Листопадові бої за Львів зі щоденника Івана Боберського. 4 листопада 1918 року

0
399

Стрілянина на Цитаделі. “Хтось стріляє з Кармелітів”. Ратуша, готель Жорж, Академічна площа, цукорня Стецькова, друкарня “Діла” та інші площі та вулиці Львова. Український національний музей. Твори Осипа Куриласа, Івана Іванця, Івана Старчука, Лева Ґеца. Про Айхельберґера, Іларіона Свєнціцького (Іван Боберський подає його як Святицького), Сеня Горука, митрополита Андрея Шептицького, Тита Реваковича. Український часопис “Діло” та польські газети. Лист Івана Боберського до своєї дружини Йосифини. “Поляки засліплені і закаменілі. Самі бажалиб бути на волі, але другим відмовляють права до свободи”.

Про ці та інші події, які відбулися 4 листопада у Львові можна почерпнути інформацію з “Дневника” відомого педагога, громадського та військово-політичного діяча Івана Боберського. Текст публікується із збереженням мови та правопису ориґіналу.

Перша сторінка часопису “Діло”. Львів, 1918, 3 листопада, число 251. З сайту Libraria. Архів української періодики онлайн.
Перша сторінка часопису “Діло”. Львів, 1918, 3 листопада, число 251. З сайту Libraria. Архів української періодики онлайн.

Витяги із Дневника”. Дня 4.ХІ.1918, Львів, понеділок

Стрілянина на Цитаделі через цілу ніч, скорше або повільнійше, з крісів, із скорострілу. Чути стріли револьверові з городу. Якийсь рубака не хоче заснути. Доперва над раном заснув я трохи, а встав три чверти на девяту, щоб зайти зараз до Музея. Добрянський прийшов і ми витягнули три найбільші образи через високу складану драбину, щоб зложити на бальконі. Рисунки і малюнки Куриласа, Іванця, Старчука, Ґеца, що не були в рамах, зложили ми в обкладинки або позвивали у звої.

Осип Курилас (зліва) та Іван Боберський (справа). 30 квітня 1916 р. Збірка світлин УСС з Бродівського історико-краєзнавчого музею.
Осип Курилас (зліва) та Іван Боберський (справа). 30 квітня 1916 р. Збірка світлин УСС з Бродівського історико-краєзнавчого музею.

При обіді у Вовка обслугує новий пивничий в темно-синім одінню. Польської дівчини Стефці вже нема. Здається, що пішла на революцію. Хочу зайти до “Діла”. Йду з обіду вулицею Панською, Бернардинською площею, вулицею Боїмів на Ринок. Тут стоїть варта, пускає дальше. Виходжу до друкарні. Питає директор Айхельберґер: “Чи є стрільці?” – “Нема”. – “Чому нема?” – “Незнати. Подайте ласкаво це письмо пана Святицького до друку”. – “Добре, аж завтра, бо число скінчене. Редакція замкнена, всі вийшли. Чи дійсно нема вісток про поміч?” – “Нема, – кажу немилосердну правду заклопотаному директорові друкарні. – “Це лишень у німців йде всьо точно, мусить йти, йде на час”. Один зі складачів показує мені кулю, що впала до салі складачів через вікно. Сходжу сходами на діл, на Ринок. Виджу Гайдучка, як пояснює щось воякові, витягає револьвер в праву руку і йде дальше. На розі вулиці Руської і Ринку вартові оживились: “Хтось стріляє з Кармелітів”. Оглядаюсь на велику скриню Ратушеву з чотиригранною, несмачною вежею. Синьо-жовтий прапор повіває дальше на верху. Ратушева будівля все мене разила своєю бридотою. Тепер вона прикрасила свою сірину блакитом і золотом нового прапора. Нечувана, недозволена, заказана прикраса. Коло входу до ратуша розставлені вояки. Скоростріли. Йду вулицею Боїмів. Дві черги вояків з крісами в руках йдуть по обох боках вулиці в напрямі готелю Жоржа. Гук стрілів від Марійської площі. Гук стрілу від одного з їдучих вояків. Виглядає на облаву на тигрів. Переходжу на вулицю Камінну а відти на вулицю Фредри. Цікаві глядять то на мене, то на вояка, що минає мене з наїженим багнетом і йде дальше. Не оглядаюся за ним. Ступаю спокійно Академічною площею, заходжу до цукорні Стецькова при вулиці св. Николая на чай. Стецьків питає: “Де мешкаєте?” – “При вулиці Супінського, 26”. – “Цеж при Цитаделі, небезпечно”. – “Нічо не поможе. Так або так, все одно”. – “Але чи при нас вже ліпше?” – “Поміч приходить постійно, – говорю йому, – щоб не страшити непотрібно”. – “Вже ліпше, щораз ліпше”. Випиваю чай, плачу і виходжу. Заглядаю до мешкання Ґорука. Кажуть мені: “Не приходив спати”.

Степан Гайдучок – військовий лікар 4-ї Золочівської бригади Української Галицької Армії. 1919 р.
Степан Гайдучок – військовий лікар 4-ї Золочівської бригади Української Галицької Армії. 1919 р.

В Музею пишу спис перехованих образів. Директор Святицький питає за часописами. Подаю “Вєк”, що я його купив у рознощика за 30 сотиків. Читає і випитується: “Надійшла поміч?” Відповідаю, що помочі все ще нема: “Українці спізнюються на бал, до театру”, – успокоюю його. – “То ви хотілиб, щоб не спізнились на війну. Вони цього не зроблять”. Ученик Добрянський приходить і каже, що завтра не прийде, бо дає черевики до шевця, а швець направляє кілька днів. Якийсь совісний хлопчина. Другий неприйшовби і конець, не повідомлявби наперед. Пощо?

Національний музей у Львові, (сучасна вулиця Драгоманова, 42), фото початку ХХ століття
Національний музей у Львові, (сучасна вулиця Драгоманова, 42), фото початку ХХ століття

Пишу ці стрічки в величавій сіни Музея. Це мала бути палата професора університету. Але не докінчив, бо не стало йому гроша. Чисто по польськи. Не числить наперед, зачинає виставно, розсипає гроші, кінчить порожною мошонкою і продажію дому. Митрополит Шептицький купив цю палату на Український Національний Музей. При отворинах промовляли в тим сіни ряд промовців, між ними говорив я від українських руховиків. Найкращу, бо вповні природну і горячу промову виголосила учителька української приватної школи Малицька. Вжалила дещо присутних представників австрійсько-польської влади, а це нам все подобається. Любимо допечи навіть на празник.

Іван Боберський в однострої Українського січового стрільця. Відень, 27 серпня 1916 р. Збірка світлин УСС з Бродівського історико-краєзнавчого музею.
Іван Боберський в однострої Українського січового стрільця. Відень, 27 серпня 1916 р. Збірка світлин УСС з Бродівського історико-краєзнавчого музею.

На цитаделі зачинають гудіти стріли, шибеник в городі графа при вулиці Мохнацького знова грюкає з револьвера. Загасив я всі жарівки а пишу при одній. Куди тепер йти? У мене світла нема. Відвідати вуйка Тита Реваковича? Всі там настрашаться. Пійду таки домів. Але перше напишу ще листа до жени у Відні. Пишу:

Будівля Національного музею імені Андрея Шептицького на вулиці Драгоманова у Львові
Будівля Національного музею імені Андрея Шептицького на вулиці Драгоманова у Львові

“Львів, дня 4.ХІ.1918, понеділок, вечером 6-та година в Музею. Дорога Бараболе! Даремно чекаємо на поміч. Ані Лєґіон, ані який-небудь відділ не приходить, щоб помогти в бою. Це недбальство не можна зрозуміти. Місто гомонить від стрілів. Директор Музея найшов вже дві кулі в городі та у вежі Музея. Одна куля залетіла в друкарню “Діла”, коли директор Айхельбереґер говорив зі мною. Гук стрілів не устає. Цієї ночі не міг я заснути. Повітря гуде від стрілів, гомонять коротко, довго, глухо або проникливо остро. Ворота домів заперті. Перед воротами поставкують цікаві діти, або женщини. Люди задержуються на кінцях вулиць, оглядаються і розходяться скоро. Ходжу спокійно. Наколи куля трафить, так на це нема ради. Об 6-тій вечером замкнені всі доми на ключ. Шиби вікон ясні від світла, бо люди не йдуть зараз спати, але гуторять. Всі уряди станули, всі склепи замкнені. Вязні вирвались силою з вязниці. Неможна купити хліба. Здається, що голод переможе обі сторони. Але це мусіло статись. Українці приневолені пійти цією дорогою, бо честь народу наказує так поступити. Поляки засліплені і закаменілі. Самі бажалиб бути на волі, але другим відмовляють права до свободи. Сервус. Здоровлю щиро і цілую тебе. Іван”.

Іван Боберський

Особлива подяка за надані світлини та матеріали Андрієві Гречилу, Лесі Крип’якевич, Романові Метельському та Василю Стрільчуку.

Андрій СОВА
історик

Джерела і література:

  1. Сова А. Військово-політична діяльність Івана Боберського в роки Першої світової війни // Гуманітарні дисципліни у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів: [зб. наук. статей]. – Львів : ПП Сорока Т. Б., 2014. – Вип. 4. – С. 90–100.
  2. Сова А. Степан Гайдучок – творець та літописець історії українського гімнастично-спортового руху. – Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/stepan-hajduchok-tvorets-ta-litopysets-istoriji-ukrajinskoho-himnastychno-sportovoho-ruhu/ [03.2018].
  3. Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / За наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.: іл.
  4. Сова А. Боберський Іван Миколайович // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія. – Івано-Франківськ, 2018. – Т. 1: А–Ж. – С. 143–144.

Напишіть відгук