“Мені являлася любов”… Іван Франко та його жінки на сцені ТЮГу

"Таїна буття" на сцені ТЮГу

Над відносинами геніального поета Івана Франка з жінками роздумує у п’єсі “Таїна буття” український драматург Тетяна Іващенко.

П’єсу як спробу документальної драми авторка написала у 1998 році. Відтоді її поставили п’ять театрів:

  • 1999 – Театр на Подолі. Київ.
  • 2005 – Львівський обласний музично-драматичний театр ім. Юрія Дрогобича. Дрогобич.
  • 2005 – “…Мені являлась любов”. Луганський академічний український музично-драматичний театр.
  • 2014 – “Мені являлася любов…”. Коломийський академічний обласний український драматичний театр ім. І. Озаркевича.
  • 2014 – Перший український театр для дітей та юнацтва, Львів.

Емоційно насичену, повну жіночих переживань і вагань виставу поставив творчий колектив Першого українського театру для дітей та юнацтва та режисер-постановник Володимир Борисюк.

На сцені – складна та напружена історія подружніх стосунків Ольги Хоружинської та Івана Франка. Ольга прагнула кохання, Іван бачив у ній лише подругу, але палко кохав інших жінок. Вони відігравали у житті Франка колосальну роль, а, відтак, мали значний вплив на його творчість. Поет писав для них вірші, присвячував збірки, чим завдавав болю дружині. Їй, матері чотирьох його дітей, він присвятить всього-на-всього один вірш:

Спасибі тобі, моє сонечко,
За промінчик твій — щире словечко!
Як промінчика не здобуть притьмом,
Слова щирого не купить сріблом.

В сльоту зимнюю, в днину млистую
Я дорогою йду тернистою;
Кого я любив, ті забулися,
А з ким я дружив — відвернулися.

Відвернулися та й цураються,
З труду мойого посміхаються,
В порох топчуть те, що мені святе, —
А недоля й тьма все росте й росте.

Важко дерево з корнем вирвати,
Друга давнього з серця вигнати.
Важко в пітьмі йти, ще й грязюкою,
Де брехня сичить вкруг гадюкою.

Та як радісно серед трудного
Шляху темного і безлюдного
Вгледіть — світиться десь оконечко!..
Так у горі нам — щире словечко.

То ж за дар малий, а безцінний твій,
Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,
За той усміх твій не вдослід журбі
Спасибі тобі! Спасибі тобі!

 (27 січня 1887)

Про біль, пережитий подружжям, Ольга напише: “Навіщо нам усім, жиючим на землі, Господом призначено страждати? Мабуть, наші страждання і є найбільшою таїною буття?”.

Напишіть відгук