Михайло Грушевський зблизька (відео)

0
500
Михайло Грушевський зблизька
Михайло Грушевський зблизька

Сьогодні ми продовжуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка експозиційної, фондової та освітньої роботи”, що проходила 16-17 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Пропонуємо вашій увазі доповідь провідного наукового співробітника Історико-меморіального музею Михайла Грушевського Ганни Кондаурової на тему:  “Михайло Грушевський зблизька”.

Михайло Грушевський не був романтиком в особистому житті, — припускав Ярослав Дашкевич у своєму ессеї «Михайло Грушевський як особа і особистість» [1, 346-351]. Започатковуючи проект «Михайло Грушевський зблизька» ми не ставили собі за мету спростовувати чи підтверджувати цю тезу або подібні. Нам хотілось аби словами зі спогадів, листів і творів Михайло Грушевський сам «поділився» з нашими гостями своїм розумінням кохання, дружби, свого покликання на різних етапах життя. Задуманий цикл театральних вечорів складається з трьох частин і знайомить з Грушевським часів навчання у гімназії, далі — університетського періоду, і наостанок — перших років побуту у Львові.

Для першої частини проекту була обрана історія знайомства Михайла Грушевського-гімназиста з оперною співачкою Оленою Марковською [2] у Тифлісі (нині — Тбілісі) у 1885 р. Яскравий спогад про «маленький романтичний епізод мого життя», як охрестив цю історію сам Грушевський, він зберігав понад 40 років [3, 123]. За цей час з пам’яті не вивітрився ані «чарівний образ» артистки, ані зміст їхніх розмов, ані «солодкий» запах зимових яблук у сінях її тифліського помешкання.

Провідний науковий співробітник Історико-меморіального музею Михайла Грушевського Ганна Кондаурова
Провідний науковий співробітник
Історико-меморіального музею Михайла Грушевського Ганна Кондаурова

Восени 1885 р. Михайло Грушевський, за його ж виразом, «віддався культові опери і її співачок». Величезний успіх у публіки мала опера «Кармен» у виконанні Марії Смирнової. Але ж, зазначає Грушевський, у неї і так була ціла армія шанувальників, і його увагу привернула «гарна і поставна дівчина, темна шатенка, з карими очима, українського типу» Олена Павлівна Марковська, що грала партію Мікаели. Грушевський акуратно ходив на всі її виступи. А своє захоплення одразу висловив у чудовій поезії:

«Меж тими очами без ліку,
Що палко тебе оглядають,
Меж тими оце голосами,
Що щиро тебе похваляють,
Чи знайдеш мій голос недужий
І очі мої неблискучі,
Чи вчуєш, як б’ється серденько
До тебе коханням палючим?…» [4, 102].

Певно, Михайло Грушевський так би і продовжував милуватися артисткою з глядацької зали, якби не його гімназійний приятель Жорж Еристов, який покликав Грушевського в свої помічники для організації щорічного благодійного концерту у гімназії. Удвох вони відправились до Олени Марковської із проханням виступити на цьому концерті. Отримавши згоду, Грушевський визвався тримати з нею зв’язок і мав таким чином нагоду бачитись і спілкуватись. А оскільки, як з’ясувалось, дівчина походила з Волині, з українсько-польської родини, то інтерес до неї був особливий. Він «не просто служив вірним пажем високій дамі, а мав обов’язок постаратися вирвати сю прекрасну істоту з лещат польщини і російщини і вернути її українській національності» [3, 123].

Подібну мету ставив собі й герой повісті Михайла Грушевського «Чужі й Свої» [5, 138-222], написаної напередодні зустрічі з Оленою Марковською, – Іван Комашинський. Цей персонаж — «гарячий українофіл», — закохавшись у дівчину Катрю, українку за походженням, але далеку від свого коріння, намагається через мову, книгу навернути її до українства. З відчуттям високого піднесення дарує їй Шевченковий «Кобзар», зачитує свої улюблені місця. На жаль, усі старання Комашинського були марні. Розчарований у коханні, він з головою поринає у громадську роботу.

І от Грушевський на зустрічах з Марковською йде шляхом свого персонажа: заводить розмови на українські теми (про український театр, музику), від серця відриває нове тоді видання «Кобзаря» Київської громади «в гарній оправі» й дарує на пам’ять. Але і Грушевського спіткала невдача. Реакція Марковської була досить байдужою. Вона, звісно, чемно прийняла подарунок, усе вислухала та навіть пообіцяла проспівати українську пісню… Але запал закоханого гімназиста був нетривалим.

Закінчує свій спогад Грушевський так: «Концерт пройшов гладко. Пісенька, проспівана на «біс» Марковською, — «Ой вже ж мені не ходити, куди я ходила», була досить банально гармонізована – хотілось чогось більш сильного і щирого. Я привіз і відвіз Олену Павлівну, і потім ще раз ходив вкупі з Еристовим дякувати їй за участь. А потім сезон скінчився, і вона поїхала. Я не мав нагоди сказати їй що-небудь про свої почуття. Та й що казати: мої почуття були до тої анонімної «вічної жіночності», що в данім моменті тільки уособлялися в ній, частково і неповно» [3, 123].

Афіша вистави "Маленький романтичний епізод з мого життя" на ніч
Афіша вистави “Маленький романтичний епізод з мого життя” на ніч

Через кілька років Михайло Грушевський побачив Олену Марковську в товаристві якогось франта на одному з кавказьких курортів, позбавлену вже тої миловидності, що його чарувала. Він не озвався до неї. Це було востаннє, коли її бачив.

Перша частина циклу «Михайло Грушевський зблизька» була презентована до Міжнародного дня музеїв 18 травня 2014 р. у форматі аматорської вистави під згаданою назвою «Маленький романтичний епізод мого життя».

Вистава майже повністю «режисована» самим Михайлом Грушевським. Це він у споминах вибудував сюжетну лінію, охарактеризував героїв, описав декорації, музичний супровід та навіть костюми. Нам залишалось лише йти за ним. Додаткові штрихи додали гімназійний щоденник [6, 19], єдиний збережений лист Михайла Грушевського до Олени Марковської [4, 104], автобіографічні сюжети оповідання «Чужі і свої» та звісно його поетичні твори.

Сцена з вистави "Маленький романтичний епізод з мого життя"
Сцена з вистави “Маленький романтичний епізод з мого життя”

Глядачі разом з героями побували у читацькій залі бібліотеки Тифліської чоловічої гімназії, де засиджувався годинами Грушевський, у концертній залі, зі сцени якої разом з ним почули заспівану Марковською українську пісню, а також у салоні, де артистка приймала делегацію гімназистів.

Ролі виконували не актори. Гімназисти – студенти Київської Православної Богословської Академії Київського Патріархату Петро Кошкін (у ролі Михайла Грушевського) і Василь Капріан (у ролі Жоржика Еристова). А Олени Марковської — лауреатка міжнародних пісенних конкурсів Руслана Лоцман. Пані Руслана, будучи професійної співачкою, відчувала себе упевнено у цій близькій для неї ролі. Тож, її персонаж вийшов надзвичайно природній. А хлопці — через недосвідченість, свій молодий вік, сором’язливість — поводили себе так, як і слід очікувати, так, як, певно, відчували себе Грушевський та Еристов при знайомстві з оперною «дамою» — трохи ніяково: їхня промова збивалась від хвилювання, а лице заливав рум’янець.

Для музичного оформлення вистави використані фрагменти опер Ж.Бізе «Кармен» (арія Мікаели) та Д.Верді «Ріголетто» (арія Джильди), які почув юний Грушевський у виконанні Олени Марковської.

Друга частина проекту — вистава-діалог «Самотність: одна на двох» — присвячена взаєминам Михайла Грушевського з його приятелькою Ганною Ямпольською [7] за неопублікованими листами.

Познайомились вони в Тифлісі напередодні закінчення Михайлом Грушевським гімназії. Ганна Ямпольська, − Ніна, як називали її близькі, − була старшою сестрою його гімназійного товариша − Володимира Ямпольського.

Сцена з вистави "Маленький романтичний епізод з мого життя"
Сцена з вистави “Маленький романтичний епізод з мого життя”

Вона, за словами Грушевського, «визначалася великою гамірливістю, любила дотепкувати […], вести розмови на літературні теми, багато справді читала і взагалі „інтересувалась“ усім, що виникало на поверхні життя» [8, 117]. Головною ж рисою Ганни він називав сентиментальність, яка і підштовхнула її взяти на себе місію «облагородити індивідуальність гімназиста».

Про їхню першу зустріч жартома згадує дівчина в одному з листів: «Раз в жизни хотели вознаградить меня за всю свою холодность, да и то неудачно. Как же Вам не стыдно хвастаться, что Вы помните первый день нашего знакомства! Это было 24 Ноября в день Володиного рожденья. Вы пришли к нам перед обедом и остались обедать, и сидели около меня; я помню все до мельчайших подробностей. […] Я всегда праздную в душе этот день» [9].

Сцена з вистави "Маленький романтичний епізод з мого життя"
Сцена з вистави “Маленький романтичний епізод з мого життя”

Ініційоване Ганною дружнє листування активно тривало в часи навчання Михайла у Київському університеті та підготовки ним магістерської дисертації. У листах він часто розкривав подробиці свого студентського життя. Наприклад, 28 вересня (ст.ст.) 1890 р. писав: «22-го окончились мои экзамены; прошли они даже лучше, чем я рассчитывал и чем сколько я к ним подготовился – занятый сочинением, усталый, я не мог уделить им достаточно времени; на днях я получил и свой диплом – «первой степени» − и свернул его вместо с картою Киевской земли» [10].

На перший погляд здається у цих листах є все, що зазвичай обговорюють друзі: розповіді про буденні дрібниці щоденного життя, захоплення, прочитані книги, плани на майбутнє і внутрішні переживання, дружні поради, непорозуміння і образи. Але весь час переслідує відчуття недомовленості, не нещирості, а саме недомовленості, «стіни» непорозуміння, яка не дозволяла стати ближчими, навіть коли вже не розділяла відстань між Тифлісом і Києвом. У кожного з них були свої причини закритися у своїй самотності, і обом необхідно було спілкування.

Сцена з вистави "Маленький романтичний епізод з мого життя"
Сцена з вистави “Маленький романтичний епізод з мого життя”

Для ілюстрації наведемо ще один уривок з листа Михайла Грушевського, надісланого дівчині наприкінці 1891 р.: «Ганнусенько! Не ображайтесь і не сумуйте з того, що я часом пишу Вам! Ваша приязнь мині дорога все таки, Ваше привітне слово мині миле, і мені весело згадати, що я маю на світі близького чоловіка. […] А як часом мої листи бувають дуже сумні, то Ви не вважайте; я ще почуваю в собі стільки сили, що не боюся суму, не боюся горя, аби тільки воно стосувалось до мене особисто (я не можу – чи то мині надто тяжко переносити лихо людей мині близьких) […], а ще більше – по правді кажучи − од незадоволення собою; я далеко-далеко не ідеальний чоловік, і навіть не «такий хороший», як Ви думаєте. Але буду сподіватися кращого поки живий» [11].

Глядачі на виставі "Маленький романтичний епізод з мого життя" на ніч
Глядачі на виставі “Маленький романтичний епізод з мого життя” на ніч

Цей епістолярний діалог тривав кілька років і за той час багато змінилось в житті обох співрозмовників. За нашим задумом у виставі можна буде прослідкувати трансформацію взаємин від приятельських, дружніх, близьких духовно до просто ділових, коли діалог, так старанно вибудуваний роками, переривається. І головна наша мета, щоб у ході вистави глядачі мали змогу познайомитись з тими сторонами життя нашого героя, з тими проблемами, які близькі кожному, але в силу певної одіозності його особи, залишались у тіні як незначні. І незабаром, сподіваємось, у глядачів буде можливість стати свідками непростих, серйозних, інколи навіть драматичних, а часом милих і курйозних, словом, дуже цікавих розмов двох друзів.

Ганна КОНДАУРОВА
провідний науковий співробітник Історико-меморіального музею Михайла Грушевського

Джерела та література:

  1. Дашкевич Я. Михайло Грушевський як особа і особистість/Дашкевич Я. Постаті: Нариси про діячів історії, політки, культури. – Львів, 2006. – С. 346-351.
  2. Марковская Елена Павловна/ Пружанский А. М. Отечественные певцы. 1750—1917: Словарь. — Изд. 2-е испр. и доп., электронное. —М., / https://slovari.yandex.ru/~книги/Отечественные певцы/Марковская Елена Павловна/
  3. Грушевський М. Спомини// Київ. – 1992. – №2. – С. 123.
  4. Михайло Грушевський: Із літературної спадщини. – Ред. Л.Винар, упор. Г.Бурлака, А.Шацька. – Нью-Йорк – Київ: Книга, 2000. – С. 102.
  5. Грушевський М. С. Зібрання творів: у 50 т. – Львів: Світ, 2011. – Т. 12: Проза, драматургія, переклади (1883–1886). / Упор., передм, коментарі Г. М. Бурлаки. – (Серія: „Літературно-критичні та художні твори”: Поезія (1882–1903). ― С. 138-222.
  6. Грушевський М. Щоденник (1883–1884) // Київська старовина. – 1993. – №5.– С. 19.
  7. Кондаурова Г. «Так я розумію свій характер» (Роздуми Михайла Грушевського про власне «Я» у листі до приятельки Ганни Ямпольської)//http://vuam.org.ua/uk/802: «Так_я_розумію_свій_характер».
  8. Грушевський М. Спомини//Київ. – 1988. – № 9. – С. 117.
  9. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі – ЦДІАК України). – Ф. 1235.– Спр. 301. – Арк. 29.
  10. ЦДІАК. – Ф. 1235. – Спр. 273. – Арк. 14.
  11. ЦДІАК. – Ф. 1235. – Спр. 273. – Арк. 82-83 зв.

Напишіть відгук