Листопадовий чин. Як українці у Львові здобули собі державу

0
2977
Листопадовий чин. Як українці у Львові здобули собі державу

“Волею українського народу утворила ся на українських землях старої Австро-угорської монархії Українська Держава. Найвисшою державною властю Української Держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла владу в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави.”

Зранку 1 листопада 1918 року кожен львів’янин, що вийшов з дому на прогулянку, до церкви на День всіх святих чи навіть по справах, міг прочитати ці слова в оголошеннях на стінах львівських будинків. Над Ратушею вперше в історії майорів синьо-жовтий прапор. Стало зрозуміло: закінчилась епоха Габсбурґів. Українська Держава, проголошена напередодні, таки відбулась, та що буде далі – не міг сказати ніхто.

Листопадовий чин – безсумнівно, один з найяскравіших епізодів історії Львова. Пропонуємо вам оглянути, як він відбувся та що йому передувало.

Газета "Діло", 20 жовтня 1918 року. Проголошення Української Держави.
Газета “Діло”, 20 жовтня 1918 року. Проголошення Української Держави.

Перша світова війна наближалась до свого завершення, а Австро-Угорщина – до свого краху. Усвідомлюючи близький кінець та прагнучи врятувати державу, що його предки її століттями будували, цісар Карл 16 жовтня 1918 року видає відозву до “своїх народів”, якою обіцяє перетворити імперію на федерацію національних держав. Цим поспішили скористатися українці.

  1. Проголошення Української держави

Вже за два дні після відозви цісаря в Народному домі у Львові збираються українські політики – депутати Віденського парламенту, Галицького та Буковинського сеймів та представники різних партій і, користуючись заявою цісаря, створюють головний репрезентативний орган українців у монархії.

Євген Петрушевич
Євген Петрушевич

Виникає Українська Національна Рада. Її Президентом обрали Євгена Петрушевича, що представляв інтереси українців у Відні. Головою львівського відділу та фактичним керівником всього процесу в краю став Кость Левицький – один з головних політичних провідників галицьких українців того часу.

19 жовтня Рада ухвалює Маніфест:

  1. Ціла українська етнографічна область в Австро-Угорщині, зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну з влученням Лемківщини, північно-східна Буковина … та українська смуга північно-східної Угорщини — творить одноцільну українську територію.
  2. Ся українська національна територія уконститовується отсим як Українська держава
  3. Взивається всі національні меншости негайно вислати своїх представників до Української Національної Ради в кількості, відповідуючій їх числу населення.
  4. Українська Національна Рада виготовить Конституцію для утвореної сим способом держави на основах: загального, рівного, таємного і безпосереднього права голосування з пропорціональним заступництвом, з правом національно-культурної автономії…

 Наступного дня, в неділю на площі Святого Юра після літургії збирається урочисте віче. Кость Левицький з благословення митрополита Андрея Шептицького проголошує створення Української держави в межах Австро-Угорщини.

Кость Левицький
Кость Левицький
  1. Підготовка повстання

Однак проголошення державності ще не означало її фактичне становлення – владу продовжували утримувати австрійці. Ситуацію загострили новини із Кракова, де поляки створили Ліквідаційну комісію. На початку листопада ця комісія повинна була зайняти Львів, який вона бачила частиною майбутньої польської держави. Рахунок пішов на дні.

Українці готувалися перейняти владу вдома фронтами: дипломатичним та військовим.

Райхсграф Карл Ґеорґ фон Гуйн
Райхсграф Карл Ґеорґ фон Гуйн

29 жовтня в палац намісника на Губернаторських валах навідалися Кость Левицький та Льонґин Цегельський. Від імені Національної Ради вони попросили намісника Галичини генерала фон Гуйна передати їм владу легальним шляхом. Той відмовився, посилаючись на відсутність наказу зі столиці. “А поки цісар мені не накаже, доти я зв’язаний присягою та честю і нікому влади передати не можу, хоч і як вам симпатизую. А вірності ще жоден Гуйн не зломив“.

Отримавши відмову, Цегельський відразу поїхав до Відня, де його чекав Президент Ради Петрушевич. Це була остання спроба українців порозумітися з урядом імперії та зберегти її цілісність, що могло стати гарантією безпеки від поляків. Після деяких нарад прем’єр-міністр Лямаш запевнив українців, що найближчим часом до Львова з відповідним дорученням передати владу Раді вирушить кур’єр.

" Народна гостинниця " у Львові, фото до 1914 року
” Народна гостинниця ” у Львові, фото до 1914 року

Проте в той же час у Львові у будівлі “Народної Гостинниці” вже діяв Центральний військовий комітет. Виник цей комітет ще у вересні на зустрічі у кав’ярні “Ренесанс” (теперішня “Пузата хата”). Колектив, що складався із українських старшин та офіцерів австрійського війська і січових стрільців: Петра Бубели, Людомира Огоновського, Дмитра Паліїва, Сеня Ґорука та інших – розробляв план збройного перевороту у Львові та містах Галичини. 30 жовтня до них долучився сотник Дмитро Вітовський, запрошений очолити повстання через свою величезну популярність серед стрільців.

Врешті, пополудні 31 жовтня в Народному домі відбулося вирішальне спільне засідання Національної Ради та Військового комітету. Цегельський, щойно прибувши зі столиці, повідомив новини із переговорів у Відні. Стало очевидно, що обіцяного кур’єра можна і не дочекатися, а на завтра до Львова повинна була прибути польська ліквідаційна комісія. Сотник Вітовський виступив категорично проти будь-якого відтермінування виступу: “Якщо нині не займемо Львів, завтра його займуть поляки!“.

Народний дім, 1908-1912 рр.
Народний дім, 1908-1912 рр.

Врешті було вирішено не переносити вже запланованого перевороту. Із Народного дому, де розмістилась Головна команда повстанням, негайно вийшли кур’єри по повітах з наказами та інструкціями. До початку повстання залишалися лічені години.

  1. Переворот

Дійство почалося о 4-ій годині ранку. Першочерговим завданням було знешкодити ті сили, що могли чинити збройний опір. Загін поручика Теодора Мартинця роззброїв супровідний батальйон 41-го полку піхоти, що складався зі солдат інших національностей та квартирувався на тодішній вулиці Зиблікевича.

Дмитро Вітовський
Дмитро Вітовський

У школі ім. Конарського окремо містилися угорські солдати, туди вирушив загін поручика Іллі Цьокана. Для перемовин з ними напередодні було надруковані спеціальні листівки угорською мовою, які передали офіцерам корпусу. Через деякий час на будівлі школи з’явилося повідомлення про нейтралітет угорців.

Залишалася лише поліція, що містилася на вулиці Городоцькій. Рівно о 4-ій до касарень поліції зайшов загін на чолі з Людомиром Огоновським, одним із командувачів військового комітету. Поліціянти, серед яких теж було чимало іноземців, добровільно склали зброю.

Додатково було захоплено Головну пошту, всі залізничні двірці, радіо, відключено міський телефон та міжнародну телеграфну лінію. Захоплено міську військову комендатуру та інтерновано командувача Львова генерала Пфеффера.

Газета "Українське слово", 3 падолиста 1918 року
Газета “Українське слово”, 3 падолиста 1918 року

Хорунжий Сендецький зі своїм відділом зайняв намісництво та інтернував графа фон Гуйна. Врешті, загін Мартинця зайняв головну споруду міста – Ратушу. Зразу з’явилася ідея вивісити на вежі український прапор, однак тут виникли труднощі. Спершу стрільці мусили побігати у пошуках самого полотна. Як згадував учасник цих подій Микола Пачовський, рідний племінник відомого поет Василя Пачовського, сукно знайшли врешті у будівлі “Народної торговлі” на Ринку, а дружина директора Лазорка особисто сіла за машинку, аби зшити синю та жовту тканину докупи.

Взявши готовий прапор, Пачовський разом із відомим художником, стрільцем Левом Ґецом та 17-річним Степаном Паньківським спробував піднятися на ратушеву вежу. Щоразу двері, вхідні до вежі та ті, що виводять на саму платформу, виявлялися зачиненими – приходилось бігати у пошуках ключа, сторожа, навіть погрожувати пострілами, аби врешті потрапити на вершину.

Степан Паньківський
Степан Паньківський

Та о 6-ій годині ранку прапор таки замайорів над головною вежею міста. Львів вперше з 1349 року перебував в українських руках. Сталося це протягом двох годин без жодної краплі крові та майже без жодного пострілу. Львів, заснувши в жовтні ще в монархії Габсбруґів, прокинувся у листопаді в Українській державі. Український Хелоувін-1918 пройшов вдало.

Роман МЕЛЬНИК

Джерела:

  1. Львів . Місто наших героїв / Путівник за ред. А. Козицького – Львів: Літопис, 2009 р.
  2. Лонгин Цегельський. Від леґенд до правди: Спомини про події в україні зв’язані з Першим листопада 1918 року – Львів: Свічадо, 2013 р.
  3. Микола Литвин. Уроки Першолистопадового чину 1918 р.

Напишіть відгук