Яна Собєського. Всі ці пам’ятки за вказівкою Івана Петровича неодноразово зафотографовуються з різних сторін.

Василіянський монастир св. Онуфрія у Львові. Літогравюра Антіна Пилиховського
Василіянський монастир св. Онуфрія у Львові. Літогравюра Антіна Пилиховського

Йдучи далі вулицею Замковою, наближаємося до міста. У монастирському мурі, який оточує сад біля церкви Онуфрія, батько фотографує орнаментований торець надгробної плити та рештки наріжної оборонної вежі монастиря, яку згодом, з обладнанням тут витверезника, було зовсім знівельовано. Таким чином, обійшовши Високий Замок довкола, ми вулицею Замковою вийшли знову до Радянської. Мій перший «історичний прохід по Львову» закінчився.

Андрій Дорош

Напишіть відгук