На зорі українського книгодрукування, або пам’ятник, який “народжувався” тридцять років

0
718
На зорі українського книгодрукування, або пам’ятник, який “народжувався” тридцять років

Кожен з нас намагається залишити слід в історії, вписавши, тим самим, своє ім’я до єдиної книги-реєстру дій всього людства. Інколи ж відбувається і навпаки – доля залишає клеймо на людині, не лише за життя, але й після смерті, додаючи штрихів до загального образу індивіда. В окремих випадках перше і друге переплітаються в єдине ціле, поєднуючи в нерозривну єдність минуле та майбутнє людини. Третій випадок саме про одного з перших та найвидатніших українських книгодрукарів – Івана Федорова.

Ще за життя Федоров топтав стежину до почесного звання першодрукаря, але й після його смерті доля розпорядилась таким чином, що книги не перестали оточувати майстра. Як наслідок, біля одного з пам’ятників друкарю, розташований унікальний букіністичний форум під відкритим небом, де можна купити все, що є в царстві книг і за будь-якими цінами.

Пам'ятник Івану Федорову перед Королівським арсеналом, сучасне фото
Пам’ятник Івану Федорову перед Королівським арсеналом, сучасне фото

Сьогодні площу в районі вулиці Підвальної, перед колишнім Королівським арсеналом, важко уявити без пам’ятника першодрукарю Івану Федорову (чи Федоровичу – як він сам себе називав пізніше).

Іван Федоров
Іван Федоров

Важко її уявити також і без книг, за продажем та обміном яких стежить застигла постать Федорова. Книги (хоч зовсім не такі як сьогодні) оточували Івана Федорова за життя, не покинули вони його і після смерті. Хоч в монументі-сторожі і не завжди вдається впізнати саме Івана Федорова (дивлячись на мускулисте тіло, виникає алюзія не з друкарем, який все життя працює над книгами, а з міфологізованими героями з Монументу Слави), але однозначним є те, що без цієї фігури, як і без книжкового ярмарку, площа не мала би того духу, яким вона оповита для, вже цілого покоління, читачів та туристів.

м. Львів, Монумент Слави
м. Львів, Монумент Слави

Львів і Іван Федоров надто пов’язані, аби в культурному й туристичному просторі першого не було висвітлено та розвинуто тему другого. Іван Федоров переїхав до Львова у 1572 році, уникаючи переслідувань, які міг зазнати в Московії. Перш ніж потрапити до Львова, друкар зупинився на кілька років у  Великому князівстві Литовському. На той момент він вже встиг видати Апостол в Москві (1564) та Часослов, Псалтир і Євангеліє Учительне (1569 – 1570) у Заблудові (північне Підляшшя, на межі польських і білоруських земель).

Апостол, 1564 рік
Апостол, 1564 рік

Після виходу Псалтиря й Часослова литовський гетьман Григорій Ходкевич, який утримував друкарню в Заблудові, вирішив припинити видавничу діяльність і запропонував Федорову зайнятись рільництвом. Така перспектива не надто втішила друкаря. Федоров вважав, що “не личило за ралом чи сівбою собі віку вкорочувати, бо замість плуга я володію майстерністю знарядь праці руками, а замість житніх зерен повинен розсівати по світові зерна духовні і всім, як належить, роздавати духовну поживу”.

За обставин, які склались, Іван Федоров перебирається до Львова. Тут, 1574 року, він надрукував перший східнослов’янський посібник – Буквар (збереглось два примірники – один в бібліотеки Гарвардського університету, інший – в лондонській Британськиій бібліотеці) та здійснив друге видання Апостола (1574), цього разу на українських землях.

Апостол, 1574 рік
Апостол, 1574 рік

У Львові Федоров працював в друкарні монастиря св. Онуфрія, де, як зазначено в його надгробній епітафії, “друкованє занедбане обновил”. У Львові його називали “друкар москвитин”. За деякими даними, жив друкар у Кулганківському будинку, який відповідав колись сучасному розташуванню будинку №4 вулиці Краківської.

Вулиця Краківська, сучасне фото
Вулиця Краківська, сучасне фото

Принаймні є записи, які свідчать, що 1753 року “руський друкар” сплачував королівський подвійний шос за проживання у цьому будинку.

В другій половині 1570-х Федоров перебрався до Острога, під патронат Костянтина Василя Острозького, де також займається книговидавництвом. Там він видав Новий Завіт та Псалтир. Та вже на початку 1580-х знову повертається до Львова. Свою друкарню відновити він не зумів – вона перейшла у власність Львівського Успенського братства. Якийсь час Федоров нібито відливав гармати на замовлення короля разом з пушкарем Данилом. Останні роки життя провів у проїздках. Був, зокрема, у Кракові та Відні. В Відні показував імператору Рудольфу І свій винахід – багатоствольну гармату зі змінними стволами.

Стосовно того де поховано першодрукаря, то тут також є різні версії. Мова йде про захоронення на цвинтарі монастиря св. Онуфрія, або навіть у самій церкві того ж монастиря. На надгробку Івана Федорова в Онуфріївському монастирі було зроблено напис: «Іван Федорович, друкар Москвитин, котрий старанням друкарство занедбалоє оновив». Надгробок проіснував до 1883 року.

Підпис Івана Федорова
Підпис Івана Федорова

Вперше мова про спорудження монументу на честь першодрукаря, зайшла у Львові в 1947 року. Тоді було звернення від представників однієї інституції до представників іншої і на цьому все затихло. Тему знову підняли 1958 року, але й тоді безпосередньо до спорудження не дійшло. Єдине, що варто зазначити, цього разу в пропозиції проекту згадувалась площа перед колишнім арсеналом, як можливе місце під пам’ятник. Чергове затишшя перервав 1963 рік. Питання про встановлення монументу Федорову підняв керівник обласного управління культури Я. Вітошинський. У зверненні до місцевих партійних і виконавчих органів йшлося про встановлення до травня 1964 року на одній з площ Львова постаменту з погруддям першодрукаря.

1964 рік був знаменний тим, що саме тоді минало 400 років від часу виходу першої друкованої Іваном Федоровим книги – Апостола, але не того, що вийшов у нас. Було розроблено проект святкувань події. Серед запланованого – пам’ятна виставка у Львівському музеї українського мистецтва та Львівському державному поліграфічному інституті імені Івана Федорова, проведення наукової конференції, підготовка видань про Івана Федоровича та історію книгодрукування і меморіальні заходи. Останнє, але чи не найважливіше – пам’ятник друкарю і цього разу … ще не відкрили. Тому, 1974 рік. Знову ювілей, але цього разу 400 років від “нашого” видання Апостола. Але і тут припізнились і відкриття пам’ятника відбулося лише 1977 року. Тобі було встановлено монумент роботи скульпторів Валентина Борисенка та Валентина Подольського, архітектора Анатолія Консулові.

Відкриття пам'ятника Івану Федорову, фото 70-х років
Відкриття пам’ятника Івану Федорову, фото 70-х років

Пам’ятник виконано без традиційного постаменту. Над рівнем площі трохи піднімається прямокутник, викладений в один ряд темною кам’яною бруківкою. Постамент стилізовано під дорогу, якою нібито крокує першодрукар. На ньому довгий фартух, волосся перев’язане сиром’ятним ременем. В одній руці в нього оздоблена книга, а інша імітує рух сіяча. Цей рух пояснено на плиті “мне надлежит духовные семена по вселенной розсевати и всем…роздавати духовную пищу…Иван Федоров друкарь московитин”. Плита винесена окремо і укріплена на невисокій кам’яній стіні праворуч від пам’ятника. У верхньому куті стіни зображено старовинний герб Львова і видавничий знак Івана Федорова.

Пам'ятник Іванові Федорову, фото 70-х
Пам’ятник Іванові Федорову, фото 70-х

На початку 1990-х років міська рада ініціювала перенесення пам’ятника Федорову на вулицю Володимира Великого 2 та встановлення перед будинком Преси і видавництвом «Вільна Україна». Однак ця ідея, як і намагання міської ради закрити книжковий базар втіленими не були.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. – Львів, 2002. – С. 104 – 117;  Мельник І. Масик Р. Пам’ятники та меморіальні таблиці міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012. – 307 с.

Напишіть відгук