Листопадовий чин. Чию пам’ять варто вшанувати сьогодні

0
3809

Першого листопада у Львові традиційно особливий день. До католицького Дня всіх святих, давньої традиції відвідувати могили близьких та рідних додається ще одна важлива національна історична подія. В цей день 1918 року у місті відбувся переворот. Австро-Угорщина припинила своє існування на українських землях – натомість виникла ЗУНР. Молода республіка проіснувала лише півроку та впала під атакою польської армії.

З цього часу щорічно українці вшановують пам’ять Січових стрільців та Української галицької армії, що творили Українську Державу та полягли в бою за неї. Навіть у совєтські часи знаходилися відчайдухи, які не боялися приходити на могили воїнів, хоч це було суворо заборонено.

Композиція над входом до ратуші під час листопадових подій 1918 року
Вхід до ратуші під час листопадових подій 1918 року

З настанням Незалежності традиції відзначення Листопадового чину відновилися, проте колишнім масштабам зараз не відповідають. Де ж можна сьогодні вшанувати подвиг наших предків того часу? Пропонуємо вам перелік поховань на львівських цвинтарях найвидатніших політичних та військових керівників Листопадового зриву та солдат, котрі загинули тоді за Українську державу.

Янівський цвинтар

У міжвоєнний період Янівський цвинтар, а саме Меморіал січових стрільців та воїнів УГА, став головним місцем паломництва українців на річниці створення ЗУНР. Потрапити на нього можна, піднявшись догори головною алеєю цвинтаря та на її кінці на розгалуженні повернувши ліворуч.

 Меморіал січових стрільців та воїнів УГА
Меморіал січових стрільців та воїнів УГА

Могили близько тисячі стрільців були впорядковані тут згодом після закінчення українсько-польської війни, оздоблені традиційними кам’яними хрестами, які можна було побачити практично на всіх українських військових похованнях. Ці хрести були знищені бульдозерами в 1971 році рішенням Львівського облвиконкому. На звільненій території почали захоронювати звичайних цивільних людей. Така доля чекала на всі військові меморіали у Львові, як українські, так і польські, і навіть австрійський.

Лише з настанням Незалежності за згодою рідних нові захоронення перепоховали, і було відтворено давні хрести. На щастя, під час плюндрувань дивом вдалося зберегти могили двох головних персон, що лежать тут.

Кость Левицький
Кость Левицький

Кость Левицький вважається найвидатнішим галицьким політиком тих часів. Він був на провідних ролях у Віденському парламенті, “Просвіті”, НТШ, очолював створений ним же Центробанк. У жовтні 1918 року він очолив Українську Національну Раду у Львові і фактично керував процесом підготування до перевороту. 20 жовтня на урочистому вічі біля Святого Юра Левицький проголошує створення Української держави в межах Австро-Угорщини. А згодом очолює уряд Республіки.

Хоча його покоління свою війну програло, авторитету Левицького в очах суспільства це не зашкодило. Ще в липні 1941 його обрали головою нової Української Національної Ради, яка повинна була представляти інтереси українців перед німецькою владою. На похороні Костя майбутній Патріарх Йосип Сліпий назвав його «керманичем політичного життя народу до останньої хвилини».

Мирон Тарнавський
Мирон Тарнавський

Генерал Мирон Тарнавський очолив Галицьку армію у момент її остаточного відступу від Львова. За декілька тижнів, у липні 1919 року, вона капітулювала, перейшла Збруч та влилася до лав Армії УНР. На Великій Україні командувач Тарнавський пережив і тріумф – здобуття об’єднаним українським військом Києва – і занепад власної армії.

Після поразки генерал повернувся до Галичини, поселився у селі коло Бродів, де й помер. Попри поразку Тарнавський залишався для українців одним із живих символів визвольних змагань. Його похорон, який у соборі Юра відправив особисто митрополит Шептицький, перетворився на грандіозну національну маніфестацію.

Могила Мирона Тарнавського
Могила Мирона Тарнавського

Личаківський цвинтар

На головному некрополі Львова після війни виникло одразу декілька невеликих полів із похованнями українських воїнів, проте всі вони, як і єдиний величезний польський меморіал, були знищені в 1971 році. Совєтська влада затирала сліди будь-якої докомуністичної історичної пам’яті.

В часи Незалежності виникла ідея відтворити грандіозний пантеон польських “орлят”. Так називали війська, що наступали на Львів та Галичину з Польщі, та добровольців з місцевого польського населення. Поруч українці вирішили спорудити новий комплекс на місці колишніх поховань Галицької армії.

Меморіал воїнам УГА на Личаківському цвинтарі
Меморіал воїнам УГА на Личаківському цвинтарі

Новий комплекс увінчує 14-метрова колона з фігурою Архангела Михаїла. Колона стоїть на вершині братської могили воїнів УГА у формі земляного кургану. Навпроти колони на стелі викарбувані імена 239 стрільців, що загинули в обороні Львова, та зображені бойові відзнаки Армії. Поруч, посередині “Стіни пам’яті” похована одна з головних осіб листопадових подій.

Полковник Дмитро Вітовський прибув до Львова 30 жовтня, аби очолити заплановане повстання. Можливо, саме завдяки його безкомпромісній позиції зрив не відклали на день-два. “Як не візьмемо нині Львів, то завтра його візьмуть поляки”.

Могила Дмитра Вітовського
Могила Дмитра Вітовського

Він став першим Начальним Командиром Галицької Армії, згодом його обрали Державним секретарем військових справ (міністром оборони) Республіки. Через півроку Вітовський загинув у авіакатастрофі, повертаючись із Паризької мирної конференції, де від імені уряду намагався дипломатичним способом припинити польську агресію.

Усипальниця Євгена Петрушевича
Усипальниця Євгена Петрушевича

Внизу під курганом стоїть велика недокінчена нетинькована капличка із червоної цегли. Це особиста усипальниця Президента Євгена Петрушевича – лідера Західно-Української Народної Республіки. В умовах війни йому навіть надали звання Диктатора. Президент помер на еміґрації, а вже в часи Незалежності його тіло перезахоронили у Львові. Проте каплиця, у якій він упокоївся, ще й досі незакічена і виглядає не надто привабливо.

Олександр Барвінський
Олександр Барвінський

На Личакові є також могили декількох міністрів уряду ЗУНР. При центральній алеї, поруч із могилою Маркіяна Шашкевича стоїть родинний гробівець Барвінських. Там похований Олександр Барвінський. Один з провідних інтелектуалів того часу в листопаді 1918 року став Державним секретарем освіти та віросповідань ЗУНР.

Могила Юліяна Романчука
Могила Юліяна Романчука

Недалеко за знаменитою “сплячою красунею” лежить Юліян Романчук. Він був найстаршим членом Української Національної Ради – парламенту ЗУНР. На правах сеньйора Романчук, що на той час вже більше 30 років був провідником українських націонал-демократів, 10 листопада 1918 року заприсягнув усіх членів обраного уряду – Державного секретаріату ЗУНР – на вірність державі та народу.

Крім того, в глибині кладовища є могили колишнього голови уряду Сидора Голубовича, міністра харчових справ Степана Федака, міністра охорони здоров’я Івана Куровця.

Про інші місця масових поховань воїнів нам сьогодні нагадують лише великі металеві білі хрести, встановлені на місці колишніх меморіалів. Такий хрест можна знайти на самій вершині цвинтаря за могилами польських повстанців ХІХ ст. На цьому місці було поховано більше ста стрільців.

Хрест на Марсовому полі
Хрест на Марсовому полі

Інший хрест стоїть на кінці Марсового поля. Ця територія кладовища колись вся була вкрита могилами австрійських жовнірів та січових стрільців, яких тут нараховувалось 408 осіб. Всі поховання були зруйновані бульдозерами.

Якщо зайти крізь хвірточку за хрестом на територію цвинтаря, то за кількадесят метрів попереду зліва від алеї стоїть кам’яний військовий хрест характерної форми. Поручик Павло Ліськевич особисто брав участь у листопадових боях за Львів та загинув у боях за Головну пошту. Це єдина збережена з того часу могила українського воїна!

Олена Степанів
Олена Степанів

Якщо від Ліськевича пройти бічною стежкою вправо, кидається в очі величезна скульптура Архистратига Михаїла з мечем та щитом у руках. Це могила легендарної Олени Степанів – першої в світі жінки, офіційно зарахованої на військову службу у званні офіцера. Пережила і російський полон, і навіть міжнародну славу, Степанівна як член Головної Військової Управи була одним із організаторів листопадових подій.

Осип Курилас
Осип Курилас

При бічній алеї ліворуч від вхідної площі цвинтаря за гробовцем Ґабріелі Запольської у маленькій могилі з крихти лежить Осип Курилас – один з найзнаменитіших художників Галичини, директор Школи мистецтв. Курилас пішов добровольцем до лав Січових стрільців. Він очолював так звану Пресову квартиру УСС, де займався оформленням стрілецьких листівок та видань.

І напевно не варто забувати, що першого листопада також вшановується пам’ять митрополита Андрея Шептицього. Сьогодні минає рівно 71 рік від дня його смерті. Багато хто бачить у тому, що Владика відійшов саме на День всіх святих, певний символізм.

Про простать Шептицького вже багато сказано цього року. Ми можемо лише додати, що він також має безпосереднє відношення до Листопадового чину. У жовтні 1918 року він став членом щойно створеної Української Національної Ради. А вже за два дні, 20 жовтня на мітингу біля Святого Юра він благословив проголошення Української держави.

Крипта Митрополита Андрея Шептицького
Крипта Митрополита Андрея Шептицького

Владика Андрей там, де майже ціле життя прослужив. Його можна вшанувати у крипті собору Юра.

Отож, якщо ви вибираєтесь на могилу до своїх рідних і матимете вільну хвилинку, не проминіть поховання наших героїв. Напевно вони заслужили своїм життям пам’яті від нащадків. Нехай ця свічка, поставлена на могилі, та щира молитва стануть нашою вдячністю їхній Жертві та Чину.

Роман МЕЛЬНИК

Джерела:

  1. Григорій Лупій. Львівський історико-культурний музей-заповідник “Личаківський цвинтар” – Львів: Каменяр, 1996 р.
  2. Ігор Мельник, Роксоляна Загайська. Личаківське передмістя та східні околиці Королівського столичного міста Львова – ЛЬвів: Центр Європи, 2013 р.
  3. Львів. Місто наших героїв / Путівник за ред. А. Козицького – Львів: Літопис, 2009 р.

Напишіть відгук