Архітектура Львова з 1960-их до 1980-их років в 15 фотографіях

Важливе місце у вирішенні соціальних, містобудівних і архітектурних завдань належить громадським спорудам. Вони, як правило, розміщені в громадських центрах міста, що виходять на міські автомагістралі, і формують їхній архітектурний вигляд.

Основні адміністративні заклади міста раніше розміщувалися в спеціально запроектованих або пристосованих для цих функцій спорудах, збудованих в дорадянський період. В останні десятиріччя виникла необхідність у нових адміністративних і управлінських будівлях. Так, ряд райкомів Компартії України та райвиконкомів мають єдиний, що став стереотипним, архітектурний образ, навіяний вертикальними членуваннями фасаду Кремлівського Палацу з’їздів. Кращим з них є будинок Залізничного райкому і райвиконкому, що разом із поліклінікою на 1600 відвідувань за зміну, розміщеною поряд, складають основу для перспективного розвитку сучасного громадського центру.

Львів, Міський будинок побуту "Ювілейний", фото 1980-их років
Львів, Міський будинок побуту “Ювілейний”, фото 1980-их років

На перехресті вулиць 700-річчя Львова та Ульянівської формується громадський центр північного району. Крім кооперованої споруди Шевченківського райкому Компартії України і райвиконкому тут зведено дев’ятиповерхові об’єкти Міжгалузевого територіального центру науково-технічної інформації та пропаганди Держплану УРСР (архітектор Б. Кузнецов), Будинок побуту на 400 робочих місць (архітектор Б. Кузнецов), інженерний корпус Управління магістральних нафтопроводів “Дружба” (1984 р., архітектор В. Дорошенко).

Будинок Центру науково-технічної інформації та пропаганди має залізобетонний каркас, що несе навісні тиньковані панелі, глибоку “підрізку” по першому поверху з колонами, обличкованими світлим мармуром. З тильного боку до споруди прибудований конференц-зал на 600 місць.

По другий бік вул. Ульянівської розміщується п’ятиповерховий Будинок побуту, спроектований як чотирикутник з внутрішнім відкритим двором. Перший поверх вирішений у вигляді “колонади” із залізобетонних стовпів, обличкованих природним каменем, яка несе відкриту терасу другого ярусу. Композиційним акцентом на фасаді з боку вул. 700-річчя Львова є мозаїчне панно “Дружба українського і російського народів” (художник Є. Безніско).

Львів, корпус Західного наукового центру АН УРСР, фото 1980-их років
Львів, корпус Західного наукового центру АН УРСР, фото 1980-их років

Дванадцятиповерхова будівля інженерного корпусу Управління магістральних нафтопроводів “Дружба” є частиною запроектованої групи громадських споруд на протилежному розі вул. 700-річчя Львова та Ульянівської. В основі його об’ємно-просторового вирішення лежить контраст висотної частини з розвиненим двоповерховим подіумом, що включає вестибюль, конференц-зал і їдальню. В. опорядженні застосовано природний камінь та кам’яний тиньк. Ця будівля, як і попередні, має колонаду на першому поверсі головного фасаду, що є поєднувальним архітектурним мотивом усього громадського центру. Серед збудованих громадських споруд значне місце посідають науково-дослідні та учбово-виховні комплекси. Насамперед слід назвати комплекс Західного наукового центру АН УРСР на вул. Науковій (архітектори А. Консулов Б. Кузнецов, О. Радомський та ін.), учбові комплекси профтехосвіти та середніх технічних закладів на вулицях Орджонікідзе, Варшавській, просп. Ленінського комсомолу, в селищі Жовтневому на вул. Широкій. Створення спеціалізованих функціональних комплексів дозволило скооперувати кошти на інженерну підготовку територій, 238 будівництво загальних спортивних і обслуговуючих приміщень, ощадливо використовувати земельні ресурси.

Значного розвитку досягли вищі учбові заклади. Найбільший обсяг будівництва здійснив Львівський політехнічний інститут, зайнявши квартал між вул. Миру, О. Невського, пл. Б. Хмельницького, вул. Карпинського. Тут збудований сучасний учбовий комплекс, до складу якого увійшли чотириповерховий аудиторний корпус на розі вулиць Миру і Карпінського із залом на 1300 місць (архітектор Р. Липка, А. Рудницький), загальнотехнічний корпус на вул. О. Невського, 5 та дев’ятиповерховий корпус енергетичного факультету на вул. Миру, 28 (архітектори В. Голдовський, Г. Рахуба, М. Консулова), бібліотека на 1 млн. томів на пл. Б. Хмельницького, 1 (архітектор П. Мар’єв), корпус інженерно-будівельнрго факультету на вул. Карпінського, 6 (архітектор І. Русанова) та розташований поряд комбінат громадського харчування на 800 посадочних місць (архітектори І. Петришин, В. Кравцов).

Львів, Аудиторний корпус Львівського політехнічного інституту, фото кінця ХХ століття
Львів, Аудиторний корпус Львівського політехнічного інституту, фото кінця ХХ століття

Споруди цього комплексу нерівноцінні: якщо аудиторний корпус, бібліотека й комбінат громадського харчування мають архітектурне трактування і масштаб, що відповідає характеру цього району, то решта корпусів, виконаних у збірному залізобетоні із суцільним стрічковим склінням та обличкуванням з керамічної плитки, скоріше нагадують промислові будівлі.

На вул. Драгоманова, 50 за проектом архітектора М. Вензеловича зведено учбовий корпус фізичного факультету університету ім. І. Франка, а на вул. Пекарській – учбовий корпус медінституту (архітектор О. Гукович).

На вул. Гончарова, 38 розташовані учбовий корпус та їдальня Львівського інституту прикладного й декоративного мистецтва (архітектор М. Вензелович), які поклали початок подальшому розвитку учбового комплексу. Збудовані в різний час за проектами того самого архітектора, вони створюють враження єдиного архітектурного ансамблю. Слід відмітити продумане планування і вміле застосування в зовнішній архітектурі та інтер’єрах елементів монументального й декоративного мистецтва.

Львів,середня школа №91 в третьому мікрорайоні північного житлового району, фото кінця ХХ століття
Львів,середня школа №91 в третьому мікрорайоні північного житлового району, фото кінця ХХ століття

Важливого значення надається архітектурі шкіл і дитячих дошкільних закладів, оскільки вона активно впливає на естетичне виховання дітей. При спорудженні в місті цих закладів, як правило, використовувалися типові проекти. Але, враховуючи важливе виховне і композиційне значення їх у формуванні громадських центрів мікрорайонів, в архітектурні й планувальні вирішення вносились значні зміни з метою надання їм індивідуального характеру. Останнім часом поширилися школи з прибудованими басейнами. До кращих споруд цього типу належить школа на 1600 місць у житловому мікрорайоні на вул. Низинній (архітектор Р. Сивенький), середня школа на 1300 місць на вул. Лисиничівській (архітектори Л. Королишин, Я. Швець), а також дитячі комбінати на 280 місць на вул. Великановича (архітектор В. Каменщик), на 320 місць у третьому мікрорайоні на вул. 700-річчя Львова (архітекторі. Заславська, Я. Крук), на 320 місць у дванадцятому мікрорайоні району Сихів (архітектори О. Базюк, М. Кошло та ін.).

Серед лікувальних закладів найцікавішим є збудований на основі типових проектів комплекс лікарні на 1000 ліжок з поліклінікою на 1600 відвідувань за зміну й гуртожитком на 500 місць у північному районі на вул. Промисловій (архітектори Р. Федотовська, Ю. Топилко, В. Кузубов, В. Мурин). У процесі прив’язки автори внесли ряд змін у архітектуру об’єктів та їх опорядження, що виконане з використанням традиційного для Львова теразитового тиньку. Нині цей комплекс набуває подальшого розвитку: тут зводиться дитяча лікарня.

Львів,середня школа №65 в житловому районі Жовтневий, фото кінця ХХ століття
Львів,середня школа №65 в житловому районі Жовтневий, фото кінця ХХ століття

На вул. В. Терешкової, як складова частина майбутнього громадського центру, збудована поліклініка на 1600 відвідувань за зміну (архітектор Л. Нівіна); вул. Радянської Конституції – поліклініка на 2000 відвідувань (архітектор М. Микула), в селищі Жовтневому – поліклініка на 800 відвідувань (архітектор Р. Федотовська). Розташована на вул. М. Кіх поліклініка на 600 відвідувань (архітектор М. Обідняк) являє собою семиповерхову споруду на складному рельєфі з вертикальним членуванням фасадів і розвиненим цокольним поверхом.

Із спортивних споруд, крім збудованого наприкінці 70-х років стадіону “Дружба” на 45 тис. глядачів (архітектори Я. Назаркевич, Я. Порохнавець, Л. Скорик, В. Блюсюк), слід виділити Палац спорту ДСТ “Трудові резерви” на вул. Островського, 2 (архітектор С. Соколов), зведений на невеликому майданчику з використанням розпочатої в 30-і роки культової споруди. Це – чотириповерховий об’єм, два цокольні яруси якого з вестибюлями і 25-мет-ровим плавальним басейном вписані в рельєф, а розташовані вище спортивні зали мають суцільне засклення. Заслуговує також на увагу спорткомплекс “Динамо” на вул. Дзержинського, 51 (архітектор М. Вензелович).

Львів,спорткомплекс Львівського державного університету, фото кінця ХХ століття
Львів,спорткомплекс Львівського державного університету, фото кінця ХХ століття

На вул. Черемшини поряд із стадіоном з’явився новий спортивний корпус Львівського державного університету ім. І. Франка (архітектор Б. Кузнецов). У його об’ємі розміщені 25-метровий плавальний басейн, ігрові та спортивні зали. Споруда вдало поставлена на рельєфі, відрізняється чітким відображенням на фасадах функціонального призначення внутрішніх приміщень.

Наприкінці 70-х – на початку 80-х років зведено великий спортивний комплекс спортклубу ПрикВО на вул. Кузнецова. Раніше існуючі й реконструйовані спортивні об’єкти – стадіон та відкритий 25-метровий басейн – доповнені критим басейном, групою приміщень і залом для спортивної стрільби, багатоборства та кінного спорту, критим велотреком. Комплекс, що відповідає найостаннішим технічним досягненням у галузі проектування спортивних споруд, водночас являє собою цікаве містобудівне утворення. Його автори – архітектор О. Гукович та інженер В. Крюков разом з групою будівельників удостоєні в 1983 р. Державної премії Ради Міністрів СРСР.

Львів, криті тенісні корти спортивного товариства "Спартак", фото кінця ХХ століття
Львів, криті тенісні корти спортивного товариства “Спартак”, фото кінця ХХ століття

На вул. Черняховського, 3 в 1986 р. споруджено криті тенісні корти ДСТ “Спартак” з трибунами на 350 глядачів (архітектор М. Трач, інженери О. Казанцев, В. Габріель). Порівняно невелика споруда, розташована в житловій зоні, має оригінальне об’ємно-просторове і архітектурне вирішення. Металеві арочні ферми, що перекривають основний зал, виявлені в тектоніці головного фасаду. Прибудовані по периметру залу двоповерхові побутові та допоміжні приміщення опоряджені природним каменем і теразитовим тиньком. Вестибюль прикрашений мозаїчним панно на спортивну тему (автори художник М. Гладкий, А. Капиш, архітектор М. Шпак).

Окрасою міських вулиць стали будівлі торговельно-побутового призначення, зведені за останні роки на основі індивідуальних проектів.

На просп. Перемоги в 1978 р. споруджено Будинок громадського харчування – триповерхову споруду, до об’єму якої включено магазин кулінарії, бар-кафе, їдальню, ресторан “Молодіжний” (архітектор В. Левіна). Тут пластично вирішений тільки головний фасад, а решта елементів не мають достатньо продуманого архітектурного вирішення, що знижує достоїнства споруди.

Львів. Проспект Перемоги, 28. Комбінат громадського харчування. фото кінця ХХ століття
Львів. Проспект Перемоги, 28. Комбінат громадського харчування. фото кінця ХХ століття

На вул. Артема зведено окремий об’єм магазину “Океан” (1982 р., архітектори В. Каменщик, Я. Мастило). Одноповерхова будівля з внутрішнім критим дебаркадером вирізняється хвилеподібним вінцевим масивним козирком та мозаїчним панно на фасаді, виконаним у техніці глибокого рельєфу (художник В. Патик), і є важливим архітектурним акцентом у периметральній забудові вулиці.

Одним з найцікавіших архітектурних творів останніх років можна вважати Будинок меблів на просп. Перемоги (1985 р., архітектори С. Зем’янкін, 3. Підлісний, М. Столяров, інженер Я. Крук). Основою планувальної організації складної в плані споруди є двохсвітний зал магазину-салону з прибудованим триповерховим корпусом адміністративно-побутових приміщень і підземним дебаркадером. Фасади з боку вул. Маршала Тимошенка і просп. Перемоги вирішені у вигляді потужних бетонних стовпів, що несуть антресольну частину магазину-салону, завершення якої виконане у вигляді шатрового козирка з черепиці. В інтер’єрі добре продумане вирішення окремих боксів з розставленими меблями, що імітують житлові приміщення. Споруда вирізняється своєрідністю архітектурного задуму, проте її масштаб дещо занижений щодо забудови проспекту. В майбутньому на прилеглій території передбачаються й інші, вищі громадські споруди, які разом з Будинком меблів створять масштабний громадський комплекс.

Львів. Магазин "Океан". фото кінця ХХ століття
Львів. Магазин “Океан”. фото кінця ХХ століття

У 60-70-х роках тривав розвиток культурно-освітніх закладів, зміцнювалася їх матеріальна база.

На вул. 1 Травня в 1968 році зведено нову споруду цирку (архітектор А. Бахматов, М. Каневський). Банева центрична будова з периметрально розташованими двоповерховими приміщеннями рекреацій та гардеробних відрізняється активним виділенням одноповерхової вхідної частини, де розміщені касовий вестибюль і тамбур. До тильної частини прилягають службові приміщення, господарська зона й готель. Споруда стоїть біля підніжжя гори, на якій знаходиться відомий архітектурний ансамбль XVIII ст. – собор св. Юра, але через великий перепад рельєф не впливає на сприйняття пам’ятки.

Львів. Будинок меблів. Інтер'єр. Фото 1985 року
Львів. Будинок меблів. Інтер’єр. Фото 1985 року

На вул. Стрийській, поряд з Монументом Слави, розташовано Музей військ Червонопрапорного Прикарпатського військового округу (1974 р., архітектори О. Гукович, А. Симбірцева). Він замикає перспективу паркової алеї, що пролягає від Монумента Бойової Слави Радянських Збройних Сил, уздовж якої встановлено чотири кам’яні стели з назвами 79 військових частин, котрі брали участь у Львівсько-Сандомирській операції. За об’ємно-просторовою композицією будинок музею являє собою майже куб з чітко виділеним першим поверхом, обличкованим червоним гранітом, і верхньою білосніжною двоповерховою частиною, обличкованою вапняком з вертикальним членуванням світлових прорізів. Крім шести виставочних залів, до комплексу входять конференц-зал та діорама “На Львівському напрямку”, що зображає розгром великого угруповання німецько-фашистських військ у Бродівському котлі. Діораму в 1974 р. виконали художники студії ім. М. Грекова – П. Жигимонт і О. Афанасьєв.

Львів. Музей Червонопрапорного Прикарпатського військового округу. Інтер'єр. Фото кінця ХХ століття
Львів. Музей Червонопрапорного Прикарпатського військового округу. Інтер’єр. Фото кінця ХХ століття

У 1979 р. в парку культури й відпочинку ім. Б. Хмельницького споруджено Палац молоді “Романтик” (архітектори М. Ткач, В. Блюсюк). Задумана як танцювальний зал двоповерхова споруда, основну частину якої зайняли універсальний зал та кафе з необхідними допоміжними приміщеннями, вдало вписується в рельєф. Добре знайдений об’єм підкреслений горизонталями відкритого балкона другого поверху з потужним навислим козирком-поясом, що приховує конструкцію його перекриття. Вхід виділений двома вертикальними ламаними пілонами, які підтримують виносний козирок. Палац є улюбленим місцем відпочинку молоді міста. На просп. Перемоги в 1980 р. на основі переробки типового проекту збудовано кінотеатр “Жовтень” на 800 місць (архітектор Л. Нівіна). Він є цікавим фрагментом сучасного архітектурного середовища нового житлового району.

В житловому районі Сихів першою культосвітньою спорудою став кінотеатр ім. Довженка, споруджений на основі типового проекту із значною архітектурною доробкою та добудованим до нього кафе центричної форми (1987 р., архітектори В. Каменщик, О. Базюк).

Львів. Інтер'єр танцювально-концертного залу "Романтик". Фото кінця ХХ століття
Львів. Інтер’єр танцювально-концертного залу “Романтик”. Фото кінця ХХ століття

На перехресті вулиць Патона і Жешівської, де згідно з проектом планування передбачається створити одну з міських площ, у 1982 р. відкрито Палац культури й техніки ім. В. І. Леніна. За основу взято типовий проект клубу на 800 місць, який значно перероблено з урахуванням містобудівної ситуації. Відмітною особливістю споруди є обробка верхніх поверхів круглими віконними прорізами. За колонами першого поверху містяться вестибюль і вхід до залу для глядачів. У процесі доробки типового проекту значно розвинено сценічну частину з колосниковою коробкою, поліпшено планування вестибюлів і холів за рахунок розміщення гардеробів у підвальній частині. В оформленні використано засоби монументального мистецтва, художня кераміка, скло. Гарно вирішений зал для глядачів, витриманий у чорно-червоній гамі.

У східному планувальному районі міста, безпосередньо в парку Погулянка на вул. Дундича в 1984 р. збудовано Палац піонерів і школярів (архітектори 3. Підлісний, А. Ващак, М. Сметана, інженер В. Сприса). Він складається з трьох з’єднаних між собою функціональних частин: видовищної, гурткової та спортивної. Видовищна є основною в об’ємно-просторовій композиції. До неї входять зали: театральний на 500 місць зі сценою, кінолекційний на 126 місць, театру ляльок на 138 місць і виставочні. Гурткова частина споруди, що сполучає видовищну та спортивну, має внизу широкий прохід, який забезпечує візуальний та пішохідний зв’язок парадної площі і паркової зони з невеликим природним ставком. Південно-східне крило займає освітлений верхнім світлом спортивний зал. На найближчу перспективу намічені добудова критого плавального басейну, упорядкування прилеглого парку, перетворення ставка в басейн для випробування моделей кораблів.

Львів. Палац культури і техніки виробничого об'єднання ім. В. І. Леніна. Фото 1985 року
Львів. Палац культури і техніки виробничого об’єднання ім. В. І. Леніна. Фото 1985 року

Складна за пластикою видовжена тричастинна будівля замикає перспективу великої парадної площі для урочистих лінійок із щоглою для прапора та фонтаном. Провідними архітектурними мотивами спрямованого на площу фасаду є об’ємні бетонні рами навколо віконних прорізів та балкон-тераса другого поверху видовищної частини, що водночас відіграє роль козирка над головним входом і колонадою бетонних стовпів у проході під гуртковими приміщеннями. Споруда збудована з цегли і збірного залізобетону, в опорядженні використано теразитовий тиньк, природний камінь, алюміній, твори прикладного й декоративного мистецтва. Палац піонерів і школярів – перший здійснений об’єкт на території зони відпочинку, до якої входять парк Погулянка, Винниківський лісопарк. Однією з визначних споруд Львова став збудований у 1976-1980 рр. автовокзал на 800 відправлень на годину (архітектори В. Сагайдаківський, М. Столяров, інженери В. Бойків, А. Єфремов). Відповідно до генплану міста і його транспортної схеми він винесений у південну частину міста на вул. Стрийську, що забезпечує виїзд транспорту у напрямку Карпат, а через окружну кільцеву дорогу – в інших напрямках.

Львів. Палац піонерів та школярів. Фото кінця ХХ століття
Львів. Палац піонерів та школярів. Фото кінця ХХ століття

Об’ємно-просторова структура автовокзалу являє собою трилисник, що формує три зони: площу перед автовокзалом з боку міської автомагістралі, зону прибуття автобусів і зону їх відправлень. З боку вул. Стрийської споруда має три поверхи з дуже розвиненим козирком складної конструкції, підпертим залізобетонними розкосами біля головного входу.

Використовуючи перепад рельєфу, в тильній частині автовокзалу утворено цокольний поверх, де розміщено допоміжні служби, камери схову та криті перони прибуття і відправлення автобусів. На першому поверсі розташований касовий зал, що має виходи на тераси, які в літній час можна використовувати як додаткові майданчики для тих, хто чекає прибуття автобусів. Під терасами розміщено перони для відправлення маршрутних автобусів. У другому ярусі знаходяться двохсвітний зал чекання, готель, кафе і сходи на антресолі третього ярусу.

Львів. Інтер'єр головного автовокзалу. Фото 1980 року
Львів. Інтер’єр головного автовокзалу. Фото 1980 року

Просторово перший поверх сполучається з залом чекання на другому ярусі великим круглим отвором у перекритті, над яким підвішена розкішна декоративна люстра. У формуванні інтер’єру центральної частини вокзалу істотну роль відіграють конструкції збірно-монолітного кесонного покриття залу та ригелі багатопролітних рам.

Приваблива форма автовокзалу в поєднанні з чотирнадцятиповерховими житловими будинками другого плану створюють виразну картину при в’їзді до міста.

Тетяна ТРЕГУБОВА та  Роман МИХ

Джерело: Архітектура та історія

Напишіть відгук