Невідома історія Оксани Суховерської

В неділю 8 квітня виповнюється 127 років від народження однієї з перших українських жінок – фахівців з тіловиховання і спорту, практика, теоретика і методиста гімнастично-спортивного руху в Галичині Оксани Суховерської.

Оксана Федів (у заміжжі — Суховерська) (8.04.1891 — 13.01.1977) народилася у с. Жашків (тепер село Зашків Золочівського р-ну Львівської обл.). У 1910 році закінчила учительський семінар Українського педагогічного товариства у Львові та склала іспит зрілості для вчителів. Упродовж 1910—1914 років під керівництвом професора Івана Боберського займалася руханкою у товаристві «Сокіл-Батько», неодноразово виступала на руханково-вокальних вечорах та готувала програми (серед іншого, мала честь виступити 7 грудня 1913 року у рухівні «Сокола-Батька» у Львові на вул. Руській, 20 з нагоди відзначення 40-літньої творчої праці Івана Франка), приватно навчалась гри на фортепіано та закінчила польську школу ритміки. Підвищувала рівень своєї професійної освіти та майстерності на курсах у Відні, Берліні та Празі. У липня 1914 року склала іспит з гімнастики у Львівському університеті, отримавши диплом учителя гімнастики (українською — «руханки»), який давав можливість викладання у середніх школах.

У роки Першої світової війни працювала учителькою руханки у Львові — у 1915—1916 роках у народній школі імені Б. Грінченка, у 1916—1920 роках — в учительській семінарії «Рідної школи». Упродовж 1920—1939 років — учителювала, викладаючи руханку, у жіночій гімназії СС Василіянок та гімназії «Рідної Школи» УПТ імені Іллі та Іванни Кокорудзів у Львові (викладачка руханки й тіловиховання та керівничка студії ритміки). Опікунка 2-го пластового полку, з 1924 року – куреня імені Марти Борецької, який діяв у жіночій гімназії СС Василіянок. З розв’язанням «Пласту» (у 1930 році) очолила роботу руханково-спортивного гуртка, в якому відбувалися заняття з відбиванки (волейболу), кошиківки (баскетболу), совгарства (ковзанярства), легкої атлетики, лещетарських прогульок (лижних походів) взимку і туристичних мандрівок улітку. Гурток називався «Жіночий український спортовий кружок» (ЖУСК) і співдіяв із географічним гуртком.

Вела позашкільні курси ритмічної гімнастики. Упродовж 1910—1939-их років Оксана Суховерська, як учениця і послідовниця професора Івана Боберського — активна учасниця та ініціаторка новітніх форм українського гімнастичного (насамперед сокільського) руху, а також одна з активних діячок руханкових і спортивних товариств, зокрема «Сокола-Батька», «Пласту», «Жіночого українського спортового кружка». Одна з перших українських фахівців, що спеціалізувалися на жіночій гімнастиці та ритміці, пропагує їх на рівні краю, розробляє їх методику і дидактичну базу. Так, у львівській пресі 1924 року подавалось оголошення: «Товариство “Сокіл-Батько” улаштовує для учительства м. Львова, провідниць захистів і захоронок та для всіх тих, що інтересуються фізичним вихованням, курс забав і гор». 1-го жовтня 1930-го р. вона відкрила першу в краї школу ритмопластики, (що діяла здебільшого в залі «Ремісничної громади» та в будівлі Товариства «Сокіл»), в якій до 1932 року виокремились чотири курси: дитячий, два для молоді, один жіночий.

Була не лише досвідченим педагогом, ініціатором спортивних змагань, прогульок, але й залучала своїх вихованок до участі у найрізноманітніших творчих проектах та масових урочистостях: шкільних виставах, руханково-патріотичних дійствах, професійних театральних постановках, в музично-поетичних вечорах, програмах руханково-пластичних танців на підставі евритміки швейцарської системи Еміля Жака-Далькроза та вільного танцю Айсидори Дункан.

У численних святкових та мистецьких програмах товариства «Українська захоронка», жіночої учительської семінарії, Кружків Рідної Школи імені Ганни Барвінок та Петра Могили у Львові, дівочої школи імені Т. Шевченка, «Драматичних Гуртків Молоді» поряд з руханковими показами, Оксана Суховерська готувала сольні й групові танцювальні програми своїх найменших і старших учениць на підставі прочитання музики М. Вербицького, О. Нижанківського, К. Сен-Санса, С. Рахманінова, Ф. Ліста, Е. Шютта, Р. Шумана, В. Балтаровича, поезії Т. Шевченка, Лесі Українки, К. Малицької, Ю. Федьковича. Такі творчі проекти найчастіше відбувалися на сцені театру «Ріжнородностей», Народного дому, а окремі – навіть у Великому міському театрі. Особливо резонансними були Вечір народного промислу (у співпраці зі сценаристом Юрою Шкрумеляком, режисерами. Марією Свірською і Лесею Кривіцькою, музичним супроводом С. Пшенички і Іларіона Гриневецького, проектами костюмів Марії Морачевської), музична комедія Григора Меріам-Лужницького «Жабуриння» у виконанні професійних і аматорських акторських сил музично-театрального гуртка «Сцена Богеми» (з музикою Володимира Балтаровича, режисурою Петра Сороки, декораціями вихованців школи Олекси Новаківського, Романа Чорнія і Антіна Малюци), Всестудентські вечорниці за участю піаніста Богдана Перфецького, бандуриста Юрія Сінгалевича, оркестрів Леоніда Яблонського та Івана Костюка, інсценізація «Перебенді» Тараса Шевченка (також за участю Ю. Сінгалевича), постановки фантастичної драми «Лісова пісня» Лесі Українки на сцені Міського театру, Академія до 100-річчя Юрія Федьковича (зі сценічною ілюстрацією композиції Остапа Нижанківського «Гуляли-гуляли» в режисурі Романа Купчинського, за участі хору «Сурма», актора О. Гірняка та автентичних гуцульських музик), балету «Лебедине озеро» П. Чайковського виключно силами ритмопластичної школи О. Суховерської та керованих нею гімназичних гуртків. З цих виступів стають відомими імена її майбутніх послідовниць та діячок хореографічного мистецтва української діаспори Дарії Нижанківської-Снігурович, Ірени Соколовської, акторки і хореографа Ірини Залеської та інших.

У міжвоєнний період організовувала щорічні виступи гімназисток на площі «Сокола-Батька». Серед них наймасштабнішим було Свято Молоді «Рідної Школи» у червні 1934 року, де численні комплекси укладених нею рухових вправ і танцювальних композицій «Весняні забави» об’єднали 1700 учасників різного віку зі Львова, Станиславова (нині – м. Івано-Франківськ), Стрия, Рогатина, Лагодова (Перемишлянщина) і Крем’янця під виконання народних пісень хором під орудою І. Гриневецького та оркестром під керівництвом педагога «Рідної школи» Василя Манька.

Практик і теоретик шкільної гімнастики, особливо жіночої, Оксана Суховерська узагальнила свій досвід у низці теоретико-методичних праць з проблем фізичного виховання («Рухові забави й гри з мелодіями й примівками», «Роля жінки у фізичному вихованні», «Ритміка» у 2-х томах) та ін.

У роки Другої світової війни вона — викладач руханки в школі № 4 (у 1939—1941 роках), викладач ритміки у ремісничій і господарській школах (у 1941—1944 роках). На початку німецької окупації Оксана Суховерська увійшла до складу трупи «Український оперний театр», як постановниця хореографічних композицій у його першій оперній виставі «Запорожець за Дунаєм» у червні 1941 року, та в опереті «Циганський барон».

Від 1944 до 1958 року Оксана Суховерська — викладач ритміки у Державній музичній школі-десятирічці при Львівській консерваторії (тепер Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат імені Соломії Крушельницької). У цей же ж час керувала танцювальним колективом при Будинку народної творчості у Львові. У 1950–70-их роках проживала у Львові за адресою: вул. Новаківського 4, кв. 2.

Померла у Львові. Похована на 21 полі Янівського цвинтаря. На могилі встановлено металевий хрест із написом: “Тут спочиває Оксана Суховерська * 8.4.1891 † 13.1.1977 / Вічна память”.

Поблизу похований її чоловік Осип Суховерський (доктор права, четар першої сотні УСС). Про нього відомо, що народився 9 січня 1888 р. в Чернівцях, де закінчив ІІ-гу державну німецько-українську гімназію і правничі студії (у 1910 році). Від серпня 1914 року служив в Легіоні Українських Січових Стрільців, спершу як сотенний писар, з 17 серпня 1915 року – ад’ютант 1-го куреня. Брав участь в боях між Стрипою і Серетом у вересні 1915 року, зокрема під Соколовом. Визначний дипломат МЗС Української Народної Республіки та Української Держави, зокрема, нетривалий час від кінця серпня 1918 року – український консул у м. Новомиколаївську (сучасний Новосибiрськ; однак, залишився таким формально через проблемність комунікації воєнного часу та непідтвердження своїх повноважень з боку Сибіру). Після війни працював адвокатом у Куликові (1932), Львові (1939, площа Ринок, 43). Фінансував видання книги Оксани Суховерської «Рухові забави й гри з мелодіями й примівками» (Львів, 1924 рік). Тривалий час працював у ЛНБ АН України ім. В. Стефаника, насамперед як бібліограф. Помер 24 лютого 1962 р.

Оксана Суховерська, як і її вчитель Іван Боберський, була талановитим педагогом та патріотом України. Навчаючи руханки, ритміки і танців, прищеплювала своїм учням любов до мистецтва, історії та традицій рідного краю.

Оксана Суховерська залишила у пам’яті своїх сучасників світлі спомини. Про неї “наймолодша василіянка” Емілія Бардила згадувала: “До кінця життя буду пам’ятати й при кожній нагоді згадувати таких вчителів, як м[онахиня] Северина [Париллє], м[онахиня] Емілія, п. Антоніна Струтинська, п. Ірина Гузар, проф. [Василь] Лев, п. [Савина] Сидорович, п. О[ксана] Суховерська”. Гімназистка Олександра Гургула писала: “… А ось світські педагоги: перед веде незрівнянна Олена Степанівна, наш ідеал. Оксана Суховерська, гімнастка, що, крім програмної руханки, вчила нас поєднувати гімнастичні рухи з народною піснею… Цілий сонм професорів – справжніх знавців своєї справи. Всі вони хотіли і зуміли передати свої глибокі знання нам, своїм ученицям”. Сама ж Оксана Суховерська в інтерв’ю, опублікованому у львівській газеті “Нова хата” 1936 р. твердила: “Чи я вдоволена своєю працею? Хіба ви не знаєте, скільки перешкод стоїть у нас на дорозі цього мистецтва? Але праця сама дає мені вдоволення. Це навіть мало сказано, – це зміст мого життя”.

Роксоляна ГАВАЛЮК
музикознавець, викладач КЗ ЛОР ЛМК ім. С. Людкевича

 Андрій СОВА
історик, доцент кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського

Особлива подяка за надані світлини Лесі Крип’якевич. Стаття проілюстрована світлинами з приватного архіву Степана Гайдучка, Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника та Центрального державного історичного архіву України у Львові.

 Використані джерела та література:

1. [б.а.] Всестудентські вечерниці в салях Нар. Дому // Діло. – Львів, 1935. – 9 березня. – Чис. 62. – С. 5.
2. [б.а.] Курс забав та гор // Діло. – Львів, 1924. – 21 січня. – Чис. 38. – С. 4.
3. [б.а.] «Лісова пісня» Лесі Українки на сцені Великого Театру у Львові // Діло. – Львів, 1936. – 7 травня. – Чис. 100. – С. 5.
4. Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат імені Соломії Крушельницької. Сторінки історії. – Львів: Камула, 2017. – 188 с.
5. [б.а.] На Шевченковім святі // Діло. – Львів, 1934. – 4 березня. – Чис. 57. – С. 6.
6. [б.а.] Оригінальна дитяча імпреза у салі театру Ріжнородностей // Діло. – Львів, 1936. – 6 грудня. – Чис. 275. – С. 6.
7. Погребняк М. М. Танець «модерн» Галичини 20–30-х рр. ХХ століття // Молодий вчений». – 2017. – Серпень. – № 8.1 (48.1). – С. 52.
8. [б.а.] Поклін поетові // Діло.– Львів, 1934. – 11 грудня. – Чис. 333. – С. 1.
9. [б.а.] Прегарне Свято Молоді «Рідної Школи» // Діло. – Львів, 1934. – 12 червня. – Чис. 152. – С. 1.
10. Пропам’ятна книга Гімназії Сестер Василіянок у Львові. – Ню Йорк–Париж–Сидней–Торонто, 1980. – 337 с. – (Серія: Український Архів т. ХХІІ).
11. Пропам’ятна книга гімназії сестер Василіянок у Львові. – Львів, 1995. – 272 с.
12. Рибчинська Н. Створення і становлення відділу бібліографії (з архівних джерел 1940–1962 рр.). // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника. – Львів, 2010. – № 2. – С. 157–180.
13. Сова А. 40-літній ювілей творчої праці Івана Франка в рухівні “Сокола-Батька” // Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/40-litnij-yuvilej-tvorchoji-pratsi-ivana-franka-v-ruhivni-sokola-batka/ (сайт Фотографії Старого Львова; 21.04.2017).
14. Суховерська О. Рухові забави й гри з мельодіями й примівками. – Львів: Накладом Осипа Суховерського, 1924. – 120 с.
15. Суховерська О. Рухові забави та ігри. З мелодіями й примовками. – Львів: Свічадо, 2011. – 128 с.