Печерні Гієни з кар’єру біля Віняви

0
1008

У вересні 1957 року відомі вчені  К. А. Татаринов, С. І. Пастернак, С. П. Коцюбинський та у травні 1959 року – К. А. Татаринов , Я. А. Послушна, В. І. Гаврилишин  оглянули і дослідили старий піщаний кар’єр, що розташований  на західній окраїні Опілля, поблизу хутора Вінява.

Вид на кар`єр від дороги Семенівка-Хоросно
Вид на кар`єр від дороги Семенівка-Хоросно

На горбах  відносна висота яких досягає  30 – 35м.,  над вологим сінокосним лугом, по якому протікає невелика річка Щирка.

Вид на долину річки Щирка (Бережанка)
Вид на долину річки Щирка (Бережанка)

У геологічному розрізі місця захоронення викопної фауни хребетних  переважає сірувато–білий кварцовий нижньотортонський пісок – 1,2м., зеленуватий глауконітовий  пісок, де віднайдені кістки викопаних хребетних – 0,5–0,7м. Кістки у бічній ніші нижньотортонського білого кварцового піску. Геологічний вік – пізній плейстоцент – 85 тис. років.  

Склад фауни пізньоплейстоценових хребетних Вінявського місцезнаходження.

Викопні форми Кісток Тварин
Птахи – Aves
Тетерев – Lyrurus tetrіx L. 1 1
Cавці – Mammalіa
Сліпець подільський – Spalax cf. Polonіcus Mehely 3 1
Миш – Apodemus sp. 17 2
Полівка – Mіcrotus sp. 34 2
Вовк сірий – Canіs lupus L. 5 2
Медвідь печерний – Spelaeartos spelaeus Ros. 4 1
Гієна печерна – Crocuta spelaca Goldf. 62 17
Мамонт – Mammuthus prіmіgenіus Blum. 7 2
Кінь первісний – Eguus Pіdop. 87 6
Носоріг шерстистий – Coelodonta antіguіtatіs Blum. 51 5
Олень благородний – Cervus elaphus L. 7 3
Зубр первісний – Bіson prіsecus Boj. 2 1
Усього: 280 43

 

Всього віднайдено 280 кісткових фрагментів різноманітних більших і менших викопних ссавців, а також птахів. Перше місце серед представників вінявської пізньо-плейстоценової фауни займають печерні гієни.

Печерні гієни - малюнок реконструкція
Печерні гієни – малюнок реконструкція

У межах України такої кількості цих хижаків в захороненнях викопних тварин раніше не знаходили. На основі аналізів вченими зроблено висновок , що ці останки належать підвиду (Crocuta spelaea Goldf), котрий є найбільш специфічним.  Н.К. Верещагін (1951р.) вважає, що для гієн цього підвиду характерні великі абсолютні розміри. Загальна довжина осьового черепа – 270 мм. Відстань між очима 65,4мм.

Череп печерної гієни знайдений у Австрії (довжина - 300.5 мм, ширина - 190.75 мм)
Череп печерної гієни знайдений у Австрії (довжина – 300.5 мм, ширина – 190.75 мм)

Печерні гієни (Crocuta spelaea Goldf) були вдвічі більші від найбільших нині живучих гієн. Друге місце за кількістю віднайдених фрагментів кісток належить коневі, третє – шерстистому носорогу, четверте – благородному оленю, а п’яте – розділили між собою мамонт, сірий вовк і дрібні гризуни.

Склад фауни вінявського місцезнаходження свідчить про перевагу в пізньому плейстоцені на заході Опілля в долині пра–Щирки карстового рельєфу, відкритих просторів і лугової рослинності.

Печерні гієни - малюнок реконструкція
Печерні гієни – малюнок реконструкція

Ліси виростали лише в неглибоких балках. На річних терасах в місцях виходу вапняків існували багаточисельні печери і гроти, заселені вовками, печерними ведмедями та особливо гієнами.

Шари осадкових гірських порід, з яких складається дно печери, дають уявлення про  тварин, які в далекому минулому населяли печери. Вони бувало з власної волі ховалися в печерах, інші – падали сюди через тріщини в земній поверхні і гинули. Хижаки, що вподобали печери, затягували сюди свої жертви. 

Тектонічний злам поблизу присілка Вінява
Тектонічний злам поблизу присілка Вінява

На думку К. А. Татаринова, екологія печерних гієн не має принципових відмінностей від сучасних африканських гієн за винятком суттєвої особливості – високої народжуваності. В печерах їх приріст міг складати до 4 осіб. Ця особливість була обумовлена двома факторами. По–перше, харчувались вони не падаллю, а великими плейстоценовими копитними під час групового полювання.

Печерні отвори збереглись і мабуть використовуються тваринами.
Печерні отвори збереглись і мабуть використовуються тваринами.

Досить розвинутий довгий верхній хижацький зуб – є прямим доказом того, що печерні гієни власними силами умертвляли здобич. Вже на ранній стадії розвитку в них були міцні зуби, здатні розгризти кістку. Друга причина – відсутність переслідувань з боку мисливців, для котрих печерна гієна не викликала зацікавлення. Ці звірі були типовими представниками лісостепових ссавців, що проживали в умовах теплого клімату без різких перемін між порами року.

Скелет печерної гієни
Скелет печерної гієни

У селищі Рудки науковцями було розкопано добре збережені фрагменти нижньої лівої щелепи печерного лева. Вони звернули увагу на те, що у цих місцях де були знайдені залишки печерних левів, не зустрічаються скелетні останки печерних гієн. Цей факт наштовхнув їх на думку, що там де полювали печерні гієни не могли полювати печерні леви і навпаки.

Причинами вимирання цих тварин цікавилось багато натуралістів у різні періоди розвитку біології. Міфи і легенди досить примітивно висвітлюють можливі версії  щодо їх зникнення, пов’язуючи ці явища з різноманітними природними катаклізмами. Насправді, з часом на території сучасної України клімат змінювався від сухого до більш вологого, що безумовно, сприяло збільшенню лісового покриття.  

Скам`янілий пісковик
Скам`янілий пісковик

Н. К. Верещагін (1979р.) зауважив, що фатальним для багатьох великих видів плейстоценових звірів – мамонта, шерстистого носорога, печерного лева, печерної гієни – був хронологічний рубіж  10 – 12 тис. років тому назад. В період пізнього кайнозою  на території сучасної Західної України вимерли взагалі, або скоротили свій попередній ареал біля 180 форм, чи 45% від зареєстрованого складу викопної фауни.

Реконструкція печерної гієни
Реконструкція печерної гієни

Фатальним для хижаків виявилось те, що їх манили печери і особливо у зимовий період. Печери розташовувались, як правило,на крутих берегових урвищах і під час ранніх весняних паводків та й взагалі, коли приходила висока вода їх затоплювало. Ці регулярні явища на жаль сприяли різкому скороченню чисельності популяцій. Серед інших причин можна виділити тектонічні та ерозійні процеси, дію підземних вод, розвиток карстового рельєфу – усі ці явища змінили характер ландшафтів і рослинності. Ареал печерних гієн став скорочуватися і в період пізнього плейстоцену  – початок голоцену (12тис. років) вони вимерли.

Науковці на схилах кар`єру
Науковці на схилах кар`єру

На сьогоднішній день цей кар’єр використовується орендарями. Під час відвідин цієї місцини я помітив на стрімких схилах відважних людей, які брали проби ґрунту. Мабуть це були нау­ковці, котрі продовжують свої дослідження. Отже, інтер­ес до цього унікального місця з боку вчених не втрачений.

Андрій КНИШ

Література

  1. Мацкевий Л. Підсумки досліджень палеоліту та ме­золіту в печерах заходу України. – Львів, 2005.
  2. Дуброво І. О. Каталог місцезнаходження третин­них хребетних УРСР. – К. : Наука, 1979.
  3. Татарінов К.А. Пізньокайнозойські хребетні заходу України. – Луцьк, 2000.
  4. Верещагін Н.К. Записки палеонтолога. – К. : Наука, 1981.

Напишіть відгук