Мідний Львів і таємнича “вежа Корнякта”

0
433
Мідний Львів і таємнича “вежа Корнякта”

Мистецтво може звучати не лише аполлоновою лютнею, але також і грубим та скрипучим залізом. Може не таким вже й грубим, може не зовсім залізом, але точно досить незвично. Мідні обличчя, мідні люди, мідне сонце, місяць, зорі і мідна “вежа Корнякта” – це те, чому присвячено цю статтю. Сюжети зі стародруків стануть нашими поводирями в мандрівці таємницями мистецтва гравіювання. Тому запасаємось жадобою знань та інформаційним голодом.

З львівського видання на честь князя Костянтина Острозького. Фото Є. Гулюка
З львівського видання на честь князя Костянтина Острозького. Фото Є. Гулюка

У 1615 році у Львові з’явився один цікавий панегірик. Його було підписано грецькою назвою “χαριστηριον”. Ця брошурка є збіркою вітальних віршів студентів Ярославського колегіуму єзуїтів на честь повернення з-за кордону князя Костянтина Острозького. Видання було підготовлене до публікації католицьким друкарем Криштофом Вольбрамом. Окрім самих віршів та їхнього змісту, цікавими є також відтиски з гравіювання на міді, які можна виявити в брошурці. Так виглядає, що гравіювання виконував майстер своєї справи, спеціально на замовлення: для друку і видання книги.

Герб Прухніцького. Фото Є. Гулюка
Герб Прухніцького. Фото Є. Гулюка

У цьому ж 1615 році світ побачило ще одне варте уваги видання. Його назва знову ж була на “непонятном языке” і звучала “Vota, fausta, omina …”. Цей панегірик склали учні Львівського єзуїтського колегіуму і присвятили його львівському католицькому архієпископу Яну Анджею Прухніцькому. У виданні не залишає байдужим, перш за все, зображенням герба, яке складається з кількох символів. Головний герб овальної форми зображено у вигляді щита, а довкола нього знаходяться ще шість маленьких овалів з гербами. Над щитом зображено прелатську шляпу.    

Зображення зі збірника "Panselene...". Фото Є. Гулюка
Зображення зі збірника “Panselene…”. Фото Є. Гулюка

Інтригуюче за змістом та наповненням ще одне видання. Прикрашений гравюрами на міді, збірник “Panselene…” є серією панегіричних текстів на честь князів Острозьких і Заславських. Його було видано у Львові, в друкарні Яна Шеліги, у 1630 році. Тексти зі збірника декламували учні Острозького єзуїтського колегіуму на похороні князя Олександра Острозького. Візуальна частина видання – це два гравійовані обличчя у вигляді півмісяця. Їх зображено під княжою короною і повернутими одне до одного. Таке розташування антропо-астрологічних елементів символізує спільність походження родів Острозьких та Заславських, а також об’єднання у руках Заславських володінь обох родів, що відбулося згодом. Зверху можна знайти ім’я спільного для обох родів предка – Василя, “князя на Острозі і Заславі”, а знизу номен Домініка Заславського, який також став “князем на Острозі і Заславі”, коли до кращого світу відійшов Олександр Острозький.

З київського панегірика з нагоди весілля Януша Радзивіла і Марії Лупу. Фото Є. Гулюка.
З київського панегірика з нагоди весілля Януша Радзивіла і Марії Лупу. Фото Є. Гулюка.

На кінцівку залишимо найсолодше – весілля. Панегірик “Choreae bini solis et lunae…in nuptiis…Ianussii Radivil…et Marie…Io Basilii palatini et despotae Moldauiae filiae…” (1645 р.) написаний студентом Києво-Могилянського колегіуму Філіпом Баєвським. В його основі, можливо, весілля князя Януша Радзивіла з Марією, донькою молдавського “деспота” (ну тобто господаря) Василя Лупу (його донька Розанда була дружиною Хмельницького, але не Богдана). Шлюб між ними відбувався за православним обрядом і за участі митрополита Петра (Могили). На звороті титульного листа цього панегірика можна помітити гравюру з геральдично-символічним зображенням. В її центрі фігура лицаря на коні. В руках у нього меч, прикрашений вітками і завершений вінком. Над лицарем зображено орла із перстнем у дзьобі, а ще вище два півмісяця і два сонця. З обох боків від головного зображення стоять вежі, які візуально трішки нагадують вежу Корнякта у Львові. Над вежами знамена з гербами обох родів.   

Януш Радзивіл. Фото з https://commons.wikimedia.org
Януш Радзивіл. Фото з https://commons.wikimedia.org

До цього ж панегірика відноситься гравюра на міді, яка композиційно чимось нагадує сонячну систему: сонце, довкола якого крутяться небесні тіла. На місці сонця скромно зображено князя Януша Радзивіла. У сферах довкола нього зображено різні символічні елементи і портрети видатних предків та родичів нареченого. В переважній більшості це чоловіки. Лише дві жінки “псують” цю статистику – Барбара Радзивіл і наречена Януша Марія. У верхній частині малюнка бачимо портрет Василя Лупу, а за ним нариси небесної сфери з сонцем, місяцем і зірками.   

Рід Радзивілів у вигляді сонячної системи. Фото Є. Гулюка
Рід Радзивілів у вигляді сонячної системи. Фото Є. Гулюка

Такий вигляд, в загальних рисах, має одна зі сторінок з історії латинського книговидавництва Львова. Також такою є сторінка з історії мідного гравіювання і використання цієї техніки у друках давніх часів. Як можна бачити, звучать вони по-різному, але це звучання інтригує та не залишає байдужим.      

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Ісаєвич Я. Україна давня і нова. Народ, релігія, культура. – Львів, 1996. – С. 114 – 125
  2. Ісаєвич Я. Початки друкування латинським шрифтом // Ізборник [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/isaevych/is12.htm  

Напишіть відгук