Проходячи повз різного роду мініатюри в експозиції НМЛ ім. Андрея Шептицького, в очі кидаються різноманітні сюжети, на одному з них зображена пара коней, які біжать на зустріч вітру, що куйовдить їхню гриву і хилить високу траву просто під копита. Хоча цей лінорит є чорно-білим, в ньму відчувається рух, свіжість і прохолода, які майстерно втілила художниця. Це перший графічний доробок, який сповістив про сходження видатного майстра.
Техніка лінориту на Західній Україні не є поширеною і загальновідомою. Чи не єдиною представницею цієї та багатьох інших технік є Музика Ярослава. В її доробку майже дві тисячі робіт в різних видах і жанрах образотворчого та декоративно-прикладного мистецтв. До них належать: малярство, а саме іконопис, пейзаж, портрет, натюрморт; станкова та ілюстративна графіка (лінорити, офорти), живопис на склі, мозаїка, екслібриси, емаль, батик, тиснення на шкірі, інкрустація, килимарство та аплікації – все це навіть не повний перелік. Жоден представник мистецтва на Західній Україні не володів стількома техніками одразу.
Період, коли Ярослава Музика починала вивчати різні види мистецтва, припав на тяжкі роки. Переїзд до Львова і навчання у Мистецькій студії Станіслава Батовського-Качора були у роки Першої світової війни. З 1920 року художниця навчається у Вільній академії мистецтв. Саме тут її почали приваблювати фольклорні образи, побутові речі та народні строї. Як писала дослідниця творчості того періоду О. Ріпко: «Збираючи фольклор, Музика захоплювалася прадавніми народними віруваннями в магічні властивості трав і коренів, добрі й злі сили, що супроводжують людину й творять свою волю над її життям».
Цікавим є натюрморт з фігуркою птаха. Тут чітко видно цікавість до предметів народного побуту: квіти, а саме волошки, кілька колосків, і маленька пташка на передньому плані, швидше всього вироблена з глини, розписана візерунками. Видно, що фігурка стоїть на вишитому рушнику. Все це показує колорит Галичини. Також із любові до народного побуту виливаються такі роботи як «Мольфар», «Чугайстер», «Той, хто хмари розганяє».
Один з небагатьох збережених творів є емаль, де зображено двох дівчат, які збирають яблука. Яскраві й насичені кольори привертають до себе увагу. Сюжет картини показує буденну сцену – збір урожаю, про що свідчить жовтий фон – на вулиці тепла осінь. Чимось цей сюжет нагадує картину М. Бойчука, картини якого Музика довгий час зберігала у себе, аби тодішня влада не знищила їх. Нині, завдяки їй, ці картини зберігаються у музеях Львова.
Саме такі складні часи і сильні викладачі загартували в Ярославі витривалість, жагу до самовдосконалення і бажання вивчати все нові і нові техніки. Велику кількість відповідної літератури з історії та технології мистецтва талановита дівчина перечитала сама, без допомоги і підказок викладачів, все давалося завдяки потужній потребі до вдосконалення своїх вмінь. Завдяки таким рисам і власній праці Музика стає реставратором Національного музею у Львові, тому згодом приїздить на кілька місяців до Москви на навчання у Центральні реставраційні майстерні, якими тоді керував І. Грабар –російський художник, реставратор, мистецтвознавець.
Попривольовий характер художниці були притаманні скромність та самокритичність. Часто вона «псувала» свої роботи аби не виставляти їх, ховала в скрині без намірів повертатися до роботи над ними. Однак за своє життя Ярослава Музика брала участь у численних виставках не лише в Україні а й за кордоном. Перша виставка, де були представлені її роботи, була в творчому об’єднанні ГДУМ (Гуртка Діячів Українського Мистецтва), що заснована Петром Холодним та Павлом Ковжуном – відомими українськими художниками. Роботи майстрині були на сімдесятьох виставках (Львів, Київ, Берлін, Варшава, Венеція, Кишинів, Лос-Анджелес, Москва, Петербург, Прага, Рим та ін. міста).
Вона підкорювала глядача простотою сюжету, різноманітністю технік і яскравістю виконання. Таке різноманіття стилів, здавалося б, неможливо осягнути в повній мірі й привести до досконалості. Проте Ярославі Музиці це вдалося завдяки невтомній праці, безмежній любові до народної творчості і свого краю, навіть тоді, коли художниця перебувала у засланні в особливому таборі N 7 біля міста Братська, Іркутська область. Навіть там вона продовжувала творити, отримавши потайки від чоловіка фарби й папір, також вона створювала мозаїки із слюду – кольорових камінців, які вона приклеювала за допомогою смоли з дерев.
П’ять років на каторзі не зменшили любові до краси природи, не змусили майстриню покинути творчість. Навпаки, після того як у 1955 році її звільнили Музика з легкістю включилася в творче життя рідного міста. Її твори з успіхом експонувалися на персональних виставках 1957 та 1964 роках. Ярослава Музика до самої смерті не припиняла розвиватися й творити.
Короткий перелік творчої спадщини майстрині: Живопис: «Старий з бородою» (1923), «Пейзаж з місяцем» (1935), «Михайло Рудницький» (1936), «Леся Українка» (1959), «Микола Федюк» (1964), «Кременецька легенда» (1971). Живопис на склі: «Пастушка» (1966), «Анна Ярославна» (1967). Мозаїка: «Зустріч Довбуша з Дзвінкою», «Княгиня Ольга». Графічні серії: «Тварини» (1932—1965), «Шевченко» (1961—1964), «Символи Сковороди» (1969), численні поодинокі роботи («Коні», 1933), екслібриси. Серед емалей — цикл «Народні повір’я» (1965—1966), «Жінки із Заліщик» (1938). Мозаїка «Зустріч Довбуша з Дзвінкою» (1962).
Ірина ШПАК
Використані джерела:
- http://www.lnam.edu.ua/pdf_upload/visnuk/22/18.pdf
- http://www.library.te.ua/library_content/calendar/kalendar14/01_4.htm
- http://art.lviv-online.com/yaroslava-muzyka/
- Любов Дрофань «Мистецький всесвіт Ярослави Музики»
