Натхненний мелодіями: лейтмотив “Лицарської епопеї” у творчості Олекси Новаківського (відео)

Натхненний мелодіями: лейтмотив

Ми знову продовжуємо публікувати виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка фондової, експозиційної та освітньої роботи”, що проходила 6-7 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Сьогодні пропонуємо вашій увазі доповідь молодшого наукового працівника Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського Олександра Шейко на тему “Натхненний мелодіями: лейтмотив “Лицарської епопеї” у творчості Олекси Новаківського”:

Молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського Олександр Шейко
Молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського Олександр Шейко

Історія мистецтва – історія постійного взаємовпливу і взаємозбагачення. Адже різноманітні мистецькі жанри й течії ніколи не існували в цілковитій ізоляції одне від одного. Особливо відчутне подібне взаємопроникнення між образотворчим мистецтвом і музикою: художники в пошуках натхнення не раз зверталися до музичних творів, натомість композитори нерідко писали музику під впливом побаченого на полотнах визначних майстрів пензля.

Врахування тісного взаємозв’язку поміж образотворчим та музичним мистецтвом лежить в основі формування напрямків культурно-освітньої роботи музею – зокрема, праці з учнівською молоддю. Ознайомлення відвідувачів названої категорії з експозиційним матеріалом при залученні музичного супроводу відбувається здебільшого у формі інтегрованих уроків (часто бінарних) з образотворчого та музичного мистецтва, української літератури, історії України; або тематичних екскурсій, які доповнюємо практичними заняттями на експозиції (майстер-клас «Малюємо вуглем»). Подібний підхід дозволяє дітям ближче ознайомитися з «живим» мистецтвом в неформальній обстановці, слугує навчальним і розвивальним цілям, збагачує досвідом, як освітян, так і музейників [4, с.46].

Олекса Новаківський
Олекса Новаківський

Серед митців, чию творчість підживлювали чари захоплюючих мелодій, був і Олекса Новаківський (1872 – 1935) – самобутній художник, педагог, засновник Мистецької школи. Саме музика спричинилася до появи окремих творів «лицарської епопеї» – циклу, присвяченого героїчним сторінкам минулого, яскравої складової «львівського періоду» в творчості митця. Назагал упродовж понад чотирьох десятиліть копіткої праці на ниві творення високого мистецтва музика не була чимось чужим й далеким для однієї з найбільших величин українського модернізму. Зокрема, як засвідчують і старі світлини, і окремі полотна Маестро, окрасою львівського помешкання родини Новаківських був рояль, на якому полюбляла грати дружина і муза художника Анна-Марія (1888 – 1925). Після переселення до Львова на особисте запрошення великого мецената української культури, митрополита Андрея графа Шептицького (1865 – 1944) митець заприятелював із багатьма світочами українського культурного середовища галицької столиці. Частими гостями кам’яниці на перехресті нинішніх вулиць Новаківського та Листопадового Чину («вілли Стики»), що слугувала пристанищем для сім’ї художника, творчою майстернею і осідком Мистецької школи, були, зокрема, знакові постаті в історії української музики: Василь Барвінський (1888 – 1963), Микола Колесса (1903 – 2006), Борис Кудрик (1897 – 1952), Орест Березовський (1909 – 1996), Осип Москвичів (1888 – 1974) тощо.

Олекса Новаківський. Дружина при фортепіано [Музика], 1929
Олекса Новаківський. Дружина при фортепіано [Музика], 1929
Зауважимо, що прибуття О. Новаківського до Львова наприкінці 1913 р. передувало подіям, які назавжди змінили долю цілого Європейського континенту. Прелюдією до появи «лицарської епопеї» в доробку митця стали піднесення українського національного руху по обидва боки австрійсько-російського кордону, вибух Першої світової війни, а слідом за нею – початок збройних змагань за волю України. Чутливий насамперед до культурних потреб свого народу, О. Новаківський не міг залишатися осторонь суспільних процесів.

 Василь Барвінський (1888-1963) – композитор, піаніст, педагог, музичний критик, у 1932 році – директор Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка у Львові.
Василь Барвінський (1888-1963) – композитор, піаніст, педагог, музичний критик, у 1932 році – директор Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка у Львові.

Реакцією на доленосні події, сучасником і свідком яких був майстер, стало звернення до «яскравих феноменів в історії України» – таких, як «державна велич Княжої Русі, визвольні змагання Запорізького козацтва чи геройство УСС у боях за Самостійну Українську державність під час Першої світової війни» [1, с.5]. Втім, інтерпретація історичної тематики одним із зачинателів модерної течії в українському мистецтві дещо вирізнялася від усталених норм та канонів. За словами дослідниці Л. Волошин, О. Новаківського «якнайменше цікавила традиційна для історичного жанру достовірність відтворення конкретних історико-побутових реалій тієї чи іншої доби. Обираючи для творів найбільш яскраві сторінки в історії народу, він, як правило, їх міфологізував, трансформуючи у піднесені героїко-романтичні образи, які мали «промовляти» до його сучасників, будити патріотичний дух народу, нагадувати про його велике історичне минуле» [1, с.5]. Усього «лицарська епопея», поява якої припала на кульмінаційний момент першого етапу національно-визвольних змагань (1917 – 1920 рр.), налічує понад 70 творів. Серед них – образи (завершені та ескізні) середньовічних володарів українських земель: Ярослава Мудрого, Святослава Хороброго, Аскольда, Ольги, Ігоря, Данила Галицького, Олега, Володимира Мономаха, Ярослава Осмомисла тощо.

Зображуючи великих князів Київської та Галицько-Волинської Русі, Новаківський насамперед утверджував думку про спільні витоки та культурно-історичну єдність розділених кордонами різних частин України. В творах цієї серії співіснували романтична ностальгія за давньою величчю та мрія про відродження української Держави.

Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. Львів, вул. Листопадового Чину, 11
Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. Львів, вул. Листопадового Чину, 11

Серед найпомітніших робіт історичної серії виділяються твори, присвячені постаті Ярослава Осмомисла з династії Рюриковичів (бл. 1130 – 1187) – князя Галицького (1153 – 1187 рр.), одного з найвизначніших правителів в історії нашого краю. Упродовж свого понад тридцятилітнього правління Ярослав заклав підвалини могутньої європейської держави, на яку мусили зважати сусіди («Підпер гори Угорські своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачинив ворота Дунаєві» – читаємо у «Слові о полку Ігоревім»). Він підтримував на загал мирні взаємини з князями Київськими, королями Польщі й Угорщини, імператорами Візантії та Священної Римської імперії. Вже після смерті О. Новаківського видатний український археолог Ярослав Пастернак (1892 – 1969) заховав рештки князя, виявлені під час розкопок в Галичі, неподалік колишнього помешкання Маестро – у крипті архикатедрального собору святого Юра. Це трапиться пізніше, проте доленосного 1918 р. саме пропозиція виконати графічне оформлення повісті «Князь Ярослав Осмомисл» знаного в Галичині письменника, журналіста й суспільно-поетичного діяча Осипа Назарука (1883 – 1940) дала серйозний поштовх «лицарській епопеї».

Виконавши замовлення (два рисунки з близько двох десятків шкіців використані при оформленні друкованого видання повісті), О. Новаківський не полишив праці над образом звитяжного князя. Зокрема, протягом 1918 – 1920 рр. намалював вуглем на папері великий монументальний рисунок «Князь Ярослав Осмомисл воїн», названий Л. Волошин «одним із важливих, програмних творів його ранньої львівської творчості» [1, с.6].

Олекса Новаківський. Князь Ярослав Осмомисл воїн, 1919
Олекса Новаківський. Князь Ярослав Осмомисл воїн, 1919

Аби зрозуміти, як саме народилася концепція твору «Князь Ярослав Осмомисл воїн», слід звернутись до свідчень людини, котра знала О. Новаківського найкраще. Іван Голубовський (1878 – 1957), адвокат та довголітній приятель художника, на сторінках спогадів, опублікованих на початку нового тисячоліття під назвою «Розмахом могутніх крил», переповів зі слів О. Новаківського історію появи образу князя-воїна. Про деталі читач дізнається під час діалогу художника із неназваною піаністкою – як бачимо, людиною, приналежною до світу музики. Саме із нею О. Новаківський ділиться пережитим у процесі творення. За словами Маестро, наведеними Голубовським, праця над зображенням «давнього князя» просувалася повільно й важко: «Як джерело мав я в репродукції деревориту один тільки штих, який не був безвадний. Але був історичним документом, і треба було строго його держатися. Так воно мені тоді здавалося. Ну, якось я поборов труднощі наперед з тим, щоб не відходячи надто далеко від штиху, перепрацювати голову так, як вона повинна б виглядати у володаря з того далекого сторіччя. А згодом по черзі випрацював я п’ять, чи шість ескізів, але ніякий мене не вдоволяв. Здавалося, що труднощі не дадуться розв’язати» [2, с.54]. Втім, прогулюючись ввечері алеєю парку, митець випадково почув з вікна сусіднього будинку «звуки доброї музики», котрі вочевидь лунали у записі з патефону. То був момент істини. «Я заслухався. – цитує О. Новаківського І. Голубовський. – За якої чверть години зачув я звідти марш. Зразу видався мені цікавий, а за хвилю вдарив у мене, мов вихор. […] Була в тому марші урочиста величавість і тріумфальна радість. Може якого побідника, що в хвалі вертав до краю? Повторювалася там музична фраза, яка мною сильно встрясала. Може то вертав у батьківщину який богатир? Може велетень духа? Може завойовник? От, як мій князь!» [2, с.54]. Ані назва композиції, котра підштовхнула художника до розв’язання творчої дилеми, ані ім’я автора в тексті не наводяться. Зрештою, сам О. Новаківський зізнається співрозмовниці: «От тоді треба було мати щастя і нагоду бути в Вашому товаристві, щоб довідатись прізвище композитора того маршу» [2, с.54].

Олекса Новаківський "Автопортрет"
Олекса Новаківський “Автопортрет”

Ознайомлення з військовим мотивом позитивно позначилося на натхненні О. Новаківського: «Коли я пізніше вертав до хати, блиснула мені несподівано думка, що саме хибує моїй композиції і чого їй недостає. Адже якраз тієї власне історичної достойности, тієї самопевности прадавнього, легендами століть обвіяного княжого маєстату! Убогий автор штиху не вмів дати її від себе. А я в наївній шані до історичного документу мучив себе досі, силкуючись витягнути з порожнього повне. І я таки зараз в ночі при лямпі присів до роботи і незначним додатком в рисунку черт зразу утискав те, чого мені недоставало. Рано встав я досвітком, справив по дневі вчорашнє, переніс зміну з начерку на композицію і врешті був вдоволений вислідом» [2, с.54].

На рисунку О. Новаківського перед глядачами постає фронтальне, повно-фігурне зображення князя Ярослава Осмомисла, схожого частково на європейського лицаря, частково на постать святого з давньоукраїнських житійних ікон. Пам’ятаючи слова про «наївну шану до історичного документу», зовсім не дивно, що на розсуд поціновувачів художник виставив не стільки образ конкретної історичної постаті, скільки збірний, хрестоматійний символ лицарських чеснот та гідності володаря.

Молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського Олександр Шейко
Молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського Олександр Шейко

Цікаві міркування про князя в інтерпретації великого майстра висловлював відомий галицький мистецтвознавець (і певний час один з викладачів Мистецької школи О. Новаківського) Володимир Залозецький (1896 – 1959): «До серії зображень українських князів належить студія Ярослава Осьмомисла. Концепція діяметрально відмінна. Уже з того видно, який богатий є круг зображень і малярські засоби артиста. І тут з тонкою інтуїцією відчув артист ріжницю між східно-українським зображенням князя і західно-галицьким. І хоч оба зображення є фантастичними проєкціями історичної інтуїції, то всеж таки архаічніший є Ярослав Осьмомисл. Бо коли Ярослав Мудрий живе, так сказати, в теперішності і міг би бути портретом з дійсности якогонебудь теперішнього пануючого, то в Ярославі Осьмомислі переважують зовнішні ознаки його лицарської появи (габітус). Тут артист хотів зобразити лицарські чесноти, залізну енергію, силу волі, що й пробивається вже в зовнішнім убрані і атрибутах. Маляр підпорядковує тій характеристиці цілу постать. Гострі обриси рям, які не відтягають очей глядача в глибину, тільки зосереджують на самім зображенні, сувора фронтальність цілої постаті, замкнутість драперії, врешті симетричність архітектури тла й паралєльність ліній меча, піхви і держави складаються на один могутній акорд вислову енергії, яку вінчає строге, майже аскетичне лице» [3, с.23]

Олекса Новаківський (зі сайту http://www.prolviv.com.ua)
Олекса Новаківський

До образу славного галицького правителя митець звертався й пізніше: так, 1930 р. з-під його пензля вийшов олійний ескіз – фактично зменшений малярський варіант вугільного рисунку «Князь Ярослав Осмомисл-воїн». За припущенням Л. Волошин, даний ескіз міг бути підготовкою до великої композиції на вказану тематику. [1, с. 6]

Іншими помітними творами серії були  виконані вуглем монументальні рисунки «Князь Ярослав Мудрий» (1917) та «Князь Святослав Хоробрий» (1918). Захоплення  історичною темою виявилося настільки сильним, що Маестро навіть малював (вуглем і олівцем) себе самого та двох своїх синів – Ярослава (1920 – 1982) й Ждана-Олексу (1922 – 1993) – у князівському вбранні.

Поза всяким сумнівом, «лицарська епопея» – зокрема, найяскравіший її твір – належить до числа найцікавіших пам’яток українського мистецтва міжвоєнної доби. Для О. Новаківського звернення до середньовічної героїки було нагодою не лишень задемонструвати власний підхід у висвітленні історичної тематики, але й зробити особистий внесок у національне відродження на українських теренах, зміцнення патріотичних почуттів серед краян. І саме на цьому шляху художникові став у пригоді спроможний надихати потенціал музичного мистецтва. Мелодії незнаного військового маршу, почуті в неспокійний час збройних змагань, полонили уяву Маестро, допомігши здолати творчу кризу й заразом поповнити свій доробок однією з найбільш оригінальних, неординарних і сміливих робіт. Розробляючи історичну тематику, О. Новаківський довів, що здатен бути оригінальним, відходити від усталених правил, рамок і канонів у мистецтві.

Олександр  ШЕЙКО
молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського

  1. Волошин Л. Історичні постаті княжої доби у творах Олекси Новаківського: Альбом-каталог. – Львів, 2007;
  2. Голубовський І. Розмахом могутніх крил: Повість-есе. – Львів, 2002;
  3. Залозецький В. Олекса Новаківський. – Львів, 1934;
  4. Ласкій І. Методичні рекомендації до проведення уроків у музеях з інтегрованого курсу «Мистецтво»//Школа і музей: працюємо разом. Навчально-методичний посібник із музейної педагогіки. – Львів, 2009.

Напишіть відгук