Найголовніше зі зустрічі з Владикою Венедиктом

0
148

Щоденно в нас виникає безліч питань, безліч думок, сумніви, непевності, страхи. Не завжди ми розуміємо, як і куди йти далі. Та саме зустрічі з особливими людьми допомагають наповнитися їхньою мудрістю, знайти джерело натхнення. 12 січня у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла відбулася зустріч із Владикою Венедиктом (Алексійчуком) „Життя як великий Божий талант“ у межах якого також презентували його нову книгу „50 думок владики Венедикта“ про віру, життя і вічність, що нещодавно вийшла друком у видавництві „Свічадо“.

Отож, найважливіше зі зустрічі — про віру, про місію кожного, вміння чути Бога та багато іншого.

— Часто підкреслюю цінність зустрічі, бо крім неї нічого не буває. Кожна людина має власний унікальний досвід. Коли ми приходимо разом, то збагачуємося.

— Ми сильні, коли разом. Тоді можемо багато досягнути, зробити щось велике. Сучасний світ, особливо західний, наголошує на особистості. А в цьому витворюється егоцентризм, бо кожен думає про своє особливе завдання. Так, кожен має особливе завдання, але в контексті спільноти. Ми щодня молимося „Отче наш“, засвідчуючи свою віру в те, що Бог є нашим Отцем. Тож маємо вірити, що Він, як батько, дає нам найкраще.

Зустріч із Владикою Венедиктом „Життя як великий Божий талант“ у Гарнізонному храмі свв.апп. Петра і Павла у Львові. 12 січня 2018 року.

— Часто думаємо, що було б краще, якби ми були в інших обставинах, в іншій державі, в іншому місці. Та Бог поставив мене в певне місце і в певні обставини. Ніколи в житті нема нічого нема випадкового. Христос каже, що ні волосинка не падає без згоди Бога.

— Бог дав нам життя — єдине і неповторне. Наше завдання пізнавати, що Він від мене хоче і що є правдивим добром для нас. Не те, що ми собі вигадали, а що Господь для нас хоче. Важливо прийняти наші обставини життя, як дані Богом. Та найперше треба прийняти самого себе. Бо Господь каже, що треба любити ближнього, як самого себе. Та, як можна любити ближнього, якщо не любимо себе, якщо себе не знаємо? Нам складно сказати, які маємо від Бога дари. Дуже рідко усвідомлюємо, що Бог нам дарував. Найбільший дар — наше життя. Та як ми його проживаємо?

— Як ми живемо наше життя для Бога? Адже щодоби маємо 24 години, тобто майже 150 годин в тиждень. Та з них ми присвячуємо Богові лише 3 години. тобто 97% свого часу віддаємо земному життю і дуже мало присвячуємо Господу.

Зустріч із Владикою Венедиктом „Життя як великий Божий талант“ у Гарнізонному храмі свв.апп. Петра і Павла у Львові. 12 січня 2018 року.

— Бог нам відкриває, як маємо проживати це життя. Він дає відповідь на всі питання. Зустріч із ним відбувається в молитві, через яку Бог до нас промовляє.

— Приїжджаючи кудись, найперше питаємо чи є Wі-Fі, бо без нього зараз мало можна зробити. Так і з Богом треба бути більше онлайн, тобто в молитві. В офлайні багато не досягнемо. В житті без Бога нічого не зробиш. Бог показує нам, що робити, а чого не робити, де бути принциповим, а де дивитися „крізь пальці“, де бути вимогливим, а де покривати все любов’ю.

— Бог ставить нас в те чи інше місце, бо кожен має особливу місію. Лише Бог дасть можливість пізнати її. Кожен цінний і важливий перед Богом. Та ми не відчуваємо своєї вартості. Завжди „колихаємося“ між двома відчуттями — гордості та меншовартості. З одного боку, що надто особливі, а з іншого — що нічого не варті. А корінь цього в тому, що ми не відчуваємо своєї вартості для Бога. Ми не свідомі місії свого життя, яку Бог нам відкрив. Переконаний, що місія кожної людини — важлива, незалежно від ієрархії.

Зустріч із Владикою Венедиктом „Життя як великий Божий талант“ у Гарнізонному храмі свв.апп. Петра і Павла у Львові. 12 січня 2018 року.

— Реально на обставини ми не має впливу. Та з Богом, через молитву, ми можемо отримувати сили йти через ці обставини. Апостол Петро йшов по воді, доки бачив Христа, був у єдності з Ним. А почав потопати, коли подивися на реальні обставини. Християни не можуть бути песимістами, оптимістами чи реалістами, бо ми не впливаємо на обставини. Християни мають бути людьми віри, іти з вірою через своє життя, не зважаючи на обставини. Якщо дивитися на наших святих, мучеників, якщо дивитися на життя Митрополита Шептицького, то воно не було простим. За його життя змінилося сім влад, змінювалося все, не було стабільності. Та він жив з вірою, довірився Богові.

— В сучасному суспільстві ми дуже багато говорим. Зараз маємо величезні об’єми інформації, яка помножується в геометричній прогресії. Це добре, але треба знаходити час, щоб слухати. Ми цього не вміємо. Молитва показує нашу хронічну неуважність. Коли б ми навчилися слухати, то почули б дуже багато. Бог дуже багато говорить, Він не перестає говорити. Нам треба зупинитися, щоб Його почути. Бог дасть відповідь.

— Погляньте на наше життя. Як ми „вживаємо“ його? Часто це робимо не так. Коли в житті щось пішло не так, Бог нас хоче призупинити, щоб ми призадумалися. Якщо не вирішимо якусь проблему, то вона промовлятиме, доки не її не позбудимося. Бог завжди хоче нам щось сказати, та чи ми хочемо почути? Треба слухати і Бог обов’язково дасть відповідь.

— Бог завжди присутній у нашому житті. У різних ситуаціях, життєвих обставинах. Ніхто і ніщо не є випадковим у нашому житті. Все має особливе призначення. Якщо бачитимемо за цим усім Бога, то наше життя цілковито зміниться.

— Те, що у світі є так багато атеїстів, у цьому „заслуга“ нас, християн. Бо ми багато декларуємо, але далеко не завжди наше життя є таким. Якщо ми християни, то маємо бути християнами у всьому і завжди. На нас усіх є ця відповідальність. Ми дуже гарно говорим, але це не важливо говорити, важливо, ким ти є, що робиш.

— Кажуть, що гроші чи влада псує людей. Але насправді, вони лише показують, ким ми є. Бо маючи владу чи гроші, скільки можна зробити добра!

— Переконаний, що наш народ має особливу місію щодо світу. Наша Церква репрезентує, що єдність можлива. Певний, що Україна є тим місцем, де схід і захід єднаються. Коли ставатимемо ближче до Бога, то знатимемо як переживати наші кризи і проблеми. В Бога є відповіді на них. Коли кожен із нас працюватиме над собою, то змінимо інших. Тоді наш народ буде преображатися.

— Треба любити. Щоб полюбити людину, треба найперше її прийняти. Нас же Бог приймає, хоч ми грішимо. Прийнявши людину, буде любов і прощення.

— Часто ми дивимося на себе крізь призму власних падінь. Маємо негативну думку про себе. Та ми всі є цінні в очах Бога. Через своє народження, смерть і воскресіння Бог показав свою любов. Він не зневірюється в нас, завжди готовий співпрацювати з нами. Бог вірить у кожного з нас.

Наталія ПАВЛИШИН

Світлини з відкритих інтернет-джерел

Напишіть відгук