Наддніпрянський козак із львівською пропискою

0
709
Наддніпрянський козак із львівською пропискою

Життя цього митця пролетіло у добу великих перемін, вихоплюючи з творчої майстерні і кидаючи у вир двох світових воєн. Світові війни двічі спроваджували його до Львова, де майстер залишив по собі значний слід і заслужив честь бути увіковічненим в назві однієї з вулиць. Цей художник – Леонід Перфецький, наддніпрянський козак, який став своїм на берегах Полтви.

Леонід Перфецький – наддніпрянський козак. Фото з сайту milua.org
Леонід Перфецький – наддніпрянський козак. Фото з сайту milua.org

Леонід Перфецький народився 23 лютого 1901 року в селі Ладижинка Київської губернії (нині – Черкаська область). Його батьки походили з Холмщини, але переїхали на Велику Україну. На цьому їхній переїзд не закінчився – гімназію Леонід закінчив в російському Орлі. Потяг до малювання відчував зі шкільної лави, але у вирі Першої світової війни було не до мистецтва. У 1917 році він вступив у московський університет, але невдовзі був мобілізований до армії. Граніт науки перетворився на солдатську муштру, яку Леонід проходив у школі прапорщиків у Петергофі. Отримавши після вишколу звання корнета, готувався до виїзду на фронт, але революційні події 1917 року скорегували його плани.

Після більшовицького перевороту родина Леоніда виїхала до Казані. Там, після того, як татари проголосили свою незалежність, Перфецький вступив до війська цієї республіки. Поряд з цим була можливість навчатися у Казанському університеті, чим українець і скористався. Правда, й тут провчився недовго – більшовики швидко завоювали татарську республіку, тож Леонід лише йому відомими дорогами повернувся в Україну. На батьківщині тривали визвольні змагання, тому його військовий досвід виявився затребуваним. Без вагань вступив до українського війська, отримавши ранг хорунжого кінноти Чорноморського коша. Командував сотнею кіннотників у полку полковника Крата, неодноразово вступаючи в бій із більшовиками.

Олекса Харлампійович Новаківський
Олекса Харлампійович Новаківський

Після упадку української державності Леонід Перфецький опинився у Польщі в таборі для інтернованих осіб, а після звільнення, на початку 1920-х років переїхав до Львова. У місті Лева він записався на навчання до школи Олекси Новаківського, але занять у відомого українського майстра було йому замало. Одержимий запалом здобути грунтовні мистецькі знання, Перфецький переїжджає до Кракова, де стає студентом Академії мистецтв, зголосившись у клас професора Дембіцького.

Так митець з жалем розпрощався із вояцьким мундиром та шаблею, але його зброєю стає пензель і палітра. Своїми першими полотнами на теми визвольних змагань («Наскок мазепинців», «Батарея в небезпеці») заповнив таку важливу прогалину в українському мистецтві, як створення наочного матеріалу для виховання майбутніх поколінь.

Л. Перфецький. «Бій під Крутами». Фото з сайту wikipedia.org
Л. Перфецький. «Бій під Крутами». Фото з сайту wikipedia.org

Краків також не дав Перфецькому усього, що він прагнув здобути, тож у 1925 році він виїхав до Парижа, де продовжував здобувати мистецьку освіту в приватній Академії Андре Льота. У той час, як більшість художників-початківців, в тому числі й українського походження, своїм місцем проживання обирали богемний Монпарнас, Леонід Перфецький, віддавши данину моді й повештавшись разом з іншими, обрав для себе Монмартр. Поселився в будинку на вузенькій старій вуличці «Овернської вежі». У його помешканні домінантною реліквією була стара піч, яка надавала кімнаті вигляд майстерні середньовічного алхіміка. А все інше: книжки, пензлі, ескізи, малярське приладдя – доповнювало її внутрішнє убранство. Прикрашали оселю художника й вояцький мундир вояка УНР та турецька шабля, яка була його вірною посестрою під час визвольних змагань. Цю шаблю Леонід Перфецький доглядав, наче одержимий. Пензлі і палітра могли в нього тижнями лежати немитими, а шабля завжди виблискувала відчищеним і наоливленим лезом.

Монмартр, вулиця Рю Лепік, поч. ХХ ст. Фото з сайту gazeta.ua
Монмартр, вулиця Рю Лепік, поч. ХХ ст. Фото з сайту gazeta.ua

Париж затримав митця надовго, тут він вдосконалював свою майстерність, здобував славу, на громадських засадах був мистецьким завідувачем бібліотеки імені Симона Петлюри. У той час, коли більшовики вбивали на рідних землях гін українців до волі, коли руйнували храми і знищували людей кулями та голодом, художник відображав добу визвольних змагань та часи козацької звитяги у своїх картинах. Завдяки його творчості західний світ міг бачити геройство та славу поневоленого народу.

Художні полотна Леоніда Перфецького («Бій під Конотопом», «Козаки під Трапезундом», «Бій під Крутами», «Останні бої», «Розстріл під Базаром») базувалися на історії України, боях, парадах, сутичках українських військових підрозділів із більшовиками. Виконані вони були у яскравих кольорах, динамічно, від них віяло чимось живим. Але навіть змальовуючи трагічні сторінки української історії – бійців армії УНР у «Чотирикутнику смерті» чи козаків у запеклій битві, художник не був митцем жорстоким і кровожерним, він далекий від стилістики баталістів більшовицького соцреалізму.

Л. Перфецький. «Здобуття Київського Арсеналу». Фото з сайту milua.org
Л. Перфецький. «Здобуття Київського Арсеналу». Фото з сайту milua.org

Тиранія більшовицького сатрапа Й. Сталіна обминула митця, але зовсім поруч ставав на ноги інший – А. Гітлер, який також планував схилити увесь світ собі під ноги. У червні 1940 року перед ним упав Париж. Для французів настали важкі часи – за кілька місяців після окупації їхньої країни їх почали вивозити на примусові роботи на заводи та сільськогосподарські угіддя Німеччини. До однієї з груп «гастарбайтерів» німецька влада включила й Леоніда Перфецького, відправивши його як наймита до одного з німецьких бауерів. Під час цього «переселення» зникло близько двох десятків робіт митця із його паризького помешкання.

З німецьких полів талановитого художника вдалося витягнути керівництву «Українського Видавництва» у Львові, яке запевнило німців, що Перфецький – незамінний ілюстратор і що в царині малярства з нього помочі буде більше, аніж у сільському осподарстві. Відтак у Львові митець виконав декілька обкладинок до книжок та оформив низку малюнків до часопису «Наші дні». Оскільки видавнича справа була під наглядом німецьких цензорів, робота просувалася вкрай повільно, що не давало художнику змоги гідно заробити на прожиття. Аби забезпечити собі щоденний харч та житло, Леонід Перфецький перейшов до Української мистецької школи, де викладав учням техніку рисунку.

"Наші дні" - фрагмент титульної сторінки
“Наші дні” – фрагмент титульної сторінки

Коли в 1944 році більшовики знову наблизилися до Львова, митець ухвалив доволі несподіване рішення – він надумав не їхати далі на Захід, а зголоситися добровольцем до дивізії «Галичина». Щоправда, своє завдання у дивізії вбачав не у вояцькій звитязі, а в документальній хронології та ілюструванні подій і їхніх учасників.

Як згадував дивізійник Олег Лисяк, «в нашій обителі біля Цельовца появилася людина в уніформі, хоч без зброї. З шляхетними рисами обличчя – вона зовсім не «пасувала» до того цілого нашого товариства. Виявилося, що це приділений до нас славний маляр-баталіст Леонід Перфецький, який якимсь дивом став малярем-звітодавцем». Вважаючи себе не вояком, а документалістом, митець рішуче відмовився доповнювати своє похідне спорядження карабіном, шоломом і протигазом. «Як мене, кіннотчика «Залізної Дивізії», більшовики без шолома не викінчили, то я і тепер дам собі раду», – пояснював свою відмову. Зі зброї носив із собою в кишені невеличкого револьвера, та й то радше для захисту, аніж для того, щоб заподіяти ворогу шкоду.

Невдовзі для молодих хлопців, яких війна закинула в окопи далеко від рідного дому, художник став розрадником і психологом. Американці бомбили околиці Марбурга – Перфецькому ні по чому – малює далі, незважаючи на те, що зовсім поряд вибухають снаряди. Підвівши голову і зауваживши, що котрийсь із новачків ціпеніє від страху і може накоїти дурниць, запитує: «Ви, може, з Бучача?» – «Ні, я не з Бучача». – «А, диви! Як то люди на війні зустрічаються. Я також не з Бучача». Страх покидає молодика, а художник далі береться за олівець. Під час перепочинку розважав дивізійників розповідями зі свого життя, ворожив їм на картах, передбачаючи долю… Про свої ж плани після війни розповідав так: «Поїду на самотній острів і буду там жити». Навіть німецькі солдати шанували фронтового художника, величаючи його «Гер Професор», а що вже казати про своїх хлопців.

Л. Перфецький. «Похорон вояка». Фото з сайту milua.org
Л. Перфецький. «Похорон вояка». Фото з сайту milua.org

В останні місяці війни частина дивізійників опинилася аж у Австрії, де після капітуляції Німеччини перейшла до британської армії зі зброєю, склала її і опинилася в таборах для переміщених осіб. Згодом колишні вояки отримали дозвіл на переїзд до Англії, але Перфецький обрав інший шлях. Пройшовши перевірку, він перебрався не на самотній острів, а до Канади, хоча й там облаштував собі життя відлюдника. Маючи родичів у Торонто та в Філадельфії, Леонід Перфецький поселився у церковному будинку французької катедри. Знання французької мови допомогло художнику швидко облаштуватися на новому місці і зав’язати ділові контакти з українськими та французькими церковними установами. Відтак за деякий час він розписав у Монреалі кілька церков, створив десяток образів, але найбільшим його здобутком у царині релігійного мистецтва стали ілюстрації до «Апокаліпсису» Івана Богослова. Пророчі біблейні мотиви художник поєднав із збройними проблемами доби, в якій йому довелося жити; показав, що може настати кінець не тільки поганським віруванням, але й цілій планеті.

Друга світова війна, поламавши життєвий устрій митця, завдала йому й інших прикрощів – частина його творчої спадщини, яка зберігалася в музеях Львова, з приходом перших більшовиків була знищена. До зникнення полотен з Парижу приклалися вже німці. До пори, до часу залишалася неушкодженою збірка творів художника в Українському музеї у Празі, але наприкінці війни в його приміщення влучила авіаційна бомба, понівечивши чимало полотен на історичну тематику. Ті ж, що вціліли, кращої долі не зазнали – чеські комуністи передали їх емісарам із Москви, а далі вони безслідно зникли.

На Американському континенті до батальних сцен художник повертався уже вкрай рідко. Поряд із розписом церков та створенням ікон Леонід Перфецький у вільний від основної роботи час малював комікси на тему «Україна в боротьбі», звеличуючи тих українських повстанців, які жили в українських горах та лісах і заливали за шкуру гарячого сала більшовикам та їхнім посіпакам.

«Перелицьована» митцем «Енеїда». Фото з сайту uartlib.org
«Перелицьована» митцем «Енеїда». Фото з сайту uartlib.org

А ще Леонід Перфецький на свій лад «перелицював» «Енеїду» І. Котляревського, зобразивши Енея та його побратимів в одностоях українських військових формацій. На Американському континенті в середині 60-х років прихильники його творчості допомогли організувати декілька персональних виставок, які з успіхом пройшли в Едмонтоні, у Філадельфії та в Нью-Йорку.

На старість літ художник, який жив самітником, аби не бути обузою для родичів для знайомих, замешкав у будинку для літніх людей. Помер Леонід Перфецький 25 жовтня 1977 року в Монреалі. Похований на місцевому цвинтарі Маунт-Рояль.

Тарас БАЛДА

Список використаних джерел:

  1. Кедрин І. Баталіст Леонід Перфецький // Свобода. – 1965. – 24 берез.
  2. Леонід Перфецький: монографія. / За ред. С. Гординського.– Нью-Йорк-Торонто, 1990.

Напишіть відгук