Листопадові бої за Львів зі щоденника Івана Боберського. 2 листопада 1918 року

0
397
“І ратуш обеспечують наші стрільці” – Степан Гайдучок. Листопад 1918 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
“І ратуш обеспечують наші стрільці” – Степан Гайдучок. Листопад 1918 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).

Про атмосферу, яка панувала у Львові 2 листопада 1918 р., зокрема у Народному Домі та на центральних вуличках міста. ПРо Сеня Горука, Петра Мечника та інших. Синьо-жовті кокарди, синьо-жовті опояски та відзнаки “Соборна Україна” на одностроях вояків. Центральну Управу Українських Січових Стрільців. “Замало людий, замало”. Експонати воєнної виставки Українських Січових Стрільців у Національному музеї по вулиці Мохнацького (тепер вул. М. Драгоманова). “Міське шумовиння”, яке не давало спокою, загрожуючи життю українським стрільцям, зокрема й Івану Боберському.

Про ці та інші події другого дня боротьби за Львів деяку інформацію можна почерпнути з “Дневника” відомого педагога, громадського та військово-політичного діяча Івана Боберського. Текст публікується із збереженням мови та правопису ориґіналу.

Іван Боберський в однострої Українського січового стрільця. Відень, 27 серпня 1916 р. Збірка світлин УСС з Бродівського історико-краєзнавчого музею.
Іван Боберський в однострої Українського січового стрільця. Відень, 27 серпня 1916 р. Збірка світлин УСС з Бродівського історико-краєзнавчого музею.

Витяги із Дневника”. Дня 2.XI.1918, Львів, субота

Рано пакую предмети з вистави. Директор Святицький хоче мати свобідні кімнати. Добрянський помагає. Звиваємось, щоб скорше.

На обід йду до Вовка, який все повторює: “Коби лишень стрільці прийшли”. Опісля пішов я вулицями. Сторожі ніде нема, хіба в ринку. Це робить зле вражіння, бо українські стійки повинні б стояти всюди, де цего вимагає вуличний рух. Це бувби доказ, що місто в українських руках. Йду Руською вулицею. Йде брат Миколи Левицького в однострою фельдфебля від поліції. Йду з ним до Народного Дому. В дверях від Вірменської вулиці стрічає нас Микола Мороз, що знимає рух перед брамою. В сінях надибую Кринжаловича з відкритою головою з папіросом в губі. Щось говорить, питає. На вулиці стоїть самохід, подальше попри Промисловий музей стоїть тягаровий самохід, вояки сидять на нім. Мають синьо-жовті кокардки замість ґузика з буквами F. J. I. або відзнаку “Соборна Україна”, яка робить двома ріжками добре вражіння. На відзнаці св. Михайло підносить правою рукою меч, а в лівій держить щит з Львом для оборони. Ми перейшли через мале обійстя у головні сіни. Ворота на вулицю були замкнені. Тут в сінях стояла громада вояків, видно гуртки до зміни сторожі по місті. Ми вийшли на І. поверх, там де “Бесіда”, і перейшли в “Читальню”. Сиділа там якась пані, вештались офіцири в чорних офіцирських шапках, при дверях до слідуючої кімнати стояло двох людей з наїженими крісами в пів цивільнім і пів військовім платтю.

Львів, вул. Театральна, Народний Дім та площа перед ним, 1894 рік
Львів, вул. Театральна, Народний Дім та площа перед ним, 1894 рік

Кажу до Левицького: “Хотівбим знати лишень, коли прийдуть стрільці, більше нічо”. Левицький відповідає: “Ґорук вийде сюди на папіроску”. Поглянув я до другої кімнати. Сидить там якийсь сивоволосий військовий. “Хто це є?” Левицький каже: “Обершляйтнант Маринович”. Виджу оберляйтнанта Мечника. Витаюсь і кажу: “Вони тут певно дадуть вам працю”. Мечник відповідає: “Добре, добре, але я не придамся їм дуже”. Якийсь молодий офіцир в чорній шапці питає мене: “Пан професор пізнають мене?” “Чому ніт, – відповідаю, – Рогуцький”. Він мірить мене очима, дивиться на мій плащ, який дуже парадно виглядає, бо зроблений зі сукна 1915 р. і скроєний знаменито. Глядить на мою рожу на шапці і на барчики на раменах. Пізнає, що я мужвак, не старшина і робить дуже зимну міну. Питається мене, де я є. Відповідаю: “При Центральній Управі Лєгіону у Відні, але тепер уладжував я стрілецьку виставу у Львові і закінчую її”. Він відступив від мене холодно.

Перша сторінка часопису “Діло”. Львів, 1918, 2 листопада, число 250. З сайту Libraria. Архів української періодики онлайн.
Перша сторінка часопису “Діло”. Львів, 1918, 2 листопада, число 250. З сайту Libraria. Архів української періодики онлайн.

Українець в очнику, що дав мені раз хліба на військовій харчівні, вибігає з кімнати, стереженої сторожею, з картками в руці і каже голосно: “Це безличність, жадають пропусків”. Дивує мене, чому безличність. Але не питаю про причину. Виходить Ґорук із своїм дитинячим, милим усміхом і смоктає папірос. Говорить з кимсь, але я не зближуюсь. З розмови присутних вичуваю, що стрільців ще нема. Мечник каже: “Замало людий, замало”. То чує кожний. Я вийшов, бо чогож буду тут заваджати. В салі виджу Величкову. Чого вона тут чекає? Йду ґанком. В салі для санітарної помочі стоїть Скоморовський з торбинками. В салі, де було дня 18.Х. засідання послів про відлучення від Австрії, лежать кріси з насадженими ножами. Сторожа каже: “Неможна входити”. З ґанку гляджу на подвіря з сірими, неприємними стінами. Лежать на долині підкладки на хребет коня, що носить стріловину і скоростріл, якісь цівки, скриньки з набоями. Сходжу з першого поверха наділ, виджу коня від скоростріла. Стрічаю Чумаківну в пластунськім капелюсі із задертою з боку крісою. Чого буду заваджати тут серед цієї товпи знаних і незнаних людей світських і військових? Все йде після військового степеня не після досвіду і ужиють мене зараз як онучу. Страчу вповні свободу руху і рішання. Надпоручник Кордуба говорив мені в кімнаті про військовий суд, що він радо розібравби з другими цю роботу. Але я не можу рішати. Тут нема господара, а я ним не можу стати, бож тут господарить Національна Рада. Десь вона є, але тут не виджу її представника. Догадуюсь, що приказує Маринович а Ґорук при його боці.

Горук Семен (Сень),військовик, отаман легіону Українських січових стрільців і Української галицької армії (УГА),народився 12 вересня 1873 року у Снятині на Івано-Франківщині. Поштівка з колекції Юрія Завербного
Горук Семен (Сень),військовик, отаман легіону Українських січових стрільців і Української галицької армії (УГА),народився 12 вересня 1873 року у Снятині на Івано-Франківщині. Поштівка з колекції Юрія Завербного

Пійшов я Трибунальською вулицею. Коло склепу Шафа стоїть сторожа, якихсь двох в цивільних плащах з крісами. Так само, коли я йшов до Народного Дому, то на розі Ринку і Краківської вулиці стояв один вояк, а один в загортці з синьо-жовтою опояскою. А один сидів при стіні і їв з мищини ложкою юшку. Видно, що повстанцям не удалось приєднати вояків з касарень. Свобода прийшла нагло, нарід несвідомий своїх прав. Виджу прибиту відозву Української Національної Ради в польській мові. Маніфест про защиту всіх горожан.

Вернув я до Музея, застав Добрянського і ми пакували. На вечерю вийшов я скорше, бо вчора прийшов перед замкнені двері. Приніс я два медівники для Добрянського. Зайшов однак ще на короткий час до каварні Сансусі на часописі. Читаю, якийсь панок зближається до мого столика, показує на котрийсь часопис і каже: “Czy mogę prosić?”. Відповів я дуже ввічливим тоном: “Прошу дуже, свобідне”. “Nie rozumię, wolne?” – відповів панок, взяв часопис, вернув до свого стола і говорив голосно до пивничого: “Панімаєтє? Ето істінно рускі народ. Маєте ґаваріть только па рускі. З мной нє шуткі”. Повтаряв це кілька разів, голосно на цілу порожню каварню, бо сидів в ній лишень він і я. Пивничий нічо йому не відповідав, але коли приносив мені каву, запитав зниженим голосом: “Чи безпечно?” – Успокоюю його відповіддю: “Стійки ходять, длячого малоб бути небезпечно”. Часописі прочитані, плачу вісім і пів корони, одягаю плащ, припоясую ремінь з баґнетом, надіваю мазепинку на голову. Панок дивиться люто, але нічо не говорить. Я також нічо не кажу і виходжу мовчки з каварні. Спішусь до Музея, де пакуємо до 9-тої години. Добрянський відходить домів, хотяй немає пропуска. Не боїться. Переходжу містом, щоб глянути на вулиці. Двері домів замкнені вже від 6-тої години вечером, бо тепер стан облоги. Перейшов я Академічною вулицею до готелю Жоржа. Вікна освітлені, неначе на Святий Вечір. Люди видно не сплять, говорять, читають, числять. На вулиці нікого, на Марійській площі нікого. Переїздить якась дорожка по вибоях брукованої вулиці. Переходить український стійковий, дивиться на мене з боку. Але не зачіпає. Вертаю. Якихсь двох недоростків на розі вулиці Хорушини йдуть попри мене. Коли минули мене, стрілив оден, але гук слабий, видно револьвер невеликий. Гонити за ним? Шкода труду. Пійшов я поволи, глядячи на освітлені вікна Львова, який не може заснути. Гук стрілів йшов десь від Цитаделі, попри котру переходжу вулицею Мохнацького, щоб зайти на вулицю Супінського ч. 26.

Відбиток печатки Центральної Управи Українських Січових Стрільців. 1918 р.
Відбиток печатки Центральної Управи Українських Січових Стрільців. 1918 р.

В часописях читав я, що Райнлєндер інтернований, а директором поліції став д-р Стефан Баран. Предсідником міністрів є д-р Кость Левицький. О годині 9.30 пішов я спати.

Іван Боберський

Особлива подяка за надані світлини та матеріали Андрієві Гречилу, Лесі Крип’якевич, Романові Метельському та Василю Стрільчуку.

Андрій СОВА
історик

Джерела і література:

  1. Сова А. Військово-політична діяльність Івана Боберського в роки Першої світової війни // Гуманітарні дисципліни у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів: [зб. наук. статей]. – Львів : ПП Сорока Т. Б., 2014. – Вип. 4. – С. 90–100.
  2. Сова А. Степан Гайдучок – творець та літописець історії українського гімнастично-спортового руху. – Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/stepan-hajduchok-tvorets-ta-litopysets-istoriji-ukrajinskoho-himnastychno-sportovoho-ruhu/ [03.2018].
  3. Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / За наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.: іл.
  4. Сова А. Боберський Іван Миколайович // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія. – Івано-Франківськ, 2018. – Т. 1: А–Ж. – С. 143–144.
  5. Сова А. Листопадові бої за Львів зі щоденника Івана Боберського. 1 листопада 1918 року. – Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/listopadovi-boyi-za-lviv-zi-shhodennika-ivana-boberskogo-1-listopada-1918-roku/ [11.2018].

Напишіть відгук