Влада Габсбургів, панування якої в Галичині тривало 146 років, зробила Львів столицею так званого “королівства Галичини і Лодомерії”. У самій імперії це була її найбільша провінція. Цей тривалий етап історії міста мав важливе значення для розвитку його культури. З 1787 року у Львові почав функціонувати постійний професійний театр. Близько ста років свого існування (1787–1872) австрійський німецькомовний театр був важливим культурним осередком не тільки міста, а й цілого краю. Зимовий, або ж пофранцисканський театр знаходився під наглядом магістрату, намісництва, державної адміністрації… Держава дбала про фінансове забезпечення німецьких сцен, надаючи щорічні дотації та виділяючи у разі потреби пільгові позики. Тож австрійський львівський театр мав чудові можливості для свого розвитку…
Костел Святого Хреста разом з монастирем, прекрасну готичну пам’ятку, побудував для братії ордену францисканців, ще у 1370 році, намісник Владислав Опольскі приблизно там, де зараз стоїть будинок економічного факультету ЛНУ імені Івана Франка і філія Національного музею у Львові на проспекті Свободи-Театральній.
В ході австрійських реформ кінця XVIII сторіччя, 1787 року, споруду було передано місту під стаціонарний міський театр. Проте, давній костел не відповідав потребам майбутнього театру… Закон вимагав наявності так званої карнавальної редутової зали. Адже карнавали були невід’ємною та улюбленою частиною львівських “Контрактів”, що відбувалися щороку на свято Трьох королів (1 лютого) і тривали понад три тижні…
Реконструкція театру розпочалась лише 1795 року. Основним завданням було зведення редутової зали, її проект, як і всієї реконструкції, розробив архітектор Мерц. Здійснити цей проект допомагали віденські майстри, зокрема: маляр Мюллер, механік сцени Лехман, декоратор Смуглевич… Бічні галереї по периметру були пристосовані під гардероб, розширені куліси, відведено приміщення під декорації, нагорі, у келіях, створено художню майстерню…
Також було замінено підлогу, під якою виявили декілька поховань, що мало для театру неприємні наслідки… І хоча відбулося урочисте перепоховання останків у Єзуїтському костелі, та дехто з побожної публіки, що не пропускав до цього часу жодної вистави, категорично відмовився розважатися, як тоді говорили, “на трунах”…
1 листопада 1796 року завіса оновленого театру урочисто піднялася. Зимовий театр був не дуже великим, хоча і вміщав до 600 глядачів і на всіх панорамних малюнках того часу мав вигляд значної споруди… Враховуючи ще й редутову залу, яка набагато перевищувала за площею сам театр і могла вмістити до тисячі відвідувачів, для міста з 40 тисячами населення цього було цілком достатньо. Зала театру налічувала 36 лож, розміщених у два яруси. Значна частина глядачів розміщувалася в партері, що налічував 114 відкидних крісел, 200 партерових місць, або радше просто лав, поза тим була галерея, на якій могли стоячи розміститися понад 200 глядачів…
Відомий дослідник Львова Пепловскі зазначає, що театр мав овальну форму. Але, радше він мав лише овальне завершення, бо на акварелі, що відображає інтер’єр театру, заокруглення залу не відчувається. Подібна форма залу не була найліпшою, однак, сприятливою для акустики… В дослідницькій літературі цей театр має назву “зимового” (як вже відзначалось, у Львові театральні видовища відбувались на численних відкритих сценічних майданчиках). Ще його називали пофранцисканським, або театром Булли (Генріх Булла був довгий час директором цього театру). У 1839 році почалась нова реставрація споруди, а через те, що у 1842 році було зведено новий театр Станіслава Скарбка, Зимовий театр став філармонією…
У 1839 році пофранцисканський теат вдруге реконструйовано декоратором Єжи Лехнером. Існував ще один, пізніший архітектурний проєкт реконструкції театру під архів мап. Йому не судилось здійснитися: під час революційних листопадових подій 1848 року перший львівський театр, разом з редутовою залою був знищений…
Євгеній ІПАТОВ
Використані джерела:
http://disser.com.ua/ , http://www.ji.lviv.ua/ , http://www.lviv.ua/
