Панська вулиця львівських патриціїв

Багато нинішніх вулиць Львова ще сто років тому могли не існувати зовсім, мати іншу назву або ж різнитися за довжиною та забудовою. Так і вулиця Івана Франка в теперішньому вигляді постала лише у 1950 році із чотирьох вулиць: Червоноармійської (до того вул. Панська, ul. Pańska), Чернишевського (раніше вул. Зиблікевича, ul. Zyblikiewicza), Тімірязєва (кол. Св. Софії, ul. Św. Zofii) та власне вул. Франка (раніше вул. Понінського, ul. Ponińskiego), а також колишньої площі Пруса (plac Prusa).

Нас цікавить відрізок від храму святої Софії, який із кінця XIX ст. почали інтенсивно забудовувати віллами. Це й дало назву району – Софіївка. Популярним для приватної забудови цю місцину однозначно зробило сусідство із Стрийським парком – чудовою рекреаційною зоною.

У 1895 року описану вище частину назвали вул. Понінського, вшановуючи пам’ять доброчинця Вінцента Понінського — одного з фундаторів посагів для дівчат-сиріт. У 1940 році вулицю назвали іменем Івана Франка. У 1942–1944 рр. вона називалася Leuthenstrasse (Людською), очевидно, через те, що багато вілл призначалося «nur für Deutschen» («тільки для німців»).

Будинок №125 (Понінського, 1) споруджений у 1896 р. Власником цієї вілли був Юзеф Вічковський (1858–1924), доктор медицини, член Червоного Хреста та товариства опіки над сиротами. Окрім лікарської та викладацької діяльності, писав книги з історії Львова. Якщо вірити родинній легенді, саме він нарадив Іванові Франкові купити землю у Йосипа Рогсека під будівлю свого дому.

З нагоди Х з’їзду польських лікарів та природознавців, який відбувся у Львові в 1907 р., Вічковський видав книгу «Львів: Його розвиток та культурний стан, а також Путівник по місту», яка містить багато цінної інформації про галицьку столицю початку ХХ ст.

Будинок №127 (Понінського, 3). Вілла збудована у 1910–1911 рр. в необароково-модерному стилі фірмою Едмунда Жиховича за проектом В. Літвіновича. Власником був фотограф Генрик Міколяш (1872–1931), який походив із родини львівських фармацевтів, власників Пасажу Міколяша та аптеки на вул. Коперніка, 1. Під час німецької окупації на віллі мешкав німецький чиновник, а у радянські часи будівлю розбили на декілька окремих помешкань.

Будинок №133 (вул. Понінського, 9). Велика вілла, що належала графу Станіславу Скарбеку-молодшому. За радянських часів тут була станція юних натуралістів-мічурінців, а тепер — Обласний дитячий екологічно-натуралістичний центр.

Вілла графа Станіслава Скарбека-молодшого (вул. І. Франка, №133)

Будинок по правому боці вулиці В. Понінського, сьогодні не існує. На фото видно зліва від дороги дах будинку І. Франка, а також теперішні будівлі №127 та №123. Фото 1925 року

Будинок №150 (вул. Понінського, 2). Вілла-палац, збудована в 1923–1925 рр. у стилі модернізованої класики за проектом професора Івана Багенського (1883–1967), який очолював кафедру архітектури Львівської політехніки, для торговця тканинами, власника готелю «Європейський» Антонія Увєри. Будівля оздоблена ліпниною у стилях ампіру та ар деко. За радянських часів віллу використовували для проживання командувачів Прикарпатського військового округу та приїжджих генералів. У 1991 р. її передали Літературно-меморіальному музею Івана Франка.

Будинок №152 (вул. Понінського, 4). Вілла, що належала Іванові Франку (1856–1916). У 1901–1902 рр. будівничим Мартином Заходним (Захудний) були збудовані на сусідніх парцелях (конскрипційні номери 1560ј та 1562ј) за типовими проектами дві вілли для членів НТШ — професора історії Львівського університету Михайла Грушевського та доктора Івана Франка.

Для придбання парцелі та будівництва вілли Іван Франко використав гроші, подаровані у 1898 р. галицькою громадою до 25-річного ювілею його літературної праці, частину посагу дружини Ольги Хоружинської (1864–1941) та кошти, які вона успадкувала після смерті діда, російського генерала Таманова. Довелося також взяти позику в Галицькому крайовому банку (12 тисяч корон під 4% річних).

Вілла Франка — мурована будівля у «швейцарському стилі», яка складалася з пяти кімнат, кухні в партері та двох кімнат на другому поверсі. У власному будинку І. Франко прожив останні 14 років свого життя і помер тут 28 травня 1916 р. У 1920—1930-х рр. в будинку жили вдова Івана Франка та його сини Тарас і Петро зі своїми родинами. 10 жовтня 1940 р.  тут відкрили Літературно-меморіальний музей Івана Франка, першим директором якого став його син Петро Франко (1890–1941), пілот Української Галицької Армії, інженер і педагог, депутат Народних Зборів Західної України та Верховної Ради УРСР, який загинув за невідомих обставин, вивезений зі Львова у червні 1941 р. енкаведистами. Вілла використовується як літературно-меморіальний музей і досі.

Будинок №154 (Понінського, 6). Вілла Михайла Грушевського (1866–1934), професора історії Львівського університету, голови НТШ, потім — голови Української Центральної Ради та президента Української Народної Республіки. Віллу будував одночасно з будинком Франка в необароковому стилі, з напівциркульними вікнами. Це одноповерхова будівля на високому цоколі з надбудованим над лівою частиною споруди другим поверхом.

Грушевські жили тут до 1914 р.  Улітку того року родина поїхала на відпочинок до Криворівні, де їх застала Перша світова війна. Перед наступом російських військ вони виїхали, не заїжджаючи до Львова, через Відень до нейтральної тоді Італії, а звідти — до Києва, де в Грушевських був будинок на вул. Паньківській, 9. До Львова Грушевські вже не повернулися. Їх віллою опікувалися Володимир Дорошенко, Кирило Студинський, Михайло Мочульський, Кость Паньківський, Філарет Колесса, який від 1932 р. мешкав тут з родиною; правовими питаннями реальності займався Олександр Надрага. Після ІІ Світової війни, до 1949 р., в домі жила родина тодішнього директора Літературно-меморіального музею І. Франка Тараса Франка. Згодом віллу Грушевського використовував Франковий музей.

У травні 1998 р. на садибі Грушевських, у відреставрованій віллі, було створено Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові.

Будинок №156 (Понінського, 8). У 1926 р. була перебудована у стилі модернізованої класики за проектом Александра Остена вілла, яка належала купцеві Янові Павловському. Двадцять років перед тим її перебудовував для професора Львівського університету Івана Копача архітектор Філемон Левицький. Ще одна з перших будівель на вул. Понінського споруджена у 1892 р.

Тепер у цьому будинку розміщена станція дитячої вузькоколійної залізниці, яка функціонує на території Стрийського парку з 1950-х рр. Її колія йде паралельно вул. Івана Франка й колись доходила до рогу вул. Стрийської та Гвардійської (станція «Піонерська»). У 1980-х її лінія була скорочена до рогу вул. Стрийської та Козельницької (станція «Дитяче містечко», тепер «Сонячна»), де до 1939 р. був стадіон українського спортивно-руханкового товариства «Сокіл-Батько».

Будинок №157 (Понінського, 33). Збудований у 1926 р. у стилі неокласицизму за проектом архітектора Адольфа Віктора Вайса для власника друкарні Піллерів, президента Королівського столичного міста Львова Юзефа Ноймана (1857–1932). За радянських часів дім перебудували і тут містився будинок культури підприємства «Львівенерго», потім — заводу «Львівприлад». Тепер тут — Львіський відділ реєстрації актів громадянського стану.

Христина БАЗЮК

Джерела:

1. https://uk.wikipedia.org
2. www.lvivcenter.org/uk/
3. http://misto-lviv.com/

Фото:

1. https://polona.pl
2. kartagoroda.com.ua
3. velychlviv.com
4. http://wikimapia.org/
5. ukrmap.biz
6. www.bigfoto.in.ua
7. uatravel.org
8. http://misto-lviv.com/