„Незручна“ правда про Другу світову війну від Юрія Михальчишина

„Незручна“ правда про Другу світову війну від Юрія Михальчишина

Відкрити Другу світову війну, як фундамент, на якому сформувалося ціле покоління митців, зокрема в літературному полі, була нагода 24 березня 2017 року в Львівській обласній бібліотеці для юнацтва. Лекцію “Невтрачене покоління: письменники на війні та після неї” прочитав громадський діяч, екс-депутат, працівник СБУ Юрій Михальчишин.

Гість зустрічі зробив глибокий аналіз літературного спадку напряму „лейтенантська проза“, який з’явився у роки Другої світової війни та ще більше розгорнувся в повоєнний період. Це перша лекція на тематику „невтраченого покоління“ в рамках якої Юрій Михальчишин охопив творців художньо-публіцистичних творів Америки, Німеччини та Радянського Союзу, акцентуючи зокрема на творах українських письменників.

Лекція Юрія Михальчишина "Невтрачене покоління: письменники на війні та після неї". Фото zik.ua
Лекція Юрія Михальчишина “Невтрачене покоління: письменники на війні та після неї”. Фото zik.ua

— Друга світова війна кардинально різнилася від Першої не лише масштабом, кількістю жертв, верховодством ідеології, а й тим, що тоді вже не було різниці між фронтом і тилом. Якщо герої Ремарка і Хемінгуея (описували Першу світову війну) повертаються у відпустку додому, їх там зустрічають рідні та друзі, то Друга світова війна цілковито зруйнувала поняття дому: міста розбомблені чи евакуйовані, народи — депортовані. Вона була абсолютно позбавлена благородства. Попередня війна мала поняття лицарства, військової доблесті, честі, а Друга світова — це мільйони голодних військовополонених за колючим дротом, килимові бомбардування, це місто Гамбург, в якому плавився асфальт, це Дрезден із страшними жертвами, і фінал — беззмістовне варварське бомбардування Хіросіми і Нагасакі, — проаналізував Юрій Михальчишин. — Та ця війна була горнилом, у якому народилася когорта письменників, які стали для своїх літератур „невтраченим поколінням“, бо розказали про неї правду.

„Лейтенантську прозу“ творили ті, хто пішли на війну зі заводських цехів, з-за шкільних парт чи після університетів. Тобто пройшли її в молодших військових званнях, тож бачили війну саме такою, як була насправді і зафіксували її максимально щиро.

Лекція Юрія Михальчишина "Невтрачене покоління: письменники на війні та після неї". Фото zik.ua
Лекція Юрія Михальчишина “Невтрачене покоління: письменники на війні та після неї”. Фото zik.ua

Юрій Михальчишин проаналізував ряд найцікавіших книг авторів, які мали сміливість написати про Другу світову війну правду, часто незручну і жахливу, тож, щоб читати ці твори, треба мати „залізні нерви та трохи цинізму“. Окремі твори американських авторів екранізовані в Голлівуді і досі вважаються найкращими зразками творчості, які відображають правдиві події „без прикрас“. Це, зокрема, роман Джеймса Джонса „Тонка червона лінія“ і однойменна стрічка, яка зібрала когорту знакових голлівудських зірок. Досі його вважають найкращим фільмом про війну. Цим романом Джеймс Джонс проклав нову тематику в американській повоєнній літературі.

На відміну від американців, які творили в демократичній державі, не знаючи, що таке цензура, „невтрачене покоління“ радянських письменників продемонструвало варту подиву силу волі, бо пройшовши пекельні події на східному фронті, мусили вистояти ще одну війну за те, щоб розповісти цю правду.

Лекція Юрія Михальчишина "Невтрачене покоління: письменники на війні та після неї". Фото zik.ua
Лекція Юрія Михальчишина “Невтрачене покоління: письменники на війні та після неї”. Фото zik.ua

— Про фронтову біографію Олеся Гончара чомусь мало згадують, хоча саме війна була центральною у його формуванні. Він пішов воювати в 1941 році в складі студентського батальйону. Не требу бути великим експертом чи істориком, щоб розуміти, що такі батальйони гинули, як коробка сірників. Адже були озброєні лише легкими гвинтівками, кількома гранатами і пляшками бензину. І після короткого курсу молодого бійця їх кидали в горнило бойових дій під танки. Олесь Гончар був мінометником, у 1942 році потрапив у полон, звідки втік та повернувся до свого підрозділу. А після війни опублікував свою повість „Людина і зброя“ — перший твір на радянській території, де сказано про війну чесно: страшний відступ, відсутність бойової техніки, ідіотські рішення командирів, величезні жертви та тисячі військових, які просто здавалася в полон, — розповів Юрій Михальчишин.

Вагомою в цій тематиці є також епопея киянина Віктор Некрасова „В окопах Сталінграда“.

— Він написав ту правду про війну, яку покоління моїх батьків дізналося лише в 1990 році. Це була табуйована тема — про відступи, дезертирство, паніку. Це чудовий посібник про те, як треба чи не треба воювати. Варто наголосити й на тому, що коли з’явилася ця книга, ще не було культу перемоги в Другій світовій війні, не було парадів. Все почалося лише в 1960-х роках, у часи Брежнєва. Саме тоді, через свій твір Некрасов опинився в рядах дисидентів і йому дивом вдалося виїхати до Франції, рятуючи життя, — додав лектор.

Лекція Юрія Михальчишина "Невтрачене покоління: письменники на війні та після неї". Фото zik.ua
Лекція Юрія Михальчишина “Невтрачене покоління: письменники на війні та після неї”. Фото zik.ua

Цікавими не лише в художньому плані, а й фактологічному є твори відомого нашого письменника та режисера Олександра Довженка „Україна в огні“ і „Військовий щоденник“ — антирадянський, антисталінський, із описами так званого звільнення України в 1943 році, багатотисячних жертв при форсуванні Дніпра, штурму Києва, примусової мобілізації цивільного населення, яких кидали беззбройних під німецькі танки.

Чимало цікавого розповів гість і про німецьких авторів, які маловідомі в нас. Саме німецькі письменники опинилися в найдраматичнішій ситуації, бо програли війну. Та їхні напрацювання є не менш цікавими і корисними для відкриття війни з погляду нападника.

„Список Михальчишина“:

Друга світова. Американський рахунок. Лейтенантська проза.

  1. Джеймс Джонс „Звідси й у вічність“ (1951), „Тонка червона лінія“ (1962)
  2. Норман Майлер „Голі та мертві“ (1948)
  3. Леон Юріс „Бойовий клич“ (1953)
  4. Роберт Лекі „Каска замість подушки“ (1957)
  5. Уільям Манчестер „Прощавай, пітьма“ (1980)
  6. Герман Воук „Заколот на „Кейні“ (1951)
  7. Едвард Біч „Йти тихо, йти глибоко“ (1955)
  8. Курт Воннегут „Бійня номер 5“ (1969)
  9. Джозеф Хеллер „Виверт-22“ („Пастка на дурнів“) (1961)
  10. Ірвін Шоу „Молоді леви“ (1949)
  11. Джеймс Гулд Коззенс „Почесна варта“ (1948).

Друга світова. Радянський рахунок. Лейтенантська проза

  1. Віктор Астаф’єв „Прокляті та вбиті“
  2. Віктор Некрасов „В окопах Сталінграду“
  3. Олесь Гончар „Людина і зброя“
  4. Володимир Богомолов „У серпні сорок четвертого“
  5. Василь Биков „Третя ракета“, „Одна ніч“
  6. Юрій Бондарєв «„Батальйони просять вогню“
  7. Данило Гранін „Блокадна книга“, „Наш комбат“
  8. Борис Васильєв „А зорі тут тихі“
  9. Валентин Пікуль „Хлопчики з бантиками“
  10. Олександр Довженко „Україна в огні“
  11. Анатолій Дімаров „Чорний ворон“, „Біль і гнів“
  12. Василь Гроссман „Життя і доля“

Друга світова. Німецький рахунок. Лейтенантська проза.

  1. Ернст Юнгер „Випромінювання“ („Паризький щоденник“, „Кавказький щоденник“) (1949)
  2. Еріх-Марія Ремарк „Час жити і час помирати“ (1954)
  3. Гюнтер Грасс „Траекторія краба“ (2002), „Цибулина пам’яті“ (2006)
  4. Дітер Веллерсхоф „Надзвичайний стан. Війна очима очевидця“ (1995)
  5. Манфред Грегор „Міст“ (1958)
  6. Дітер Нолль „Пригоди Вернера Хольта“ (1960)
  7. Ганс Герман Кірст Трилогія „08/15“ (1954-55), „Фабрика офіцерів“ (1960), „Ніч генералів“ (1963)
  8. Теодор Плів’є „Сталінград“, „Москва“, „Берлін“
  9. Генріх Герлах «Зраджена армія» (1957)
  10. Гейнц Конзалик „Лікар зі Сталінграду“ (1956)
  11. Петер Бамм „Невидимий прапор. Фронтові будні на Східному фронті“ (1956)
  12. Генріх Бьолль „Потяг прибув вчасно“ („Від Львова до Чернівців“) (1949), „Солдатська спадщина“ (1985)
  13. Едвін Еріх Двінгер „Коли проривалися дамби“ (1950), „Генерал Власов“ (1951)
  14. Герд Гайзер „Винищувачі, що помирають“ (1950)
  15. Лотар-Гюнтер Бухгайм „Підводний човен“ (1973), „Фортеця“ (1995).

Наталія ПАВЛИШИН

Напишіть відгук