“Не вродило?!”, або “П’ять історій з родинного архіву”

0
333

Вчора вся Україна вшановувала світлу пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Голодомору, який забрав життя близько чотирьох мільйонів громадян нашої держави. Акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані.

Різноманітні поминальні заходи відбувалися і у Львові. Перший український театр для дітей та юнацтва запросив глядачів на свою постановку під назвою “Зерносховище”. Театральному дійству передував  арт-проект Ольги Кравченко “Невродило?!” та виставка “П’ять історій з родинного архіву”.

На час заходів все театральне подвір’я, а також фойє театру перетворились на одну велику інсталяцію пам’яті жертв Голодомору.  Розпочиналася вона ще з вулиці, точніше з квиткових кас театру, адже сюди глядач потрапляє найперше та бачить, як на вікні театральної каси білим знаменом трауру майорить витинанка з силуетами померлих з голоду.

Далі, пройшовши темним коридором з двома свічковими стежками по обидва боки, глядач опинявся на театральному подвір’ї всіяному десятками надмогильних свічок. Тут він уже сам ставав частиною інсталяції пам’яті, брав свічку (чи кілька) запалював і доповнював нею загальну композицію.

Опинившись в фойє театру, глядач потрапляв під сильний емоційний вплив арт-проекту Ольги Кравченко “Невродило?!”. На великому екрані, спотвореному не то животами вагітних матерів, котрі померли і ніколи “не вродили” своїх дітей, не то опухлими від голоду животами немовлят, які народилися голодними, постійно транслювалася мішанина із жахливих документальних кадрів 1932-1933 років та ультразвукового зображеннями немовлят в утробі матері. І все це під супровід биття серця.

А символічний хрест, зібраний з дощечок  для нарізання хліба, сумно, мовчазно та наче з докором дивився на розгублених глядачів.

Завершальним елементом інсталяції пам’яті жертв Голодомору стала виставка “П’ять історій з родинного архіву”. Родинні історії працівників Першого українського театру для дітей та юнацтва та глядачів, котрі є постійними глядачами театральних постановок. Спогади їхніх близьких, подані на фоні фотографій, з гострим болем очевидця розповідали про долі окремих людей. Людей, яких вони знали і яких уже немає, людей які померли в Україні від голоду в 1932-1933 роках.

Сцена з вистави «Зерносховище»
Сцена з вистави «Зерносховище»

Рівно о 18.00 в театрі розпочалася вистава “Зерносховище” і тільки людина зі сталевими нервами змогла б спокійно додивитися постановку до кінця і не здригнутися від тих нелюдських звірств, які заподіяла українцям радянська влада.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Напишіть відгук