Місія нездійсненна: перевезти патріарха до Львова

0
514

Під дуже страшним для нас грецьким словом “пентархія” в християнській традиції часто мають на увазі 5 православних кафоличних патріархів. Серед них немає львівського, але могло статись так, що був би. Питання лише на скільки часу, адже в минулому існувала ідея з перенесенням одного з цих патріархатів до Львова. Але ця гра була наскільки складною і в ній було задіяно так багато сторін, що вона провалилась навіть на рівні задуму.

Фаусто Зонарро. Вступ Мехмеда ІІ в місто. Фото з https://uk.wikipedia.org
Фаусто Зонарро. Вступ Мехмеда ІІ в місто. Фото з https://uk.wikipedia.org

Після захоплення у 1453 році турками-османами Константинополя, постало питання про права і статус одного з пастирів християнського світу –  Константинопольського Патріарха. Останній не міг похвалитись зручним і комфортним життям в Османській імперії, адже сам факт, коли лідер християнського світу перебуває на території головно мусульманської держави і успішно “пасе свою отару”, виглядає сумнівним. Саме тому, з’явилося кілька проектів стосовно зміни розташування патріарха, перевезення його в середовище зосередження православних. Головними претендентами тут були Московія та Річ Посполита. Головних ініціаторів було досить багато, а ще більше планів та очікувань, пов’язаних із цією місією.

Ян Замойський. Фото з https://uk.wikipedia.org
Ян Замойський. Фото з https://uk.wikipedia.org

Скажімо, існувала ідея про перенесення патріархату до Києва. Вона належала канцлеру Яну Замойському, засновнику Замойської академії. Про це він навіть вів переговори з Константинопольським Патріархом Єремією ІІ Траносом, але останній якось не надто прихильно відгукувався на цю ідею. Про існування подібних переговорів дізнались у Московії, нібито від супутника патріарха, Арсенія Елассонського, який викладав і був ректором Львівської братської школи. За однією з версій, саме у відповідь на ці події, проголошувався патріархат у Московії. Хоч версія видається більш, ніж сумнівною.

Константинопольський патріарх Єремія ІІ Транос. Фото з https://uk.wikipedia.org
Константинопольський патріарх Єремія ІІ Транос. Фото з https://uk.wikipedia.org

Інтенсивно в цьому плані працював також і Рим, який одним пострілом хотів убити кількох зайців. Питання перевезення патріарха перебувало для Папської курії у тісному зв’язку з питанням створення антитурецької коаліції, а також із поширенням унії на східні території. Саме тому, на наші терени прибували і папські посланці. Найбільш цікавим, в контексті цього питання, для нас є єзуїт Антоніо Поссевіно та його місія. Поссевіно був офіційним посланцем Папи у Московії, Речі Посполитій та Швеції. Також він був посередником у перемовинах між Іваном Грозним та Стефаном Баторієм.

Антоніо Поссевіно. Фото з www.rospisatel.ru
Антоніо Поссевіно. Фото з www.rospisatel.ru

Початково Поссевіно прибув до Московії, яку Рим розглядав як рупор антитурецької боротьби, але там єзуїт швидко зрозумів, що справи не підуть, а “ключ” до Московії знаходиться на Русі. Поссевіно в якості столиці патріархату пропонував такі міста Речі Посполитої, як Київ, Львів і Вільно. Також не виключав можливості і самого Риму. Для реалізації свого задуму та для досягнення інших поставлених цілей, єзуїт почав активно співпрацювати на усіх можливих рівнях з місцевою шляхтою та магнатами. Вже у 1583 – 1584 роках відбувались його переговори з Василем Костянтином Острозьким, некоронованим королем Русі.

Василь Костянтин Острозький. Фото з https://uk.wikipedia.org
Василь Костянтин Острозький. Фото з https://uk.wikipedia.org

Схоже на те, що коронованим Острозький  таки хотів стати, бо коли єзуїт в переговорах переслідував ціль створення антитурецької коаліції чи підготовки ґрунту для поширення католицизму, то хто знає, як далеко міг би зайти Острозький, отримавши в сферу свого впливу патріарха, який спокійно і без проблем міг би висвятити його на короля, чи навіть імператора. Так зародилась і плекалась ідея патріархату в Острозі.

Фрагмент твору "Московія" Антоніо Поссевіно. Фото з anticvarium.ru
Фрагмент твору “Московія” Антоніо Поссевіно. Фото з anticvarium.ru

І хоч сьогодні образ Острозького є одним з символічних в плані захисту православ’я, але спочатку він активно співпрацював з представниками католицизму і навіть був одним з ініціаторів унії. Інша справа, що процес пішов не за його сценарієм і Острозький змінив курс, ставши одним з противників унії.  Як би там не було, а співпрацю з Поссевіно було розпочато і його ідеї про заснування папських семінарій та друк католицьких книг руською мовою, Острозький очевидно підтримував. Для цього навіть мали відкрити друкарні у Кракові і можливо й в самому Острозі. Також Острозький обіцяв підтримати ідею з перенесенням патріархату до Львова, Острога, Вільна чи іншого міста Речі Посполитої, залежно на що впаде вибір. Натомість, вимогою Острозького було, аби католики допомогли йому з викладачами у академії та маєтками у Словаччині та Богемії.

Леонід Молодожанин. "Берестейська унія", Вінніпег. Фото з https://uk.wikipedia.org
Леонід Молодожанин. “Берестейська унія”, Вінніпег. Фото з https://uk.wikipedia.org

Таким чином, Поссевіно мав відповідати за маєтки Осрозького у Богемії та Словаччині й друк католицької літератури руською мовою, а папський нунцій Болоньєтті за особисте навернення Острозького (про що йому самому, ясна річ, не казали, хоч він і так знав) і забезпечення викладачами академії Острозького. Разом з тим, Острозький мав бути стороною, яка переконає патріархів прийняти новий календар, а відтак зробити унію ще більш можливою. Все виглядало ніби непогано, але вже згодом Болоньєтті зазначав, що з Острозьким нічого не вдасться. Провал стався частково і через самих єзуїтів, які трішки переграли  і поспішно схилили до католицизму синів Острозького, що йому не сподобалось.

Документ Берестейської унії. Фото з blogs.korrespondent.net
Один з документів Берестейської унії. Фото з blogs.korrespondent.net

Все було складно і з позицією Риму. З одного боку, він підтримував ідею перенесення патріархату до Московії чи Речі Посполитої, які могли би стати головними сторонами війни проти Османської імперії. З іншого боку, Папська курія також мала свої цілі і своє бачення розвитку подій, що були пов’язані з поширенням католицизму і унії. Очевидно, Поссевіно лише розвідував ситуацію і створював ґрунт для цих процесів. Іншою стороною цих процесів був вже згаданий папський нунцій Болоньєтті, який відстоював думку, що столиця патріарха має бути у Вільно, або ж Львові і не у всьому погоджувався з Поссевіно. Крім них двох, різні бачення цієї проблеми мали й інші фігури та середовища в самому Ватикані. Не на всі варіанти, в плані перенесення до інших міст, погоджувався і сам Константинопольський Патріарх.

Прапор Вселенського Патріархату. Фото з https://uk.wikipedia.org
Прапор Вселенського Патріархату. Фото з https://uk.wikipedia.org

В підсумку сталось так, що Острозького налякали надто інтенсивним поширенням католицизму, ініціативи Поссевіно не знайшли підтримки у Римі, торгувались і патріархи. Таким чином, Константинопольський Патріарх не отримав ні львівської прописки, ні якого-небуть іншого українського міста і залишився на територіях колишній Візантії. Там він залишається і по-сьогодні. Ми ж тепер можемо лише уявляти і фантазувати, як би повернулась історія, якби у Львові на постійній основі перебував Вселенський Патріарх.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Опаріна Т. Сприйняття унії в Росії XVII століття / Держава, суспільство і Церква. Матеріали Других “Берестейських читань” Львів – Дніпропетровськ – Київ, 1 – 6 лютого 1995. Дискусія. – Львів, 1996. – С. 178.
  2. Шевченко Т. “Руський світ” Антоніо Поссевіно з Костянтином Василем Острозьким / RISU, 2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://risu.org.ua/article_print.php?id=40924&name=religious_digest&_lang=ua&

Напишіть відгук