Опікун Митрополита Андрея. Фрагмент біографії о. Климентія (Казимира графа Шептицького)

0
328
Опікун Митрополита Андрея. Фрагмент біографії о. Климентія (Казимира графа Шептицького)

Новий 1903-ій рік почався з непередбачуваної біди. Після католицьких Різдвяних свят, перед Новим роком, захворів Митрополит Андрей.

[«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 403]

Лікарі констатували важке запалення нирок, ускладнене грипом. Оскільки здоров’я Софії Шептицької було підірване галицькими холодами, родина прийняла рішення не повідомляти маму про важку хворобу сина. Стан хворого був настільки грізним, що в кінці січня до Прилбич дійшла звістка: Митрополит Шептицький помер у Львові у соборі Святого Юра, де лікувався. На той час Софія Шептицька, дізнавшися про недугу сина, злягла з важкою хворобою серця. Про перебіг хвороби у січні та лютому Ядвіга Шептицька, дружина Леона, описала у своєму щоденнику, передаючи біль та тривогу того важкого випробування. Як повідомила тодішня преса, під час перебування Андрея Шептицького у Боснії він застудився і, знехтувавши застереженнями лікарів, поїхав після повернення до Прилбич, на святкування католицького Різдва Христового. Леон Шептицький мусив у цей час пильнувати прилбицького господарства та опікуватись здоров’ям мами. Ян Кантій Шептицький, окрім родинних справ, був зайнятий адміністративними обов’язками у Яворівському повіті та в Галицькому крайовому сеймі. Казимир єдиний з родини мав можливість організувати опіку та догляд за хворим братом.

[«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 88]

Митрополит Андрей Шептицький
Митрополит Андрей Шептицький

Про це пише й тодішня преса, згадуючи про Станіслава, який приїхав на допомогу Казимирові (Gazeta Narodowa. — № 17. — 22 січня 1903 р. — С. 2). Ще одну згадку про опіку Казимира хворим братом залишила нам сестра Марія Криста, пишучи у спогадах, що «Казьо, який піклувався Митрополитом, читав йому одну з драм Шекспіра та «Трилогію» Сенкевича».

[Sister Maria Krysta Szembek and hermemoirs / Andrzej A. Zięba ; [transl. From Pol. by Bohdan Struminsky] // Harvard Ukrainian Studies vol. XV. — № 1/2 1991. — С. 121; Генрик Адам Александер Піус Сенкевич (1846–1916) — видатний представник польської літератури та Нобелівський лавреат (1905), автор історичної трилогії «Вогнем і мечем» (1883—1884), «Потоп» (1884—1886), «Пан Володийовський» (1887—1888) — І. М.]

Зі Львова Казимир був змушений «летіти» до родинного дому, щоб, як бальзам, заспокоювати маму («Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 405). На початку лютого недуга поступово відступила. Шептицькі завдячували одужанням Митрополита «чудесному зціленню за посередництвом Божої Матері з Люрду, тому що в критичні хвилі хвороби мати давала йому пити воду з Люрду. Ось чому мати надіслала в Люрд подяку та вотум [речі, принесені в дар на вівтар як подяку за зцілення — І. М.]», — писав Ян Казимир Шептицький у праці про о. Климентія.

Люрд. Базиліка Вервиці. Фото зроблене у 70-х рр. ХІХ ст. (з фондів цифрової бібліотеки Polona)
Люрд. Базиліка Вервиці. Фото зроблене у 70-х рр. ХІХ ст. (з фондів цифрової бібліотеки Polona)

[«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 88]

Уже в середині лютого преса повідомляла про суттєвий прогрес у перебігу одужання й новину, що Митрополит попросив 13 лютого у Святішого Отця 7-місячну відпустку, щоби виїхати на Південь на лікування. У дорозі його повинні були супроводжувати батько Ян Кантій, Казимир та один із братів.

[Gazeta Lwowska. — № 38. — 17 лютого 1903 р. — С. 4]

У кінці лютого 1903 року у листах Софії Шептицької йдеться про суттєве покращення здоров’я Митрополита Андрея.  25 лютого він разом із матір’ю від’їжджає зі Львова на реабілітацію до Нерві, що в Північній Італії, в Лігурії.

Поволі Казимир Шептицький повертається до свого нормального життєвого ритму, який виробився в нього за останні роки. 4 березня на щорічних зборах Галицького господарського товариства його обирають членом виконавчого комітету цієї організації.

Нерві (Італія), де у 1903 році лікувався Митрополит Андрей Шептицький із мамою Софією
Нерві (Італія), де у 1903 році лікувався Митрополит Андрей Шептицький із мамою Софією

[Gazeta Lwowska. — № 53. — 6 березня 1903 р. — С. 5]

Зі Львова Казимир виїхав до Відня, щоби продовжувати виконувати обов’язки у парламенті, і вже 18 березня він присутній на засідання парламентської комісії під час розгляду питання, яке стосувалося залізниці в Галичині.

[Gazeta Narodowa. — № 66. — 21 березня 1903 р. — С. 1]

26 березня «польське Коло» у парламенті рекомендувало Казимира Шептицького членом парламентської комісії з питань митної політики, яка мала неабиякий вплив на формування бюджету імперії.

[Stenographische Protokolle des Abgeordnetenhauses des Reichsrates 1861-1918. —  XVII. Session. — C. 19619; Gazeta Narodowa. — № 70. — 27 березня 1903 р. — С. 3].

У той час Софія Шептицька й Митрополит перебували у Тренто (Італія). У листі від 26 березня 1903 року вона писала до Казимира, що «Ромцьо чується добре», а старший брат попросив додати таке: «… Нехай Мама обіймає Казя і ще раз за все від мене подякує. Нехай йому Бог віддячить за те, що для мене робить».

[«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 407]

 Кілька днів пізніше, 31 березня Казимир Шептицький бере участь у фінальному розгляді законопроекту, який повинен був вирішити питання соціального забезпечення приватних урядовців (офіціалістів), що відбулося на засіданні соціально-політичної комісії, членом якої він був у парламенті. Під час розгляду рекомендує підтримати пропонований до розгляду законопроект.

[Gazeta Lwowska. — № 75. — 2 квітня 1903 р. — С. 3]

Наближалися Великодні свята, і Казимир із Відня їде в Галичину. 6 квітня він приїжджає до Львова з Дев’ятників, про що свідчить оголошення у пресі (Gazeta Lwowska. — № 79. — 7 квітня 1903 р. — С. 7). На Великдень, який у цьому році поляки святкували 12 квітня, Казимир поїхав до Лащова — до брата Олександра Шептицького («Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 88). Тут же знаходимо інформацію, що після свят Софія Шептицька у листі Казимирові від 19 квітня пише ще раз про почуття вдячності Митрополита Андрея, які він носив у серці до свого брата Казя:

«Твій лист був для нього таким милим, що він читав і перечитував його та приніс, щоби ми прочитали разом, тому що часто, дуже часто розмовляємо про Тебе, про Твої потреби, про все, що Ти віддаєш Богові й Непорочній Діві Марії» [тут же]. Заслуговують на увагу й слова, написані у одному з наступних листів від 29 квітня 1903 року: «Дякую за Твого такого милого листа. Якась дивовижна Божа воля завжди штовхає Тебе до тих, хто страждає. А як Ти вмієш утішити й укріпити…Кому ж відомо про це краще, як не мені…».

Олександр граф Шептицький
Олександр граф Шептицький

У другій декаді квітня Казимир Шептицький був присутній на похороні родича о. Герика Скшинського, який помер у Кракові 17 квітня, а був похований в Устробній, місцевості в ґміні Вояшівка, що у Кросненському повіті на Підкарпатті в Польщі (тут же. — С. 89). Між о. Скшинським та братами Шептицькими, особливо Митрополитом Андреєм та Казимиром, були особливі стосунки. Саме він у Кракові у юні роки хлопців був їхнім ментором і наставником у християнському світі цього міста та під його керівництвом і завдяки його порадам вони починали свою студентську діяльність.

Після свят галицькі політики у віденському парламенті запрацювали із потрійною силою. Одним з нагальних питань була націоналізація державою частини залізниці у Галичині. Окрім цього, планувалося виробити нову стратегію у відносинах з урядом. Тому 3-го й 4-го травня 1903 року у Відні «польське коло» вело активні дискусії. У неділю 3-го травня після політичних нарад уся фракція завітала на свято місцевих поляків, які у Відні заснували товариство християнських робітників і робітниць під назвою «Батьківщина» («Ojczyzna»). На урочистостях також був присутній і Казимир Шептицький, як, зрештою, і на всіх ділових політичних зустрічах.

[Gazeta Lwowska. — № 104. — 7 травня 1903 р. — С. 2]

7-го травня Казимир виступав на засіданні комісії з податкової політики під час розгляду законопроекту, пов’язаного зі встановленням мита на збіжжя. Пропоновані авторами зміни не відповідали інтересам, в тому числі, і галицьких рільників, з тієї причини законопроект не був пропонований комісією до розгляду у парламенті.

[Czas. — № 105. — 9 травня 1903 р. — С. 3]

Можемо припустити, що Шептицький діяв у інтересах краю. Неочікуваний поворот відбувся і в питанні участі Шептицького в діяльності парламентської комісії, яка опрацьовувала можливість націоналізації залізниці в Галичині. Як повідомила преса 23 травня, Казимира Шептицька на три роки було призначено членом Державної ради залізниць у Галичині.

З засідань Палати обраних Державної ради – австрійського парламенту.
З засідань Палати обраних Державної ради – австрійського парламенту.

[Gazeta Narodowa. — № 117. — 23 травня 1903 р. — С. 3]

Цього ж дня в парламентарній комісії Казимир Шептицький виборював прийнятні умови для пенсійного страхування приватних службовців. Пропозиції  Шептицького були взяті до уваги, визнані слушними й мали бути опрацьовані на наступному засіданні.

[Czas. — № 116. — 23 травня 1903 р. — С. 1; Gazeta Lwowska. — № 119. — 26 травня 1903 р. — С. 3]

Розгляд цього питання продовжили в комісії 10 червня, де Казимир Шептицький також мав виступ. Кінцевий варіант опрацьованої пропозиції був таким: працедавець сплачує пенсійні внески, попередньо стягнувши їх із місячної зарплатні працівника.

[Gazeta Lwowska. — № 132. — 11 червня 1903 р. — С. 2]

4 червня з Італії до Відня прибув Митрополит Андрей, який цього ж дня мав аудієнцію у цісаря (Kurjer Lwoski. — № 154. — 5 червня 1903 р. — С. 5), щоби скласти присягу члена Тайної Ради, про що Софія Шептицька повідомляє сестру чоловіка Михайлину графиню Коморовську («Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 413). У листі вона згадує, що Казимир у кінці травня відвідував їх у Ловрано, де перебували в цей час із Митрополитом. Можемо здогадуватися, що цей візит був пов’язаний із потребою супроводжувати до Відня Митрополита Андрея, який, хоч і видужав, однак увесь час викликав почуття тривоги та піклування в рідних. Софія Шептицька також тішиться з успіхів сина у парламенті, додаючи, що «щораз більше його всюди втягують у парламентську працю, бо щораз краще його пізнають».

Іван МАТКОВСЬКИЙ

Напишіть відгук