Микола Вороний в робітні Олекси Новаківського

0
188

Сьогодні хочемо позвайомити вас із враженнями українського письменника, поета, режисера, театрознавця Миколи Вороного про художника Олексу Новаківського та його творчість.

Микола Вороний
Микола Вороний

Письменник, котрий в той час мешкав у Львові, побував у майстерні мистця. Свою нотатку про гостину Микола Кіндратович опублікував у першому номері ілюстрованого журналу “Світ” за 1926 р. В статті він описує усе, що бачить та відчуває під час відвідин, а також аналізує роботи великого художника.

Текст публікації подаємо оригінальним.

Титульна сторінка журналу "Світ", чатсина перша за 1926 р.
Титульна сторінка журналу “Світ”, число перше за 1926 р.

Микола Вороний

В РОБІТНІ АРТИСТА

(гостина у арт.-мал. Олекси Новаківського)

Любий читачу! Ви змучені еквілібристичною погонею за химерним доляром, ви немилосердно подражнені  квасними мінами наших нещасливих політиків… ах! ви ще й украй знуджені й перенуджені цілим цим ультра-філістерським і суб-сервілістичним трибом життя знаменитого галицького Ельдорада?…

Олека Новаківський в робітні
Олека Новаківський в робітні

Я вам співчуваю… Бачите, я-ж не помилився , відгадуючи причини вашого «чорного» настрою. Згодьтеся, що вам треба змінити атмосферу, відсвіжити вражіння. Заплатітьже повним довірям за мою доброзичливість, прийміть теплий утиск  дружньої руки і, спершись на моє рамя, ходім разом до робітні нашого славного маляра, нашого милого і сердечного Олекси Новаківського. Добрим людям він усе радий… та й се ж так недалечко, от зараз за старим «Єзуїтським городом», у стіп поважно-величавого Юра.

Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. Львів, вул. Листопадового Чину, 11
Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. Львів, вул. Листопадового Чину, 11

Велика камяниця, колишня «палата Яна Стики», зверха помазана стильово українською («вони» гадають – польською) керамичною орнаментикою. Темні сходи. Зіпсутий дзвінок, на дверях: «прошу стукати»… Катакумби коридорів і врешті – ясне світло високих просторих кімнат, завішаних образами. Стрічає нас троха важкувата фігура самого господаря: копиця роспатланого волосся й кудлата борода тепло огортають широке привітно-всміхнене лице, на котрому зпід сатирично вигнутих брів ласкаво дивляться сірі «киргизькі» очі з навислими повіками. «Пан-артист» (такий його офіціальний титул) у грубенькому плащі (пощо ? – в хаті тепло, аж гаряче, як у липневий день на гоголівськім ярмарку) й підпираючись палицею (кажуть, ніби та палиця є пострахом для так званих «злоязичних критиків») біжить запопадливо наперед і ще більше запопадливо починає зразу говорити про «великого  Леонарда», завдання мистецтва і свої артистичні візії… Зпоза нього цікаво визирають голівки двох янголят-синків. Се «Княжич» – Славко і «Козак Мамай» – Жданко (Василь), бідні сиротята по вмерлій минулого року мамі…

Олекса Новаківський із дружиною Анною-Марією та синми Жданом (Олексою) і Ярославом, 1923 р.
Олекса Новаківський із дружиною Анною-Марією та синами Жданом (Олексою) і Ярославом, 1923 р.

Так, мама вмерла, але вона чуває над своїми діточками; благородна тінь її витає в тих покоях, озивається з кожної дрібонької річі, старанно надбаної, пестливо огладжуваної рукою «пані дому»; більше того, «пані Нуся» живе тут як ірреальна істота, зафіксована матеріально, увіковічнена  любовною кистю мужа – яко дівчина, дружина, Муза артиста… Золота нитка суму вишиває в серці взори споминів, тче чародійний гобелін, на якому зарисовується делікатна постать «Дівчини з с. Моґіли», (з під Кракова), що відважилася на самоотвержений крок, взяла руку нашого артиста і зложила урочисту обітницю: «Твій Бог буде моїм Богом і твій народ буде моїм народом». І тої обітниці зуміла послідовно додержати до свого останнього видиху.

О.Новаківський. «Дружина у задумі». Початок 1930-х рр.
О.Новаківський. «Дружина у задумі». Початок 1930-х рр.

Тепер вона стала лєґендою душі артиста.

Ми оглядаємося довкола, вдивлюємося зачаровані, вслухуємося…

Так, бо Новаківського не можна лише оглядати, його треба слухати.

Його динамічні фарби, насичені пристрасною музикою, дзвонять, гойдаються потужними акордами, чарують-милують, імперативно приказують.

Він передовсім – маляр-симфоніст і творить образи-симфонії.

В його творчости плястика і тоніка зливаються в гармонійнім сплеті і звучать урочистим гімном Красі, Любови і Добра!

Новаківський Олекса. Автопортрет. 1911.
Новаківський Олекса. Автопортрет. 1911.

Зазбручанин, син «золотого Поділля», Новаківський ще за молодих літ разом з сонцем і повітрям втягував у свою душу всію роскіш тонів, барв і звуків рідної України і, багато обдарований, приїхав до чужого холодного  Кракова. Чуткий і відгучливий, він живо перейнявся новими впливами західно-европейської  культури й мистецтва, але так-же живо й перетравив їх, упокорив свому творчому імперативу і невдовзі створив свій власний, свій індивідуальний стиль.

Олекса Новаківський "Квітка вазонку", 1900-ті рр.
Олекса Новаківський “Квітка вазонку”, 1900-ті рр.

Вплив академічного натуралізму був короткий і незначний, його скоро заступає своєрідний імпресіоністичний натуралізм. Артиста цікавить хвильовання атмосфери, мінливість розсіяного освітлення, гра соняшних бліків, різнобарвність тіний (такий напр. великий образ «Коляда»). Але артист іде далі, ще більше заглиблюється в натурі, він бажає схопити цілість явища (не саму лише поверховість) і в цім напрямі робить рішучий крок до анатуралізму, – рисунок, лінія ніби замикає, за те промовляє гаряча пляма. Інтензивна виразність барв, їх вибуховість, огненність творять динаміку знаменитого колориту Новаківського. Ми не можемо відірвати очей від осліплюючого багатства тонів на його жанрових образах , пейсажах і особливо, може, на його пишних екранах і пано «Квітів».

Олекса Новаківський. Мадонна у срібній ризі. 1923; Дошка, олія.
Олекса Новаківський. Мадонна у срібній ризі. 1923; Дошка, олія.

Але й сього артистові за мало, своє залюблення в натурі він підносить до її обожування, до пантеізму і тоді вдається до нових засобів  символичного експресіонізму. Трівога , трепет, плинний рух фіґуральних дерев і хмар переходять в екстатичний порив космоса, в шалений гін якихось візій і фантастичних привидів.

Ефектовні контрасти, рішуче зіставлення тонів на момент ніби захитують естетичний контрапункт… Дивимось і в подиві питаємо себе: «Як-же він сміє?!»

Але за хвилю наші очі погідно відпочивають заспокоєні майстерним повязанням цілого образу, несподіваною гармонією свобідно-лагідних вальорів.

Олекса Новаківський. «Юр. Поема світової війни». 1916 – 1922 рр. Полотно на фанері, олія.
Олекса Новаківський. «Юр. Поема світової війни». 1916 – 1922 рр. Полотно на фанері, олія.

-«Так, він сміє, йому це позволено» – відповідаємо собі, вдивлюючись в  образ «Візія» і в ряд образів св. Юра, що становлять його епопею з часів війни і революції. А от ґалєрія його Мадон – «Срібна», «Весняна», «Червоної Калини…» так філіґраново зроблених, а кожда має свій утаєний алєґоричний зміст.  Не меншу увагу притягують до себе образи-портрети митрополита Андрея ґр. Шептицького, а поміж них зроблений  в «монументальному стилі», що називається «Мойсей»; в нім артиста цікавить не так поверховість, як синтез особи – її дух і злучена з ним ідея. В подібній, хоч дещо иньшій манєрі артист працює тепер над портретом сов. О. Барвінського. Шкіц уже вуглем викінчений і творить цілість незвичайно  талановитим повязанням тла з постатю моделі. Інтриґує дуже і величезний шкіц майбутнього образу «Леда», він іще первиснім зарисі, але вже зазначені в нім основні «фокуси» пластичної гармонії обіцяють непередбачені перспективи в розвитку таланта артиста.

Картина Олекси Новаківського "Мойсей" із портретом Андрея Шептицького
Картина Олекси Новаківського “Мойсей” із портретом Андрея Шептицького

Хотілибися ще оглядати, ще приймати  в душу нові, міцні й ріжномантіні вражіння та й «пан-артист» такий добрий, не хоче відпустити нас, хоче познайомити з працями учнів своєї школи, але… «пан-редактор» вже ніби троха кривиться на свого балакучого співробітника й мистецького чичероне по садах рідної творчости. – Мусимо відійти.

Подякуймо-ж гостинному господареві за той високий і бадьорий настрій, яким у хаті його відсвіжили й покріпили ми свої душі і побажаймо йому в новім році здоровля, енергії й доброго матеріяльного забезпечення для дальшого звеличення нашого національного мистецтва.

Софія ЛЕГІН

Напишіть відгук