Непроста доля рівненського храму. Маловідомі факти з історії Свято-Воскресенського собору

0
57

Минуло 123 роки відколи в Рівному було освячено новозбудований Свято-Воскресенський кафедральний собор. Хоча російському імператору, який ішов до місця закладення майбутнього храму, дорогу встеляли квітами, подальша доля самого собору була не такою радісною. Про найцікавіші факти з історії головного православного храму Рівного — далі.

За свою понад сторічну історію Свято-Воскресенський собор пережив і руйнацію, і закриття, був за крок від знесення… На щастя, старовинна культова споруда збереглася до наших днів і тепер не лише служить релігійній громаді, а й є окрасою старої частини міста.

Одна з найстаріших фотографій з собором, поч. ХХ ст.
Одна з найстаріших фотографій з собором, поч. ХХ ст.

Появу нового храму спричинила пожежа

Приблизно там, де нині пожежна частина на вулиці Полуботка, в 1731 році було зведено дерев’яну православну Свято-Воскресенську церкву. Однак влітку 1881 року під час масової пожежі, що охопила центр Рівного, церква згоріла. Спочатку через необережне поводження з вогнем зайнялася дерев’яна будівля міської пошти, розташованої поруч з церквою. Полум’я швидко перекинулося на навколишні житлові будинки, поліцейську дільницю, торгові ряди розташованого поруч ринку. Так місто залишилося без головного храму.

На місці знищеної церкви рівняни встановили великий дерев’яний хрест, до якого ще навіть у радянські часи (до реконструкції продовольчого ринку) покладали свіжі квіти. А на богослужіння православні рівняни ходили до Свято-Успенської (Омелянівської) церкви та церкви Святого Стефана на Грабнику. Однак невеличкі храми не вміщали усіх мирян. Тому містяни звернулися до влади Рівного та начальника краю графа Ігнатьєва з проханням виділити кошти і земельну ділянку для будівництва нового православного храму.

Свято-Воскресенський собор, поч. ХХ ст.
Свято-Воскресенський собор, поч. ХХ ст.

І самі заходилися збирати пожертви на будову. Рішення про початок будівництва було ухвалено в 1890 році. Звести новий храм вирішили на історичному місці — у центрі Рівного, де в 1580 році була дерев’яна церква Воскресіння Христового, заснована, за переказами, ще княгинею Несвицькою, і яку спалили під час нападу татаро-монголи.
За архівними документами проектантом майбутнього соборного храму був російський архітектор Дейнека (або Дейнеко). Принаймні “Волинскіє єпархіальниє вєдомості”, описуючи освячення храму, повідомляли: “Храм устроен прочно, по плану, составленному бывшим Архитектором Дейнека”. Детальніших відомостей про особу архітектора поки що віднайти не вдалося. У пошуковику Google є згадка про архітектора з прізвищем Дейнека (Дейнеко) Павло Петрович, рік народження якого вказано 1832-й, рік смерті — невідомий. Цей же зодчий згадується серед будівничих Царського Села в Петербурзі.

Рівненський собор, поч. ХХ ст.
Рівненський собор, поч. ХХ ст.

“Дерибан” під час святої справи

Після пишних закладин приступили до будівництва, яке планували завершити за чотири роки. Однак у поспіху не врахували, що місцевість болотиста, тому за наполяганням військового інженера Заславського вирішили укріпити фундамент дубовими палями.

Упродовж року 1 200 таких паль вбивали в грунт, витративши на це 10 тисяч рублів із виділених з казни на будівництво 86-ти тисяч. Хоча до будівництва залучалися й кошти благодійників, і пожертви мирян, але основну суму все ж таки взяла на себе царська Росія, бо була зацікавлена в поширенні православ’я на Волині.

Однак будівництво просувалося не надто швидкими темпами. Окрім того, що підрядники порушували строки постачання будматеріалів, довкола будівництва ще й розгорівся скандал. Містом точилися чутки, що буцімто генпідрядник Іса Яполутер привласнив частину коштів, виділених на будову. Підозри посилювалися тим, що поруч із собором майже одночасно з будівництвом з’явився двоповерховий особняк Іси Яполутера.

Утім, чіткої відповіді щодо казнокрадства підрядника історія нам поки що не дала. А будинок той достояв до наших днів. З 1936 по 1939 рік у ньому розміщувався музей господарства Волині. За радянської влади, з 1946-го по 1985-й у ньому був Палац піонерів. Нині там розміщується Рівненське єпархіальне Управління УПЦ Київського патріархату.

Колишній будинок Яполутера. Палац піонерів, 1960-і роки
Колишній будинок Яполутера. Палац піонерів, 1960-і роки

Розкіш і прорахунки

Інтер’єр новозведеного храму вражав красою. На оздоблення за особистим клопотанням начальника краю графа Ігнатьєва було виділено з казни додаткові кошти. Ось як про це писали “Волинскіє єпархіальниє вєдомості”:

“Благодаря заботливости о благолепии храма Начальника края графа Игнатьева, отпущена была из казны сумма и на этот предмет в городе Москве покуплены для Собора бронзовые позолоченные изделия, а именно: паникадило, запрестольный крест, хоругви, семисвечник и подсвечники, а также серебрянные позолоченные сосуды у купца Хлебникова: потир и дискос с прибором, ковчег, Евангелие и таким образом храм обставлен благолепно. Иконостасная работа производилась в мастерской Александра Ивановича Мурашко в Киеве. Главный иконостас трехярусный, весь вызолоченный: все местныя иконы изображены на золотом фоне с чеканкою. В боковых приделах иконостасы тоже вызолочены. Все иконы скопированы с икон лучших художников. Погост вокруг храма на пространстве больше 480 квадратных сажен, вымощен камнем, обнесен железною решеткою и сделан прочно и красиво”.

Однак не обійшлося без певних огріхів під час побудови. Зокрема, через акустичні прорахунки надбудована над головним входом арочна дзвіниця не виконувала свого завдання — дзвони погано було чути зі східного боку собору. Тому на церковному подвір’ї, неподалік головного входу, було споруджено невелику наземну дзвіницю на чотирьох дерев’яних стовпах.

Дерев’яна наземна дзвіниця біля собору
Дерев’яна наземна дзвіниця біля собору

Її геть непарадний вигляд дисонував із стилістикою новозведеного собору. Як відомо, лише в 1932 році біля собору звели муровану дзвіницю.

Освячення пишніше закладин

Освячення новозбудованого соборного Свято-Воскресенського храму, яке через негоду та неготовність внутрішнього убранства переносили кілька разів, нарешті відбулося 20 жовтня (8 жовтня за старим стилем) 1895 року. Організатори прагнули перевершити пишну церемонію закладення собору.

Мурована дзвіниця, знесена на початку 1960-х радянською владою
Мурована дзвіниця, знесена на початку 1960-х радянською владою

Ще напередодні урочистостей, у суботу, 19 жовтня, до Рівного стали прибувати охочі подивитися на церемонію, заповнивши усі готелі й приватні будинки. Прибуло духовенство з Почаєва, Кременця, Житомира. Службу правив архієпископ Волинський і Житомирський Модест. І ось 20 жовтня 1895 року о 16-й годині над містом після 14-річного мовчання полинув благовіст, що закликав до вечірні. До новозведеного храму вирушили прихожани. Служки принесли воскові свічки, що залишилися від згорілої церкви.

 

Собор, на арочній дзвіниці замість дзвонів — ікона
Собор, на арочній дзвіниці замість дзвонів — ікона

О 17-й годині прибув із Дубна намісник Почаївської Лаври архимандрит Філарет. Новий Свято-Воскресенський храм не уміщав усіх прибулих, люд заполонив усі прилеглі вулиці. Під дзвони єпископ Модест увійшов до церкви. “Волинскіє єпархіалниє вєдомості”, які здійснювали, так би мовити, інеформаційний супровід закладення, побудови і освячення собору, писали:

“… На хорах пел правый хор — воспитанники Реального училища, а на левом, на крилосе, ученики приходского училища и псаломщики. Его Высокопреосвященнство, встреченный духовенством вошел в храм и помолившись пред св. иконами и благословивши народ, взошел на приготовленный амвон и после облачения началось освящение св. престола… После освящения престола … совершен был крестный ход со св. мощами вокруг храма. В то время заранее прибывшие войска Путивльского полка устроили парад и военная музыка играла «Коль славен Господь в Сионе»… “.

Листівка із зображенням новозведеного собору, угорі на фото — залізничний вокзал
Листівка із зображенням новозведеного собору, угорі на фото — залізничний вокзал

Наступного після освячення храму дня духовенство, влада міста і гості відвідали банкет у залі реального училища, на який завітали власник міста князь Любомирський та представники католицької громади. “После обеда настоятелем собора были розданы фотографические карточки собора и иконостаса — сперва высокопоставленным лицам, а после и другим гостям”, — писали “Вєдомості”.

Спочатку собор називали Олександрівським
Спочатку собор називали Олександрівським

Спочатку новий храм на честь імператора називали Олександрівським. Потім повернули першу назву — Свято-Воскресенський собор. У 1912 році собор отримав подарунки від Патріарха Ієрусалимського — церковні реліквії та кілька дорогоцінних ікон.

Урочистості біля Свято-Воскресенського собору з нагоди приїзду царя
Урочистості біля Свято-Воскресенського собору з нагоди приїзду царя

Лихі і добрі часи

Чимало поневірянь випало на долю головного православного храму міста. У 1921 році польська влада закрила його. І лише в 1931-у дозволила знову богослужіння в ньому. П’ятого квітня 1931 року Свято-Воскресенський собор знову освятили. А перед цим живописець Вольський з Почаєва зробив нові розписи, які нагадували лаврські. Наново було вкрито позолотою іконостас.

Богослужіння за участі високих офіцерських чинів російської армії, Перша світова війна
Богослужіння за участі високих офіцерських чинів російської армії, Перша світова війна

Навіть під час німецької окупації в соборі тривали богослужіння.

 

Причому, як пригадують старожили, за наказом німецької влади службу правили почергово — тиждень українською мовою, тиждень російською (старослов’янською). Окупанти полюбляли фотографуватися на фоні величного собору, тому нині в різноманітних архівах можна віднайти цікаві фото із зображенням собору воєнних часів.

Богослужіння на свято Трійці під час німецької окупації, 1943 рік
Богослужіння на свято Трійці під час німецької окупації, 1943 рік

А от радянська влада на початку 1960-х вирішила собор і належні йому приміщення знести, як такі, що заважали реконструкції центру міста.

У державному архіві області зберігається доповідна записка архітектора Рівного з цього приводу: “Согласно утвержденного проекта детальной планировки район церкви по ул. Ленинской подлежит застройке пятиэтажными жилыми домами с магазинами и другими встроеными помещениями. Исходя из вышеуказаного, прошу рассмотреть вопрос о закрытии церкви и сноса ряда церковных зданий под многоэтажное жилищное строительство, а именно: 64-квартирного дома с двумя магазинами на первом этаже со стороны сквера матери и ребенка и такого же дома со стороны ул. Ленинской. Это дает возможность выравнять линию ул. Ленинской в этом месте и застроить ее красивыми зданиями с дешевым квадратным метром жилья”.

Дзвіницю ще не знесли, поч. 1960-х
Дзвіницю ще не знесли, поч. 1960-х

Однак у керівників міста все ж таки вистачило глузду не зносити храм. Натомість вони вчинили вже традиційно (перед цим закривши в 1962 році собор): у нижній частині храму влаштували рибний склад, у верхній – музей космонавтики та наукового атеїзму.

Наругу над головним православним храмом міста припинили лише в 1989 році під тиском громади. У квітні 1989-го храм повернули православній церкві. Завдяки тому, що стіни просто забілили вапном, стало можливим відновити і реставрувати розписи. Облаштували й новий іконостас. Відтоді й донині собор служить громаді за своїм призначенням.

Хресний хід на Водохреще, імовірно 1940 рік
Хресний хід на Водохреще, імовірно 1940 рік

У Свято-Воскресенському храмі, як і в інших рівненських храмах, є святині — це частини нетлінних тіл святих, або святі мощі. Вважають, що вони мають благодатну силу. Зокрема є ковчег з часткою мощів преподобного Меркурія Чернігівського. Також є частки мощів святої великомучениці Варвари і Миколая Чудотворця.

Чи були поряд із собором захоронення?

Про те, що зі східного боку собору, там, де колись стояла колона Божої Матері, був невеликий цвинтар, розповідають старожили Рівного.

Серед захоронень начебто були могили настоятелів собору і монахів, що дещо сумнівно, хоча… Декотрі старожили розповідають, що чули про поховання священиків біля собору ще від своїх старших родичів, але згодом ці захоронення начебто перенесли на кладовище Грабник. А ще розповідають, що в сквері неподалік колони Божої Матері була могила штабс-капітана царської армії, який загинув під час Брусиловського прориву в 1916 році. На могилі був пам’ятник у вигляді хреста й огорожа. За могилою доглядали.

Сквер ліворуч від собора, де колись за переказами був цвинтар
Сквер ліворуч від собора, де колись за переказами був цвинтар

Трохи далі були могили червоноармійців, які загинули в 1920 році в боях з білополяками. Подейкували, що “совєти” перенесли ці могили на Дубенське кладовище. А могили священиків і царського офіцера просто зрівняли із землею.

Розповідають старожили й про те, що під час окупації німці також ховали на соборному цвинтарі своїх вояків. Після визволення в 1944 році ці могили буцімто було зруйновано. Жодного документального підтвердження, окрім розповідей старожилів, про поховання біля Свято-Воскресенського собору поки що віднайти не вдалося.

Сквер біля колони Матері Божої, де начебто були захоронення.
Сквер біля колони Матері Божої, де начебто були захоронення.

Проте, якщо поховання дійсно було зруйновано за радянських часів, то документальне цьому підтвердження навряд чи вдасться десь знайти. З іншого боку, побічним доказом того, що біля Свято-Воскресенського собору могли бути захоронення, слугує хоча б інформація з тих же “Волинскіх єпархіальних вєдомостєй”, які описують “погост вокруг храма на пространстве больше 480 квадратных сажен”. З XVIII століття слово “погост” вживалося в значенні “сільський цвинтар” або “церква з прилеглою територією і кладовищем”. Утім, усі ці припущення ще потребують ретельного дослідження.

Фото з фондів РОКМ, ДАРО, NАС, Bundesarchiv, ebay.de, мережі Фейсбук, інших відкритих джерел

Світлана КАЛЬКО

Джерело: РівнеРетроРитм

Напишіть відгук