Летунство УГА в світлинах і фактах. Закінчення

0
132
Летунство УГА в світлинах і фактах. Закінчення

Сьогодні пропонуємо Вашій увазі останню – четверту частину історії галицького летунства у викладі Івана Лемківського (1938 р.), що була опублікована у часописі “Літопис Червоної Калини” (число 12, грудень 1938 р.).

Титул часопису “Літопис Червоної Калини” (число 12, грудень 1938 р.).
Титул часопису “Літопис Червоної Калини” (число 12, грудень 1938 р.).

Большевики мали ряд літаків на своїм протигалицькім фронті. Приходило до сутичок з ними. Один большевицький літак був збитий піхотою УГА коло Винниці – був мало ушкоджений і незабаром появився вже з емблємою УГА на фронті. З цим літаком, званим в УГА “червоним”, трапилася сумна пригода, – а саме летун, москаль-сотник Алєлюхін втік на нім до Добровольчої Армії ґен. Денікіна. Згодом опісля, після договору УГА з Добровольчою Армією, повернув сотник Алєлюхін разом з тим літаком до летунства УГА.

Фронт просувався дальше вперед  в сторону Києва. Обі летунські сотні переходять до Винниці, а відтак до Козятина. Зменшене число літаків приневолило всі боєздатні літаки звести до одної сотні, яка одержала назву “Перша Летунська Сотня УГА” і вже ширше поза ці рямки одної сотні галицьке летунство не розрослося.

Ф. В. Алєлюхін, фото 1914 р. (З книги: Летающие тузы. Российские асы Первой мировой войны. Москва, 2006)
Ф. В. Алєлюхін, фото 1914 р. (З книги: Летающие тузы. Российские асы Первой мировой войны. Москва, 2006)

Зближався великий час входу УГА до Києва. На один день перед заняттям Києва, дістає команда Летунської Сотні такий, історичний приказ ґен. Тарнавського:“Під час наступу власних військ на Київ, має щонайменше один літак безпереривно кружляти над Києвом і голосити, як заховуються червоні війська, та як наступають Денікінці”.

У випадку заняття Києва і маршу бриґад УГА дальше вперед мала Летунська Сотня заняти летовище в Києві.

УГА Київ залишила. Летунська Сотня переходить з Козятина назад до Винниці, де був постій Начальної Команди.

Мирон Тарнавський, 1916
Мирон Тарнавський, 1916 (фото https://io.ua/)

Нове положення УГА на Наддніпрянщині, новий протиденікінський фронт, ставлять перед Летунською Сотнею такі тяжкі і неімовірні до виконання завдання, що галицьке летунство обезсилене до краю, не може їм подолати. Наш б. сотник-летун інж. Р.Земик подає на своїм спомині таку оцінку праці Летунської Сотні з боку чужинця, німецького летуна, котрий в дорозі до Києва, де мав скинути велику скількість аґітаційних летючок, перервав свій лет в місці постою галицької летунської сотні. Оглянувши літаки УГА, цей німецький летун сказав дослівно: “На таких ушкоджених літаках може літати лише правдивий патріот, якому в обороні Вітчини нема нічого неможливого і страшного. Я ніколи, за жадну ціну, не сівби на такий літак, якими ви вилітаєте на фронт. У нас далеко ліпші апарати викидується як зужиті і зовсім непотрібні”.

Сумерк і кінець летунства УГА.

Галицьку армію навістив тиф. Хто не бачив тоді УГА, хто не був в її рядах, той ніколи не збагне, в які положенні найшлася УГА. Без ліків, на тріскучих морозах – вмирали в гарячці тисячі. Тиф одолів і Летунську Сотню! Ще вересень і жовтень 1919 року працювала вона, обслугуючи два фронти: Протибольшевицький і протиденікінський – оба проти-московські. Тиф клав на долівку по одному летунові – але сотня не здавалася, працювала дальше.

В дощах і осінніх, морозних вітрах, коли на овиді не показувався ні один ворожий літак, ні денікінський, все наймодернішого зразку, технічно чудово вивінований і приспосіблений для летів в найгірших обставинах, ні большевицький літак носа не вихилив з безпечного ганґару, то галицький літак находив все ще можливість заглянути в большевицьке чи денікінське запілля, придивитися ворожому фронтові і всі свої цінні спостереження довести до відома Начальної Команди. Не одно стрілецьке життя було збережене наслідком цих летунських звітів, дуже часто длятого, щоби згинути від тифу.

В перших днях листопада 1919 р. Летунська Сотня, знесилена і знищена, мусіла припини зовсім свою діяльність і перейшла в “стан починку”.

Старшини Летунського відділу з дружинами. Зліва направо: сотник Петро Франко, поручик Василь Костів, четарь Микола Сєріков, хорунжий Михайло Іванов, дружина сотника І. Шостакова, дружина сотника Н. Залозного, сотник Никандр Залозний, сотник Джамбулат Кануков, сотник Іван Шестаков. Фото з часопису «Літопис Червоної Калини»
Старшини Летунського відділу з дружинами. Зліва направо: сотник Петро Франко, поручик Василь Костів, четарь Микола Сєріков, хорунжий Михайло Іванов, дружина сотника І. Шостакова, дружина сотника Н. Залозного, сотник Никандр Залозний, сотник Джамбулат Кануков, сотник Іван Шестаков. (Фото з часопису «Літопис Червоної Калини»)

Які жахливі були обставини, свідчить дуже добре факт, що пять летунських придніпрянських сотень, з них три в Камянці Под., а одна в Христинівці, не піднялися ні разу в повітря для боєвого лету – від часу переходу УГА за Збруч. Сповняли лише службу воздушного звязку зі заграницею. Такі жахливі були обставини для летунства і в таких обставинах працювало і боролося галицьке летунство – дійсно до останнього. Тепер і воно було примушене залишити свою діяльність.

Траґедія УГА довершалася.

Зачалися переговори УГА з Добровольчою Армією. Летунська Сотня виїхала до Могилева над Дністром – однакож незабаром вернулася до Винниці і тут залишилася нечинною до підписання договору з Добровольчою Армією, силою котрого мала “Галицька Летунська Сотня” одержати літаки і весь потрібний летунський технічний матеріал найновіщих зразків та знову переорґанізуватися.

В тій ціли відїзджає вона поїздом дня 14. ХІІ. 1919 року з ВИнниці до Одеси, де займає будинки аероплянної фабрики “Анотра”, віддалені 5 км. від міста. З місця сотня приступила до відремонтовання своїх старих літаків, маючи під рукою потрібні машини і  урядження. Тут сотня очікувала на договором приречений технічний матеріял і нові літаки. Однакож москалі не додержали договору – навпаки ще забрали найліпший літак сотні.

На приказ Командування Добровольчої Армії мала “Галицька Летунська Сотня” відїхати пароплавом до Севастополя, разом з добровольчим 3-тім летунским дивізіоном.

Однакож українські робітники перестерегли сотню, щоби до Севастополя не їхала – пароплав з 3-їм дивізіоном був затоплений на морі, сотня вирятувалася, залишившися в Одесі.

Льотчик Іван Жарський в уніформі Летунського відділу Галицької армії, фото 1919 р. З колекції Юлії Олійник
Льотчик Іван Жарський в уніформі Летунського відділу Галицької армії, фото 1919 р. З колекції Юлії Олійник (фото https://coollib.com/)

В половині лютого 1920 року Одесу заняли большевицькі війська, з котрими УГА заключила раніше договір, силою котрого УГА перемінилася в ЧУГА – “Червону Українську Галицьку Армію”.

Большевицьке командування мало намір зовсім розформувати “Галицьку Летунську Сотню” – однакож рішуча постава і голос стрільців сотні спасли її – не на довго.

З кінцем березня 1920 року сотню перевезено під Київ на стацію Пост Волинський, де сотня одержала 5 боєздатних літаків. 21 квітня 1920 року відїхала сотня до Бердичева, тут поставила полеві ганґари і розпочала полеву працю. Була вона того часу тактично підчинена команді 1-ої бриґади УСС. Одакож наслідком подій на фронті – дуже швидкого наступу польської армії, сотня відїхала до Козятина – останнього свого місця постою.

Польська армія вдруге проломила большевицький фронт і окружила Козятин. Тут вивязався бій польських частин з большевицькими. Одночасно з польською армією , разом з нею, наступали придніпрянські повстанці , котрі завважали поїзд з літакамиЮ готовий, під парою, до утечі з Козятина; вони зірвали рейки, унеможливлюючи виїзд поїзду та кинулися приступом на поїзд.

Ветерани Летунського відділу Галицької армії у таборі Німецьке Яблонне у Чехословаччині, 1921 р. Фото з фондів ЦДАКФДУ їм. Г. С. Пшеничного
Ветерани Летунського відділу Галицької армії у таборі Німецьке Яблонне у Чехословаччині, 1921 р. Фото з фондів ЦДАКФДУ їм. Г. С. Пшеничного

Вивязався короткий бій повстанців з частиною стрілецтва Летунської Сотні – а це тими стрільцями, котрі симпатизували з большевиками. Решта, велика більшість стрільців, небажала боротися з повстанцями і кинула зброю.

В часі боєвої суматохи ранено команданта Галицької Летунської Сотні поручника Хруща. Однакож він вспів ще приспособити три літаки до відлету; на однім сам сів і всі відлетіли до Києва. Решта літаків – два і решта майна летунської сотні та все стрілецтво, яке після бою залишилося живим, дісталося до польського полону.

“Галицька Летунська Сотня”, а з нею і галицьке летунство перестали існувати.

Напишіть відгук