Львівський літературний некрополь. Маркіян Шашкевич

Львівський літературний некрополь. Маркіян Шашкевич

“Геній – це той, хто йде попереду, а йому у спину кидають камінь.” Цей, багато разів перефразований, крилатий вислів якнайкраще пасує до постаті Маркіяна Шашкевича. Його могила 50 років була загубленою у глухому селі, аж поки його останки не знайшли і урочисто не перевезли до Львова.

Cимволічний портрет Маркіяна Шашкевича
Cимволічний портрет Маркіяна Шашкевича

«В дні 1 падолиста 1893 р. святкував наш нарід пам’ятний день перенесення тлінних останків Маркіяна Шашкевича з Новосілок на Личаків­ське кладовище у Львові. Такої поважної і глибоко одушевля­ючої маніфестації народної – я не бачив у моїм життю. Нага­дую собі той ранок під Високим замком біля Підзамча – двірця у Львові – як др. Омелян Огоновський сердечно витав від Про­світиі народу прибуття дорогих останків Маркіяна до Львова; як почесна сторожа академічного товариства «Ватра« винесла на своїх раменах домовину чорну з дорогими мощами на площу перед двірцем і тут уставлено її на селянський віз, прибра­ний народними килимами і вінцями, до котрого запряжено три пари круторогих волів… Отсе був тріюмфальний в’їзд Маркіяна до столиці Галицької землі, як побідника темряви і витязя про­будження рідного народу, якого супровожали вже тисячі пропо­відників ідеї живого народу…»

Похоронна процесія з тілом М. Шашкевича на шляху від Новосілок до залізничної станції
Похоронна процесія з тілом М. Шашкевича на шляху від Новосілок до залізничної станції

Так згадував у своїх споминах процесію перепоховання Шашкевича один з основних її організаторів Кость Левицький, майбутній прем’єр ЗУНР. Це була чи не перша грандіозна акція українців у Львові, яка перетворилася на справжнє національне віче. Понад 10 тисяч людей рушили від станції Підзамче до церкви Параскеви П’ятниці, де відбулася відправа, а звідти через сучасні вулиці Хмельницького, Театральну, площі Міцкевича, Галицьку, Соборну, вулицю Пекарську – до головного некрополя Львова. На чолі цієї процесії був особисто митрополит Сильвестр Сембратович. Із найближчої родини за домовиною одиноко йшла старенька дружина Юлія, адже син Володимир, що був письменником, на той час вже помер. Так Галичина із великим запізненням оцінила значення Шашкевича для її культурного обличчя та формування її української ідентичності.

Церква св. Параскеви П'ятниці, де відбулася поминальна відправа під час перепоховання
Церква св. Параскеви П’ятниці, де відбулася поминальна відправа під час перепоховання

Проте саме життя Маркіяна було значно прозаїчнішим та суворішим. Народився він 1811 року, в часи, коли народну мову можна було почути хіба що поміж селянами. Єдиним джерелом хоча б мінімальної освіти на той час була церква, але і в ній послуговувалися церковно-слов’янською у відправах. Проповіді ж виголошувалися польською – мовою, що міцно вкоренилася в освіті та побуті еліти та інтелігенції.

Частина Домініканського монастиря зі сторони вул. Вірменської, де в 1809-1852 рр. знаходилась Друга цісарсько-королівська гімназія у Львові. Тут навчався Маркіян Шашкевич, тут згодом викладав його товариш Яків Головацький.
Частина Домініканського монастиря зі сторони вул. Вірменської, де в 1809-1852 рр. знаходилась Друга цісарсько-королівська гімназія у Львові. Тут навчався Маркіян Шашкевич, тут згодом викладав його товариш Яків Головацький.

Однак, в цей час на Великій Україні Котляревський вже видав свою знамениту “Енеїду”, Срезневський та Максимович заглибились у збір фольклору, в Чехії, Словаччині, Хорватії починалося відродження слов’янських народів, звідусіль повіяло духом романтизму, захопленням народною творчістю, селянським побутом. Шашкевич також потрапляє під вплив цих нових ідей.

Нова будівля т. зв. "німецької гімназії". Тут й досі поглиблено вивчають німецьку мову, лише з новою назвою - Восьма школа, одна з найстарших в Україні, фото початку ХХ століття
Нова будівля т. зв. “німецької гімназії”. Тут й досі поглиблено вивчають німецьку мову, лише з новою назвою – Восьма школа, одна з найстарших в Україні, фото початку ХХ століття

Закінчивши Другу цісарсько-королівську гімназію при Домініканському монастирі у Львові, Маркіян вступає до Львівської семінарії і готується, як і його батько, і дідусь, стати священиком, що тоді було чи не найпрестижнішою професією для русинів Галичини. Проте “надмірне вільнодумство” стало основним обґрунтування виключення Шашкевича із семінарії.

Нова будівля т. зв. "німецької гімназії". Тут й досі поглиблено вивчають німецьку мову, лише з новою назвою - Восьма школа, одна з найстарших в Україні, фото 2015 року
Нова будівля т. зв. “німецької гімназії”. Тут й досі поглиблено вивчають німецьку мову, лише з новою назвою – Восьма школа, одна з найстарших в Україні, фото 2015 року

Розлючений батько, о. Семен Шашкевич, відмовляється від сина і той залишається у Львові на квартирі у маминого рідного брата. Наступні чотири роки Маркіян намагається поновитися в семінарії. Після смерті батька хлопець таки відновлює навчання, однак знову шукає собі на голову пригод.

В семінарії Шашкевич знайомиться з іншими студентами, знаходить собі однодумців і разом з двома приятелями – Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем – засновує неформальний гурток, відомий сьогодні як “Руська трійця”. Хлопці, яким тоді виповнилося по 21 року (а Головацький був ще молодшим), ставлять собі за мету відродити руську мову у письменстві та загальному вжитку.

Костел св. Лазаря. Управителем шпиталю при цьому костелі був Захар Авдиковський - рідний дядько Шашкевича, у якого той мешкав
Костел св. Лазаря. Управителем шпиталю при цьому костелі був Захар Авдиковський – рідний дядько Шашкевича, у якого той мешкав

Ще під час навчання семінаристи отримують підтримку товаришів, котрі долучилися до товариства, та наважуються на прямий опір позиції керівництва. На свято Покрови 1836 року деякі з угрупування отримали право виголосити святкову проповідь в храмах Львова. Тексти проповіді польською мовою були попередньо затверджені ректором семінарії Телеховським. Яким ж було здивування присутніх та розчарування ректора, коли піднявшись на амвон собору святого Юра, молодий Шашкевич раптом заговорив народною мовою! Його товариші – Микола Устиянович та Юліян Величковський – в той же час виступили в Успенській та П’ятницькій церквах Львова.

Церква св. Духа на вул. Коперника у 1930 р. Позаду - навчальні корпуси Богословської Академії (колись - духовної семінарії), побудовані кардиналом Сембратовичем.
Церква св. Духа на вул. Коперника у 1930 р. Позаду – навчальні корпуси Богословської Академії (колись – духовної семінарії), побудовані кардиналом Сембратовичем.

Крім того, хлопці починають літературну діяльність, вони готують дві збірки власної поезії – “Син Русі” та “Зоря” – проте церковна цензура не допустила їх до друку. Причини такої позиції тодішньої еліти й досі малозрозумілі. Очевидно, вищі кола бажали законсервувати дійсність, залишаючи мову як відмінність між вищим упривілейованим класом та звичайним простолюдом.

Вихід із ситуації знайшли: наступну збірку – знаменитий нині альманах “Русалка Дністрова” – опублікували у далекій Буді (нині – частина Будапешту на лівому березі Дунаю), там, де церковна цензура не поширювалась. Значення “Русалки Дністрової” недооцінити неможливо: альманах став першою для Галичини книгою народною мовою, тим самим розпочав епоху нової літератури для тієї частини України, що перебувала в складі імперії Габсбурґів та відіграв для галичан ту роль, яку для Великої України зіграла “Енеїда”.

Крім того, автори “Русалки” вперше в історії використовують “фонетичне письмо” за принципом, який вони самі пояснили у передмові до альманаху: “пиши як чуєшь, а читай як видишь”. Саме Шашкевич та компанія вигадали літеру “є”, сучасні буквосполучення “ьо” та “йо”. Вони відкидають давні літери “ъ”, “ы”, звук “и” вперше передається лише цією літерою. Новизною була літера “ў”, що збереглась лише в білоруській абетці. Тобто саме “Руська трійця” заклала першу основу під сучасний український правопис.

Амвон Собору святого Юра у Львові, з якого 14 жовтня 1836 р. виступив Шашкевич.
Амвон Собору святого Юра у Львові, з якого 14 жовтня 1836 р. виступив Шашкевич.

Крім того, в книзі знову можна було почути вже трохи забуту ідею єдності земель над Дніпром та над Дністром, адже в передмові Шашкевича вказано цілий перелік творів з Наддніпрянщини, в тому числі й “Енеїду”. Трохи згодом Шашкевич у своєму вірші “Побратимові”, адресованому Устияновичу, послідовно поєднує назви “Україна“, поширену тоді ще лише на підросійських землях, та “Русь“, що збереглась лише на землях підавстрійських. Історично він ставить в один ряд “руських батьків, боярів, князів” та “гетьманів, козаків” та врешті задає географічні межі своєї вкраїнсько-руської землі: “Як при Чорнім морі себе заквітчає, […] як в водах-Дніпрі змиєсь, прибереся, […] на Дністр занесеся.”

"Русалка Днѣстровая" у Будимѣ 1837
“Русалка Днѣстровая” у Будимѣ 1837

Ідея, яку через 10 років вже на політичному рівні озвучить Головна Руська Рада та яка й досі проявляється на екранах ТБ написом “Єдина країна”, тут сформульована чітко географічно, але у легкій поетичній формі.

Цензура таки не допустила “Русалку Дністрову” до широкого загалу, швидко конфіскувавши склади, де були знайдені примірники.

Вірш "Безродний" - оригінальний рукопис Шашкевича
Вірш “Безродний” – оригінальний рукопис Шашкевича

Шашкевич помер від туберкульозу на 32-ому році життя так ніким і не визнаний. Похований був у селі Новосілки, де в останні роки життя працював парохом. Його побратими розчарувалися в колишніх ідеях: Вагилевич почав писати польською, а Головацький став затятим москвофілом.

Проте кожен раз, коли український рух підіймав голову, ім’я Шашкевича виринало з небуття. Вперше – під час “весни народів” у 1848 р., коли Головна Руська Рада офіційно декларує те, на що Маркіян лише поетично натякав – єдність українського народу. Іронія долі в тому, що керівництво Ради – вища духовна ієрархія, ті, хто ще вчора цензурував “Русалку” – видають першу газету українською народною мовою. На Соборі руських вчених в будинку семінарії, де ще витав певно дух Маркіяна, його ім’я шанобливо згадують у промові.

Дружина Маркіяна - Юлія Крушинська - у похилому віці
Дружина Маркіяна – Юлія Крушинська – у похилому віці

Після кількох десятиліть нового розчарування, ім’я Шашкевича та його ідею знову реанімує, тепер вже остаточно, “Просвіта” і з її ініціативи на День всіх святих в 50-ий рік від смерті тіло Шашкевича тріумфально повернулося до Львова.

Володимир Шашкевич - син Маркіяна.
Володимир Шашкевич – син Маркіяна.

Повернувся Маркіян і до своєї “alma mater”, звідки його свого часу відраховували. У єдиній будівлі семінарії, що збереглася з тих часів – дзвіниці святого Духа на вулиці Коперника – зараз музей “Русалки Дністрової”, де детально описується діяльність “Трійці”.

Могила Маркіяна Шашкевича на Личаківському цвинтарі у Львові
Могила Маркіяна Шашкевича на Личаківському цвинтарі у Львові

Кожен охочий може тепер особисто вшанувати на центральній алеї Личакова пам’ять Будителя, людини, яка повернула Галичині українську мову, людини, без якої “проект Галичина” міг би виглядати зовсім інакше.

Роман МЕЛЬНИК

Джерела:
http://photo-lviv.in.ua/, http://zbruc.eu/, http://osbm.info/, http://libruk.in.ua, http://myslenedrevo.com.ua, http://zahidonline.com/, http://zik.ua/

Напишіть відгук