Луцьк у Першій світовій, або як ми вижили

0
305
Перша світова війна
Перша світова війна

На світанку прохолодного серпневого дня 1915 року в магазин Бенца біля Василіанського мосту увірвалися невідомі. Вони потрощили двері, пограбували продуктові полиці і втекли. Так почалася в Луцьку Перша світова війна.

У 2018 році відзначають століття від завершення Першої світової. Це була перша серйозна катастрофа нового ХХ століття, в якій загинули приблизно 10 мільйонів людей і ще стільки ж поранено.

Волинь, і Луцьк зокрема, також стали ареною подій, часом навіть дуже визначальних для всієї війни. Ще до сьогодні на нашій землі місцями зустрічаються залишки чи символи, які вказують на історичні події тієї епохи.

Zeitgeist

На той час Волинь належала Російській імперії. Величезна держава тоді переживала суспільно-політичну кризу. Економічні негаразди, розстріл демонстрації 1905 року, хиткий царський трон, обплетений таємними змовами, аж ніяк не сприяли міцності і консолідації суспільства.

Луцьк же продовжував бути «уездным городом» Волинської губернії. Місто розвивалося економічно і потроху розбудовувалося, приєднувалися навколишні села, у 1890 проклали з Ківерець залізницю. Луцьк на той час був переважно єврейським. Як пише дослідник Олександр Цинкаловський, за переписом населення 1911 року, в місті мешкало 28,2 тисячі людей. 92% із них – євреї. Ще один феномен – військові. Луцьк як одне з міст західних країв імперії відігравало стратегічне значення для оборони. Містом шастали гусари, а за ними – шлейф легенд про їхні витівки.

У 1909 році «потомственный дворянинъ» Альфонс Яр відкрив першу в місті електростанцію і ввів перше в Луцьку вечірнє освітлення вулиць. Розвивалися «живі картинки», тобто кінотеатри.

Нинішня вулиця Стрілецька на початку минулого століття. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Нинішня вулиця Стрілецька на початку минулого століття. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

ХХ століття у Європі розпочалося на ще більших темпах індустріалізації і розвитку науки, ніж це було в ХІХ. Винайдення і застосування радіо, ефективна конструкція протигазу, реалізація задуму дирижаблю, перший політ на літаку, збірний конвеєр Генрі Форда, перший візит людини на Північний та Південний полюси стали провісниками нової доби.

Не стояли на місці і наукові розробки. Фізики Альберт Айнштайн і Нільс Бор заклали основу для пізнання будови атома, з’явився термін «генетика», який позначав нову молоду науку, а тим часом американський астроном Весто Слайфер відкрив доплерівський ефект червоного зміщення в галактиках, що в майбутньому дасть важливий ключ до розуміння будови та еволюції Всесвіту.

Зайве казати, що передові наукові відкриття та поява нових технологій і методик вплинули і на військову сферу держав, наприклад, авіація, радіо, біологічні розробки тощо.

Роблячи важливі відкриття про еволюцію галактик, американський астроном Едвін Габбл покурював люльку. Фото з часопису Universe Today
Роблячи важливі відкриття про еволюцію галактик, американський астроном Едвін Габбл покурював люльку. Фото з часопису Universe Today

А поки науковці працювали в лабораторіях над своїми розробками, простим мешканцям також було чим зайнятися. Розвиток громадських рухів, криза релігії, розвиток міст і поява авангардистських течій в мистецтві відображалися на цілому суспільстві загалом. Багато імен та явищ з того часу, відомі і до сьогодні – кубізм і Пікассо, експресіонізм і Кафка, сецесія і Гауді тощо – визначали дух часу.

Не було застою і на політичній карті. Початок ХХ століття і нової війни ознаменував розпад імперій і поділ їх на незалежні держави. Загалом же, основною причиною світової війни були територіальні, реваншистські та іміджеві претензії різних імперій за вплив у світі. Наприклад, Володимир Ленін вважав, що головний конфлікт – у трикутнику Росія-Англія-Німеччина. Цей конфлікт начебто зумовив поділ європейських країн на два блоки: Антанта (Франція, Російська імперія, Бритаська імперія) та Четвертний союз (Австро-Угорська імперія, Османська імперія, Болгарія, Німецька імперія). Історик Норман Дейвіс взагалі не схильний шукати причин. Він воліє залатися питанням, чому сили, які раніше стримували війну, не спрацювали у 1914.

У такому котлі настроїв, тенденцій та амбіцій ситуація вимагала лише маленького сірника. Ним стало вбивство австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда сербським студентом Гаврилом Принципом у Сараєві. Ця історична подія трапилася в червні 1914 року. А вже 1 серпня цього ж року Німецька імперія оголосила війну Російській – офіційно почалася Перша світова війна.

Воєнні будні окупації

Буквально через рік після вибуху війни Луцьк був окупований австро-угорськими військами. Сталося так, що німецьке командування зі своїми союзниками вирішили суттєво ударити по східному фронту, щоб завдати поразки Росії. У 1915 році війська останньої змушені були відступати. Спочатку здали територію Польщі, далі втрачали західні українські землі, Волинь у тому числі.

29 серпня австрійські війська наближалися до Луцька. Росіяни поспішили покинути місто. Цілих два дні до 31 серпня місто було без влади і без військових. Костянтин Тележинський – свідок тих подій. За його словами, у ці два дні місто заполонили виселенці з Холмщини. Це були голодні чоловіки і жінки, які почали нападати на луцькі магазини і грабувати їх.

Відчути це непросто, але зрозуміти можна – розгубленість від відсутності російських військ, страх перед наступом австрійських, безвладдя, і раптом до магазинчиків власників вриваються зголоднілі і озвірілі мешканці з Холмщини. До них, за словами Тележинського, долучилися «козацькі патрулі». Разом вони били двері луцьких магазинів, грабували. Крали продукти і інші товари.

Буквально одразу міщани стали формувати підрозділи самооборони. Бої самооборони і нападників тривали цілу ніч на 31 серпня. Уже вдень австро-угорські війська вступили в місто через нинішній проспект Волі. Під вечір австрійці прийшли зі сторони Красного по теперішній вулиці Ковельській.

Колона солдатів крокує біля Василіанського мосту. Зліва - будинок теперішнього Медколеджу на Лесі Українки
Колона солдатів крокує біля Василіанського мосту. Зліва – будинок теперішнього Медколеджу на Лесі Українки

Прибульці одразу стали формувати міський магістрат. До його складу увійшли переважно поляки, але були там по одному-два росіяни, українці, євреї, чехи. Серед членів нового магістрату був і пивовар Вацлав Земан. Перше, що був змушений зробити магістрат – заплатити окупаційним військам 3000 крон за те, що лучани не прибрали гори трупів після битви під Луцьком. Варто розуміти, що цей магістрат був свого роду буфером між мешканцями Луцька та власне австро-угорською владою.

Гаражі австрійських вояків на ливарні братів Свобод, вулиця Ковельська. Фото з Фотоархіву Австрійської національної бібліотеки
Гаражі австрійських вояків на ливарні братів Свобод, вулиця Ковельська. Фото з Фотоархіву Австрійської національної бібліотеки

Після цього десь на цілий місяць усе затихло. Місто жило стишеним і зляканим життям, але без терору і великих бід.

Так тривало до кінця вересня, коли Луцьк спробували відбити російські війська. Бої тривали 3 дні, та австрійці таки вигнали росіян.

Перша світова війна У цих будівлях знаходилося командування округу. Зараз це вулиця Словацького. Фото з Фотоархіву Австрійської національної бібліотеки
Перша світова війна
У цих будівлях знаходилося командування округу. Зараз це вулиця Словацького. Фото з Фотоархіву Австрійської національної бібліотеки

Під час вересневих боїв місто дуже постраждало. Загалом загинуло приблизно 50 осіб. Кілька десятків будинків лучан були пошкоджені. Найбільше постраждала лютеранська кірха, бо в ній розміщувалися російські військові. Під час обстрілів пошкодили фасад храму, розбили внутрішнє облаштування кірхи, кольорові вікна вівтаря та інші елементи інтер’єру. Також повністю знищили орган.

Картографічний відділ австрійської армії. Будівля збереглася - перетин Шопена та Бандери. Фото з Фотоархіву Австрійської національної бібліотеки
Картографічний відділ австрійської армії. Будівля збереглася – перетин Шопена та Бандери. Фото з Фотоархіву Австрійської національної бібліотеки

Одне з місць бою в Луцьку – вокзал, де були військові склади зі зброєю. Під ворожими кулями і під вибухами снарядів луцькі пожежники гасили склад. Завдяки організаційним здібностям начальника луцької пожежної команди Михайла Снітковського ніхто з пожежників не загинув, а пожежу локалізували і не допустили підриву усього складу.

Складання карт у картографічному відділі. Фото з Фотоархіву Австрійської національної бібліотеки
Складання карт у картографічному відділі. Фото з Фотоархіву Австрійської національної бібліотеки

«Влада австрійська після повернення до Луцька казала заарештувати цілий магістрат за те, що міська людність гасила підпалений міст на Стиру і начебто стріляла в австрійців, які відступали. Арешт тривав 4 дні, але через брак доказів усіх відпустили», – згадував ті дні очевидець Тележинський.

Після цих подій місто буквально завмерло, бо мешканці боялися потикатися надвір – ніхто не знав, з якого боку прилетить куля.

Під час окупації дуже постраждала караїмська кенаса. Її трохи понищили і пограбували. Цікаво описував ті події луцький караїмський письменник Олександр Мардкович уже після війни.

«Австрійці під час свого перебування в Луцьку забрали з кенаси все, що мало хоч якусь цінність. Забрано старовинні свічники ґданської роботи, люстри з бронзи і кришталю. Зникли також цінні тканини, гаптовані золотом, які вивішували на свята на стіни поряд з вівтарем. Були вкрадені навіть різьблені колони та вівтарна частина. Пограбовано святиню дощенту. Що зла людська воля не вчинила, доконала рука часу. Через гнилий дірявий дах і вибиті вікна всередину потрапляла вода, яка руйнувала святиню зсередини», – писав він.

Під питанням є, хто саме пограбував кенасу. Доктор Мєчислав Орлович у відомому «Путівнику по Волині» 1929 року писав, що караїмську святиню пограбували угорці і євреї-талмудисти.

Серед масиву старих фотографій Луцька зустрічається та, де в один кадр потрапили австрійські солдати, російська гармата і замок. А все для того, щоб збити французький літак, який був на службі російської армії.

Цікаво, що з якоїсь причини австрійська влада мала намір зробити магістрат Луцька польсько-єврейським. У грудні 1915 року сформували новий склад міського уряду на чолі з Тележинським, до складу якого входили 12 християн-поляків та 12 юдеїв. Мова документів – польська та німецька.

Мешканців мили примусово

В часи окупації місто переживало голод і поширення хвороб. Ситуація погіршувалася близьким розташуванням фронту. Хліб і м’ясо стали дуже дорогими, а від певного часу малодоступними.
Найгірше – у місті почалася епідемія тифу. З нею боролися найкращі лікарі міста. Міський уряд був змушений із власних рядів утворити Санітарний комітет. Лікарі одразу поділили місто на санітарні райони. Вони ходили по будинках, слідкували за чистотою в них, санстаном у дворах, реєстрували хворих.

Щоб побороти епідемію тифу, вирішили провести примусову дезінфекцію мешканців Луцька. Усіх євреїв міста примусово роздягали, стригли і купали. Це було генеральне миття всього міста, адже на той час 92% лучан були євреями.

Санітарна комісія взяла під опіку усі міські криниці, стала вести нагляд за станом міського парку. Зрештою, епідемію тифу побороли.

А тим часом австрійські вояки парилися у прекрасній лазні на околиці Луцька.

Військові меморіали

Ще на початку війни в Луцьку стали створювати окремі кладовища, де ховали загиблих. Як пише краєзнавець Вальдемар Пясецький, братське кладовище утворила російська влада ще до австрійської окупації біля приходського цвинтаря край Феодосіївської церкви на нинішній вулиці Володимирській. Від нього до сьогодні залишилося тільки два металеві хрести.

Меморіал Pro Patria
Меморіал Pro Patria

Після наповнення міста австрійцями поруч збудували кладовище для полеглих вояків різних національностей у складі армії Австро-Угорської імперії. А враховуючи те, що місто окупував 59 піхотний полк Ерцгерцога Райнера, як стверджують військові історики, у складі якого більшість були німцями, то мабуть, на австрійському кладовищі на Володимирській були поховані саме німці.

Меморіал Pro Patria
Меморіал Pro Patria

У центрі стояв обеліск. Сама територія цвинтаря була чітко поділена на зони з доріжками та однаковими хрестами. Мандрівник і географ Мєчислав Орлович писав, що на цьому цвинтарі було 530 захоронень. За словами старожилів, цей цвинтар ліквідували уже після Другої світової війни.

Меморіал Pro Patria
Меморіал Pro Patria

Інше місце захоронення австро-угорських воїнів знаходилося на сучасному проспекті Перемоги. Там уже діяло православне кладовище з кінця ХІХ століття. Потім поруч виділили територію для поховань протестантів, а в часи війни стали ховати військових. Після приходу австрійців військові поховання там продовжилися.

Кладовище на Володимирській
Кладовище на Володимирській

Як пише історик, приблизно наприкінці 1915, або на початку 1916 року там спорудили меморіал Pro Patria, щоб увічнити тих, хто поліг у війні. Територію впорядкували, розбили клумби, доріжки, збудували символічний обеліск. Зараз на його місці знаходиться школа №5.

Луцький прорив змінив хід війни

Австрійські будні Луцька тривали до початку червня 1916 року, коли російська війська вибили австрійські на захід. Передувала цій події дуже ретельна підготовка у штабі російської армії. А цілу операцію, проведену на значній території від Волині до Буковини, славетну сторінку Першої світової війни, назвали іменем столиці Волині – Луцький прорив. Пізніша назва – Брусиловський прорив.

Виводять шпигуна до страти. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Виводять шпигуна до страти. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

На літо 1916 року планувався великий наступ російських військ на захід. Для цього у штабі проводили дуже серйозну підготовку – тренували війська, проводили розвідку, готували техніку та маневри тощо.

Страта шпигуна. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
Страта шпигуна. Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука

Одного зі шпигунів, які були запущені для розвідки ситуації на окупованих австрійцями територіях, зловили і судили в Луцьку. Ця подія набула широкого розголосу. По австрійському Луцьку стали ходити чутки про публічну страту російського шпигуна. Після засідання суду, яке відбувалося у приміщенні колишнього монастиря бернардинів, шпигуна вивели на вулицю і повели процесію через теперішній Театральний майдан та вулицю Лесі Українки.

Напишіть відгук