Музично-педагогічний фронт, або в ім’я української молоді

0
139

Історія музичного мистецтва і освіти у Галичини в працях та розвідках радянського часу традиційно розглядалась в рамках довоєнного і повоєнного часу. Так інерційно складалося враження, що в період нацистської окупації (1941-1944) нічого не відбувалося і відбуватися не могло. Натомість глибше знайомство з формами культурного опору змушує захоплюватися згуртованістю, планомірністю, гнучкістю форм і методів музично-мистецької роботи з молоддю в цей складний і вкрай несприятливий період.

Львів було окуповано влітку 1941 року. 1 серпня цього року в Берліні ухвалено рішення про створення дистрикту «Галичина» з центром у Львові. Умови для діяльності культурницьких і спортивних товариств тут були дещо кращі, ніж в Райхскомісаріаті Україна чи Трансістрії.  Центром українського культурного життя став Інститут народної творчості при Українському Центральному Комітеті. Він розміщувався на вул. Францішканській (тепер – Короленка), буд. 7, і  ставив за мету об’єднати усі самодіяльні мистецькі сили і забезпечити для них можливість концертної діяльності та професійного росту. Зрозуміло, що опорні посади в ньому обіймали провідні музиканти-професіонали. Очолював роботу ІНТ український хоровий дириґент, педагог, громадсько-музичний діяч, священик Северин Сапрун – випускник Віденського університету (теологічний факультет) та консерваторії (клас скрипки і фортепіано), Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові (клас скрипки Є. Перфецького), Львівської духовної семінарії.

У вересні 1941 року іще продовжувалась діяльність створеної радянськими директивами Львівської державної консерваторії (під назвою закладу на німецький кшталт: як Львівської Вищої Музичної Школи), яка співпрацювала з ІНТ та українською трупою Міського театру у Львові. Однак з вирішенням організаційно-господарських питань німецькою окупаційною владою починається реструктуризація і музично-мистецьких структур, до якої необхідно було пристосувати можливості і потреби української громади.

В нових політичних обставинах і знову у неволі, українські музичні діячі виявляють надзвичайно стрімку і цілеспрямовану самоорганізацію. 3 листопада 1941 року в залі Музичного Товариства ім. М. Лисенка (бачимо з документальних свідчень тимчасове повернення до звичних дорадянських назв) відбулися Установчі збори Спілки українських музик, які прийняли і затвердили списки дійсних членів і кандидатів для в затвердження відділом пропаганди нової влади, обрали правління у складі Ст. Людкевича (голова), 3. Лиська, В. Витвицького, В. Цісика та М. Антоновича як членів правління, контрольну комісію (В. Барвінського й Т. Шухевича). Ця організація взяла на себе проблеми координації концертного життя, радіотрансляцій, зв’язків з іншими творчими спілками. До переселення на вул. Сикстуську (Дорошенка), б. 63 Спілка діяла в будівлі Музичного товариства на вул. Оденонштрассе (Шашкевича), буд. 5.

Оголошення про діяльність новоствореної Державної музичної школи з українською мовою навчання
Оголошення про діяльність новоствореної Державної музичної школи з українською мовою навчання

 

У грудні 1941 року консерваторію реорганізують у Державну музичну школу з українською мовою навчання (Staatlische Musikschule mit ukrainischer Unterrichtssprache), залишивши на посаді її очільника Василя Барвінського, посада якого іменується «комісар-управитель музичних шкіл» (зокрема аналогічні українські музичні школи в Дрогобичі та Ходорові були сформовані вже вересні 1941 року).

Анонс діяльності Дрогобицької музичної школи
Анонс діяльності Дрогобицької музичної школи

 

Засновані радянською владою музично-мистецькі структури ліквідуються (консерваторійна і вечірня школи, музичне училище з польським відділом і державна консерваторія), їх бібліотечний фонд та інструментарій переходять на баланс новоствореної львівської школи. Школа, як і раніше Інститут мала нижчий (на який приймалися учні з 7-мирічного віку, з добрим слухом і почуттям ритму), середній і вищий рівні навчання

З встановленням німецької адміністрації було відновлено роботу колишніх філій Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка під назвами державних музичних шкіл в 1942 – в Стрию (дир. Іван Повалячек) та Станіславові (Івано-Франківську, дир. – Іван Подільський),  Тернополі (а з наступного року і хору Тернопільський Боян), Коломиї (дир. – проф. Роман Рубінгер), Перемишлі, в 1943 році – Золочеві та Чорткові (дир. – Дарія Герасимович). В школах здебільшого наявні класи: фортепіяно, струнних, співу, духових, нових спеціальностей – народних інструментів (мандоліни, бандури), а також та ритміки й танку. З анонсів набору на навчання та пошуків педагогів на заміщення вакансій видно, що школи мали нижчий та середній рівень, а окремі – і вищий щабель навчання, відповідний консерваторійному (принаймні з окремих спеціальностей).

Оголошення про прийом на навчання зі структурою закладу
Оголошення про прийом на навчання зі структурою закладу

Саме ж навчання згодом офіційно диференціюється на два рівні: Дитяча музична школа (ДМШ) і Дитяча фахова музична школа (ДФМШ – аналог музичного училища чи коледжу), які мають п’ять відділів: фортепіано, оркестровий, вокальний, диригентсько-теоретичний і композиторський. Але структура фахової школи зраджує відновлення повного курсу вищої освіти, доповненої новими спеціальностями:

Два рівні фахового музичного навчання
Два рівні фахового музичного навчання

 

Цікаво, що високоорганізована система освіти так себе зарекомендувала, що в 1943 році преса анонсує: «З колишніх високих шкіл частинно або в цілості будуть урухомлені поступнево всі 7 шкіл: Університет, Політехнічний Інститут, Медичний Інститут, Інститут Ветеринарної Медицини, Інститут Народного Господарства (Висока Торговельна Школа), Педагогічний і Музичний Інститути».

Членство й реєстрація у Спілці праці українських музик у Львові були обов’язковими для кожного практикуючого виконавця чи педагога-музиканта для можливості трудової діяльності.

Студенти мали обов’язкові документи: аусавайси, з поетапним підтвердженням продовження навчання.

Власне це дало можливість дати роботу (а отже засоби для існування й право на додаткові продуктові картки) багатьом фаховим музичним силам у часи воєнного лихоліття і зберегти талановитих юнаків-українців від вивозу в Німеччину на примусові роботи.

В музичній школі регулярно проводилися пописи, концерти класів і педагогів, музичні події з метою благодійного збору коштів для потреб бідних студентів.

Окрім керівництва діяльністю музичної школи Василь Барвінський був активно залучений до роботи музично-освітніх ініціатив ІНТ, який окрім центрального осередку у Львові невдовзі відкрив 3 філії: Станиславів, Стрий, Тернопіль, а за рік ще в Перемишлі, Коломиї, Холмі) та численні опорні пункти в інших містах і містечках з професіоналами-інструкторами, які налагодили роботу короткочасних та заочних форм музичного навчання. При ІНТ діяло 3 кабінети: а) музичний, б) театральний, в) образотворчого і прикладного мистецтва. З музичних структур в діяльності музичного кабінету було наявне Концертове Бюро, яке займалось організацією мистецьких імпрез на рівні регіону. При ньому діяли власні виконавські колективи: співацький квартет і капела бандуристів, Український народний хор під управою Василя Осташевського та хор ім. М. Леонтовича під орудою Нестора Городовенка.

Налагоджено було й заочні (позаочні) форми музично-мистецького навчання. Крім цього, там же з великим успіхом працюють: музичні курси теорії, композиції та диригування. Курс теорії музики (д-р З. Лисько) був розрахований на три роки і завершувався іспитом з наданням свідоцтва. Вівся і кореспонденційно: учасникам раз чи двічі на тиждень надавалися заняття, на яких вони здавали попередні і отримували інструкції, пояснення до лекцій та завдання на наступний раз. В обсяг курсу входили такі предмети: 1) основи теорії музики з інструментознавством, 2) сольфеджіо, 3) гармонія, 4) основні відомості з науки про музичні форми, контрапункт та історію музики.

Курс композиції трактувався індивідуально (для кожного зокрема) і час тривання цього курсу – залежний від знання та здібностей кандидата.

Одним з найбільш активно ведених був триступеневий диригентський курс (провід курсу здійснював проф. Микола Колеса), де викладались теоретичні та практичні предмети, як сольфеджіо, основи музики, гармонія, історія музики, хорова література, інструментознавство та гра на скрипці або мандоліні. Вищий дириґентський курс ІІ-го ступеня існував для тих, хто успішно опанував початковий курс, здав вступний іспит із теорії музики, сольфеджіо й основних відомостей з диригування. Від 1-го лютого 1943 р. у приміщенні Інституту Народної Творчости Відділ Культурної Праці УЦК організує також дириґентський курс першого ступеня для дівчат.

Паралельно діяли подібні курси підготовки у інших містах: початковий – у Стрию, Станиславові, Самборі, Коломиї, Чорткові, Золочеві, Бережанах, Кам’янці Струмиловій, Жовкві, Жидачеві, Новім Селі, Перемишлі та Сяноці; ІІ ступеня – у Львові, Стрию і Заліщиках. Звертає на себе увагу формулювання вимог до кандидатів: 1.вроджена інтелігенція, 2.особиста й національна гідність, 3.добрий голос і музичний слух. Учасникам курсів надавалися гуртожитки (бурси), організовувалося хоча б частково – харчування. Оплата за навчання бралась не лише грішми, але й продуктами.

Крім того Музичний Кабінет ІНТ відкрив студію гри на бандурі під проводом фахових і кваліфікованих сил (зокрема тут викладали Антін Малюца і Юрій Сінгалевич). Згодом, як паралельні, проте тісно взаємопов’язані структури у Львові діють два базових музичних заклади: Державна Музична Школа (дир. В. Барвінський) та музична студія при Інституті Народної Творчості (дир. Є. Цегельський). В студії навчання тривало від 3-5 років, викладались вокал, гра на фортепіяно, струних, духових, народних щипкових інструментах. Тут же діяла Студія Танку, де проводилось вивчення класичного танцю, (викладач – Р. Геринович), характерних і танців різних народів (А. Ярославців – згодом – засновник хореографічної школи у Львові) і навчання українських народних танців (О. Заклинська). Випускниця знаменитої школи сучасного танцю Василя Авраменка Оленка Гердан-Заклинська для потреб курсу уклала підручник «Українські народні танці» на підставі хореографії різних етнічних регіонів України.

Отже протягом кількох років німецької окупації В. Барвінському та його соратником вдалося відновити і збагатити триступеневу структуру фахової освіти. Там де ситуація не дозволяла сформувати школу, а також з огляду на реалії воєнного часу було налагоджено заочні та екстернатні форми навчання, які вели провідні педагоги – музиканти і в яку безпосередньо був залучений сам В. Барвінський.

Була відкрита музична студія, з відділом народних інструментів, налагоджено діяльність хорових та оркестрових колективів, здійснено підготовку і проведення конкурсів до 100-річчя М. Лисенка, а також К. Стеценка і М. Леонтовича, конкурси самодіяльних солістів і ансамблів, до цих подій видано репертуарні збірки, перевидано підручники з сольфеджіо і навіть анонсувалося відкриття школи майстрів музичних інструментів.

Приклад результативності високого професіоналізму, послідовності та координації зусиль при чітких виховних та просвітницьких цілях в умовах чужоземної агресії та окупації і сьогодні може послужити добрим взірцем для розгортання сучасних ініціатив у праці в ім’я української молоді, для майбутнього розквіту свого народу.

Роксоляна ГАВАЛЮК 

Література:

  1. В користь Нім. Червоного Хреста //Львівські вісті. – №29. –11.09.1941. – с. 4.
  2. Заклик до учнів музичної школи //Львівські вісті. – № 45. – 01.03.1942. – с.7.
  3. Звання музики //Львівські вісті. – №117. – 30.05.1942. – с.3.
  4. Зворот книжок, нот та інструментів // Львівські вісті. – №15. –25.01.1942. – с. 3.
  5. Книш А. Мистецьке життя у Львові за часів німецької окупації / Андрій Книш. – URL : http://photo-lviv.in.ua/mystetske-zhyttya-u-lvovi-za-chasiv-nimetskoji-okupatsiji/
  6. Кудрик Б. Святкові хвилини музичного середовища / Борис Кудрик // Львівські вісті. – №160. – 19.07.1942. – с. 4.
  7. Музична школа // Львівські вісті. – №111. – 16.12.1941. – с. 3.
  8. Про кінотеатри //Львівські вісті. – №111. – 16.12.1941. – с. 3.
  9. Реорганізація музичних шкіл // Вільна Україна. – 1939. – 17.12. – http://zbruc.eu/node/30723
  10. Спілка українських музик. Установчі збори у Львові // Львівські вісті. – №79. – 11.1941. – с. 3.
  11. Українські музичні школи // Вільне слово. – №28. –10.09.1941. – с.4.
  12. Які роди шкіл існують або Існуватимуть у Галицькій Області // Рідна земля. – №3. – 10.1943. – с. 3.

Напишіть відгук