Багатьом жителям нашого міста та його гостям вже відоме ім’я видатного львів’янина ХІХ століття Кароля Мікулі – музичного діяча, піаніста, композитора, учня й асистента Фредеріка Шопена, який створив у тут його своєрідний культ, очолив роботу консерваторії Галицького музичного товариства і заснував власну школу фортепіанної гри за шопенівською методикою. Його ошатне поховання на Личаківському цвинтарі, оздоблене чорним лабрадоритом часто відвідують групи, а екскурсоводи з гордістю розповідають про людину, яка внесла безсумнівно потужний внесок у історію музичного мистецтва Львова, його діяльність і педагогічну систему вивчають фахівці.
В чималому переліку його славетних учнів є ім’я людини, яка вартує не меншої уваги і захоплення. Людвік Марек, чех за національністю, спадковий музикант, змалечку запалився яскравою зіркою як піаніст-віртуоз, ще підлітком виступаючи на сценах Тернополя і Львова. Згодом, здобувши блискучу освіту (в тому числі й під проводом славетного львівського педагога К. Мікулі), об’їхав з успішними гастрольними турами Австрію, Угорщину, Росію, Румунію, Польщу, спробував себе як приватний педагог в магнатських домах, і, зрештою, зумів потрапити на студії до легендарного віртуоза, непервершеного майстра фортепіанного виконавства Ференца Ліста у місті Ваймар. Це стало стрімким поворотом в його житті. До Львова він повернувся переконаним лістіанцем, що принципово, засадничо суперечило естетиці виконання в шопенівському стилі.
Надалі львівська публіка розділилась за вподобаннями на два конкуруючі табори, а їх очільники – Мікулі і Марек, опинились в центрі справжніх навколомузичних пристрастей. Будучи надзвичайно діяльним і шанованим виконавцем, педагогом та адміністратором, Марек протягом свого бурхливого і сповненого подій життя чимало прислужився місту: заснував приватну музичну школу, де навчали фортепіано, вокалу і драматичному мистецтву, заклав осередок продажу, ремонту і прокату музичних інструментів (насамперед піаніно і роялів провідних європейських фірм), очолив музичне товариство «Гармонія» з оркестром і музичними класами при ньому, на його особисте запрошення у Львові гастролювали численні європейські знаменитості (піаністи Ганс фон Бюлов, Артур Рубінштайн, Карл Таузіг, скрипаль Генрик Венявський, співаки Владислав Мєржвінський, Аліція Барбі та численні інші). Його талановиті учні зі школи і його консерваторського класу несли славу про свого педагога у багатьох європейських містах, його музичні твори для фортепіано, оркестру, хору друкувалися в провідних музичних осередках і звучали з провідних сцен світу, молоді виконавці вчились по його підручниках. Музикант багато років товаришував з видатним польським художником Вільгельмом Леопольським і володів низкою відомих полотен цього митця, зокрема його знаменитою роботою «Останні дні Себастьяна Кльоновича».
Однак хвороба серця вимушено вирвала ініціативного діяча з стрімкого потоку мистецьких подій і передчасно обірвала його життя. Некрологи відзначали, що прощання з видатним музикантом у храмі монастиря оо. Бернардинів (тепер – церква св. Андрія на пл. Соборній) було масштабною громадською подією, яка зібрала численні мистецькі сили міста, в останню путь до місця вічного спочинку на Личаківському цвинтарі його проводжали «родина і незвично численне представництво музичного світу». «Багато що змінилося, коли Марек пригальмував свою активність під загрозою розвитку хвороби серця. Ще більші зміни чекають попереду, коли смерть вирвала його з мистецького світу, в якому він так багато і плідно працював … З його смертю спорожніло вагоме місце, якого спеціально ніхто не створював, але яке було дуже важливим, навіть, конечне потрібним для нашого суспільства. Ми втратили з новоспочилим Людвіком Мареком сповнену заслуг, енергійну людину і талановитого митця, який за життя здобув загальну симпатію і широку популярність», – писав один з найшановніших музичних критиків Львова і Варшави Станіслав Нєвядомський.
І якщо в міжвоєнний період ім’я Людвіка Марека ще було на слуху, а його твори звучали з концертних естрад, то зі зміною влади ця пам’ять поступово затерлась. Славетного в минулому музиканта згадували хіба що вузькі спеціалісти, і то здебільшого принагідно.
Два роки тому, в контексті тематичної екскурсії місцями поховань львівських музикантів було здійснено першу спробу відшукати могилу Людвіка Марека. На щастя, у архівах Личаківського цвинтаря вдалося віднайти запис про дату і номер поля (№ 13).
Та пошуки виявилися не такими простими: чимало плит вкрилося суцільним шаром моху та плюща, надписи на багатьох майже стерлися. Не давали результатів звертання по додаткову інформацію до музею цвинтаря, до низки дослідників Личаківського некрополя, екскурсоводів, знавців-ентузіастів. Прохання про допомогу в пошуку та про діяльність Л. Марека було подано також до консульства Чехії у Львові. Численні спроби «прочісування» поля протягом двох років залишалися безрезультатними до минулого тижня.
Щасливу крапку у пошуках поставив дзвінок директора музею, якому до рук потрапила картка з описом поховання та переліком сусідніх захоронень. За цими орієнтирами відомий львівський некрополіст Ігор Мончук з легкістю встановив заповітний об’єкт пошуку.
Не дивно, що він був складним – делікатний надпис повністю затягло щільним мохом, а основа поховання цілком зруйнована. Зараз під загрозою руйнування і кам’яний хрест, проораний численними вертикальними тріщинами.
«Повернення» Людвіка Марека (1837-1893) відбулось якраз до його 180-річчя. Чудовий привід влаштувати концерт-лекцію з його творів, познайомитися ближче з різними аспектами його діяльності у формі публічного симпозіуму чи наукової конференції, влаштувати виставку документів, пов’язаних з його діяльністю та здобутками його учнів, і найголовніше – долучитися до реставрації місця останнього спочинку. Адже все, що він нам залишив – є гордістю нашої музичної історії, все що ним реалізовано – зроблено для слави Львова.
Роксоляна ГАВАЛЮК
музикознавець, викладач КЗ ЛОР ЛМК ім. С. Людкевича
