Монастир Святого Климентія як свідок історії редемптористів в Україні

Львів  часто  називають  Містом  Храмів.  Численні  церкви  й  монастирі  стали  не  тільки  окрасою  міської  архітектури,  не  лишень  увіковіченням  побожності  нашого  люду,  але  й  свідками  драматичних  подій  минулого,  символами  незламності  віри  в  людських  серцях,  перемоги  над  тоталітарними  системами,  духовної  віднови  після  десятиліть  гонінь.

До  таких  львівських  храмів,  безперечно,  належать  і  монастир  св. Климентія  з  церквою  Непорочного  Зачаття  Пресвятої  Богородиці  розташовані   неподалік  центру  міста  за  адресою:  вулиця  Івана  Франка, 56.

Ділянка  з  будинком  на  вулиці  Зибликевича  (тодішня  назва  вул.  Франка),  30  тривалий  час  перебувала  у  власності  однієї  з  найстаріших  культурно-освітніх  установ  Галичини – Народного  Дому.  1881 р.  її  передано  в  оренду  сестрам-василіянкам.  Протягом  1882 – 1884 рр.  тут  збудовано  у  неороманському  стилі  монастир  із  церквою  Непорочного  Зачаття  Пресвятої  Богородиці – ймовірно,  за  проектом  архітектора  Сильвестра  Гавришкевича  (1833 – 1911).  Пізніше  храм  оздоблено  коштом  галицького  митрополита  Сильвестра  Сембратовича  (1836 – 1898).  У  1893 р.  в  церкві  встановлено  копію  ікони  Матері  Божої  Неустанної  Помочі,  що  одразу  збільшило  наплив  вірних.

На  початку  ХХ  ст.  будівля  на  Зибликевича  вже  являла  собою  єдиний  блок,  що  вписувався  у  лінійну  забудову  вулиці.  Прилегла  до  монастиря  ділянка  обіймала  площу  між  сучасними  вулицями  Франка  та  Кирила  і  Мефодія.  У  вересні  1911 р.  внаслідок  конфлікту  із  москвофільським  проводом  Народного  Дому,  сестер-василіянок  виселили  з  монастиря.  Наступного  року  митрополит  Андрей  Шептицький  (1865 – 1944)  придбав  для  них  нове  приміщення  на  вулиці  Длуґоша,  95  (нині – Кирила  і  Мефодія, 17).

Відомо,  що  у  першій  третині  ХХ ст.  адміністраторами  храму  Непорочного  Зачаття  були  отці  Теодозій  Лежогубський  (1869 – 1919)  та  Йосиф  Застирець  (1873 – 1943).  Внаслідок  воєнного  лихоліття,  соціально-політичних  потрясінь  й  спричиненого  ними  загального  зубожіння  населення,  у  перші  повоєнні  десятиліття  церква  й  монастир  виявилися  занедбаними.   Проте  18 травня  1937 р.  будинок  на  Зибликевича  викупив  митрополит  Андрей  з  наміром  передати  його  Згромадженню  отців-редемптористів.

Чин  Найсвятішого  Ізбавителя  (лат. Congregatio Sanctissimi Redemptoris, C.Ss.R)  або  Згромадження  редемптористів – монаший  орден  заснований  9 листопада 1732 р.  Вчителем  Церкви  св. Альфонсом  Марією  де  Ліґуорі  (1696 – 1787)  неподалік  Амальфі  (Італія)  для  проповідницьких  місій  і  духовного  служіння  серед  найбідніших  верств  населення.  Від  кінця  ХVІІІ ст.  поступово  розповсюдився  іншими  країнами  Європи  та  Америки.  На  початку  ХХ ст.  окремі  ченці-редемптористи  виявили  бажання  служити  у  візантійському  обряді  задля  задоволення  духовних  потреб  галицьких  українців.  21 серпня  1913 р.  до  Галичини,  на  запрошення  владики  Андрея,  прибула  перша  група  редемптористів – бельгійців  за  національністю  у  складі  8  осіб  (6  отців  і  2  братів).  Спершу  їх  поселили  у  монастирі  в  Уневі  (50  км.  від  Львова),  давши  час  на  вивчення  мови  та  обряду  місцевої  людності.  Після  Першої  світової  війни,  у  1919 р.  митрополит  Андрей  Шептицький  придбав  для  редемптористів  землю  й  приміщення   у  Збоїськах  (Збоїщах)  на  північній  околиці  Львова,  а  в  1923-му  до  цього  додалася   посілість  у  Голоску  Великому.

Українська  гілка  Згромадження  Найсвятішого  Ізбавителя  (ЧНІ)  у  короткому  часі  поширилася  цілою  Галичиною,  зросла  кількісно  й  здобула  прихильність  українців  завдяки  активній  місіонерській  праці.  Першим  настоятелем  редемптористів  в  Україні  був  фламандець  о. Йосиф  Схрейверс  (1876 – 1945).  Завдяки  його  невтомній  пастирській  праці  збільшилося  число  покликань  серед  українців:  першими  українськими  редемптористами,  виявилися  отці  Миколай  Чарнецький  (1884 – 1959),  Степан  (1889 – 1984)  і  Роман  Бахталовські  (1897 – 1985),  Михайло  Лемішка (1900 – 1987),  Володимир  Породко  (1898 – 1962),  Григорій  Шишкович  (1892 – 1981),  Володимир  Стернюк  (1907 – 1997),  Йосиф  (1885 – 1974)  та  Іван  Бала  (1894 – 1970),  Дмитро  Гаврилюк  (1896 – 1950),   Володимир  Маланчук  (1904 – 1990),  Микола  Коп’яківський  (1894 – 1968)  та  ін.  1936 р.  східна  редемптористична  віце-провінція  отримала  назву  Львівської.  Два  роки  по  тому  Львівська  віце-провінція  налічувала  6  домів,  38  священиків,  18  студентів,  26  братів,  12  новиків.

13 листопада 1938 р.  відбулося  урочисте  посвячення  новопридбаного  монастиря   св.  Климентія  митрополитом  Шептицьким  у  присутності  Апостольського  візитатора  для  католиків  східного  обряду  Волині,  Полісся  та  Підляшшя  владики  Миколая  Чарнецького  і  генерального  консультора  о. Йосифа  Схрейверса.  Сюди  невдовзі  перенесли  осідок  уряду  Львівської  віце-провінції.  Першим  настоятелем  провінційного  дому  на  Зибликевича  став  бельгієць    о.  Йосиф  де  Вохт  (1881 – 1956).

З  монастирем  св.  Климентія  пов’язано  чимало  постатей,  знакових,  як  для  історії  української  редемптористів,  так  і  Греко-Католицької  Церкви  в  цілому.  Від  1939  до  свого  арешту  у  1945-мк  в  монастирі  перебував  владика  Миколай  Чарнецький,  майбутній  новомученик  і  очільник  підпільної  УГКЦ,  беатифікований  Папою  Римським  св. Іваном  Павлом  ІІ  під  час  відвідин  України.  З  1941  по  1946 р.  тут  же  служив  як  секретар  та  дорадник  віце-протоігумена  де  Вохта  о. Володимир  Стернюк,  згодом  єпископ  й  місцеблюститель  митрополичого  престолу  УГКЦ  (1972 – 1991),  котрому  судилося  виводити  Церкву  з  підпілля.  Серед  редемптористів,  що  проживали  у  монастирі  на  вулиці  Франка,  назвемо  також  блаженних  священномучеників  Івана  Зятика  (1899 – 1952)  та Зенона  Ковалика  (1903 – 1941),  отців  Богдана  Репетила  (1913 – 1967),  Степана  Захарківа  (1922 – 2003),  Івана  Леб’яка  (1918 – 1974),  Івана  Нагірного  (1914 – 1941),  Семена  Гнатишина  (1912 – 1950),  Євгена  Пелеха  (1920 – 1996),  братів  Панкратія  Костюка  (1915 – 1980),  Пантелеймона  Линдюка  (1906 – 1983),  Іринея  Манька  (1920 – 1992),  Василя  Стеця  (1908 – 2008)  і  т. д.

Важкі  часи  для  братії  монастиря,  Згромадження,  і  для  цілої  Церкви  настали  з  приходом  сталінських  “визволителів”.  Вже  восени  1939-го  перший  поверх  дому  на  Зибликевича  зайняв  полк  радянської  міліції.  Справжня  біда  прийшла  в  ніч  з  20  на  21  грудня  1940 р.,  коли   карателі  з  НКВД  заарештували  безстрашного  душпастира   й   ревного  місіонера  о.  Зенона  Ковалика.  Влітку  1941-го,  під  час  втечі  більшовиків  в  ході  німецького  наступу,  священика  разом  із  тисячами  невинних  людей  було  по-звірячому  закатовано  в  одній  з  львівських  тюрем.

Правдива  Голгота  редемптористів  в  Україні  почалася  з  приходом  “других  совітів”.  У  ніч  з  11  на  12  квітня  1945  р.  у  монастирські  ворота  на  Зибликевича   знов  постукали  люди  в  уніформі  НКВД:  цього  разу  прийшли  за  єпископом-святцем  Миколаєм  Чарнецьким.  За  свідченнями  очевидців,  обшук  у  владики  тривав  понад  3 години.  Попри  терор  (моральний  і  фізичний),  обіцянки  та  залякування,  ніхто  з  редемптористів  не  зрадив  віри,  не  визнав  ухвал  львівського  псевдо-собору  та  не  підписав  православія.  Це  їм  дорого  коштувало:  станом  на  1950 р.  із  44  українських  редемптористів  20  перебували  в  ув’язненні  й  на  засланні.

20 березня  1946  р.  монастир  св.  Климентія  закрили,  11  ченців  на  чолі  з  протоігуменом  о.  Йосифом  де  Вохтом,  котрі  проживали  у  ньому,  переселені  до  монастиря  св.  Альфонса  на  Голоско.  Там  вони  перебували  до  17 жовтня  1948 р.,  коли  й  цю  обитель  окупаційна  влада  ліквідувала,  а  отця  де  Вохта  депортувала  з  країни  як  бельгійського  підданого.

Від  весни  1946  й  до  1959  р.  монастирський  комплекс  на  Франка  був  власністю  львівського  обкому:  деякий  час  у  приміщеннях  діяла  партійна  школа,  в  яку  спромігся  влаштуватися  (швейцаром  і  двірником)…  підпільний  брат-редемпторист  Іларіон  Стащишин  (1923 – 1994).  Упродовж  1959 – 1992 рр.  тут  знаходилася  турбаза  “Львівська”:  церкву  перетворено  на  кафе,  а  в  колишньому  провінційному  домі  діяли  готель  і  бухгалтерія.

Тим  часом  переслідування  не  зламали  редемптористів,  Згромадження   активно  діяло  у  підпіллі.  З  1950  по  1990 р.  обов’язки  протоігумена  виконував  о.  Филимон  Курчаба  (1913 – 1995),  піднесений  до  єпископської  гідності  23 лютого 1985 р.  Як  свідчить  статистика,  упродовж  1961 – 1989 рр.  до  чину  вступили  (й  залишилися  там)  понад  40  людей.  На  момент  легалізації  УГКЦ   налічувалося  більше  60  редемптористів – у  тому  числі,  троє  єпископів.

Крах  комуністичної  системи  й  вихід  Церкви  з  підпілля  поставили  на  порядку  денному  питання  повернення  конфіскованих  радянською  владою  культових  об’єктів  і  майна.  Вже  влітку  1992-го  провінційна  рада  Львівської  провінції  Чину  Найсвятішого  Ізбавителя  (львівська  віце-провінція  підвищена  до  провінції  в  грудні  1989 р.)  звернулася  із  відповідним  листом  до  Львівської  міськради.  Однак,  очільники  міста  не  поспішали  задовольняти  це  прохання.  Наступного  року  біля  зачинених  дверей  храму  розпочалися  богослужіння,  котрі  провадив  о.  Михайло  Залізняк  (1919 – 1997),  один  з  найактивніших  душпастирів  підпілля  та  періоду  легалізації.  Завдяки  наполегливості  отця,  справа  потроху  зрушила  з  місця:  у  серпні  1993  р.  монастир  повернули  редемптористам.  Ще  у  червні  відповідальним  за  ремонт  у  провінційному  домі  призначили  о.  Михайла  Якимця  (1941 – 2015).

Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці – http://ukrmap.biz

Монастир і церква: вигляд з внутрішнього дворика – http://www.dlab.com.ua/arch/155

Потроху  налагоджувалося  монастирське  й  парафіяльне  життя  (остаточно  питання  з  парафією  на  Франка  вирішено  юридично  у  грудні  1996-го).  Першими  настоятелями  відновленого  монастиря  були  отці  Михайло  Винницький  (1926 – 1996)  і  згадуваний  Михайло  Залізняк.  Після  смерті  о.  Залізняка  в  липні  1997 р.  обов’язки  настоятелів  виконували  протоігумени  Львівської  провінції:  отці  Михайло  Волошин  (20 липня 1997 – 25 лютого 2005),  Василь  Іванів  (25 лютого 2005 – 1 січня  2011),  Ігор  Колісник  (1 січня 2011 – 1 січня  2015).  Від  1 січня  2015 р.  протоігуменом   є   о.  Андрій  Рак.

Внаслідок  стрімкого  зростання  парафії  упродовж  1990 – 2000-х  рр.,  невеличкій  церкві  Непорочного  Зачаття   ставало  чимраз  важче  вмістити  усіх  вірних.  Через  те  наприкінці  2000-х   храм   добудовано  (зі  сторони  подвір’я),  здійснено  капітальний  ремонт,  оновлено  зовнішній  вигляд  монастирського  комплексу.  25 вересня  2011 р.  освячено  збудовану  на  монастирському  подвір’ї  каплицю  Матері  Божої  Неустанної  Помочі,  призначену  для  спільноти  “Матері  в  молитві”,  що  діє  при  храмі.

Вхід до храму Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці – http://nash.lviv.ua/viewtopic.php?f=25&t=404

Каплиця Матері Божої Неустанної Помочі (світлина автора)

На  сьогоднішній  день  Згромадження  редемптористів  залишається  в  числі  найактивніших  чернечих  спільнот  УГКЦ,  а  його  осередки – зокрема,  монастир  св.  Климентія  у  Львові – продовжують  нести  у  маси  світло  Христової  науки,  служити  ближнім  й  опікуватись  тими,  хто  цього  потребує.

Олександр  ШЕЙКО      

Джерела:

1. Блаженний  Священномученик  Зенон  Ковалик//Офіційний сайт редемптористів у Львові  [Електронний  ресурс].  Режим  доступу: http://cssr.lviv.ua/saints/zenon-kovalyk/ ;
2. Гуркіна С. Кримінальна  справа  Блаженного  Миколая  Чарнецького //Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний  ресурс]. Режим доступу:  http://cssr.lviv.ua/word/articles/?article=1655;
3. Дзюрах Б. Євангеліє,  втілене  в  житті  та  діяльності  блаженних  і  праведних  редемптористів  Львівської  провінції  Згромадження  редемптористів//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний  ресурс].  Режим  доступу: http://cssr.lviv.ua/word/articles/?article=163 ;
4. Дмитрух С. Життя  як  подвиг  для  Христа. – Львів, 2007. – 224 с.;
5. Єпископи  редемптористи//Офіційний сайт редемптористів у Львові  [Електронний  ресурс].  Режим  доступу: http://www.cssr.lviv.ua/about/bishops/ ;
6. Історія  Львівської  провінції//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний  ресурс].  Режим  доступу: http://cssr.lviv.ua/about/history/ ;
7. Маловідомі  факти  з  історії  редемптористів  в  Україні//Редемптористи [Електронний  ресурс]. Режим доступу: https://drive.google.com/file/d/0B5bqlJaDOz_2Nng3UDVCeXhaa0k/view?pref=2&pli=1;
8. Монастир  св. Климентія (м. Львів)// Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний  ресурс].  Режим  доступу:  http://cssr.lviv.ua/about/monasteries/;
9. Монастир  редемптористів  (Львів) [Електронний  ресурс]. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki ;
10. Некролог  Львівської  провінції:  травень//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний  ресурс]. Режим доступу: http://www.cssr.lviv.ua/news/?article=624 ;
11. Некролог  Львівської  провінції:  червень – вересень//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний  ресурс]. Режим доступу: http://www.santalfonsoedintorni.it/BiografiePDF/05Lviv/0630Welyczkowskyj.pdf ;
12. Некролог  Львівської  провінції:  жовтень//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний  ресурс]. Режим доступу:  http://www.cssr.lviv.ua/news/?article=1761;
13. Некролог  Львівської  провінції:  листопад//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний  ресурс]. Режим доступу: http://www.cssr.lviv.ua/news/?article=1763;
14. Некролог  Львівської  провінції:  грудень//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний  ресурс]. Режим доступу:  http://www.cssr.lviv.ua/news/?article=1780;
15. Освячена  нова  каплиця//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний  ресурс]. Режим доступу:  http://www.cssr.lviv.ua/news?article=375 ;
16. Піх  Р. “Львівський  собор” – позиція  і  вибір  редемптористів  Львівської  віце-провінції//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний  ресурс]. Режим доступу: https://www.academia.edu/23150875;
17. Піх  Р. Служіння  і  обов’язки  Миколая  Чарнецького  у  Львівській  віце-провінції  Згромадження  Найсвятішого  Ізбавителя//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний  ресурс]. Режим доступу: http://cssr.lviv.ua/word/articles/?article=1629 ;
18. Церква  Непорочного  Зачаття//Інтерактивний  Львів [Електронний  ресурс]. Режим доступу:  http://www.lvivcenter.org/uk/lia/objects/franka-56-church/;
19. Catholic  Encyclopedia [Електронний  ресурс]. Режим доступу: http://www.newadvent.org/cathen/12683a.htm