Національна свідомість львів’ян в 1932-1933 роках, або з болем про Голодомор

Національна свідомість львів’ян в 1932-1933 роках, або з болем про Голодомор

Ця страшна трагедія геноциду українського народу обминула Львів. Знаходячись під правлінням Польщі, галичани були позбавлені тортур голодної смерті, однак не були позбавлені усвідомлення жахливого гноблення своєї нації і не могли стояти осторонь, мовчати і бути байдужими.

Як тільки інформація про голодомор, яка старанно приховувалася представниками радянської влади, дійшла до українців Галичини, а також Волині, на початку 1933 року вони одразу згуртувалися зі спробою допомогти голодуючим. Зі згадок сільського мешканця М. Коваля (за виданням Козицького А.):

Зі згадок сільського мешканця М. Коваля (за виданням А. Козицького)
Зі згадок сільського мешканця М. Коваля (за виданням А. Козицького)

Галицькі організатори звернулися до консула СРСР у Львові прийняти цю допомогу, але після переговорів з Москвою, консул дав відмову, зазначивши, що ніякого голоду немає. Це стало причиною змови ОУН про замах на консула М. Голуба в приміщенні консульства, який мав бути здійснений 18-річним студентом природничого факультету нинішнього Львівського університету. Вбивство за планом також мало привернути світову увагу до українського голодомору. Вибір організації впав саме на Миколу Лемика не тільки через його кмітливість, а й через те, що неповнолітніх на той час не мали права засуджувати до смертної кари.

Микола Лемик під час процесу у Львівському окружному суді
Микола Лемик під час процесу у Львівському окружному суді

З найзворушливіших спогадів заступника голови ОУН Б. Підгайного можна прочитати, що Микола йшов свідомо на цей вчинок, знаючи, що це смертельно небезпечно для його життя. Переживав тільки аби черевики у нього не були порвані коли загине – щоб не осоромити організацію. Так як ті часи були бідні, всі перебивалися тим чим мали. Тому члени ОУН купили перед вбивством йому шкарпетки та черевики, а Микола заповідував їх своєму батькові.

Замість консула Голуба через помилку Лемик вбив іншу людину – Майлова О. – працівника служби безпеки і близьку людину Сталіна, що було ще кращим для оунівців. До смертної кари Миколу не засудили і в 1939 році йому вдалося втекти з в’язниці. Життя, однак, молодого революціонера було зруйновано – всього 2 роки він насолодився волею, а в 1941 був розстріляний співробітниками німецьких спецслужб.

Місце вбивства у радянському консульстві – сучасна вулиця Котляревського, 27 (фото Тетяна Жернова, 2015 рік)
Місце вбивства у радянському консульстві – сучасна вулиця Котляревського, 27 (фото Тетяна Жернова, 2015 рік)

Багато зроблено було «Українським громадським комітетом допомоги страждальній Україні», що був створений у Львові 25 липня 1933, очолений Дмитром Левицьким. Комітет збирав і поширював інформацію про голодомор, організовував пропагандистські акції, як міг допомагав голодуючим. Представники комітету були ініціаторами днів національної жалоби і протесту.

Фрагмент документу відозви УГКР до українського народу від 25.07.1933р(архів УГКРУ)

 

Велику допоміжну роль зіграв греко-католицький митрополит Андрей Шептицький. Він був одним із ініціаторів створення УГКР. Разом з єпископатом звертався до світової громадськості, що викликало підтримку окремих церковних ієрархів в Західній Європі. В результаті на захист українців виступив архієпископ Відня кардинал Теодор Карл Іннітцер, що очолив в жовтні 1933 року спеціальний комітет в Відні, який розповсюджував інформацію про голодомор. Саме Шептицький надав фінансову допомогу письменнику   В. Стефанику, якого радянський уряд позбавив стипендії, що її він отримував в радянському консульстві Львова, за відмову брехати про відсутність голоду в Україні.

Митрополит Андрей Шептицький (1865 – 1944)

Не спали і львівські видання. Активно писали про українську трагедію газети «Діло», «Мета», «Нова Зоря», «За Україну», «Наш прапор», «Новий час» та багато інших.

Не одразу світова спільнота почула крик про допомогу, а ті хто почули, не завжди відгукнулися. Але західна Україна, в тому числі львів’яни, зробили великий внесок в боротьбі за правду і її розповсюдження.

Сьогодні у Львові про голодомор 1932-33 років нагадують: зображення на стелі «Хвиля», що є доповненням монументу Тараса Шевченка, меморіальна таблиця пам’яті Миколи Лемика, кілька років тому встановлений пам’ятник жертвам голодомору на вулиці Щирецький.

Тетяна ЖЕРНОВА

Джерела:

  1. Козицький А.Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ столітті (причини, особливості, наслідки). Навчальний посібник— Львів: Літопис, 2012. — 608 с. –(174 – 181С.)
  2. http://ukrnationalism.com/publications/1216-postril-v-oboroni-milioniv/1216-postril-v-oboroni-milioniv.html
  3. http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/12285/

Напишіть відгук