Персні фондової групи „Археологія“ Львівського історичного музею. ЛІМ 125

Від самого початку прикраси не лише задовольняли естетичні потреби людини, а й виконували функції амулетів чи талісманів, були показником соціального стану та матеріального становища їх власників. Усе це передусім стосується такого розповсюдженого виду прикрас, як персні.

Існує багато гіпотез стосовно того, як і чому з’явилися персні, проте ні одна з них не може бути кінцевою. На жаль, досі немає достеменної відповіді на питання, коли з’явилися персні як прикраси. Мета дослідження — ґрунтовний аналіз колекції перснів з фондової збірки „Археологія“ Львівського історичного музею (далі — ЛІМу) та введення в науковий обіг ще не опублікованої інформації про них.

За призначенням персні можна умовно поділити на дві групи: утилітарні і соціальні.

До першого виду відносять персні, які мають практичне застосування, зокрема, як приладдя для натягання тятиви лука або засіб, що вберігає пальці під час стрільби. Інший приклад використання персня — як печатка для юридичного засвідчення своєї особи. Дослідники історії матеріальної культури стверджують, що „у своїй первісній функції перстень був розпізнавальним атрибутом, який носили в якості свідоцтва автентичності і для проставлення клейма власника на речах, що йому належали“ [18, с. 296]. Зі Сходу використання персня-печатки прийшло до греків і римлян [13, с. 23].

Людина цінує прекрасне і любить прикрашати себе і предмети, які використовує в повсякденному житті. Поступово персні для стрільби і персні-печатки почали оздоблювати різьбою, золотом  і сріблом, закріпляти в них дорогоцінне каміння. Так поступово з’являється перстень-прикраса, тісно пов’язаний з розвитком світового ювелірного мистецтва впродовж тисячоліть аж до наших часів. Сьогодні важко визначити, коли саме люди стали використовувати персні як самостійні прикраси.

До другого виду перснів відносять ті, якими користуються як знаком відмінності. Наприклад, люди можуть належати до різних родів, шкіл, сект, релігій і т. п. Перстень якнайкраще підходить в якості символу чи знака приналежності власника до тієї чи іншої спільноти. У цьому випадку персні зазвичай прикрашали дорогоцінними каменями і коштовностями. Чим краще була оздоблена річ, тим багатшим вважали його власника.

Перстень носили на правій руці, культ якої можна простежити в багатьох народів. Рука символізувала божество неба, тоді як ступня, на противагу їй, — підземних богів і духів [12, с. 45]. Праве,  зокрема права рука, належить до ряду, який в міфологічних уявленнях багатьох народів трактували так: верх — світло — вогонь — сонце — життя — чоловік. У міфах східних народів діють божества, які мають 4, 8, 12 і більше рук, що означає безмежність їхніх функцій і властивостей [12, с. 46]. Тому руки, а особливо праву, слід було убезпечити від злого і нечистого.

Згодом, ставши тільки прикрасою, перстень спочатку захищав людину від усілякої нечисті, поставав оберегом, що утримує душу в тілі, символом сонця і стихії, що народжує життя. „Персні використовували як амулети проти демонів, відьом та привидів“ [22,  с. 231]. До прикладу, у тірольців породілля ні за яких обставин не повинна знімати із пальця обручки — так вона відвертає від себе злі сили [22, с. 231].

У фондовій групі „Археологія“ ЛІМу зберігаються персні різних видів і часу. Загальна кількість цих прикрас становить 31 од. зб. Вони відносяться до періоду бронзи (рубіж ІІІ—ІІ тис. до н. е. —  IX ст. до н. е.), культури шнурової кераміки (2300—1700 рр. до н. е.), висоцької культури (XI—VI ст. до н. е.), липицької культури (І—ІІІ ст. н. е.), вельбарської культури (ІІ ст. н. е.). Окрему групу складають персні, що знайдені на території грецьких колоній у Причорномор’ї (VII—V ст. до н. е.). Що стосується матеріалу, то ці прикраси зроблені з свинцево-олов’янистого сплаву, бронзи, один із заліза та два з кістки. Металеві персні за формою та технологією виготовлення поділяють на круглодротяні, спіралеподібні, пластинчасті, персні-печатки, персні з вставками.

Джерела надходжень прикрас до ЛІМу різноманітні: як вдалося з’ясувати, у 1940 році шістнадцять перснів були передані з Музею Ставропігійського інституту (А-40528—40529, А-22947—22949, А-37970—37980), один перстень — з Київського історичного музею (А-28444). П’ять перснів, знайдених під час розкопок І. Шараневича та М. Грушевського в 1895—1898 рр. (А-26089, А-26992, А-26994, А-27062, А-27063), були передані з Інституту суспільних наук АН УРСР (нині Інститут українознавства ім. І. Крипʼякевича НАН України) в 1950 році. Частина була знайдена в 1953—1954 рр. під час археологічних розкопок ЛІМу під керівництвом І. Свєшнікова (А-40535, А-40555, А-38776—38777). Одну річ виявили під час розкопок ЛІМу у 1957 році (А-37221). Не вдалося з’ясувати, яким чином потрапили до Музею ще три персні (А-38056, А-40443, А-28491).

Географія знаходження прикрас охоплює в основному місцевості Львівської та Рівненської областей, а також територію колишніх грецьких причорноморських колоній.

Чотирнадцять найдавніших перснів, про які піде мова, відносимо до культури шнурової кераміки бронзового періоду.

Один з перснів було знайдено у с. Почапи Золочівського р-ну Львівської обл. знаним українським археологом Ярославом Пастернаком у 1931 році. У цей час учений вів розкопки ґрунтового могильника на піщаній дюні. Тоді розкопали три поховання із супровідним інвентарем, серед якого виявили бронзові вироби [16, с. 64—66; 11, с. 28, 48]. Із короткої публікації матеріалів досліджень дізнаємося, що до складу інвентарю входили: „…кістяне шило та бронзові прикраси: три перстенці, два бляшані кружочки з діркою до пришивання, подвійна дротяна спіралька, нашийник із дротяних спіральок і сім камінних кораликів…, кусок бронзового дротяного ковтка та кістяне шило…, бронзова листовидна стрілка“ [17, с. 124]. Згодом один із згаданих перснів був переданий дослідником у фонди ЛІМу:

Згідно із сучасними інвентарними книгами, місце знайдення тринадцяти прикрас невідомо, їх повернули до ЛІМу з Німеччини у 1949 році. За старими інвентарними книгами встановлено, що передані вони у ЛІМ з Музею Ставропігійського інституту в 1940 році [4, арк. 198; 5, арк. 97; 6, арк. 321; 7, арк. 444].

Шість перснів фондової групи „Археологія“ ЛІМу відносяться до висоцької культури. Вони були знайдені в с. Чехи (Лугове) Бродівського р-ну Львівської обл. в 1895—1898 рр., де І. Шараневич та М. Грушевський проводили археологічні розкопки, під час яких виявлено могильник висоцької культури і знайдено глиняні ліпні посудини, предмети культового призначення, „статуетки, брязкальця, мініатюрні посудини, різні бронзові і залізні прикраси та знаряддя праці“ [9, с. 22]. У 1959 р. артефакти були передані до ЛІМу Інститутом суспільних наук АН УРСР, зокрема і персні:

• А-26992 (d 1,6 мм) [2, арк. 55; 7, арк. 413] (рис. 19). Перстень з бронзового округлого дроту, півтораобертовий. Кінці загострені. Поверхня пошкоджена, вкрита патиною.
• А-28559 (d 2,0 мм) [3, арк. 40; 4, арк. 413] (рис. 20). Овальний перстень, із залізного округлого в перетині дроту, з прямими кінцями, що заходять один на одного. Пошкоджений корозією. Шість перснів були знайдені на місці колишніх грецьких причорноморських колоній. У вступній статті до каталогу виставки античних перснів зі збірки Ермітажу О. Нєвєров пише про паралельний розвиток двох видів античних печаток: суцільнометалічних перснів-печаток і печаток з місцем для вставки каменя [15, с. 10]. Вагомий внесок у дослідження перснів-печаток грецького та римського періоду зробив Ф. Маршал [25, s. 3].

Персні-печатки характеризуються особливим способом виготовлення та функціональним призначенням. Прикраси зустрічають при розкопках усіх античних грецьких центрів. Особливість персня-печатки полягає в тому, що щиток-печатка в нього масивна, рельєфна і чітко виступає над лінією шинки. Шинки можуть бути круглими, чотиригранними чи сплюснутими в перетині. Звичай використовувати печатки був принесений в Північне Причорноморʼя першими переселенцями зі Середземноморʼя [4, с. 240].

Особиста печатка потрібна була кожному громадянину, позаяк нею скріплювали документи, а її відтиск на воску, який був на будь-якій речі, свідчив про особисту власність. Цей вид прикраси виключно індивідуальний, тому форма для її відливу була разового використання. Звичайний спосіб лиття в одноразову форму, відомий в той період, — це лиття по виплавленій восковій моделі. Спочатку робили модель для майбутньої виплавки, причому досить детально. Зразок багаторазово вимочували в рідкій глині, обов’язково просушували, а тоді випалювали. В процесі випалювання віск витікав, в отриману форму заливали метал. Згодом форму розбивали, а заготовку відправляли на обробку [24, с. 50]. Носили печатку, повішавши на шнурок, на зап’ястку, шиї чи біля пояса. Персні-печатки потрапили в Північне Причорноморʼя в елліністичну епоху з Етрурії (IV—III ст. до н. е.), Північної Африки (III—I ст. до н. е.), в римську епоху — з Італії і балканських провінцій [8, арк. 235]. Рядові жителі носили прості бронзові персні. В IV—III ст. до н. е. розпочинають діяльність місцеві майстерні. Свого розквіту вони досягають в Херсонесі в II—III ст. н. е. [13, арк. 23].

• А-28485 (d щитка 2 мм) [3, арк. 36; 7, арк. 331] (рис. 21). Фраґмент персня у формі щитка від персня-печатки, ззовні не орнаментований. Предмет вкритий патиною, проте в незначній кількості, тому стан збереження добрий. Джерело надходження до Музею невідоме.

Чотири персні липицької культури були знайдені у с. Звенигород (ур. „Гоєва гора“) Пустомитівського р-ну Львівської обл. Літописний Звенигород багатий на знахідки багатьох археологічних культур, і збірку ЛІМу поповнювали артефактами з нього впродовж усього часу існування Відділу археології. У Звенигороді в 1953— 1954 рр. проводила археологічні розкопки експедиція ЛІМу під керівництвом І. Свєшнікова та за участю Г. Власової [19, арк. 16]. В результаті досліджень було виявлено і досліджено могильники липицької культури. Вони належать до типу ґрунтових з трупоспаленнями і трупопокладеннями. В окремих похованнях знайдено ліпний і виготовлений на гончарному крузі посуд, уламки кам’яних зернотерок, залізні ножі і інші знаряддя, предмети озброєння та прикраси, зокрема персні, які згодом надійшли до музейного фонду „Археологія“ [19, с. 33]ː

У фондовій групі „Археологія“ ЛІМу зберігається перстень, знайдений на території с. Дитиничі Дубнівського району Рівненської області, який відносять до періоду існування на нашій території вельбарської культури. Могильник на даній пам’ятці виявив навесні 1957 року Вітольд Ауліх. Того ж року, влітку, експедиція ЛІМу під керівництвом Ігоря Свєшнікова відкрила 21 кремаційне поховання (III — пер. пол. IV ст. н. е.). Було знайдено кераміку, бронзові прикраси та залізні вироби [21, с. 89]. Серед речей був і перстень:

• А-37221 (d 2,5 мм) [4, арк. 110; 4, арк. 41]. Перстень з кістки, круглої форми в перетині, неорнаментований. Стан збереження задовільний. Прикраса пошкоджена, тому її склеїли під час реставраційних робіт.

Колекція перснів у фондах „Археологія“ ЛІМу є різноманітною, хоч і нечисельною. Персні різняться між собою стилем, способом виготовлення, різновидністю техніки та декору і цим чітко засвідчують час і місце свого походження. У музейній колекції є персні різних типів: пластинчасті, спіральні, персні з вставкою, щитковосерединні та персні-печатки, при виготовленні яких використовували техніку як кування, так і лиття. Дослідження цієї групи знахідок перебуває на початковій стадії. Сподіваємося, що воно продовжиться, позаяк не припиняються археологічні розкопки, які є невичерпним джерелом виявлення виробів одного з найскладніших видів ремесел — ювелірного.

Оксана КУЦЕНЯК
завідувач відділу „Музей історії України“ ЛІМ

Джерела:

1. 1. Архів ЛІМу. Інвентарна книга експонатів фондової групи „Археологія“. 1981—1982. Т. 4. 197 арк.
2. Там само. 1982. Т. 5. 99 арк.
3. Там само. 1982. Т. 6. 49 арк.
4. Там само. 1982—1983. Т. 9. 198 арк.
5. Там само. 1983. Т. 10. 97 арк.
6. Архів ЛІМу. Інвентарна книга експонатів фондової групи „Первісно-суспільний лад“. 1948. Т. 3. 321 арк.
7. Там само. 1948—1981. Т. 4. 444 арк.
8. Античные государства Северного Причерноморья. Москва, 1984. 296 с.
9. В и н о к у р І. С., Т е л е г і н Д. Я. Археологія України. Тернопіль, 2004. 480 с.
10. Г р у ш е в с ь к и й М. Похоронне поле в с. Чехи // Записки НТШ. 1889. Т. 21/22. С. 1—22.
11. К о в а л ь І., М и р о н ю к І. Ярослав Пастернак — дослідник старожитностей України. Івано-Франківськ, 2006. 144 с.
12. К у ч и н к о М., К у р м а н с ь к и й О., С а в и ц ь к и й В. Давньоруські персні з Волинської землі // Волинський музей: історія і сучасність. Луцьк, 2009. Вип. 4. С. 45—60.
13. М а к с и м о в а М. И. Резные камни // Античные города Северного Причерноморья. Москва, 1955. С. 437—447.
14. Н е в е р о в О. Я. Металлические перстни и печати // Античные государства Северного Причерноморья. Москва, 1984. С. 239—241.
15. Н е в е р о в О. Я. Античные перстни (VI в. до н. э. — IV в. н. э.) : каталог временной выставки. Ленинград, 1978. С. 10.
16. П а с т е р н а к Я. Нові археологічні набутки Музею НТШ у Львові за час від 1929—1932 рр. // Записки НТШ. 1933. Т. 150. С. 113—130.
17. П а с т е р н а к Я. Археологія України. Торонто, 1961. 789 с.
18. С е д о в В. В. Восточные славяне в VІ—ХІІІ веках. Москва, 1982. 328 с.
19. С в е ш н и к о в И. К. Исследование в с. Звенигород Львовской обл. // Краткие сообщения о докладах и полевых исследованиях Института археологии АН УССР. Киев, 1955. Вып. 4. С. 116—117.
20. С в є ш н і к о в І. К. Довідник по Археології України. Київ, 1976. 95 с.
21. С м і ш к о М. Ю., С в є ш н і к о в І. К. Могильник ІІІ—ІV століть н. е. у с. Дитиничі Ровенської області // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Київ, 1961. Вип. 3. С. 89—114.
22. Ф р е з е р Д. Золотая ветвь. Москва, 1986. С. 234—240.
23. Ш м и д т Р. В. Очерки из истории горного и металлообрабатывающего производства в античной Греции // Известия Государственной академии истории материальной культуры. Ленинград, 1935. Вып. 108. С. 275.
24. Щ е р б а к о в а В. С. Бронзовые перстни-печати херсонесского производства ІІ—ІІІ вв. н. э. // Археологія. Київ, 2000. Вип. 3. С. 49—56.
25. A n t o n i e w i c z W. Archeologia Рolski. Warszawa. 1928. 345 s.
26. M a r s h a l l F. H. Catalogue of the Finger rings, Greek, Etruscan, and Roman in the departments of antiquities, British Museum. London, 1930. 30 s.
27. S u l i m i r s k i T. Kultura Wysocka. Kraków. 1931. 112 s.