Особливості виставки до тижня пам’яті кримсько-татарського народу в музею-квартирі Павла Тичини в Києві (відео)

0
159
Особливості виставки до тижня пам’яті кримсько-татарського народу в музею-квартири Павла Тичини в Києві

 Сьогодні, в рамках публікації виступів учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка експозиційної, фондової та освітньої роботи”, що проходила 16-17 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, пропонуємо вашій увазі доповідь старшого наукового співробітника Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві Богдани Тараніної на тему: “Особливості виставки до тижня пам’яті кримсько-татарського народу: розміщення експонатів, структура тематичної екскурсії, презентування виставки.”

“Внаслідок численних революцій та війн, що випали на долю українських земель, а також політики радянської влади більшість осель відомих діячів культури не зберегли всіх тих речей, що належали власникам. Відтак, назавжди було втрачено не тільки цінні предмети побуту, але й великі бібліотеки, які були незмінним атрибутом освічених українців-інтелектуалів. Від них залишилися поодинокі описи, згадки, а часом – тільки натяки.

Старший науковий співробітник Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві Богдана Тараніна
Старший науковий співробітник Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві Богдана Тараніна

Набагато більше пощастило музейній колекції літератора, музиканта та художника Павла Тичини, що була збережена спочатку його дружиною, а згодом – співробітниками меморіального музею. Проте склад особистої книжкової колекції українського митця тривалий час був невідомий широкому загалу, не проводилися тематичні книжкові виставки, а також не була здійснена повна електронна каталогізація бібліотеки. Коротко зазначимо, що книгозбірня Поета є чи не єдиною в Києві з такою кількістю книг 50-ма мовами Світу – зокрема стільки книг естонських авторів, скільки було у Тичини (всього 21, з численними дарчими написами) немає в жодній бібліотеці України.

Маючи на меті не тільки ознайомити киян із колекцію кримськотатарської літератури в межах бібліотеки П. Тичини, але й познайомити із долею самих книг та їх авторів, в травні 2014 року було розроблено спеціальну виставку до тижня пам’яті кримськотатарського народу «Ми – зорі одного неба». На виставці було представлено 19 книг кримськотатарською мовою кирилицею, латиницею та арабським шрифтом кінця ХІХ – першої половини ХХ століття.

Тематика цих книг була спричинена шляхами їх надходження до поетової бібліотеки. Зокрема, чимало книг Тичина придбав у 1925 році, коли вперше приїхав на лікування до Алушти та познайомився з кримськотатарською культурою. Переважно це були підручники кримськотатарської мови, читанки для початкових класів, дитячі казки та вірші, народна творчість. Цікаво, що Павло Григорович любив починати вивчати мову саме із ознайомлення із народною творчістю, він вважав, що саме в ній – душа кожного народу. Іншу групу книг становлять дарунки кримськотатарських письменників, що належали до «Розстріляного відродження» – інтелектуалів, що їх було репресовано та знищено радянською владою за надто вільне пропагування своєї народної мови, культури та літератури. Ці книги знаходились у довоєнній бібліотеці Тичини, що, як відомо, складала 10 тис. примірників та була повністю розграбована мародерами під час Другої світової війни. Виняток склала лише невелика частина книг, що вмістилась в дорожній чемодан Поета та супроводжувала його під час евакуації. Разом із власником, ці книги повернулись до Києва, зайняли своє місце в новій бібліотеці та дійшли до нашого часу.

Розміщуючи виставку головним завданням було дотримання власне меморіальності простору – книги розміщувалися на робочих столах Поета так, ніби він їх залишив для майбутнього читання. Відомо, що Павло Григорович облаштував собі місце для роботи у кожній з п’яти кімнат квартири.

Експозиція Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві
Експозиція Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві

Задля залучення ширшого кола відвідувачів до перегляду виставки було підготовлено низку спеціальних заходів до роковин депортації кримськотатарського народу:

  • з 18 по 24 травня діяла виставка «Ми – зорі одного неба», на якій було представлено 19 книг кримськотатарською мовою, серед яких були видання кирилицею, латиницею та арабським шрифтом;
  • протягом тижня на першому поверсі музею транслювалися унікальні ілюстрації кримськотатарських книг та звучала кримськотатарська народна музика;
  • 23 травня було проведено спеціальну екскурсію «Ми – зорі одного неба», що розповідала про особливий творчий зв’язок Павла Григоровича з кримськотатарськими літераторами, про долю книг та їх авторів. Окрім того, відвідувачам щодня пропонувалось прослухати екскурсію по діючій виставці;
  • 24 травня в музеї відбувся показ документального фільму «Къырым» режисера Ксенії Жорноклей, що був представлений громадськості лише двічі – в рамках Міжнародного кінофестивалю в Х’юстоні (де завоював бронзову статуетку «Приз Ремі») та в рамках Міжнародного кінофестивалю «Docudays» в Києві. Режисер фільму, що народилась у Вінниці, але останні роки проживає в Арабських еміратах, декілька тижнів жила в одній з сімей сучасних кримських татар, зафіксувала спогади учасників депортації та той стан, у якому опинився цей народ в останні роки.

Розміщуючи книжкову виставку в кімнатах музею, було враховано принцип тематичності – книги розміщувались там, де їх теоретично міг використовувати власник.

Експозиція Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві
Експозиція Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві

Так, в кабінеті Тичини розповідалося про його перше знайомство з Кримом та ті книги, що завжди знаходилися в його робочому столі. Достеменно відомо, що вперше поет ступив на кримську землю в серпні 1925 року, приїхавши до Алушти на відпочинок. З листа до Лідії Папарук, своєї майбутньої дружини, дізнаємось, що поет відразу ж зацікавився літературою і культурою кримських татар: “Був у татарському клубі; в книгарні накупив татарських книг, хоч погано ще розумію, але читаю”. Хочеться йому зустрітися з самими татарами, але, кажуть, “татари, десь у горах”.

Інтерес до життя кримськотатарського народу у П. Тичини пробудив Михайло Коцюбинський, якого в кінці ХІХ століття доля закинула до Криму. Він відвідував базари, татарські школи, вивчав побут, звичаї, мову, цікавився історією краю, архітектурою міст і селищ. Письменника зачарувала краса кримської природи. Про все це він схвильовано і поетично розповідав П. Тичині.

М. Коцюбинський відкрив для П. Тичини й інший Крим. У своїх, сповнених натхнення, змальованих яскравими фарбами оповіданнях “В путах шайтана”, “На камені”, “Під мінаретами” письменник зізнається в любові до корінного народу. Особливо його хвилювала доля кримськотатарської інтелігенції, котра прагла самовіддано служити своєму народові.

Експозиція Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві
Експозиція Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві

Безсумнівно, і П. Тичина, наслідуючи приклад М. Коцюбинського, виявляв щиру зацікавленість до життя кримськотатарського народу, до його культури.

Другою дуже важливою стороною діяльності П. Тичини стали його старання налагодити зв’язки з відомими вченими-тюркологами, котрі працювали в Україні і за її межами. В коло знайомих поета входив Осман Акчокракли – кримськотатарський сходознавець, етнограф, археолог, літературознавець, письменник, дослідник – викладач Кримського університету (після 1925 року педінституту). Він читав лекції також в Київському і Харківському університетах, володів українською мовою.

У верхньому ящику робочого стола Павла Тичини завжди знаходився щомісячний громадсько-політичний науково-літературний журнал, друкований орган Союзу радянських письменників Криму «Эдебият ве культура» за 1939 рік, виданий у Сімферополі.

У книзі збереглась закладинка Павла Тичини на с. 32, де починається стаття Фетислямова А. «Тогъай бейнинъ Богдан Хмельницкийнен биликте Польшагъа походы хусусындаки поэма акъкъында» (книга слов’янською графікою).

Також в цій кімнаті виставлялась книга Студії з Криму. І-ІХ. Редактор акад. А. Е. Кримський. Відбитки з «Записок Історично-Філологічного Відділу». – (Збірник історично-філологічного відділу Всеукраїнської АН № 89. Філологічна кафедра під керівництвом акад. А. Е. Кримського, Тюркологічна комісія. № 2) – Київ, 1930. – 210 с.

Експозиція Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві
Експозиція Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві

У другій кімнаті, кімнаті тещі розповідалось про те, що П. Тичина знав і відомого кримськотатарського поета, тюрколога, який працював у Кримському університеті, – Абдуллу Лятіф-заде. Помітивши глибокі знання А. Лятіф-заде з кримськотатарської літератури, П. Тичина запропонував йому написати статтю для журналу “Червоний шлях”, в редакції якого він працював. Ця стаття під назвою “Короткий огляд кримської татарської літератури” була опублікована в № 11 за 1927 р. українською мовою. Цінність її в тому, що вона стала, наскільки нам відомо, першою статтею, котра познайомила Україну з кримськотатарською літературою.

Про особисті контакти кримськотатарського письменника і вченого з П. Тичиною свідчить також книга А. Лятіф-заде, що збереглася в бібліотеці П. Тичини, “Яны саз” (“Новий саз”), видана в Сімферополі 1928 року. На її титульній сторінці – дарчий напис: “Чуйному співцеві – великому майстру т. Павлу Тичині від автора. Аб. Лятіф-заде. Сімферополь, 2.08. 1928 р.”.

Тут виставлялась книга А. Гірайбая Горобчик: Народна казка / уклав Абдулязил Гирайбай. – Сімферополь: Кримдержвидав, 1924. – 10 с. (кримськотатарською мовою) – книга укладена кримськотатарською мовою, тип письма – арабська вязь. З ілюстраціями на кожній сторінці.

Цю книгу Павлу Тичині подарував Амді Гірайбай, яку уклав його брат – Абдулязіль Гірайбай. Можливо, під час зустрічі у Амді не було власної книжки і він подарував П. Г. Тичині «Горобчик».

Гірайбай залишив у книзі дарчий напис, який було перекладено Керимовим: “Молодому українському поету Павлу Григоровичу Тичині. Амді. 1927”.

Експозиція Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві
Експозиція Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві

Доля Амді Гірайбая у подальшому склалась дуже трагічно – його було звинувачено у націоналізмі та шпіонажі, а згодом – розстріляно. Очевидно, що книга, подарована ним, була особливою пам’яттю для Павла Тичини, оскільки він вивіз її з собою в евакуацію до Уфи, і розмістив її згодом у своїй новій бібліотеці в Києві.

У цій же кімнаті було розміщено книгу Руставели Ш. Къаплан териси кийген пельван. – Симферополь: Кърым АССР Девлет Нешрияты, 1939. – 28 с. (Руставелі Ш. Витязь у тигровій шкурі (Уривки). – Сімферополь: Держвидав Кримської АРСР, 1939. – 25 с.) – книгу кримськотатарською мовою слов’янського шрифту з портретом Шота Руставелі.

А от на книжні Кендже Д. Дитячі вірші. – Сімферополь: Кримдержвидав, 1927 зберігся дарчий напис автора. Так, на 2-й сторінці обкладинки фіолетовим чорнилом напис кримсько-татарською мовою: «Українському молодому поету Павлу сину Григорія Тичині 1927 29 вересня». (арабською графікою).

У третій кімнаті, спальні, в екскурсії розповідалось про те, що поет-академік Павло Тичина приділяв велику увагу проблемам фольклору. Для нього усна поетична творчість – це пам’ять століть, велич душі і мудрості народу, невичерпна поетична краса, передана самобутніми словесними образами, в розмаїтті барв і музики національної мови. Тому, приступаючи до вивчення кримськотатарської мови, він намагався зіпертися на фольклорні джерела.
У цьому зв’язку великою цінністю став придбаний ним фольклорний збірник “Казки і легенди татар Криму”, що вийшов друком в Держвидаві Криму 1937 року. Він приваблює ошатним оформленням, витриманим у стилі національного орнаменту. Цікаво, що консультантом з художнього оформлення книги був відомий художник М. С. Самокиш.

Експозиція Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві
Експозиція Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві

Не обійшов увагою П. Тичина і відомого кримськотатарського письменника Умера Іпчі, автора багатьох п’єс, романів, збірок поезій. Велику популярність Умеру Іпчі приніс кіносценарій “Алім”. В роботі над створенням кіно-фільму “Алім” брав участь український поет-академік Микола Бажан. Фільм з великим успіхом пройшов в Україні. Високу оцінку дав йому і П. Тичина. Народний герой кримських татар Алім своїми героїчними вчинками в ім’я торжества справедливості нагадує українського Кармелюка. Павло Григорович зберіг і книгу віршів Умера Іпчі “На борьбу” (Кримвидав, 1928 р.).

П. Тичина спілкувався з Бекіром Чобан-заде – вченим зі світовим ім’ям, доктором філологічних наук, членом Паризького лінгвістичного товариства, видатним тюркологом, професором Будапештського, Лозаннського університетів, а також Кримського і Азербайджанського університетів, членом Азербайджанського філіалу АН СРСР (з 1935 р.). Чобан-заде – автор багатьох праць з мовознавства, історії літератури, фольклору кримських татар. Його перу належать кілька збірок віршів і поем. Одна з них – “Боран” (“Буря”), видана в Сімферополі 1928 року. Вона також є в особистій бібліотеці П. Тичини. Наукові праці, рецензії на окремі праці Чобан-заде, що виходили в інших виданнях, публікувались і на сторінках журналу “Східний Світ”. Особиста зустріч П. Тичини і Чобан-заде могла відбутись в 1932 році, коли П. Тичина з І. Фалькевичем та О. Ковалевським на запрошення Народного комісаріату освіти Закавказької Федерації їздили в Баку. Саме тоді в Бакинському університеті працював Чобан-заде.

Експозиція Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві
Експозиція Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві

У меморіальній бібліотеці Поета, де знаходиться багато книг тюркськими мовами, неможливо було не згадати про те, з якою великою користю для себе вивчав П. Тичина тюркські мови, в тому числі й кримськотатарську.
Про вивчення Тичиною кримськотатарської мови, художньої літератури, фольклору свідчать цінні видання, що зберігаються в його меморіальній бібліотеці. Уже в перший свій приїзд до Алушти 1925 року П. Тичина придбав книгу-посібник А. Одабаша, І. Кая “Руководство для обучения крымскотатарскому языку”, видану в Сімферополі.

Користувався П. Тичина й іншими посібниками. Зокрема, “Книгою для читання” (“Окъув китаби”) для 6-го класу. Упорядник І. Алімгерай (Держвидав Кримської АРСР, 1939).

У вітальні родини Тичин теж зберігалось чимало літератури – переважно це були довідники та енциклопедії – словник Брокгауза та Ефрона, заборонена Українська загальна енциклопедія та інші книги. В цій кімнаті музей представляв видання кримськотатарського письменника Алтанли А. (псевдонім Абдуреїма Шеіх-заде) – Кроки зросту. – Сімферополь: Кримдержвидав, 1933. – 56 с. (книжка латиницею, без власницького напису) та Стежиною молодих: Поеми. – Симферополь: Кримдержвидав, 1932. – 48 с. (книжка латиницею, без власницького напису). Особливу цікавість має становити дитяча книжка Дерменджи Э. Айнеджи Тилькичик. – Симферополь: Кърым АССР девлет нешрияты, 1939. – 17 с. (з ілюстрацією, кольорова обкладинка, вірші. Кирилицею. Без власницького напису).

Експозиція Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві
Експозиція Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в Києві

Переглянувши виставку та прослухавши екскурсію, у слухачів мав створитися повний образ становища кримськотатарської культури загалом та літератури зокрема на початку ХХ століття, ставлення до провідних діячів кримськотатарської народності зі сторони радянської влади та коло інтересів українських інтелектуалів тих часів. Виставка згуртувала небайдужих до української та кримськотатарської історії киян та дала поштовх та ідейне натхнення до створення нових, цікавих проектів.”

Богдана ТАРАНІНА
старший науковий співробітник Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини в  Києві

Список використаної літератури:

  1. Губар О. І. Сучасні українські письменники Криму: Навчальний посібник з української літератури для учбових закладів Криму. – Сімферополь: Кримнавчпеддержвидав, 1997. – 336 с.
  2. Пам’ять о добром. – Сімферополь: Кримське навчально-педагогічне державне видавництво, 2004. – 132 с.

Напишіть відгук