Нічиї діти, або історії покинутих немовлят у Львові на зламі ХІХ-ХХ століть

Нічиї діти, або історії покинутих немовлят у Львові на зламі ХІХ-ХХ століть

Для більшості сирітство одне з найстрашніших лих, що може трапитися у дитинстві. Такі діти завжди інші, ніби народжені для того, аби постійно виборювати у долі свою частку любові. Особливо тоді, коли осиротіли не через смерть батьків, а через їхнє небажання або ж неспроможність ними бути. У Львові кінця ХІХ – початку ХХ століття серед покинутих, як правило, опинялися незаконнонароджені діти.

Незважаючи на суворість правил, які регламентували публічну поведінку між чоловіками і жінками, міська статистика фіксувала стабільно високу частку дітей, народжених поза шлюбом. Протягом 1880-х років «шлюбних дітей» у місті щороку народжувалося в середньому 59,5 %, «нешлюбних» – 40,5 % від загальної кількості. На таке число позашлюбних дітей впливало як те, що офіційна статистика до них зараховувала всіх єврейських дітей, народжених після так званих «ритуальних» шлюбів, не визнаних державою офіційними, так і загалом зростання населення міста, його плинність та збільшення трудової міграції.

Робітниці, зазвичай молоді незаміжні жінки з навколишніх сіл, які працювали у Львові в якості домашніх служниць, кухарок, нянь, ставали тією «групою ризику», діти яких нерідко потрапляли у списки незаконнонароджених, а звідти – у кримінальні хроніки міської преси.

Зримою для міста проблему робила чимала кількість випадків дітовбивств і підкидання таких немовлят. У 1871 р. Крайовий суд Львова розглядав справу Катерини Хець, що розпочалася за скаргою Міхала Бояковського – батька її нешлюбної дитини, яку жінка залишила біля дому, де Бояковський служив помічником купця. Пара познайомилася на службі в пекаря Гілліха на вулиці Пекарській. За якийсь час жінка змушена була покинути роботу, винайняла помешкання і народила сина. Після пологів прийшла до Бояковського зі словами: „видиш маю дитину і та дитина є твоїм сином, ту його маєш”. На це чоловік відповів, що дитину потрібно віднести до сиротинцю, де їй, на його думку, було й місце. Катерина почала вимагати гроші на утримання сина. За свідченнями чоловіка, грошей він не мав, натомість пообіцяв, що по можливості буде допомагати. Через кілька днів після цієї розмови жінка принесла немовля біля дому служби Бояковського і там його й залишила. Чоловік забрав сина і відніс до маґістрату, за що заплатив 15 золотих ринських, а після того звернувся до поліції зі скаргою покарати Катерину за її вчинок.

Ймовірна доля немовлят, яких покидали, залежала від місця, обставин та часу їх залишення, тобто від можливості бути знайденими і врятованими. Не таким щасливим як попередній виявився випадок дитини 19-річної Салі Гохберг. Не маючи змоги платити за утримання незаконнонародженого сина на ім’я Янхель, жінка залишила дитину на вулиці, за її свідченнями, в людному місці – на одній з центральних львівських площ. Оскільки на дворі був кінець січня, дитина замерзла. Вироком суду нещаслива мати була покарана 5-ма роками важкого ув’язнення, ускладненого одноденним постом щотижня.

Школа ім. Зіморовича http://wikimapia.org
Школа ім. Зіморовича http://wikimapia.org

Жінки, обвинувачені за підкидання дітей найчастіше мотивували свої вчинки економічною скрутою. Рішення покинути дитину для матері, очевидно, не могло бути простим. 24-річна служниця Марії Стояновської, обвинувачена в тому, що свого незаконнонародженого сина Мечислава залишила у полі поблизу школи ім. Зіморовича, на суді описувала свій вчинок так: «Три рази я клала дитину на землю і підбирала її назад, не наважуючись сина залишити. Лише за четвертим разом положила дитину при дорозі на землі, а сама сховалася в ячмені, маючи на меті обов’язково побачити що з ним буде».

Будинок сестер Св. Йосифа на вул. Курковій, 53 (теперішня вул. Лисенка) у Львові. Джерело: http://www.rkc.lviv.ua/
Будинок сестер Св. Йосифа на вул. Курковій, 53 (теперішня вул. Лисенка) у Львові. Джерело: http://www.rkc.lviv.ua/

Розв’язати проблему схожих випадків був покликаний заснований у 1892 р. заклад для самотніх матерів і їх дітей під назвою «Дитятка Ісус». Він з’явився з ініціативи Зигмунта Гораздовського – римо-католицького священика і благодійника, у 2005 р. канонізованого Католицькою церквою святим. Метою створення такої установи його організатори проголошували «рятунок дітей і нещасних дівчат, які через занепад стали матерями, і мають спокусу позбутися дитини». Свої функції новозаснована організація спочатку виконувала при Закладі для невиліковно хворих на вул. Курковій (тепер вулиця Лисенка). Фото 1 У 1902 р. організація переїхала до новозбудованого будинку на вул. Паулінув (тепер вул. Стрілецька).

Ймовірний будинок Закладу для самотніх матерів і їх дітей на вул. Стрілецькій(сучасний вигляд). Фото Іванка Федаш
Ймовірний будинок Закладу для самотніх матерів і їх дітей на вул. Стрілецькій(сучасний вигляд). Фото Іванка Федаш

У ньому жінки під опікою сестер-йосифіток (жіночого чернечого згромадження Сестер св. Йосифа) мали можливість безкоштовного проживання і харчування, принаймні, до того часу, допоки необхідність годувати дитину грудним молоком зникне. З кожним роком кількість дітей щоразу збільшувалася.

Сестри згромадження Сестер св. Йосифа з вихованцями закладу і їх матерями. Джерело: http://www.rkc.lviv.ua/
Сестри згромадження Сестер св. Йосифа з вихованцями закладу і їх матерями. Джерело: http://www.rkc.lviv.ua/

Лише за перший рік свого існування у ньому знайшли дім 64 немовлят і 30 матерів. Покинуті діти перебували тут до 6–7 років, опісля уряд установи намагався надати їм можливість подальшого навчання у відповідних виховних школах або ж у домах опікунів.

естри-йосифітки з дітьми закладу «Дитятка Ісус». Джерело: http://www.rkc.lviv.ua/
естри-йосифітки з дітьми закладу «Дитятка Ісус». Джерело: http://www.rkc.lviv.ua/

Означений заклад був першою, і протягом багатьох років, єдиною такого типу благочинною ініціативою у краї. Загалом, за час його існування до 1921 р. опікою закладу скористалося близько трьох тисяч немовлят. Очевидно, він не міг вирішити проблеми покинутих дітей загалом, однак допомагав тим батькам, котрі своє незаплановане батьківство все ж не бажали перетворювати у злочин.

Іванка ФЕДАШ

Список використаних джерел:

  1. Podręcznik statystyki Galicyi / Pod red. T. Pilata. T. Cz. 1. – Lwów, 1908. – 183 s.
  2. Історія Львова: У трьох томах / за ред. Я. Ісаєвича, М. Литвина, Ф. Стеблія. – Львів, 2006. – Т. 2. – С. 301-333.
  3. Dolores Danuta Siuta CSSJ. Święty Zygmunt Gorazdowski – Apostoł Bożego Miłosierdzi // Folia Historica Cracoviensia. Nr. 15/16. – Kraków, 2010. Режим доступу: http://czasopisma.upjp2.edu.pl/foliahistoricacracoviensia/article/viewFile/1496/1388 від 15 березня 2016 р.).
  4. Pawłowicz J. Bł. ks. Z. Gorazdowski – twórca pierwszego domu samotnej matki. Режим доступу: http://www.pawlowicz.opoka.org/gor_matki.htm від 16 березня 2016 р.

 

Фотографії:

  1. Фото 1: Будинок сестер Св. Йосифа на вул. Курковій, 53 (теперішня вул. Лисенка) у Львові. Джерело: http://www.rkc.lviv.ua/category_2.php?cat_1=8&cat_2=85&lang=1
  2. Фото 2. Ймовірний будинок Закладу для самотніх матерів і їх дітей на вул. Стрілецькій (сучасний вигляд). Фото моє.
  3. Фото 3: Сестри згромадження Сестер св. Йосифа з вихованцями закладу і їх матерями. Джерело: http://www.rkc.lviv.ua/category_2.php?cat_1=8&cat_2=85&lang=1
  4. Фото 4: Сестри-йосифітки з дітьми закладу «Дитятка Ісус». Джерело: http://www.rkc.lviv.ua/
  5. Фото 5: Школа ім. Зіморовича http://wikimapia.org/13485827/uk/%D0%A1%D0%A8-%E2%84%96-63

1 коментар

  1. а поруч з Будинком самотніх матерів на Стрілецькій видніється садиба пана мера…то чому ж пан мер її не бачить

Напишіть відгук