О. Климентій – Казимир граф Шептицький: родинна хроніка за 1896 рік

0
186
О. Климентій - Казимир граф Шептицький: родинна хроніка за 1896 рік
О. Климентій - Казимир граф Шептицький: родинна хроніка за 1896 рік

На початку 1896 року різко погіршилося здоров’я Софії Шептицької. Цей клопіт також випав на плечі Казимира. Син Леон у ті часи навчався в Берліні, Станіслав ніс військову службу, о. Андрей мусив дотримуватися монастирського уставу і в ці часи виконував служіння магістра новиків у Добромильському монастирі, а батько, як завжди, розривався між справами та політикою.

Догляд за мамою став найважливішою  справою для Казимира на весь січень 1896 року. У листах до невістки Ізабелли 13 січня Софія Шептицька ось як згадувала про це: «Казик опікується мною, як нянька: читає, пильнує, поїть коньяком — то треба бачити, щоб зрозуміти, які в ньому цілі глибини лагідности та любови» [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 67]. Тут же Ян Казимир Шептицький додає, що після хвороби Софія Шептицька виїжджає на реабілітацію до Ловрано, містечка на півострові Істрія на березі Андріатичного моря. Казимир супроводжує маму в дорозі до Кракова. Незабаром до Ловрано приїжджають і Ян Кантій та син Станіслав.

Софія Шептицька
Софія Шептицька

У березні Казимир відбуває реколекції, про які відомо тільки те, що вони відбулись. Про це пише Софія Шептицька у листі до нього від 27 березня: «…Богу дякувати за Твоє усамітнення. Не знаю деталей, але знаю, що воно є. Любий, здається мені, що Божа Матір особливо молиться за Тебе, за те, чим  Ти є для своєї мами…» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 270. Лист цитуємо за: «Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 67].

Ловрано. Поштівка
Ловрано. Поштівка

На Великодні свята, які того року припадали на першу декаду квітня, Казимир їде до Городиславич до брата Олександра. Звідти, — знову в Галичину. Про допомогу, яку він надає батькові у веденні справ, дізнаємося з листа, написаного Яном Кантієм 2-го травня до сина Олександра з Ловрано: «Казьо кидається на всі боки, заступаючи мене як у Прилбичах, так і в Дев’ятниках у всіх справах, яких завжди є достатньо; так що, бідака, не мав часу одвідати нас тут ані на пару днів…»[«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 68].

Сім’яничі. Палац графів Шембеків
Сім’яничі. Палац графів Шембеків

А за місяць родинне горе зібрало Шептицьких у Сім’яничах: 15-го травня помирає Петро граф Шембек (1843–1896), чоловік Мімі — Марії з Фредрів, племінниці Софії Шептицької. Мімі була надзвичайно близькою Шептицьким, оскільки з дитинства виховувалася в Прилбичах. Усі ці роки Шептицькі з року в рік приїжджали до Сім’яничів, де родина мешкала. На утриманні удови залишилося троє дітей: дві дочки — Ядвіга, яка пізніше вийде заміж за Леона Шептицького, та Софія, яка згодом вступить до монастиря і прийме ім’я Марія Криста, а також син Олександр. Похорон відбувся 18-го травня. Коли всі роз’їхались, із Мімі залишилися Софія Шептицька та Казимир. Уже під час від’їзду Казимира в Галичину Софія Шептицька зорієнтувалася, що Мімі не дає собі ради в нагальних справах і одразу після смерті чоловіка стала жертвою шахраїв, тож просить сина допомогти владнати сімейні справи. Тут Казимир із матір’ю святкує Зелені свята, неділя яких припадає на 24-е травня. 25-го травня він виїжджає до Дев’ятників, а йому на заміну приїжджає брат Леон [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 270–271]. Увесь червень їздить з Прилбич у Дев’ятники і у зворотному керунку, як того вимагають господарські клопоти.

Ловрано на графіці невідомого автора ХVII ст.
Ловрано на графіці невідомого автора ХVII ст.

Літом 1896 у Львові галицька аристократія та католицьке духовенство обох обрядів — римо- та греко-католицького — скликали ІІ Католицький з’їзд. Нагадуємо, що перший такий захід у Галичині було проведено 1893 року у Кракові. Вибір року не був випадковий, оскільки надходила 300-та річниця Берестейської унії. Про характер приготувань свідчить те, що захід готувався з березня 1895 року. Спочатку планувалося провести його поточного року, однак князь Павло Сапіга (Павло Ян Петро Леон Адам Сапіга герба Лис (1860–1934) польський аристократ і син князя Адама Сапіги), якого було обрано головою організаційного комітету, зібрав спеціальне засідання щодо цього питання і рішення було прийнято однозначне з’їзд проводити 1896 року і пов’язати цей захід із урочистостями 300-ліття підписання Берестейської унії [Księga pamiątkowa Drugiego  Wiecu Katolickiego, odbytego we Lwowie w dniach 7, 8 i 9 lipca 1896. roku. cz. 1, Opis wiecu i rezolucye uchwalone. — Львів. — 1899. — С. 9]. Термін проведення заходу був визначений на 7–9-е липня.

Про наміри Казимира взяти активну участь у заході пише Софія Шептицька у листі від 6-го липня до сина Леона, переповідаючи йому, що «Казик тільки-но прочитав мені свій реферат, який уважаю дуже зрозумілим, сильним і дуже стислим. Дай Боже, щоб цей реферат видався таким і іншим. Завтра вранці він від’їжджає» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 277]. 9-е липня 1896 року Казимир граф Шептицький виступив на засіданні економічно-рільничої секції з рефератом на тему «Про службу в господарствах рільничих». Однією з причин зацікавлення фільварковою службою була дискусія, піднята в суспільстві під час спроби позбавити цей прошарок суспільства права голосу. Із іншої сторони, французький досвід Казимира Шептицького представляв йому виразну картину, на прикладі Франції, що може статися у суспільстві, якщо не вирішувати соціальні проблеми різних його груп та прошарків. Отож Казимир вказує на небезпеку соціалістичної агітації в суспільстві й пропонує повернутися до патріархальних відносин на шляхетському дворі та по сільських фільварках.

Герб графів Шембеків. «Шембек не зрадить» – девіз роду
Герб графів Шембеків. «Шембек не зрадить» – девіз роду

«Зростаюча агітація соціалістичних партій серед верств рільничих небезпечна особливо для челяді та слуг; збільшення можливостей для агітації цих верств, які навчилися читати, не вміючи відрізнити правди від фальші й омани, які щораз більше подають в різних друках і часописах; значні різні браки, які стаються у службових взаєминах по селах, а, особливо, загальний брак заінтересованості цими стосунками,— заявив Казимир граф Шептицький у роботі секції, — є підставою для католицького з’їзду прийняти наступну ухвалу:

Наполегливим старанням усіх католицьких рільників, які залишаються у службових відносинах, чи це як службодавці, чи як слуги, повинно бути, щоби службові відносини по наших селах наближалися щораз більше до засад католицької церкви, зокрема, щоб замість розуміння службових відносин як чисто приватно-партнерського договору, малося на увазі обидвома сторонами його етичний аспект. Відносини службові є розширенням поняття сім’ї, а взаємні права й обов’язки службодавців та слуг взоруватимуться за аналогією до відносин голови родини і її членів» [Księga pamiątkowa Drugiego Wiecu Katolickiego, odbytego we Lwowie w dniach 7, 8 i 9 lipca 1896. roku. Cz. 2, Referaty. — Львів. — 1899. — С. 263].

Виступ Казимира Шептицького відбився великим відгомоном у Галичині. Позитивно був оцінений також селянською інтелігенцією, про що засвідчує замітка у часописі «Związek chłopski», офіційному друкованому органі в Галичині політичної партії польських селян:

«…Маючи на увазі зростаючу агітацію соціалістичних партій серед верств рільничих, челяді та слуг, належить відносини службодавця й слуг вважати не тільки за правно-приватний договір, але і за відносини родинні, аби службодавець дбав про піднесення обичайності й освіти слуг, дбав про їхнє здоров’я, помагав у хворобі й різних випадках, врешті, і про те, аби слуга не марнував тяжко зароблений гріш, але щоб навчився ощаджувати; і навзаєм: служба аби виконувала свої обов’язки чесно й сумлінно» [Związek chłopski. — № 24. — 1 вересня 1896 р. — С. 7-8].

Мімі – Марія з Фредрів графиня Шембек (1862-1937)
Мімі – Марія з Фредрів графиня Шембек (1862-1937)

Реферат опублікований того ж 1896 року окремою брошурою під назвою «Czeladź i słudzy» («Челядь і слуги»), про що засвідчує Кароль Естерайхер у «Bibliografia polska XIX wieku» [Bibliografia polska XIX. stulecia: lata 1881-1900 / Karol Estreicher. T. І. — Краків, 1906. — С. 276]. Брошура була передруком із католицького часопису «Sodalis Marianus», який видавали львівські католицькі організації [Про публікацію в «Sodalis Marianus» знаходимо в місячнику «Przewodnik bibliograficzny». — Краків, 1 травня 1897 р. — № ХХ — С. 82]. За три роки, 1899-го, реферат було надруковано у пам’ятній книзі з нагоди ІІ Католицького віче у Львові під назвою «Księga pamiątkowa Drugiego Wiecu Katolickiego, odbytego we Lwowie w dniach 7, 8 i 9 lipca 1896. roku. Cz. 2, Referaty». — Львів. — 1899 р.

Рік пізніше, у 1897 році, «Gazeta Lwowska» з посиланням на часопис «Ruch Katolicki», повідомляла, що 28 квітня у Львові буде засновано інституцію, метою якої буде страхування челяді й слуг із фільварків, а також працівників рільництва. Страхування гарантувало виплату свого роду пенсії після досягнення працівником відповідного віку. Також передбачалося страхувати працівників на випадок їхньої непрацездатності. Газета мовчить, але можемо здогадуватися, що йдеться про непрацездатність, яка виникла внаслідок професійної діяльності застрахованого. Ця специфічна й новаторська на ті часи інституція засновувалась галицькою шляхтою на заклик учасників католицького віче у Львові. Ініціатором цієї шляхетної думки, як писала преса, був Казимир Шептицький, який запропонував цю ідею під час виголошення на з’їзді реферату на тему «Про службу в господарствах рільничих» [Gazeta Lwowska. — № 95. — 28 квітня 1897 р.  — С. 4].

Павло Ян Петро Леон Адам Сапіга герба Лис (1860–1934)
Павло Ян Петро Леон Адам Сапіга герба Лис (1860–1934)

16-го липня Софія Шептицька з сином Казимиром вибралися до Городиславич відвідати Олександра [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 278]. Нещодавно в нього народилася донечка, яку 18-го липня охрестили, давши ім’я Софії Марії Станіслави (1896–1917). Це була друга онука Шептицьких-батьків та друга племінниця братів Шептицьких. Старша Марія Тереза Софія (1894–1976) в цей час уже мала два роки.

Софія Шептицька з хрестин повернулась у кінці липня, після десятиденного перебування у сина Олександра. Невідомо, скільки часу тут лишається Казимир, але вже на початку серпня він у гостях у Дев’ятниках приймає маму, яка п’ять днів «на господарстві Казя», як сама пише в листах, почувається прекрасно [Листи Софії Шептицької. — Т IV. — С. 279]. У кінці серпня Казимир і Леон гостять у Ніздерцю на березі Сяну, яке належить родині Скшинських, двоюрідних братів і сестер Софії Шептицької [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 279].

У середині листопада Казимир, як пише мама в листі до сина Леона від 12-го листопада 1896 року, іде в Городиславичі, а звідти 18-го в Петербург, щоб допомогти Олександру отримати підданство у Російській імперії [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 280]. Цього літа Олександр отримав відмову, а підданство йому було надзвичайно необхідне, щоби повністю увійти у володіння маєтком та оминути обмеження у правах, якими законодавство наділяло осіб без громадянства. У згаданому листі Софія Шептицька описує кумедну ситуацію, яка сталася з Казимиром на самому початку подорожі. Екіпаж, який привіз його на потяг до Судової Вишні, повернувся з його портфелем і документами, оскільки Казьо забув їх забрати з собою. Станіслав, який у цей час перебував у Прилбичах, не довго думаючи, скаче на коня і навпростець доганяє потяг на станції Кам’янобрід. Яким же було здивування Казимира, коли до вагону увійшов брат Станіслав із його портфелем та документами.

Тим не менше, Софія Шептицька не перестає думати про покликання Казимира і шлях, який він через світське життя обрав для його сповнення. «Цілковитим каменем на моєму серці лежить задум Казя — який весь час у камені виковує свою дорогу»  —  пише до Софії Попель 21-го листопада [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 282].

Іван МАТКОВСЬКИЙ

Напишіть відгук